Розділ 6 · 6 хв читання · 8 хв слухання
Надія Його поклику
Котру маємо, яко якор душі, тверду і певну, і входить вона у саму середину за завісою. ЄВРЕЇВ 6:19
Еванс переконаний, що церква говорить про надію набагато менше, ніж слід. Він каже про це в «Бенкеті за столом», у книжці «Він тримає моє завтра» і в циклі проповідей про Павлову молитву в Єфесян 1. Про віру проповідують постійно, про любов — принаймні іноді, а надії, третій із трьох Павлових великих перлин, рідко віддають належне. Еванс гадає, що знає чому. Ми дозволили світському уявленню про надію витіснити біблійне.
Надія світу і надія християнина
У повсякденній мові, зауважує Еванс, надія завжди несе тінь сумніву. Ми сподіваємося, що завтра не буде дощу, але він може піти. Студент сподівається скласти іспити, але може й провалитися. Ми бажаємо молятам добра в день весілля і сподіваємося, що вони будуть щасливі, знаючи, що шлюби часом руйнуються. Це слово виражає бажання, до якого додано можливість розчарування.
Християнська надія, наполягає він, такої тіні не має. Він описує її як палке очікування того, що вже певне. Його улюблений образ — дитина, що чекає на подарунок до дня народження: дитина не знає, що в обгортці, але зовсім не сумнівається, що подарунок буде. Це чекання сповнене прагнення, а не тривоги.
Надїя ж не осоромлює, бо любов Божа вилилась у серця наші Духом сьвятим, даним нам. РИМЛЯН 5:5
Така надія не розчаровує, бо спирається не на наші бажання, а на Божі обітниці й на те, що Він уже зробив.
Павло під судом за надію
Улюблена Евансова ілюстрація надії — Павло перед правителями і царями. Поставлений перед юдейським синедріоном, перед Феліксом, а згодом перед Агриппою, апостол захищається не передусім як людина, що вірить у певні доктрини. Він каже, що його судять за надію воскресіння.
А тепер за надїю обітування, зробленого отцям нашим од Бога, стою на судї. ДЇЯННЯ 26:6
Павло не казав, зауважує Еванс, що сподівається, ніби воскресіння, може, й буде і що він не даремно відмовився від багатообіцяльної кар’єри. Він казав, що знає. Його надія була усталеною певністю, і вона робила його сміливим перед людьми, які могли його стратити.
Ця певність спирається на воскресіння Христа. У книжці «Він тримає моє завтра» Еванс з учительською послідовністю викладає, чому вважає воскресіння однією з найкраще засвідчених подій в історії: порожній гріб, з’яви багатьом свідкам водночас і готовність апостолів радше померти, ніж зректися того, що вони бачили. Уся християнська надія, доводить він, стоїть або падає разом із цією однією подією. Він бачить її прообраз навіть у короткій згадці про Еноха: «І ходив Генох з Богом, і не стало його: бо взяв його Бог».
Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що, по великій своїй милости, знов породив нас на впованнє живе воскресеннєм Ісус-Христовим із мертвих. 1 ПЕТРА 1:3
Шолом розуму
Як зазначено в третьому розділі, Еванс відрізняє надію від віри, відносячи її до розуму. Віра й любов — це броня на серці; надія — шолом на голові. Надія, каже він, виявляється у впевненості. Ось чому він пов’язує її з закликом у Посланні до євреїв не відкидати нашої впевненості:
Не кидайте ж сьміливости вашої, котра має нагороду велику. ЄВРЕЇВ 10:35
Багатьом віруючим, зауважує Еванс, бракує саме цієї впевненості. Вони не певні свого спасіння, тривожаться про своє становище перед Богом, не знають напевно, чи справді небо належить їм. Він хоче, щоб вони могли сказати, як він любить висловлюватися, що знають це поза всяким сумнівом. Він указує на мету, з якою Йоан написав своє перше послання: щоб ті, хто вірує в ім’я Сина Божого, знали, що мають вічне життя. Християнська певність спасіння — не самовпевненість. Це належний плід надії.
Те саме розрізнення, як ми бачили, він застосовує до багатьох популярних учень про те, щоб «вимагати» виконання обітниць. Коли віруючий заявляє, що Бог щось сказав і тому це неодмінно станеться, такий віруючий, на думку Еванса, виявляє надію, і в цьому немає нічого поганого, доки її називають справжнім ім’ям і доки вона спирається на обітниці, які справді стосуються нас. Плутанина виникає тоді, коли цю впевненість розуму називають вірою, а потім використовують як важіль, щоб зрушити Бога.
На що ми сподіваємося
На що ж тоді сподівається християнин? Відповідь Еванса, узята з Павлової молитви в Єфесян 1, захоплює дух. Ми сподіваємося на воскресіння і на те, щоб бути з Христом. Але ми також сподіваємося на повне володіння спадщиною, такою великою, що Павло може назвати її лише незбагненною.
Просьвічені очі серця вашого, щоб зрозуміли ви, що за впованнє поклику Його, і що за багацтво славного наслїддя Його в сьвятих. ЄФЕСЯН 1:18
У проповіді на цей вірш Еванс запитує, що успадкував Сам Христос: ім’я, що понад усяке ім’я, ключі смерті й пекла, престол і поклоніння неба. А тоді додає, що Христова спадщина ще не повна. Вона стане повною в Його нареченій — церкві, святих. Ми — частина Його спадщини, і ми співспадкоємці з Ним усього, що Його. Дух, даний нам тепер, — це запорука, перший внесок цієї спадщини.
Сей самий Дух сьвідкує нашому духові, що ми дїти Божі, коли ж дїти, то й наслїдники, наслїдники Божі, а спільні наслїдники Христові, коли тільки з Ним страждемо, щоб з Ним і прославитись. РИМЛЯН 8:16–17
Ось чому Еванс може говорити про надію як про те, чим можна втішатися вже тепер, а не лише згодом. Віруючий, який знає, що на нього чекає, сьогодні живе інакше. Він тримає цей світ нещільно, як патріархи, що визнавали себе чужинцями й мандрівниками на землі. Він може зустрічати хворобу, втрату і старість із миром. Еванс стримано розповідав, як зіткнувся з тяжкою хворобою у власному домі і знайшов там мир, який міг пояснити лише як Божий дар.
Застереження і підбадьорення
Уважний читач, можливо, захоче тримати Евансове віднесення надії до розуму, а віри до серця трохи вільніше. Писання говорить про віру серцем (Римлян 10:10) і про серце, що сподівається, а образи броні й шолома не задумані як мапа душі. Але його головна думка дорогоцінна й потрібна. Християнська надія — не мрійництво. Це якір, закріплений за завісою, у самій Божій присутності, куди перед нами ввійшов Христос.
Бог же вповання нехай сповнить вас усякими радощами й упокоєм у вірі, щоб ви збагатились упованнєм, силою Духа сьвятого. РИМЛЯН 15:13
ДЛЯ РОЗДУМІВ І ДІЇ
1. Помітьте цього тижня, як часто ви вживаєте слово «надія» чи «сподіватися» з тінню сумніву. Запитайте себе, що означало б сподіватися так, як Новий Заповіт.
2. Перепишіть Римлян 8:16–17 і читайте щоранку протягом тижня. Дякуйте Богові, що ви Його спадкоємець.
3. Якщо ви не певні свого спасіння, повільно прочитайте 1 Йоана 5:10–13 і принесіть свої сумніви Богові. Поговоріть про них зі зрілим віруючим.
4. Подумайте, що ви сказали б, якби вас, як Павла, попросили дати звіт про надію, що у вас. Напишіть коротку відповідь простими словами.
5. Назвіть один страх щодо майбутнього, на який відповідає надія в Христі, і помоліться про нього, назвавши його.
МОЛИТВА
Боже надії, Ти знову породив мене на живу надію воскресінням Ісуса Христа з мертвих. Хай ця надія буде якорем для моєї душі, коли здіймаються хвилі.
Просвіти очі мого розуміння, щоб я пізнав надію Твого поклику і багатство Твоєї спадщини у святих.
Бережи мене, щоб я не відкинув своєї впевненості. Там, де я тривожуся про своє становище перед Тобою, хай Твій Дух свідчить моєму духові, що я Твоє дитя.
Наповни мене радістю і миром у вірі, аж поки я не побачу Твого лиця. Амінь.
Запитання для роздумів
Чим, за Евансом, християнська надія відрізняється від надії в повсякденній мові?
Повсякденна надія завжди несе тінь сумніву — це бажання, яке може не справдитися. Християнська надія такої тіні не має; це палке очікування того, що вже певне, як у дитини, що чекає на подарунок до дня народження: вона не знає, що в обгортці, але не сумнівається, що подарунок буде.
Чому Еванс указує на суди над Павлом перед синедріоном, Феліксом і Агриппою?
Бо Павло казав, що його судять за надію воскресіння, і мав на увазі не те, що лише сподівається, що воно, може, буде; він знав. Його надія була усталеною певністю, і вона робила його сміливим перед людьми, які могли його стратити.
На чому, за Евансом, спирається вся християнська надія і чому він вважає це надійним?
На воскресінні Христа, разом із яким християнська надія стоїть або падає. Він вважає його однією з найкраще засвідчених подій в історії через порожній гріб, з’яви багатьом свідкам водночас і готовність апостолів радше померти, ніж зректися того, що вони бачили.
Що Еванс, проповідуючи на Єфесян 1:18, каже про Христову спадщину і про участь у ній віруючого?
Христос успадкував ім’я, що понад усяке ім’я, ключі смерті й пекла, престол і поклоніння неба, але Його спадщина ще не повна; вона стане повною в Його нареченій, церкві. Ми — частина Його спадщини і співспадкоємці з Ним, а Дух, даний тепер, — запорука, перший внесок цієї спадщини.
Чому Еванс пов’язує надію з певністю спасіння?
Бо надія виявляється у впевненості, а багатьом віруючим бракує саме цієї впевненості: вони не певні свого спасіння і свого становища перед Богом. Указуючи на Йоанову мету — щоб віруючі знали, що мають вічне життя, — він каже, що християнська певність спасіння не самовпевненість, а належний плід надії.