Розділ 7 · 7 хв читання · 10 хв слухання
Любов Христова
Пізнання Христової любові
Відмітна ознака Божого народу — те, що вони знають любов Христову. Усі без винятку, хто перейшов від смерті до життя, хоч би чого вони ще не знали, цього навчилися. І всі без винятку, хто не спасенний, хоч би що інше вони знали, нічого про це не знають. Бо знати любов Христову, куштувати її солодкість, усвідомлювати її особисто, на власному досвіді й живо, як любов, вилиту в наші серця Святим Духом, — це привілей лише дитини Божої. Це надійно обгороджене місце, куди чужинець не може ввійти. Це сад Господній, так добре захищений мурами й живоплотами, що жоден лісовий вепр не може туди вдертися. Лише викуплені Господні ходитимуть тут. Вони, і тільки вони, можуть зривати плоди й тішитися його втіхами.
Яким же важливим стає тоді питання: чи знаю я любов Христову? Чи відчув я її? Чи розумію я її? Чи вилита вона в моє серце? Чи знаю я, що Ісус любить мене? Чи моє серце оживлене, і натхненне, і зігріте, і притягнуте до Нього великою правдою, яку воно визнає і якій радіє, — що Христос справді полюбив мене, і вибрав мене, і віддав мені Своє серце?
Але хоча правда, що кожна дитина Божа знає любов Христову, так само правда й те, що не всі діти Божі знають цю любов однаковою мірою.
У Христовій родині є немовлята, юнаки, сильні мужі й батьки. І як вони ростуть і поступають уперед у всьому іншому, так напевно поступають і в цьому. Справді, зростання любові, досконаліше збагнення Христової любові — це одна з найкращих і найнепомильніших мірок, якими ми можемо перевірити себе, чи зросли ми в благодаті, чи ні. Якщо ми зросли в благодаті, то цілком певно, що ми поступили вперед у пізнанні Христової любові й у відповіді на неї. Багато хто увірував в Ісуса й знає трохи Його любові; але, о! як же мало вони знають порівняно з деякими іншими, кого введено до внутрішньої кімнати й напоєно запашним вином з Христового гранату. Дехто почав сходити на гору, і краєвид, що лежить біля їхніх ніг, чудовий і надзвичайно гарний, але це не той краєвид, що відкрився б їхнім очам, якби вони могли стати там, де стоять досвідчені святі, і глянути на схід і на захід, на північ і на південь, і побачити всю довжину, і ширину, і глибину, і висоту Христової любові, що перевищує всякий розум.
Христос — ввесь любощі
Називаючи Господа Ісуса таким, що «ввесь він — любощі», Церква стверджує, що не бачить у Ньому нічого, чим би не захоплювалася. Світ може ганити Його хрест і називати його ганебним; для неї він — саме осердя й душа слави. Гордий і зневажливий народ міг відкинути свого Царя через Його ясла-колиску й селянську одежу, але в її очах Князь славний і в цьому вбогому вбранні. Він ніколи не буває для неї без краси; ніколи Його обличчя не спотворене, ані Його слава не заплямована. Вона притискає Його пробиті ноги до своїх грудей і дивиться на їхні рани, як на коштовності. Безумці стоять біля Його хреста й знаходять безліч приводів для жартів і глуму: вона не знаходить нічого, крім урочистої підстави для благоговійного поклоніння й безмежної любові. Споглядаючи Його в кожному служінні, становищі й стосунку, вона не може знайти жодної вади; власне, сама думка про недосконалість відкинута далеко. Вона надто добре знає Його досконале Божество і Його бездоганне людство, щоб хоч на мить дати притулок думці про пляму на Його непорочній особі; вона гидує всякою наукою, що принижує Його; вона відкидає найпишніші покрови, які затемнили б Його прекрасні риси; ба більше, вона так ревно оберігає Його честь, що не слухатиме жодного духа, який не свідчить Йому на хвалу. Найменший натяк проти Його непорочного зачаття чи Його незаплямованої чистоти збурив би її душу святим гнівом, і швидким було б її прокляття, і невблаганною — її розправа з єрессю. Ніщо ніколи не викликало такого гніву Церкви, як слово проти її Голови. Для всіх правдивих віруючих це державна зрада і провина, до якої не можна поставитися легковажно. Ісус без жодної плями чи вади, «ввесь він — любощі».
Але ця заперечна хвала, це сміливе заперечення вади, далеко не передає повноти любовного захвату Церкви. Ісус у її очах позитивно любий. Не просто благовидий і не лише гарний: Його краса — краса, що притягає, і Його слава така, що чарує серце. Любов виглядає з тих очей, що «чисті, мов голуби... наче в молоцї скупані, седять щасливі»; вона пливе з тих уст, про які сказано: «губи — мов ті лилїи, що капле з їх мирра», і вона іскриться на тих руках, що «мов з золота уточені, в хризолити оправні».
Але хоча це висловлювання Церкви — сама вершина мови хвали і, безперечно, мало бути верхом усякого опису, однак неможливо, щоб це одне речення, навіть розгорнуте найретельнішим роздумом, могло виразити більше, ніж крихітну частку відчуваного захвату. Як син Енака, це речення височіє над усіма іншими; але його зросту не досить, щоб сягнути піднебесної висоти народженої з неба любові. Воно лише блідий символ невимовної прихильності; добірна перлина, викинута на берег з глибокого моря любові.
Господні коштовності
Золотарі роблять витончені вироби з дорогоцінного матеріалу: вони виготовляють браслет і перстень із золота. Бог робить Свої дорогоцінності з низького матеріалу; і з чорних камінців каламутних потоків Він підняв каміння, яке вправив у золотий перстень Своєї незмінної любові, щоб зробити з них самоцвіти, які вічно сяятимуть на Його пальці.
Краса в Христі
Є річ, що зветься красою, яка підкорює людські серця. Чимало могутніх людей схилялися перед нею й віддавали їй шану; але якщо вам потрібна правдива краса, погляньте в обличчя Ісуса, бо там ви маєте зосередження всієї краси. Немає краси ніде, крім як у Христі. О сонце, ти не гарне, коли тебе порівняти з Ним. О прекрасний світе, величне творіння славного Бога, ти лише тьмяна й похмура пляма порівняно з сяйвом Його обличчя. Коли ми побачимо Христа, ми змушені будемо сказати, що ніколи раніше не знали, що таке краса. Коли розвіються хмари, коли розсунуться завіси, що ховають Його від нашого погляду, ми побачимо, що ніщо з того, що ми бачили чи про що чули, величне чи граційне, у всьому широкому всесвіті не витримає й миттєвого порівняння з Тим, Кого колись бачили, як паросток із сухої землі, але Хто незабаром сповнить небо й землю сяйвом і звеселить усі серця Своєю славою.
Любов до Христа
Чи маєте ви друга при дворі — при небесному дворі? Чи Господь Ісус — ваш друг? Чи можете ви сказати, що любите Його, і чи відкривався Він вам колись у любові? О! мати змогу сказати: «Христос — мій друг» — одна з найсолодших речей у світі. Любов Христова не виганяє любові до рідних, але освячує нашу людську любов і робить її ще набагато солодшою. Земна любов солодка, але вона мусить минути; і що ви робитимете, коли прийде смерть, якщо не маєте іншого багатства, крім багатства, що в’яне, і іншої любові, крім любові, що вмирає? О, мати любов Христову! Її ви можете взяти з собою через ріку смерті; ви можете носити її як свою коштовність на небі й покласти її, як печать, на свою руку; бо Його любов, «як та смерть, кріпка», і могутніша за могилу.
Обшир любові
Співчуття християнина завжди має бути якнайширшим, бо він служить Богові безмежної любові. Коли благодать кидає дорогоцінний камінь любові в кришталеве плесо оновленого серця, він збурює прозорі води життя в дедалі ширші кола співчуття: перше коло має не надто широкий обшир — ми любимо свою родину; бо хто не дбає про своїх домашніх, той гірший за язичника. Але погляньте на наступне концентричне коло — ми любимо родину віри: «Ми знаєм, що перейшли від смерти у життє, бо любимо братів». Погляньте ще раз, бо дедалі ширше коло сягнуло самого краю озера й охопило все в його межах, бо треба «творити благання, молитви, дякування за всїх людей». Послідовник Ісуса — це друг людини. Християнин — людинолюб за покликанням і щедрий силою благодаті; широкий, як царство скорботи, обшир його любові, і де він не може допомогти, там він бодай співчуває.
Поблажливість Христа
Коли Спаситель з’явився серед людей, Він прийшов не як той, кого піднесли з низів, щоб здобути Собі становище, а як той, Хто зійшов з небес, щоб принести людям благословення. Неуки й неписьменні знаходять у Ньому свого найкращого друга. Він не суворий законодавець, який, закутаний у власну бездоганність, дивиться на переступника оком правосуддя; і не просто сміливий проголошувач кари й покарання, і не безжальний викривач злочину й беззаконня. Він — лагідний Друг, що любить наші душі; добрий Пастир, що виходить не стільки для того, щоб убити вовка, скільки щоб спасти вівцю. Як нянька ніжно доглядає свою дитину, так Він пильнує людські душі; і як батько милосердиться над дітьми, так Ісус милосердиться над бідними грішниками. Справа не так у тому, щоб тягти грішників угору до Себе, як у тому, щоб сходити до них; не стояти на вершині гори й кликати їх підніматися, а сходити з гори й жити серед них у товаристві; сходити з високих пасовиськ за Своїми вівцями в долини й ущелини, щоб ухопити їх, підняти на Свої могутні рамена й винести туди, де Він збере їх у кошару чистоти, благословить їх усякою благодаттю й збереже їх для майбутньої слави.