Розділ 4 · 11 хв читання · 14 хв слухання
Християнська війна
Радість перемоги
Поле битви християнина — тут, а тріумфальна хода — там, угорі. Тут — край меча і списа, там — край вінка й корони. Тут — край одежі, викачаної в крові, і пороху бою, там — край радісного звуку сурми, місце білої одежі та переможного вигуку. О, який трепет радості відчують усі блаженні, коли їхні перемоги на небі будуть довершені; коли буде вбито саму смерть, останнього з ворогів; коли сатану, полоненого, потягнуть за колесами Христової колісниці; коли з сердець усіх викуплених здійметься великий вигук всесвітньої перемоги! Яка то буде хвилина насолоди!
Дещо з радості перемоги ми знаємо вже й тут. Чи боролися ви колись проти лукавого серця й нарешті перемогли його? Чи змагалися ви колись тяжко з сильною спокусою і знаєте, що то значить співати з вдячністю: «Коли я сказав: Нога моя хитається, то милість твоя, Господи, піддержала мене»? Чи билися ви, як Християнин у Беньяна, з Аполліоном і після запеклого двобою змусили його втекти? Тоді ви вже скуштували наперед небесного тріумфу — лише уявили собі, якою буде остаточна перемога. Бог дає вам ці часткові тріумфи, щоб вони були завдатком майбутнього. Ідіть далі й перемагайте, і нехай кожна перемога, хоч би вона була важча й давалася в запеклішій боротьбі, буде для вас запорукою небесної перемоги.
Безпека в боротьбі
Бог оберігає Свій народ не тим, що не допускає ворогів нападати на нього, а тим, що підтримує його посеред бою. Невелика річ — уберегти себе за стіною, на яку ніхто не може видертися; але стояти там, де стріли летять густо, мов град, де з люттю штрикають списами, де удари мечів падають звідусіль, і посеред усього цього виявитися невразливим, непереможним, безсмертним — це означає носити в собі божественне життя, якого не здолає жодна людська сила. Таке покликання християнина. Бог поставить нас туди, де нас будуть випробовувати й спокушати. Якби нас не випробовували, не було б слави Тому, Хто нас береже; і якби нас не спокушали, не було б вдячності Його благодаті, що визволяє нас зі спокус. Господь не садить Своїх рослин у теплицю, як роблять деякі садівники; ні, Він висаджує їх просто неба, і коли надходить мороз, Він каже: «Ах! жоден мороз їх не вб’є, а від зимового холоду вони влітку будуть тільки міцніші». Він не ховає їх ні від сонячної спеки, ні від нічного холоду. У цьому світі ми мусимо мати скорботу, і то чимало, бо саме через багато скорбот ми успадковуємо Царство. Ось що Бог робить для Свого народу: Він зберігає їх у скорботі, береже в спокусі й радісно виводить з усіх їхніх випробувань. Тож, християнине, ви можете радіти своїй безпеці; але не думайте, що на вас не нападатимуть; ви — мов потік з Лівану, що має падати з багатьох водоспадів, розбиватися об багато шорстких скель, наштовхуватися на багато величезних каменів, спинятися перед багатьма поваленими деревами; але ви маєте мчати вперед з непереборною Божою силою, змітаючи все на своєму шляху, аж поки нарешті не знайдете місця свого досконалого спочинку.
Війна з гріхом
О християнине, ніколи не беріться за гріх інакше, як у залізній рукавиці; ніколи не підходьте до нього в лайковій рукавичці дружби; ніколи не говоріть про нього делікатно; але завжди ненавидьте його в кожній його подобі. Якщо він приходить до вас як мала лисичка, стережіться його, бо він попсує виноград. Чи кидається він на вас, як лев ревучий, шукаючи, кого пожерти, чи наближається в принадному вигляді, з граційною поставою, прагнучи удаваною прихильністю заманити вас у гріх, — стережіться; бо його обійми — смерть, а його стиск — загибель. З гріхом усякого роду ви маєте воювати — з гріхом уст, рук, серця. Хоч би як його позолотила вигода; хоч би як його прикрасив лак пристойної моралі; хоч би як його хвалили великі чи хоч би яким популярним він був серед натовпу, — ви маєте ненавидіти гріх усюди, в усіх його личинах, повсякчас і на кожному місці. Жоден гріх не можна щадити, але проти всіх гріхів разом треба оголосити цілковиту й остаточну війну на винищення.
Терпи лихо
Воїне Христів, вам доведеться вести тяжку битву. Немає для вас пухової постелі; немає для вас поїздки на небо в колісниці: треба пройти шорсткою дорогою; треба сходити на гори; треба переходити вбрід ріки; треба битися з драконами; треба вбивати велетнів; треба долати труднощі; і треба зносити великі випробування. Дорога на небо не гладенька; ті, хто пройшов нею лише кілька кроків, уже переконалися, що вона шорстка й вибоїста. А проте вона приємна; це найчудовіша подорож у всьому світі; не тому, що вона сама собою легка, — вона приємна лише завдяки товариству; завдяки солодким обітницям, на які ми спираємося; завдяки нашому Улюбленому, Який іде з нами крізь усі шорсткі й тернисті хащі цієї великої пустелі. Християнські воїни, чекайте боротьби: «Любі, не чудуйтесь розпаленнєм, що буває вам на спокусу, наче б вам що дивного довело ся». Так само певно, як ви — дитя Боже, ваш Спаситель залишив вам у спадщину: «У сьвітї горе мати мете». Але пам’ятайте, що це «горе» — шлях, щоб «увійти в царство»; тож «терпи лихо, яко добрий воїн Ісуса Христа».
Боротьба віри
Як спартанці, кожен християнин народжується воїном. Його доля — зазнавати нападів; його обов’язок — нападати. Частину його життя займе оборонна війна. Йому доведеться щиро обстоювати віру, раз передану святим; йому доведеться протистояти дияволові; йому доведеться встояти проти всіх його підступів; і, все зробивши, далі стояти. Проте він буде жалюгідним християнином, якщо лише обороняється; він мусить іти проти своїх ворогів. Він мусить мати змогу сказати разом з Давидом: «Я ж ійду на тебе в імя Господа Саваота, в імя Бога війск Ізраїлських, що ти зневажав». Він мусить боротися не з тілом і кров’ю, а з началами і владами. Він мусить мати зброю для своєї війни — не тілесну, а «сильну Богом на зруйнованнє твердинь». Він не повинен вдовольнятися тим, щоб жити в добре стереженій твердині, але мусить виходити, щоб нападати на замки ворога й виганяти ханаанеїв з краю. Але є багато способів, якими християнин може значною мірою забути про свою воїнську природу. І, на жаль! є чимало таких, що, коли вони взагалі християни, напевно дуже мало знають про ту щоденну війну, до якої Вождь нашого спасіння кличе Своїх учнів. У них м’яка віра; віра, що уникає спротиву; віра, мов очерет, що хилиться від кожного подуву, — не схожа на той кедр побожності, що височіє посеред бурі й плеще гіллям у буревії від самої радості тріумфу, хоч би вся земля довкола взялася за зброю. Таким людям бракує віри, що має частку в славі. Хоч вони й спасенні, та їхніх імен не знайдуть записаними серед тих сильних мужів, які заради нашого Великого Вождя готові втратити все й вийти поза табір, несучи Його ганьбу. О, ніколи не вдовольнімося таким безславним спокоєм, але щиро й мужньо бороймося в Господніх битвах. Хіба дрібниця для послідовника Христа втратити безсмертну честь служити Господеві? Чого тільки не роблять люди, щоб здобути славу? то невже ми, коли вона лежить біля наших дверей, ліниво відвернемося й кинемо нашу славу на землю? Встаньмо ж і діймо, бо це не жарт — втратити честь вірного слуги Христового.
Непохитність
Якби ви мали більше віри, ви були б такі ж щасливі в печі, як і на горі втіхи; ви були б так само раді в голод, як і в достатку; ви раділи б у Господі, коли оливка не дає олії, так само як і тоді, коли чан розривається й переливається через вінця. Якби ви мали більше довіри до Бога, у вас було б куди менше кидання вгору й униз; і якби ви були ближче до Христа, у вас було б менше хитання. Часом ви можете кинути виклик лютості сатани, сміливо зустріти кожен напад і встояти перед кожною спокусою; але надто часто ви боязкі й нерішучі, готові втекти з поля бою замість того, щоб чинити мужній опір. Та якби ви завжди пам’ятали Того, Хто витерпів від грішників такий спротив проти Себе, ви могли б завжди бути твердими й непохитними. Живіть близько до свого Учителя, і ви не будете такими мінливими й непевними. Стережіться бути, як флюгер. Просіть у Бога, щоб Його закон був написаний на вашому серці, наче на камені, а не наче на піску. Просіть, щоб Його благодать приходила до вас, як ріка, а не як струмок, що пересихає. Просіть, щоб ви завжди зберігали своє життя святим; щоб ваш шлях був, як те ясне світло, що не зволікає, а світить ясніше та ясніше аж до повного дня. Просіть, щоб «Бог же всякої благодати... утвердив, укріпив і оснував» вас.
Тріумфальне визволення
Коли ізраїльтяни виходили з єгипетської землі, вони забрали з собою все своє майно, за словом Господа: «Не покинемо позад себе й копита». Чого це нас навчає? Ну, не лише того, що весь Божий народ буде спасенний, а й того, що все, що Божий народ будь-коли мав, буде повернено. Усе, що Яків колись приніс до Єгипту, буде знову звідти винесено. Чи втратив я в Адамі досконалу праведність? Я матиму досконалу праведність у Христі. Чи втратив я в Адамі щастя на землі? Бог дасть мені багато щастя тут, унизу, у Христі. Чи втратив я в Адамі небо? Я матиму небо в Христі; бо Христос прийшов не тільки шукати й спасти людей, які загинули, а й те, що загинуло; тобто всю спадщину, так само як і людей; усе їхнє майно. Не лише овець, а й добре пасовисько, яке вівці втратили; не тільки блудного сина, а й усі маєтки блудного сина. Усе було винесено з Єгипту; навіть кісток Йосифа не залишили. Єгиптяни не могли сказати, що мають хоч клаптик майна ізраїльтян — ні однієї їхньої діжі, ні однієї їхньої старої одежини. І коли Христос підкорить Собі все, християнин не втратить ні атома через труди Єгипту, але зможе сказати: «Де в тебе, смерте, жоло? де в тебе, пекло, побіда?» О геєно, де твій тріумф? Не маєш ти ні прапора, ні вимпела, щоб показати свою перемогу; не лишилося на полі битви ні шолома, ні каски; немає жодного трофея, який ти могла б підняти в пеклі на глум Христові. Він не тільки визволив Свій народ, а й вони вийшли з розгорнутими знаменами. Стійте, дивуйтеся й любіть Господа, Який так визволяє весь Свій народ. «Як великі творива твої, Господи! Дїла твої чудесні, душа моя добре се знає».
Більш ніж переможці
Християнин зрештою має бути переможцем. Чи ви думаєте, що ми навіки маємо бути наймитами й рабами гріха, зітхаючи за волею й ніколи не маючи змоги вирватися з його неволі? Ні! Незабаром кайдани, що сковують мене, буде розбито, двері моєї в’язниці буде відчинено, і я злину до славного міста, оселі святості, де буду цілком вільний від гріха. Ми, що любимо Господа, не будемо довіку перебувати в Мосоху. Порох може тепер плямувати нашу одежу, але надходить день, коли ми встанемо, обтрусимося від пороху й одягнемо нашу прекрасну одежу. Правда, ми тепер, як Ізраїль у Ханаані. Ханаан повний ворогів; але ханаанеїв буде і мусить бути вигнано, і вся земля від Дану до Беер-Шеви буде Господньою. Християни, радійте! Ви незабаром будете досконалими, незабаром — вільними від гріха, без жодної хибної схильності, без жодного лихого бажання. Ви незабаром будете такими чистими, як ангели у світлі; ба більше, зодягнені в одежу свого Учителя, ви будете «святими, як Святий». Чи можете ви це уявити? Хіба це не сама суть неба, захват блаженства, сонет на вершинах слави — що ви будете досконалими? Жодна спокуса не зможе вас досягти, а якби спокуса й досягла вас, вона не завдала б вам шкоди; бо у вас не буде нічого, що могло б хоч якось живити гріх. Це було б так, як коли іскра падає в океан; ваша святість погасила б її вмить. Так, обмиті в крові Ісуса, ви незабаром ходитимете золотими вулицями, в білій одежі й з білим серцем. О, радійте цій близькій надії, і нехай вона загартує вас для теперішньої боротьби.
Християнська війна
Тяжку битву покликаний вести християнин; не таку, яку могли б виграти паркетні лицарі; не легку сутичку, яку міг би виграти той, хто примчав до бою в якийсь сонячний день, глянув на військо, тоді завернув свого коня й делікатно зіскочив біля входу до свого шовкового намету. Це не похід, який виграє той, хто, ще вчора зелений новобранець, нерозумно уявляє, що один тиждень служби забезпечить йому вінець слави. Це війна на все життя; змагання, що вимагатиме всієї нашої сили, якщо ми маємо тріумфувати; битва, перед якою могло б затремтіти найміцніше серце; бій, від якого відсахнувся б найхоробріший, якби не пам’ятав, що Господь на його боці; тож кого йому боятися? Бог — твердиня його життя: перед ким йому лякатись? Ця боротьба — не боротьба грубої сили чи фізичної потуги; якби так було, ми, може, швидше виграли б її; але вона тим небезпечніша, що це змагання розуму, боротьба серця, борня духа — нерідко агонія душі.
Чи дивуєтеся ви, що християнина покликано до боротьби? Бог ніколи не дає сильної віри без вогняного випробування; Він не збудує міцного корабля, не віддавши його дуже могутнім бурям; Він не зробить вас могутнім воїном, якщо не має наміру випробувати вашу вправність у бою. Меч Господній мусить бути в ділі; леза неба мусять ударяти об обладунок лукавого, і все ж вони не зламаються, бо вони з правдивого єрусалимського металу, який ніколи не трісне. Ми переможемо, якщо почнемо битву правильно. Якщо ми нагострили свої мечі на хресті, нам нема чого боятися; бо хоч часом ми можемо бути пригноблені й збентежені, ми напевно зрештою змусимо втекти всіх наших супротивників, бо ми — сини Божі вже тепер. Чого ж нам тоді боятися? Хто скаже нам «стій», коли Бог велить нам іти вперед?