Розділ 3 · 14 хв читання · 18 хв слухання
У скорботі й стражданні
Наука скорботи
Своїх найкращих воїнів Господь набирає на високогір’ях скорботи.
Привілеї випробування
Кажуть, що коли вдень зірок не видно з звичайного рівня землі, то, спустившись у темну криницю, їх одразу можна побачити. І безперечно, це факт, що найкращі Божі обітниці Його Церква зазвичай бачить тоді, коли вона в найтемніших випробуваннях. Так само певно, як Бог кидає Своїх дітей у піч, Він Сам буде в печі з ними. Я не читаю, щоб Яків бачив ангела, доки не опинився там, де мусив боротися, і тоді Яків, що боровся, побачив ангела, що боровся. Я не знаю, щоб Ісус Навин будь-коли бачив Божого ангела, доки не опинився біля Єрихону; і тоді Ісус Навин побачив ангела-воїна. Я не знаю, щоб Авраам будь-коли бачив Господа, доки не став чужинцем і мандрівником на рівнинах Мамре, і тоді Господь з’явився йому як подорожній. Саме в найбезнадійніших скорботах ми маємо найщасливіший досвід. Щоб побачити одкровення, треба потрапити на Патмос. Лише на голій, оточеній бурями скелі, відрізаній від усякого світла світу, можна знайти належну темряву, в якій можна споглядати світло неба, не відволікаючись на тіні землі.
Світло в хмарі
«І вернув Господь Йовові втрату». Отже, і наші найдовші скорботи мають кінець, і найглибші безодні нашої недолі мають дно. Наші зими не хмуритимуться вічно: незабаром усміхнеться літо. Відплив не триватиме безконечно: води мусять повернутися назад. Ніч не висітиме вічно своєю темрявою над нашими душами: ще зійде сонце з оздоровленням у своєму промінні. «І вернув Господь Йовові втрату». Так само й наші скорботи скінчаться, коли Бог досягне в них Своєї мети. У випадку Йова цілі були такі: щоб сатану було переможено, щоб він зазнав поразки від власної зброї, щоб його надії було розбито тоді, коли все йшло по-його. Бог, на виклик сатани, простягнув Свою руку й доторкнувся до Йова, до його кості й до його тіла; а проте спокусник не зміг подолати його, а дістав відсіч у тих переможних словах: «Ось, він убиває мене, та я не перестану надїятись». Коли сатану переможено, тоді й битва припиняється. Господь мав на меті також випробування Йовової віри. Багато тягарів було почеплено на цю пальму, а вона все росла рівно. Вогонь був лютий, а проте золота не поменшало; згоріла тільки жужелиця. Ще одна мета, яку мав Господь, — Його власна слава. І справді, Він був рясно прославлений. Бог здобув Своєму великому імені й Своїм мудрим задумам вічну славу через ту благодать, якою Він підтримував Свого бідного скорботного слугу серед найтяжчих бід, що будь-коли випадали на долю людини. Бог мав і ще одну мету, і її теж було досягнуто. Скорботи освятили Йова. Його дух став лагіднішим, і всяке самовиправдання, що таїлося всередині, було цілком вигнане. І тепер, коли благодатні Божі задуми здійснено, Він забирає різку; Він виймає розтоплене срібло з-посеред розжареного вугілля. Бог не карає з охотою і не засмучує синів людських даремно, і показує це тим, що ніколи не карає їх довше, ніж є потреба. Він ніколи не дозволяє їм пробути в печі ні на мить довше, ніж конче потрібно для задумів Його мудрості й Його любові. «І вернув Господь Йовові втрату». Тож не впадай у розпач, скорботний віруючий; Той, Хто вернув Йовові втрату, може повернути й тебе з неволі, як потоки на спражену землю. Він знову дасть розцвісти твоєму виноградникові й твоєму полю — вродити свій плід. Ти знову вийдеш разом із тими, хто веселиться, і знову на твоїх устах буде пісня радості. Не дай Розпачеві закувати твою душу в свої жорстокі кайдани. Ще сподівайся, бо в цьому ділі є надія. Довіряй і далі, бо є підстава для впевненості. Він знову виведе тебе з неволі, радісного, і ти ще співатимеш Йому хвалу: «Ти перемінив плач мій у радість, зняв із мене сумну плахту, і обгорнув мене радостю».
Ясне сяйво після дощу
Влада Христа як Царя, за Давидовим описом, подібна до того, як «при сходї сонця на безхмарньому небі від його сьвітла після дощу виходить із землї трава». Так ми часто й бачили. Після сильної зливи чи після довгої дощової пори, коли сяє сонце, у повітрі буває чудова ясність і свіжість, якої ми рідко зазнаємо іншим часом. Можливо, найясніша погода буває саме тоді, коли дощ ущух, коли вітер розігнав хмари, а сонце виглядає зі своїх покоїв, щоб звеселити землю своєю усмішкою. Так буває і з випробуваним серцем християнина. Скорбота не триває вічно. Після періщого дощу недолі раз у раз настає ясне сяйво. Випробуваний віруючий, подумай про це. Після всіх твоїх скорбот залишається спочинок для Божого народу. Твою душу чекає ясне сяйво, коли весь цей дощ мине. Коли час твого докору скінчиться й мине, тобі буде, як землі, коли буря наридається й засне, коли хмари пошматуються на клапті, а сонце знову виглядає, як молодий у своїй славній одежі. Для цього скорбота співдіє з блаженством, що настає по ній, як дощ і сонце, щоб виростити ніжну билинку. Скорбота й розрада разом співдіють нам на добро. «Бо яко ж намножують ся страдання Христові в нас, так Христом намножуєть ся і утїшеннє наше». Ясне сяйво після дощу творить повітря, що освіжає трави й збіжжя; а радість у Господі після пір скорботи робить душу плідною. Так ми зростаємо в благодаті й пізнанні Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа.
Користь випробування
Випробування вчать нас, хто ми є; вони перекопують ґрунт і дають нам побачити, з чого ми зроблені; вони якраз вивертають на поверхню дещо з лихого бур’яну.
Хрестоносці
Яке почесне становище мав Симон Киринеянин — бути хрестоносцем Ісуса Христа! Ми майже готові плакати, що не були там, щоб мати честь нести Христів хрест за Нього. Але нам не треба плакати, бо ми матимемо Його хрест, щоб нести, якщо ми Його народ. На небі немає жодного, хто носить корону, хто не носив хреста тут, унизу. Серед натовпу прославлених не буде жодного, хто не мав свого хреста на землі. Чи маєш ти хрест, віруючий? Візьми його на плече по-мужньому! Підіймай його! Іди своєю дорогою незламним кроком і з радісним серцем, знаючи, що коли це хрест Христів, то нести його мусить бути честю; і що, несучи його, ви перебуваєте в благословенному товаристві, бо ви йдете за Ним.
Щоденний хрест християнина
Віруючий, Христос Ісус дарує тобі твої хрести, і це не мізерні дарунки.
Розрада
Розрада — це лагідна роса, що скрапує з неба на пустельні серця внизу; це один із найкращих дарів Божого милосердя.
Співчуття
Співчуття — це особливо обов’язок християнина. Подумайте, хто такий християнин, і ви скажете, що якби навіть усі інші люди були себелюбні, він мав би бути безкорисливим; якби ніде більше не було серця, що співчуває нужденним, таке серце мало б знайтися в грудях кожного християнина. Християнин — «цар»: не годиться цареві дріб’язково дбати про себе. Чи був Олександр будь-коли більш царственним, ніж тоді, коли, в час, як його військо потерпало від спраги, він відсунув чашу, повну дорогоцінної рідини, яку подав йому воїн, і сказав, що не годиться цареві пити, коли його піддані спраглі, — він волів поділити з ними їхню біду? О ви, кого Бог зробив царями й князями, царюйте по-царськи над власним себелюбством і дійте з тією шляхетною щедрістю, що личить царському родові всесвіту. Вас послано у світ бути рятівниками інших; але як ви будете ними, якщо дбаєте тільки про себе? Вам належить бути світлами; а хіба світло не спалює себе, розсипаючи свої промені в густу темряву? Хіба не ваше покликання й привілей, щоб про вас казали, як про вашого Учителя: «Инших спасав, а себе не може спасти?»
Утішайте народ Мій
Бог ніколи не дає Своїм дітям обов’язку, не давши їм засобів, щоб його виконати; і коли Він велить нам «утішати» Його народ, ми можемо бути певні, що є засоби, якими його можна втішити. Дитино Божа! Чи не знаєш, про що говорити, щоб утішити зболене серце? Розкажи про давнє, про колишні дні; прошепочи на вухо засмученому про вибираючу благодать, і викупне милосердя, і Божу любов. Коли знайдеш стривоженого, розкажи йому про завіт, у всьому добре впорядкований; розкажи йому, що Господь зробив у давні дні, як Він розтяв Рахава й поранив дракона; розкажи йому дивовижну історію Божого поводження з Його народом; скажи йому, що Бог, Який розділив Червоне море, може прокласти Своєму народові шлях крізь глибокі води скорботи, — що Той, Хто з’явився в палаючому кущі, який не згорав, підтримає його в печі страждань; розкажи йому про чудові речі, які Бог учинив для Свого вибраного народу: напевно, тут досить, щоб його втішити; скажи йому, що Бог пильнує піч, як золотар — тигель. Якщо цього не досить, розкажи йому про теперішні милості; скажи йому, що в нього багато лишилося, хоч багато й пропало; скажи йому, що «тепер нема нїякого осуду тим, що в Христї Ісусї»; скажи йому, що тепер він прийнятий в Улюбленому; скажи йому, що тепер він усиновлений і що його становище безпечне; скажи йому, що Ісус угорі обстоює його справу; скажи йому, що хоч стовпи землі хитаються, Бог — наше прибіжище; скажи засмученому, що вічний Бог не знемагає й не втомлюється. А якщо й цього не досить, розкажи йому про майбутнє; прошепочи йому, що є небо з перловими брамами й золотими вулицями; скажи йому, що
«Ще кілька сонць мине — і от Причалить він до ханаанських вод»,а тому він цілком може зносити свої скорботи; скажи йому, що Христос гряде, що Його знак на небесах, Його пришестя близько, Він незабаром з’явиться, щоб судити землю по справедливості й Свій народ — у правді. А якщо й цього не досить, розкажи йому все про того Спасителя, що жив і помер; поведи його на Голгофу; змалюй йому скривавлені руки, і бік, і ноги; розкажи йому про увінчаного тернем Царя болю; розкажи йому про могутнього Владику скорботи й крові, що носив багряницю глуму, яка все ж була порфірою царства болю; скажи йому, що Він Сам підніс гріхи наші на тілі Своїм на дереві. Так, з Божим благословенням, ти виконаєш своє покликання й «утішиш» одного з Його народу. «Утїшайте, втїшайте мій нарід, говорить Бог наш».
Вогонь переплавника
Немає в небесній скарбниці жодного срібного зливка, що не був би в горнилі на землі й не був би сім разів очищений; немає жодного самоцвіту, якого Божественний Ювелір не піддав би всякому випробуванню; немає жодної порошинки золота в короні Відкупителя, що не була б розтоплена серед найгарячішого вугілля, аби звільнити її від домішок. Це спільне для кожної Божої дитини. Якщо ви слуга Господній, вас мусять випробувати, «як чистять золото».
Полегшена біда
Я переконаний, що якби ми більше дивилися на Ісуса, наші біди не здавалися б ні такими великими, ні такими тяжкими. У найтемнішу ніч випробування погляд на Христа прояснить чорне, мов ебен, небо. Коли темрява здається густою, як єгипетська, «щоб ходили помацки», навіть тоді погляд на Ісуса стане яскравим спалахом блискавки, таким самим ясним, але не таким швидкоплинним. Один проблиск Його цілком може вистачити на всі наші труди в дорозі. Погляд на Нього освітить найпохмурішу путь. Підбадьорені Його голосом, скріплені Його силою, ми готові діяти й страждати, як і Він, до кінця. О, втомлені й стривожені християни, «вбачайте на Него — і розвеселитеся!»
Любов у каранні
Божий народ часто карають, і рука Господня тяжко лежить на ньому; проте в його каранні є батьківська доброта, а в його скорботах — безмежна милість. Чи чули ви коли таку притчу? Був собі пастух, що мав вівцю, яку хотів перевести на інше, краще пасовисько; він кликав її, а вона не йшла; він вів її, а вона не йшла за ним; він гнав її, а вона трималася своїх власних забаганок. Нарешті він подумав собі: «Зроблю ось що». Біля вівці було маленьке ягнятко, і пастух узяв ягнятко на руки й поніс, і тоді вівця пішла слідом. Так і з вами; Бог кликав вас, а ви не йшли; Христос сказав: «Прийдіть», а ви не хотіли; Він послав скорботу, а ви не йшли; нарешті Він забрав вашу дитину, і ви негайно прийшли; тоді ви пішли за Спасителем. Бачите, з боку пастуха це було діло любові. Він лише взяв ягня, щоб урятувати вівцю, а Спаситель лише взяв вашу дитину на небо, щоб привести туди й вас. О, благословенні скорботи, благословенні втрати, благословенні смерті, що закінчуються духовним життям! Ви знаєте, що коли людина хоче зібрати жнива зі свого поля, вона спершу його оре. Поле могло б нарікати й казати: «Нащо ці шрами на моєму обличчі? Нащо це грубе перевертання?» Бо не може бути сівби, доки не було оранки; гострі лемеші роблять борозни для доброго зерна. Або візьміть ще один образ із природи: людина хоче зробити з іржавого шматка заліза ясний меч, що послужить великому воїнові. Що вона робить? Вона кладе його у вогонь і розтоплює; вона забирає з нього всю жужелицю й видаляє всю домішку; тоді кує його своїм молотом; вона б’є його нещадно на ковадлі; вона гартує його в одному вогні за другим, аж поки врешті не вийде добрий клинок, що не зламається в день битви. Ось що Бог робить із вами — благаю вас, не прочитайте хибно книгу Божого провидіння; бо якщо прочитати її правильно, вона каже так: «Я помилую цю людину, і тому Я вдарив її і поранив її. Я, кого люблю, докоряю і караю». Тож ходімо, вернімось до Господа, бо Він поранив, і Він загоїть; Він ударив, і Він сам рани перев’яже.
Витерпіти хрест
«Замість радости, яка була перед Ним, витерпів хрест». Яка ж то була радість? О, це думка, що мусить розтопити скелю й зрушити залізне серце: радість, яка була перед Ісусом, — це передусім радість спасти нас. Я знаю, що це була радість виконати волю Свого Отця, сісти на престолі Свого Отця, стати досконалим через страждання; але все ж я знаю, що ось головна, велика причина, з якої Спаситель витерпів хрест, — радість спасти нас. Чи знаєте ви, що то за радість — робити добро іншим? Якщо не знаєте, мені вас шкода, бо з усіх радощів, які Бог залишив у цій бідній пустелі, ця — одна з найсолодших. Чи знаєте ви її? Невже ви ніколи не відчували тієї божественної радості, коли ваше золото було віддане бідним, а ваше срібло присвячене Господеві, коли ви роздали його голодним — і ви відійшли набік і сказали: «Я відчуваю, що це радість, заради якої варто жити, — годувати голодних, одягати нагих і робити добро моїм бідним стражденним ближнім?» Ось яку радість відчував Христос; це була радість годувати нас хлібом небесним; радість одягати бідних, нагих грішників у Свою праведність; радість знаходити дім для бездомних душ, визволяти нас із в’язниці пекла й давати нам вічні втіхи неба. Погляньте на велич Його любові, що спонукала Його так витерпіти хрест і знехтувати сором, щоб спасти грішників. Справді, Христова любов «перевисшує розум!» Християни! Якщо Христос витерпів усе це заради радості спасти вас, чи будете ви соромитися нести чи терпіти щось заради Христа? Певно ж, любов до Того, Хто так полюбив нас, має робити нас готовими все витерпіти заради Нього. Чи відчуваєте ви, що, ідучи за Христом, мусите втратити — втратити честь, становище, багатство? Чи відчуваєте ви, що, будучи християнином, накликаєте на себе глум і ганьбу? І невже ви звернете вбік через ці дрібниці, коли Він не звернув, а витерпів хрест і знехтував сором? Ні, з Божої благодаті хай кожен християнин скаже:
«Тепер, з любові до Христа, Що мав я в зиск — то все в утрату; Колишня гордість — сором мій, Прибив до хреста свою славу».«Бо життє менї Христос, а смерть надбаннє». Живучи, я буду Його; умираючи, я буду Його. Я житиму для Його слави й служитиму Йому цілком. Я візьму свій хрест і піду за Ним, радіючи, якщо мене вважатимуть гідним страждати за Його ім’я.
Солодкість у скорботі
Чи не відчуваєте ви, оглядаючись на пори скорботи, що то були часи, коли, попри випробування, ви мали в серці незвичайний мир і щастя? Є солодка радість, що приходить до нас через скорботу. Гірке вино скорботи діє на весь організм, мов цілющий напій. Солодка чаша достатку часто лишає по собі гіркоту; а гірка чаша скорботи, коли вона освячена, завжди лишає в устах солодкий присмак. Є радість у скорботі. Є музика в цій арфі з ослабленими й порваними струнами. Є кілька нот, які ми чуємо з цієї жалібної лютні й ніколи не чуємо з гучної сурми. Ми здобуваємо з плачу скорботи ніжність і мелодійність, яких ніколи не здобуваємо з пісні радості. Хіба не пояснюється це тим, що в наших бідах ми живемо ближче до Бога? Наша радість подібна до хвилі, що розбивається об берег, — вона викидає нас на землю. А наші скорботи подібні до тієї хвилі, що відступає й затягує нас назад у велику глибину Божества. Ми б сіли на мілину й лишилися б високо на сухому березі, якби не та хвиля, що відступала, той відплив нашого достатку, що поніс нас назад до нашого Отця й до нашого Бога. Благословенна скорбота! Вона привела нас до престолу благодаті; дала життя молитві; розпалила любов; зміцнила віру; привела Христа в піч разом із нами, а тоді вивела нас із печі, щоб ми жили з Христом радісніше, ніж перше.