Колоски між снопами
Мир і спочинок

Розділ 15 · 3 хв читання · 4 хв слухання

Мир і спочинок

Тихе серце

Якщо серце не зберігається в мирі, життя не буде щасливим. Якщо спокій не панує над тим внутрішнім озером у душі, що живить ріки нашого життя, то й самі ріки завжди будуть бурхливими. Наші зовнішні вчинки завжди виказуватимуть, що народилися в бурях, бо й самі будуть бурхливі. Ми всі прагнемо радісного життя; ясні очі й пружна хода — те, чого бажає кожен із нас; носити в собі вдоволений дух — ось до чого більшість людей постійно прагне. Пам’ятаймо, що єдиний спосіб зберегти наше життя мирним і щасливим — зберігати серце в спокої; бо хоч прийде бідність, хоч багатство, хоч честь, хоч ганьба, хоч достаток, хоч нестача, — якщо серце тихе, щастя буде будь-де. Але хоч би яке було сонце і яка яснота, якщо серце стривожене, то й усе життя неминуче буде стривожене.

Мир

Віруючий у благословенні пори втішається такою близькістю з Господом Ісусом, що вона сповнює його серце переповненим миром. О! є солодкі слова, які Ісус шепоче на вухо своєму народові, і є відвідини любові, якими Він їх навідує, — людина не повірила б у них, навіть якби їй про це розповіли. Хто хоче це збагнути, мусить пізнати у власному серці, що означає мати спільність з Отцем і з Сином Його Ісусом Христом. Буває так, що Христос об’являє себе нам, а не світові. Тоді всі сумнівні думки зникають, і ми можемо сказати: «Милий мій належить менї, а я милому». Це єдине всепоглинне почуття. І що ж дивного, що віруючий має такий глибокий мир, коли Христос так живе в серці й царює там без суперника? Було б чудом із чудес, якби ми не мали миру. Але чому ж наш мир не тривкіший? Єдине пояснення наших частих утрат миру — те, що наше спілкування перервано, а наша спільність зіпсована; інакше наш мир був би, «як широка ріка», а наша справедливість — «як филї на морі». Живіть близько до хреста, і ваш мир буде постійним.

Місце довіри

Подбай, щоб віддати всіх своїх дорогих у Божу руку. Ти віддав туди свою власну душу — віддай під Його опіку і їхні душі та тіла. Ти можеш довірити Йому своє дочасне — довір Йому й свої самоцвіти. Відчувай, що вони не твої, а Божі позики тобі — позики, які можуть забрати будь-якої миті, — дорогоцінні мешканці неба, не закріплені за тобою в спадщину, а такі, якими ти лише користуєшся, доки на те воля Власника. Ваші володіння ніколи не бувають у такій безпеці, як тоді, коли ви готові від них відмовитися, і ви ніколи не буваєте такі багаті, як тоді, коли віддаєте все, що маєте, в руку Господа. Ви побачите, що це дуже пом’якшує біль утрат, якщо ще до втрати ви навчилися щодня віддавати все, що вам найдорожче, під опіку вашого милостивого Бога.

Спадок Спасителя

«Упокій оставляю вам». Наш Спаситель має тут на увазі мир з Богом і мир з власним сумлінням. Мир із Богом — бо Він «примирив нас із собою через Ісуса Христа», і тепер «на землї впокій, між людьми благоволеннє». Христос забрав наші гріхи, і тому між Богом і нашими душами встановлено дійсний, суттєвий мир. Однак він міг би існувати й без того, щоб ми ясно його розуміли й ним раділи. Тому Христос дав ще й це свідчення — мир у сумлінні. Мир із Богом — це договір; мир із сумлінням — його оголошення. Мир із Богом — це джерело, а мир із сумлінням — кришталевий потік, що з нього витікає. Є мир, ухвалений у суді Божої справедливості на небі; а тоді як неминучий наслідок, щойно звістка стає відома, настає мир у нижчому суді людського судження, де сумління сидить на престолі, щоб судити нас за нашими ділами. Отже, спадок Христа — подвійний мир: мир дружби, згоди, любові, вічної єдності між вибраними й Богом; і мир солодкої втіхи, тихого спокою для розуму й сумління. Коли вгорі немає вітрів, унизу не буде бур: коли небо ясне, земля спокійна. Сумління відбиває Боже благовоління. «Оправдивши ся ж вірою, маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа».

Ви завершили: Мир і спочинок

Назад Далі