Колоски між снопами
Небо і життя прийдешнє

Розділ 16 · 9 хв читання · 11 хв слухання

Небо і життя прийдешнє

Вінець християнина

Чи мають християни вінець? О, так; але вони не носять його щодня. Вони мають вінець, але день їхньої коронації ще не настав; їх помазано на царів; вони мають дещо від влади й гідності царів, тільки ще не короновані. Але вінець уже зроблено. Богові не доведеться згодом замовляти небесним золотарям, щоб його виготовили: він уже зроблений і висить у славі. Для мене вже «готовить ся ... вінець правди».

Небо — спадщина

«Наслїддє сьвятих». Отже, небо з усією його славою — це спадщина. А спадщина — це не те, що купують за гроші, заробляють працею чи здобувають завоюванням. Якщо хтось має спадщину у властивому значенні цього слова, вона дісталася йому за народженням. Так і з небом. Людина, що отримає цей славний спадок, здобуде його не ділами закону й не зусиллями тіла; він буде даний їй за найласкавішим правом, бо Бог «знов породив» її «на впованнє живе воскресеннєм Ісус-Христовим із мертвих», і так вона стала спадкоємицею неба за кров’ю й народженням. Ті, що приходять у славу, — сини; бо хіба не написано, що Починатель нашого спасіння «привів многих синів у славу»? Вони приходять туди не як слуги; жоден слуга не має права на спадщину свого пана. Хоч би який він був вірний, він не спадкоємець свого пана. Але оскільки ви сини — сини через відродження Духом, — сини через усиновлення Отцем, — оскільки надприродною силою ви народилися знову, ви стаєте спадкоємцями вічного життя і входите в численні оселі дому нашого Отця вгорі. Тож завжди розуміймо, коли думаємо про небо, що це місце, яке має бути нашим, і стан, яким ми маємо втішатися як наслідком народження, — а не як наслідком праці. «Коли хто не народить ся звиш, не може видїти царства Божого». Оскільки те царство — «спадщина», доки ви не маєте нового народження, ви не можете мати жодного права ввійти в нього.

Сон смерті

«Сон смерті» — що це за сон? Ми знаємо, що найпершим уявленням, пов’язаним зі сном, є відпочинок. Очі сплячого більше не болять від сліпучого світла чи від потоку сліз; його вух більше не дратує гамір сварок чи стогін страждання; його рука більше не слабне від довгих виснажливих зусиль і болісної втоми; його ноги більше не натерті ходінням туди й сюди грубою дорогою; у солодкому спочинку сну є полегкість для наболілих голів, і перенапружених нервів, і обтяжених сердець. На тому ложі, хоч яке тверде, робітник скидає з себе свій труд, купець — свою турботу, мислитель — свої труднощі, а страждалець — свій біль. Сон робить кожну ніч суботою для дня. Сон зачиняє двері душі й велить усім непроханим гостям трохи почекати. Так і з тілом, коли воно спить у гробі. Утомлені спочивають: слуга має такий самий спокій, як і його пан. Робітник більше не спирається на свій заступ, мислитель більше не підпирає своєї задумливої голови. Колесо стоїть; човник не рухається; рука, що крутила одне, і пальці, що кидали другий, теж спочивають. Гріб відгороджує від усякого неспокою, праці чи зусилля. Втомлений працею віруючий тихо спить, як дитина, втомлена грою, коли заплющує очі й засинає на материних грудях. О! щасливі ті, що вмирають у Господі; вони спочивають від трудів своїх, і їхні діла йдуть слідом за ними. Ми не уникали б праці, бо хоч сама по собі вона — прокляття, проте, освячена, вона — благословення; та праці заради самої праці ми б не обирали: і коли Боже діло скінчено, ми аж надто раді думати, що й наше діло скінчено. Могутній Господар, коли ми відбудемо свій день, звелить своїм слугам спочити на найкращому ложі, бо грудки долини будуть їм солодкі. Їхній спочинок ніколи не буде перерваний, доки Він не збудить їх, щоб дати їм повну нагороду. Стережені ангелами-вартовими, завішені вічними таємницями, спочиваючи на лоні матері-землі, ви спатимете, ви, спадкоємці слави, доки повнота часу не принесе вам повноти викуплення.

Передсмак неба

Чи можемо ми хоч щось знати про нашу небесну домівку? Чи є в людському розумі сила полетіти в край потойбічного, де Божий народ вічно спочиває? Наше запитання відразу натрапляє на те, що видається рішучим запереченням: «Чого око не видїло, нї ухо не чуло і що на серце чоловікові не зійшло, те наготовив Бог тим, хто любить Його». Якби ми тут зупинилися, то могли б зректися будь-якої думки побачити звідси «сю гарну землю, що по другім боцї Йорданї, сї гарні узгіря Либанон гори»; але ми не зупиняємося, бо, як і апостол, читаємо текст далі й додаємо: «Нам же Бог відкрив Духом своїм». Таки можна зазирнути за завісу; Божий Дух може на мить її відхилити й дати нам глянути, хай і здалеку, на ту невимовну славу. Є «Пісги» й тепер на землі, з вершини яких можна бачити небесний Ханаан; є освячені години, коли тумани й хмари розвіюються, і сонце сяє в силі своїй, а наше око, звільнене від природної тьмяності, бачить дещо з тієї землі, що дуже далеко, і бачить трохи радості й блаженства, приготованих для Божого народу потім. Через Святого Духа їм дається навіть тепер, у пори блаженного спілкування, такий досвід, радощі й почуття, що наче зводять небо до них і дають їм змогу хоч трохи усвідомити, яким має бути саме небо.

Близько дому

Найкраща мить у житті християнина — остання, бо вона найближча до неба; і саме тоді він починає брати ключову ноту пісні, яку співатиме всю вічність. О! яка то буде пісня!

Дорога до неба

Немає дороги до неба, хоч би які були твої надії, окрім як через Христа: немає дороги до перлових воріт, окрім як через пробитий, скривавлений бік Ісуса. Ось ворота раю — ці криваві рани. Якщо хочеш знайти дорогу до Божого світлого престолу, спершу знайди дорогу до Ісусового хреста; якщо хочеш знати шлях до щастя, ступай тією стежкою страждання, якою йшов Ісус. Що! спробувати інший шлях? Чи ти настільки божевільний, щоб думати, ніби можеш вирвати одвірки, засуви й ворота неба з їхніх вічних місць і прорватися своєю створеною силою? Чи, може, думаєш купити своїм багатством і своїм золотом місце для ноги в раю? Нерозумний! що твоє золото там, де ним вимощені вулиці і де ворота — суцільна перлина? — де основи з яспису, а мури — з дорогоцінних каменів? І чи думаєш ти потрапити туди своїми заслугами? Ах! через гордість упали ангели, і через свою гордість падаєш ти. Небо не для таких, як ти. А може, ти кажеш: «Я заповім своє багатство, коли відійду, на добродійність; збудую лікарню або годуватиму бідних»? Тоді хай тобі платять люди: ти працював для них, хай вони сплатять борг; хай поставлять кам’яний стовп і встановлять твоє погруддя на його вершині. Якщо ти працював для своєї країни, хай твоя країна заплатить тобі, що винна. Але Бог — що Він тобі винен? Ти забув Його; ти зневажив Його Сина; ти відкинув Його Євангелію. Будь ти воїн, державний муж, патріот — хай тобі платять люди; Бог тобі нічого не винен; і все, що ти можеш зробити, якщо не прийдеш правильним шляхом — через Ісуса Христа, Який жив і помер, і живе повіки, і має ключі від неба при поясі, — не підкупить Його, щоб Він впустив тебе до свого палацу.

Надія неба

Віруючі будуть не лише з Христом і бачитимуть Його славу, а й стануть подібними до Христа і будуть прославлені з Ним. Чи Він славний? Такими будуть і вони. Чи Він на престолі? Там будуть і вони. Чи Він носить вінець? Носитимуть і вони. Чи Він священик? Так і вони будуть царями, щоб ділити Його владу, і священиками, щоб приносити угодні жертви навіки. Зважте: в усьому, що має Христос, віруючі беруть участь. Вони царюватимуть із Христом і матимуть частку в Його радості; будуть пошановані з Ним, прийняті в Ньому. Оце справді небо! Якщо ви маєте цю надію, благаю вас, тримайтеся її міцно, живіть нею, радійте в ній.

«Надія ця, така божественна, Знесе всі випробування; Очистить душу від плоті й гріха, Як Христос Господь чистий».

Живіть близько до свого Учителя тепер, тоді ваші свідчення будуть ясні; а коли вам доведеться переходити потік, ви побачите Його лицем до лиця, і що це таке, можуть розповісти лише ті, хто втішається цим щогодини. Але якщо ви не маєте цієї світлої надії, як ви можете жити вдоволені? Ви йдете крізь темний світ до ще темнішої вічності. Благаю вас, зупиніться й подумайте. Зважте хоч на мить, чи варто втрачати небо заради цієї бідної землі. Що! віддати в заставу вічну славу за жалюгідні копійки кількох хвилин світських утіх? Ні, зупиніться, благаю вас; зважте угоду, перш ніж її прийняти. Яка вам користь здобути ввесь світ, а душу свою занапастити? Яке ридання й скрегіт зубів буде через ту безтурботність чи той нещасний випадок, через які люди втрачають таке небо, як це!

Бути з Христом

«Бути з Христом». Хто, крім християнина, може це збагнути? Це небо, до якого світським людям байдуже. Вони не знають, яка сила слави зібрана в одному цьому реченні: «Бути з Христом». Але для віруючого ці слова — зосередження блаженства. Візьміть лише одну з багатьох дорогоцінних думок, що їх підказують ці слова, — бачення Христа. «Очі твої побачать Царя в славі його». Ми чули про Нього і можемо сказати: «Котрого не бачивши любимо». Але тоді ми «побачимо Його». Так, ми справді дивитимемося на звеличеного Викупителя. Усвідомте цю думку. Хіба нема в ній самій неба? Ти побачиш руки, що були прибиті до хреста за тебе; ти побачиш голову, увінчану терням, і разом з усім натовпом, обмитим кров’ю, схилишся в покірній шанобі перед Тим, Хто схилився в покірному приниженні за тебе. Віра дорогоцінна, але яким же має бути бачення? Дивитися на Ісуса як на Агнця Божого крізь скло віри — це сповнює душу радістю невимовною; але о! бачити Його лицем до лиця, дивитися в ті очі, чути той голос — захват починається від самої згадки про це! Якщо навіть думати про це так солодко, яким має бути бачення, коли ми розмовлятимемо з Ним, «так як говорить чоловік з чоловіком», — бо бачення Христа передбачає спілкування. Усе, чого бажала наречена в Соломоновій Пісні, матимемо й ми, і в десять тисяч разів більше. Тоді сповниться молитва: «Нехай він цїлує мене поцїлунком уст своїх! Ласкавість бо твоя над вино солодша». Тоді ми зможемо сказати: «Лїва рука його під головою в мене, правою мене він обнімає». Тоді ми зазнаємо обітниці: «Вони ходити муть зо мною у білих, бо достойні». І тоді ми виллємо пісню вдячності, пісню, якої ніколи не співали на землі, мелодійну, солодкозвучну, чисту, повну спокою й радості, без жодного розладу, що псував би її мелодію; пісню захоплену й серафимську. Щасливий день, коли бачення й спілкування стануть нашими в повноті, — коли ми пізнаємо, як і нас пізнано!

Ви завершили: Небо і життя прийдешнє

Назад Далі