Розділ 14 · 9 хв читання · 11 хв слухання
Провидіння і Божа турбота
Завтра
Якщо завтрашніми днями не можна хвалитися, то хіба вони ні на що не придатні? Ні, благословен Бог. Є дуже багато такого, що ми можемо робити з завтрашніми днями. Я скажу вам, що ми можемо з ними робити, якщо ми — Божі діти. Ми завжди можемо чекати їх із терпінням і довірою, певні, що вони допомагатимуть нам до доброго. Ми можемо сказати про завтрашні дні: «Я не хвалюся ними, але й не лякаюся їх; я не славитимуся ними, але й не тремтітиму перед ними». Так, ми можемо бути цілком спокійні й утішені щодо завтрашнього дня; можемо пам’ятати, що всі наші часи в Його руках, що всі події підвладні Його наказові; і хоча ми не знаємо всіх закрутів стежки провидіння, проте Він знає їх усі; усі вони записані в Його книзі, і всі наші часи впорядковані Його мудрістю. І тому ми можемо дивитися на завтрашні дні, якими бачимо їх у необробленому злитку часу, що його ось-ось перекарбують на щоденні видатки, і можемо сказати про них усі: «Усі вони будуть золотом; на всіх буде карбо Царя, тож нехай приходять; вони не зроблять мене гіршим — вони допомагатимуть мені до доброго».
Ба більше, християнин може слушно дивитися вперед на свої завтрашні дні не лише з покорою, а й з радістю. Завтра для християнина — щаслива річ; це ще один перегін ближче до слави. Для віруючого це ще один крок ближче до неба; це ще один вузол, пропливений через небезпечне море життя, і він настільки ближче до своєї вічної пристані.
Завтра! Християнин може радіти йому; він може сказати сьогоднішньому дню: «О дню, ти можеш бути темним, але я попрощаюся з тобою, бо ось я бачу, як надходить завтра, і я злечу на його крилах, і полину геть, і залишу тебе та твої печалі далеко позаду».
Усе на добро
Христос — розпорядник усіх подій; в усьому Його влада верховна; і Він уживає свою силу на добро своєї Церкви. Він пряде нитку подій, працює з прядки долі і не дозволяє тим ниткам сплітатися інакше, ніж за взірцем Його люблячої мудрості. Він не дасть таємничому колесу обертатися так, щоб це не принесло добра Його вибраним. Він робить найгірше в їхньому житті благословенням для них, а найкраще освячує. У часи достатку Він благословляє їхній прибуток; у часи голоду задовольняє всі їхні потреби. Як усе діє на Його славу, так усе діє і на їхнє добро.
Незмінний
Є одне місце, якого зміна не може торкнутися пальцем; є одне ім’я, на якому ніколи не напишуть слова «мінливість»; є одне серце, яке ніколи не зміниться: те місце — Святеє Святих, те серце — Боже, те ім’я — Любов.
Провидіння
Безмежні запаси Провидіння віддано на підтримку віруючого. Христос — наш Йосиф, що має комори, повні пшениці; але Він не поводиться з нами так, як Йосиф з єгиптянами, бо відчиняє двері своєї комори й велить нам називати все добро в ній своїм. Він обтяжив свій маєток Провидіння вічним зобов’язанням давати нам щоденну пайку; і обіцяв, що одного дня ми ясно побачимо, що сам маєток добре доглядали для нас і що він завжди був нашим. Вісь коліс колісниці Провидіння — Безмежна Любов, а Милостива Мудрість — її незмінний візниця.
Ніжна Божа турбота
Як дбає Бог про свій народ; як турбується Він про них, не лише про їхнє життя, а й про їхню розраду. Чи каже Він: «Зміцнюйте, зміцнюйте мій народ»? Чи каже Він ангелові: «Захищай мій народ»? Чи не каже Він небесам: «Сипте манну, щоб годувати мій народ»? Усе це й більше забезпечує їм Його ніжна прихильність. Але щоб показати нам, що Він дбає не лише про наші потреби, а й про те, що понад потреби, Він каже: «Утїшайте, втїшайте мій нарід». Він хоче, щоб ми були не лише Його живим народом і Його збереженим народом, а й Його щасливим народом. Йому до вподоби, щоб Його народ був нагодований; та більше того, Йому до вподоби давати їм «самих вин чистих», щоб звеселити їхні серця. Він дасть їм не лише «хліб», а й «мед»; Він дасть їм не просто «молоко», а «вино й молоко». «Утїшайте, втїшайте мій нарід» — це тужливе серце Отця, що дбає навіть про дрібниці свого народу. «Утїшайте» он того, з заплаканими очима; «Утїшайте» он те Моє дитя з наболілим серцем; «Утїшайте» того бідолаху, що тужить; «Утїшайте, втїшайте мій нарід, говорить Бог наш».
Пори року на землі
Видиме є прообразом невидимого. Діла творіння — це картини, що показують Божим дітям таємниці благодаті. Божі істини — це «золоті яблочка», а видимі створіння — «срібні тарілки». Самі пори року мають свою паралель у малому внутрішньому світі людини. Маємо ми свою зиму — похмуру, завивну зиму, — коли північний вітер закону рветься проти нас; коли кожну надію прибито морозом; коли всі зерна радості лежать поховані під темними грудками розпачу; коли наша душа скута, мов ріка, закута кригою, без хвиль радості й без потоків подяки. Дяка Богові, лагідний південний вітер віє на нашу душу, і враз води бажання звільняються, настає весна любові, квіти надії з’являються в наших серцях, дерева віри пускають молоді пагони, «час пісень настиг» у наших серцях, і ми маємо радість і мир у вірі через Господа Ісуса Христа. За тією щасливою весною у віруючого настає щедре літо, коли його чесноти, мов запашні квіти, у повному цвіту наповнюють повітря пахощами; а плоди Духа, мов цитрони й гранати, наливаються в повну міру в лагідному теплі «сонця справедливостї». Тоді надходить осінь віруючого, коли його плоди дозрівають, а його ниви готові до жнив; настав час, коли його Господь збере його «дорогі плоди» і складе їх на небі; свято збирання врожаю близько — час, коли рік почнеться знову, незмінний рік, як «лїта правицї Всевишнього».
Боже правління
Досі ще знаходяться люди настільки нерозумні, щоб вірити, ніби події стаються навмання, без Божого призначення, а різні лиха трапляються без всевладної руки чи безпосередньої дії Бога. Горе нам, якби випадок мав хоч якийсь стосунок до подій нашого життя! Ми були б, мов бідні моряки, вислані в море на ненадійному судні, без мапи й без керма; ми нічого б не знали про пристань, до якої зрештою могли б прибути; ми лише відчували б, що тепер ми — іграшка вітрів, бранці бурі й незабаром можемо стати жертвами всепоглинної безодні. Горе! бідними сиротами були б ми всі, якби завдячували їжею та одягом, теперішньою розрадою й майбутніми надіями лише випадкові. Жодної батьківської турботи, що пильнувала б нас, — самі лише примхи й хибкість смертних речей! Чим було б усе, що ми бачимо довкола, як не великою піщаною бурею посеред пустелі, що сліпить наші очі й не дає навіть сподіватися побачити кінець крізь темряву початку? Ми були б прочанами в пустелі без доріг, де немає шляхів, щоб нас скерувати, — подорожніми, яких будь-якої миті може перекинути й засипати, а наші вибілені кістки лишилися б жертвами бурі, невідомі або всіма забуті. Дяка Богові, з нами не так. Ми віримо, що все, що з нами стається, впорядковане мудрою й ніжною волею Того, Хто є нашим Отцем і нашим Другом; ми бачимо лад посеред безладу; ми бачимо здійснені задуми там, де інші не розрізняють нічого, крім пустки й порожнечі. Ми віримо, що «в хуртовинї і в бурі прихід Господень, а хмари — се порох ізпід ніг його».
Домашні милості
Коли ми усвідомлюємо, що всі наші щоденні милості приходять до нас як дари нашого Отця небесного, вони стають для нас удвічі дорожчими. Ніщо не смакує школяреві так солодко, як те, що надходить із дому. Так і з християнином. Усі його милості солодші, бо це домашні милості — вони приходять «з висоти»; земля, де він живе, не така, як земля Єгипетська, яку напоює ріка, але «напуває її вода дощів небесних». Щаслива доля тієї людини, яка так приймає все як від Бога і дякує за все своєму Отцеві! Будь-що стає солодким, коли вона знає, що воно з неба. Ця думка також стримує нас від надмірної любові до світу. Розвідники пішли до Есколу й принесли звідти величезне гроно винограду, що там росло; але ви не знайдете, щоб народ сказав: «Плоди, які ми отримали з обітованої землі, роблять нас задоволеними, щоб лишатися в пустелі». Ні; вони побачили, що виноград прийшов із Ханаану, і тоді сказали: «Пійдемо таки та й займем її». Так і ми: коли отримуємо щедрі милості й думаємо, що вони походять лише з природного ґрунту цієї землі, то цілком можемо захотіти тут лишитися. Але коли знаємо, що вони з чужого краю, то природно прагнемо піти
«Туди, де любий Господь доглядає свій виноградник, І де ростуть усі грона».Християнине, радій же думкою, що все, що маєш, приходить згори; твій щоденний хліб приходить не так від твоєї працьовитості, як від турботи твого небесного Отця; ти бачиш на кожній милості відбиток власного напису неба, і кожне благословення сходить до тебе, напахчене миром, і нардом, і смирною з палат зі слонової кості, звідки Бог роздає свої щедроти.
Мінливість
Яким різноманітним є досвід віруючого в його духовному житті! Які зміни бувають у погоді його душі! Які ясні сонячні дні! Які темні, хмарні ночі! Які затишшя, наче його життя — скляне море! Які страшні випробування, наче його життя — бурхливий океан! То ми чуємо, як він кличе: «Боже мій, Боже! Чому опустив єси мене», а згодом він співає: «Благослови, душе моя, Господа, і все внутро моє — сьвяте імя його!» Однієї години ми чуємо, як він зітхає: «Загруз я в глибокому болотї і нема в йому дна», а потім бачимо, як він тріумфує: «Господь сьвітло моє і спасеннє моє; кого менї боятися? Господь твердиня життя мого; перед ким менї лякатись?» Як дивовижно він злітає до неба і як страшно поринає в глибини! Певно, ми, що хоч трохи пізнали духовне й внутрішнє життя, не дивуємося цьому, бо самі відчували ці зміни. На жаль! яка протилежність між гріхом, що так легко нас обплутує, і благодаттю, що дає нам царювати в небесних місцях. Як різниться смуток жалюгідної недовіри, що розбиває нас на шматки, мов сильний східний вітер, від радості святої довіри, що несе нас до неба, мов попутний вітер! Які зміни: сьогодні ходити з Богом, а завтра впасти в багно; учора тріумфувати над гріхом, смертю й пеклом, а сьогодні бути полоненим похотями тіла й думок. Справді, ми не можемо зрозуміти самих себе, і опис, що пасував би нам одного разу, не підійшов би іншого разу. Мінливий, справді, наш досвід; але о, яка милість, що Христос не змінюється! Хоч яким різноманітним буде наш досвід, Його благодать так само різноманітна, щоб йому відповісти, бо Він має благодать, щоб допомогти нам у кожну пору потреби, і з безмежною й незмінною добротою наділяє нас силою, що відповідає нашому дню.