Колоски між снопами
Святість і нове життя

Розділ 12 · 9 хв читання · 12 хв слухання

Святість і нове життя

Віра — справа особиста

Дехто каже, що перевірятиме святість Христової віри святістю Христових людей. Ви не маєте права, відповідаю я, піддавати це питання такій перевірці. Справжня перевірка, якою ви повинні скористатися, — випробувати це самим: «Спробуйте і дізнайтесь, що Господь благий». Покуштувавши й побачивши, ви переконаєтеся в Його доброті, і тим самим способом ви мусите переконатися в святості Його Євангелія. Ваша справа — самим шукати розп’ятого Христа, а не покладатися на розповідь іншої людини про те, чи здатна благодать приборкати зіпсуття й освятити серце. Оскільки Бог дав вам Біблію, Він хотів, щоб ви її читали, а не вдовольнялися читанням людей. Ви не повинні вдовольнятися почуттями, що виникають від розмов з іншими; ваша єдина можливість пізнати справжню віру — мати Його Святого Духа, що діє у вашому власному серці, щоб ви самі зазнали, яка сила віри. Ви не маєте права судити про віру з чогось стороннього чи зовнішнього щодо неї. І якщо ви зневажаєте її, перш ніж самі випробували, то мусите постати в цьому світі визнаним дурнем, а в іншому — злочинцем. А проте так чинить більшість людей. Якщо ви чуєте, як людина ганить Біблію, то зазвичай можете зробити висновок, що вона її ніколи не читає. І можете бути цілком певні: якщо людина говорить проти віри, вона ніколи не знала, що таке віра. Справжня віра, щойно заволодіє серцем, ніколи не дає людині з нею сваритися. Хто хоч трохи знає Христа, той назве Христа своїм найкращим другом. Ми знаходили багатьох, хто зневажив утіхи цього світу, але ніколи не знаходили нікого, хто відвернувся б від віри з огидою чи пересиченням, раз її скуштувавши. Ні! ні! ви самі вибрали свої омани, і вибрали їх на власний ризик; ви плекаєте їх на власну небезпеку. Бо якщо ви берете свою віру від інших людей і, наслідуючи приклад тих, хто лише визнає віру, відкидаєте її, — ви однаково винні у власній крові. Бог не залишив вас із ненадійною мапою людських характерів: Він дав вам Своє власне Слово, певніше слово свідчення, на яке ви добре робите, що зважаєте.

Святість

Святість — це архітектурний план, за яким Бог будує Свій живий храм.

Нове серце

Бог не обіцяє, що поліпшить нашу природу чи полагодить наші розбиті серця. Ні; обітниця в тому, що Він дасть нам нові серця й правий дух. Людська природа надто зіпсована, щоб її можна було полагодити. Це не дім, що трохи потребує ремонту, де то там, то там вітер зірвав з даху черепицю, а то там, то там зі стелі обвалився шматок тиньку. Ні; він прогнилий наскрізь; самі підвалини підмиті; у ньому немає жодної здорової балки; усе гнилизна від найвищого даху до найглибшої підвалини, і все ось-ось упаде. Бог і не пробує лагодити; Він не підпирає стін і не перефарбовує дверей; Він не прикрашає й не оздоблює, а вирішує, що старий дім треба цілком знести і що Він збудує новий. Він надто зруйнований, щоб його лагодити. Якби він лише трохи потребував ремонту, його можна було б відновити. Якби лише одне-два колеса того великого механізму, що зветься «Людська природа», зіпсувалися, тоді Той, Хто створив людину, міг би все полагодити; Він міг би поставити новий зубець там, де той відламався, і нове колесо там, де старе зруйнувалося, і машина знову запрацювала б. Але ні; зіпсоване все; немає жодного важеля, який не був би зламаний; жодної осі, яка не була б зрушена. «Кожна голова в ранах, кожне серце хворе. Від підошви в нозї та й до тїмя на голові нема в йому здорового місця: рани, синяки, рани гниючі». Тому Господь і не береться лагодити це, а каже: «І вложу вам нове серце й дам нового духа».

Христос у вас

Що означає мати «Христа в вас»? Римо-католик вішає хрест на груди; справжній християнин носить хрест у серці; а хрест усередині серця — одні з найсолодших ліків від хреста на спині. Якщо у вас хрест у серці — розп’ятий Христос у вас, надія слави, — то хрест земних бід видаватиметься вам досить легким, і ви легко зможете його нести. Христос у серці — це Христос, у Якого віримо, Христос улюблений, Христос, на Якого покладаємося, Христос, з Яким заручені, Христос, з Яким спілкуємося, Христос як наша щоденна їжа, а ми — як храм і палац, де Ісус Христос щодня ходить. Ах! багато хто зовсім не розуміє, що означає цей вислів. Вони не знають, що таке мати в собі Ісуса Христа. Хоч вони трохи знають про Христа на Голгофі, вони нічого не знають про Христа в серці. Тож пам’ятайте: Христос на Голгофі не спасе жодної людини, якщо Христос не буде в серці. Син Марії, народжений у яслах, не спасе вас, якщо Він не народиться й у вашому серці і не житиме там — ваша радість, ваша сила й ваша розрада.

Велика мета життя

Як християни, ми завжди повинні відрізнятися від світу великою метою свого життя. Щодо світських людей, то одні з них шукають багатства, інші — слави; одні шукають вигоди, інші — утіх. Другорядно ви можете шукати будь-чого з цього, але головним і основним вашим спонуканням як християнина завжди має бути жити для Христа. Жити для слави? Так, але для Його слави. Жити для втіхи? Так, але нехай уся ваша втіха буде в Ньому. Жити для радощів? Так, але коли вам весело, співайте псалми й виграйте в серцях ваших Господеві. Жити для багатства? Так, але щоб бути багатими вірою. Ви можете збирати скарби, але збирайте їх на небі, «де нї міль, нї ржа не їсть, і де злодїї не підкопують ся й не крадуть». Ви можете зробити найбуденніше заняття справді священним, цілком присвятивши своє щоденне життя служінню Ісусові й узявши за гасло: «Бо життє менї Христос». Таке посвячене життя справді можливе; а якщо хтось заперечує, що воно можливе, нехай сам себе засудить, бо він не виконує тієї заповіді: «Оце ж, чи то їсте, чи пєте, чи що инше робите, все на славу Божу робіть».

Віра — справа теперішня

Віра мусить бути справою теперішнього, бо теперішнє так тісно пов’язане з майбутнім. Писання каже нам, що це життя — час сівби, а майбутнє — жнива: «Бо хто сїє тїлу своєму, од тїла жати ме зотлїннє; а хто сїє духу, од духа пожне життє вічнє». Як насіння породжує рослину, так і це теперішнє життя породжує вічне майбутнє. Небо й пекло — це, зрештою, лише розвиток нашого теперішнього характеру, бо хіба не написано: «хто сьвятий, нехай ще осьвячуєть ся … Хто зʼобіжає, нехай ще зʼобіжає»? Хіба ми не знаємо, що в серці кожного гріха дрімає осуд? Хіба це не страшна правда, що зародок вічної муки спить у кожному мерзенному бажанні, кожній несвятій думці, кожному нечистому вчинку, так що пекло — лише великий вибух дрімотної лави, яка була така тиха, що, поки гора аж до вершини вкривалася гарною зеленню, приходить смерть і велить тій лаві здійнятися, і по схилах вічного існування людини виливається вогненна лава вічної муки? Проте вона була там і раніше, бо гріх — це пекло, а бунт проти Бога — передвістя муки. Так само й з небом; я знаю, що небо — нагорода не за борг, а з благодаті; але все ж християнин має в собі те, що наперед дає йому небо. Що сказав Христос? «І я життє вічнє даю їм», — Своїм вівцям. Він не сказав: «Я дам», а: «Я даю». Щойно вони увірують у Мене, Я даю їм вічне життя. «Хто вірує Пославшому мене, має життє вічнє, і на суд не прийде». Християнин має в собі грядки раю; свого часу світло, посіяне для праведника, і радість, посіяна для щирих серцем, проростуть, і вони зберуть жнива. Хіба ж не ясно, що віру ми мусимо мати тут? Хіба не відкрито якнайвиразніше, що віра важлива вже тепер? Бо якщо це життя — час сівби для майбутнього, то як я можу сподіватися зібрати в іншому світі інші жнива, ніж ті, що сіяв тут? Як я можу покладатися на те, що буду спасенний тоді, якщо я не спасенний тепер? Як я можу сподіватися, що небо буде моєю вічною спадщиною, якщо завдаток її не почався в моїй власній душі на землі?

Ви не свої

Якщо ви Боже дитя, ви належите Христові цілком і повністю. А проте хіба не багато таких, що, здається, уявляють, ніби все буде гаразд, якщо вони збережуть для своєї віри куточок у душі? Сатана може походжати широкими нивами їхнього судження й розуміння, може панувати над їхніми думками й уявою; але якщо в якомусь тихому закутку збережено подобу віри, то все буде гаразд. О! не обманюйтеся в цьому; Христос ще ніколи не ділився людиною навпіл. Він візьме вас цілого — або не візьме нічого. Він буде верховним Господом, найвищим Учителем, необмеженим Монархом — або не матиме з вами нічого спільного. Ви можете служити сатані, якщо хочете, але коли служите йому, то не служитимете й Христові. Якщо ви не віддані цілком Богові — якщо в намірі й задумі ваших душ кожна думка, і бажання, і сила, і хист, і майно не присвячені й не посвячені Христові, — у вас немає підстав вірити, що вас відкуплено Його дорогоцінною кров’ю. У Своєму народі, який Він придбав для Себе, Він буде царювати без суперника. Христос не буде співвласником жодної людини.

Природа і благодать

Ви ніколи не побачите Бога в природі, поки не навчитеся бачити Бога в благодаті. Ми багато чули про те, як від природи піднятися до Бога природи. Неможливо! З таким самим успіхом людина могла б спробувати піднятися з вершини Альп на небо. Для природного розуму між природою і Богом усе ще лежить велика прірва. Вам треба насамперед побачити Бога втіленого в особі Христа, перш ніж ви побачите всемогутнього Бога в створінні, яке Він сотворив. Ви багато чули про людей, які люблять поклонятися на лісових галявинах, а зневажають відвідувати святиню святих. Еге ж; але правди в цьому було мало. Часто великий гук буває там, де велика порожнеча; і ви нерідко побачите, що ті, хто найбільше говорить про таке природне поклоніння, — це ті, хто Богові зовсім не поклоняється. Божі діла — надто грубе середовище, щоб пропускати світло. Шлях тернистий і повітря темне, якщо ми через створіння шукаємо досконало пізнати Творця. Але коли я бачу Христа, я бачу Божу нову й живу дорогу між моєю душею і моїм Богом, якнайяснішу і найприємнішу. Я відразу приходжу до свого Бога, і, знайшовши Його в Христі, знаходжу Його й скрізь деінде.

Ознака нового життя

«Коли покушали, що благий Господь», — це певна ознака Божественної переміни; бо від природи люди не знаходять утіхи в Ісусі. Я не допитуюся, який міг бути чи не бути ваш досвід; якщо Христос вам дорогоцінний, то у вашому серці відбулося діло благодаті; якщо ви любите Його, якщо Його присутність — ваша радість, якщо Його кров — ваша надія, якщо Його слава — ваша мета й ціль і якщо Його особа — постійна любов вашої душі, то ви не могли мати цього смаку від природи, бо були мертві; ви не могли набути цього смаку навчанням, бо це чудо, якого ніхто не міг учинити у вас, окрім Бога, що панує над природою. Нехай кожен випробуваний і стривожений християнин, який, попри все, таки куштує, що Господь благий, черпає з цього розраду. «О, не помилилися тим, що влюбили тебе!»

Ви завершили: Святість і нове життя

Назад Далі