Розділ 10 · 17 хв читання · 22 хв слухання
Радість християнського життя
Багате життя
Коли один із наших королів повернувся з полону, то, як розповідають старі літописці, у Чіпсайді були фонтани, з яких текло вино. Такий щедрий був король і такий радий народ, що замість води вино текло вільно для кожного. Є спосіб зробити наше життя таким багатим, таким повним, таким благословенним для ближніх, що цей образ можна буде застосувати й до нас, і люди скажуть, що наше життя тече вином, коли в інших воно тече водою. Ви знали таких людей. Життя Джона Говарда не було схоже на наше бідне, буденне життя: він був такий доброчинний, його співчуття до людського роду було таке самовіддане, що потоки його життя були мов шляхетне вино. Можливо, ви особисто знали якогось видатного святого, що жив дуже близько до Ісуса: коли він говорив, у його словах був помазок і смак, у його висловах — ґрунтовність і сила, які ви вміли цінувати, хоч самі не могли їх досягти. Ви часом казали: «Хотів би я, щоб мої слова були такі ж повні, такі ж солодкі, такі ж зрілі й такі ж помазані, як слова цієї людини. О, хотів би я, щоб мої вчинки були так само багаті, мали таку ж глибоку барву і такий же чистий смак, як учинки когось іншого, на кого ви вказуєте. Усе, що я можу зробити, видається малим і порожнім у порівнянні з його високими здобутками. О, якби я міг робити більше! О, якби я міг посилати в кожну оселю потоки щирого золота замість свого жалюгідного шлаку!» Що ж, християнине, це має спонукати тебе тримати своє серце повним багатих речей. Ніколи, ніколи не занедбуй Божого Слова; воно збагатить твоє серце настановами, твою голову — розумінням, а твоє нутро — співчуттям; тоді твоя розмова, линучи з твоїх уст, ітиме з твоєї душі і, як і все, що в тобі, буде багата, помазана й смачна. Тільки нехай твоє серце буде сповнене солодкої, щедрої любові — і потік, що ллється з твоїх уст, буде солодкий і щедрий. Понад усе, нехай Ісус живе в твоєму серці, і тоді з тебе потечуть ріки живої води, що бадьорять, очищають і насичують більше, ніж вода з криниці в Сихарі, з якої пив Яків. Іди разом із Християнином до великої копальні незбагненних багатств і благай Святого Духа збагатити твоє серце для спасіння. Тоді твоє життя й розмова будуть даром для ближніх; і коли вони побачать тебе, твій вигляд сяятиме, і твоє обличчя буде, мов у ангела Божого.
Повне серце
Ви бачили великі водоймища, влаштовані нашими водопровідними компаніями, де зберігається вода для тисяч будинків. Так от, серце — це водоймище людини, з якого течуть потоки її життя.
Це життя може текти різними трубами — устами, рукою, оком; але все, що виходить із руки, ока, уст, бере свій початок із великого джерела й головного водоймища — серця; а отже, неважко показати, як дуже потрібно тримати це водоймище в належному стані, бо інакше те, що тече трубами, неминуче буде отруєне й зіпсоване. Серце треба не лише тримати чистим, а й тримати повним. Хоч яка чиста була б вода в головному водоймищі, ми не матимемо щедрого постачання, якщо саме водоймище не буде повним. Порожнє джерело неодмінно породить порожні труби; хай устаткування буде якнайточніше, хай усе інше буде в порядку, та якщо водоймище сухе, марно чекатимемо води. Тож бачите, як потрібно тримати серце повним; і нехай ця потреба спонукає вас спитати: «Але як мені тримати серце повним? Як зробити мої почуття сильними? Як не дати згаснути моїм прагненням і охолонути моїй ревності?» Християнине! є один текст, що пояснює все це: «В Тобі всї жерела життя мого», — сказав Давид. Якщо всі твої джерела в Бозі, твоє серце буде досить повне. Якщо ти підеш до підніжжя Голгофи, там твоє серце омиється любов’ю і вдячністю. Якщо ти часто буваєш у долині усамітнення, розмовляючи зі своїм Богом, твоє серце сповниться спокійної рішучості. Якщо ти підеш зі своїм Учителем на гору Оливну, щоб разом із Ним плакати над Єрусалимом, тоді твоє серце сповниться любові до безсмертних душ. Якщо ти постійно черпаєш свій порив, своє життя, усе своє єство від Святого Духа, без Якого ти нічого не можеш чинити, і якщо живеш у тісному спілкуванні з Христом, — то не бійся, що серце твоє пересохне. Той, хто живе без молитви, — хто молиться мало, — хто рідко читає Слово, — хто рідко зводить очі до неба по свіжу силу згори, — саме в того серце стане сухим і безплідним; а той, хто потай кличе до свого Бога, — хто проводить багато часу в святому усамітненні, — хто любить роздумувати над словами Всевишнього, — чия душа віддана Христові, — хто втішається Його повнотою, радіє Його вседостатності, молиться про Його другий прихід і втішається думкою про Його славне пришестя, — у такої людини серце неодмінно переповнене; а яке в неї серце, таке буде й життя. Це буде повне життя; це буде життя, що говоритиме й з гробу та збуджуватиме відлуння в майбутньому. «Бережи твоє серце над усе, що бережеться», і благай Святого Духа тримати його повним; бо інакше те, що виходить із твого життя, буде кволе, мілке й поверхове; і краще б ти зовсім не жив.
О, якби мати таке повне, глибоке й широке серце! Знайдіть людину, що має таке серце, — і це буде та людина, з якої потечуть живі води, щоб звеселити світ своїми освіжними потоками.
Щастя віри
Нехай людина по-справжньому пізнає благодать нашого Господа Ісуса Христа — і вона буде щаслива; і що глибше вона пиє з Духа Христового, то щасливішою ставатиме. Віра, яка вчить, що нещастя — це обов’язок, фальшива вже на перший погляд, бо Бог, творячи світ, дбав про щастя Своїх створінь. Дивлячись на все довкола, ви мимоволі думаєте, що Бог старанно, з найпильнішою увагою шукав способів потішити людину. Він дав нам не лише конче потрібне, а більше; не лише корисне, а й прикрасу. Квіти в живоплоті, зорі на небі, краса природи, гора й долина — усе це було задумане не лише тому, що ми цього потребували, а тому, що Бог хотів показати, як Він нас любить і як прагне, щоб ми були щасливі. Отож навряд чи Бог, Який створив щасливий світ, послав би жалюгідне спасіння. Хто є щасливим Творцем, той буде й щасливим Відкупителем; і ті, хто покуштував, що благий Господь, можуть засвідчити, що шляхи віри — це «шляхи приятні, і всї стежки її — задоволеннє». І якби це життя було всім, якби смерть була похороном усього нашого життя, а саван — поховальним покровом вічності, то й тоді бути християнином було б світло й радісно, бо це освітлює цю долину сліз і по вінця наповнює криниці в долині Баки потоками любові й радості.
Віра — радість уже тепер
Віра має свої радощі вже тепер. Скажіть, ви, що їх знаєте, бо ви можете розповісти; та все одно не перелічите їх усіх. О, чи віддали б ви свою віру за всі радощі, які земля називає добрими чи великими? Скажіть, якби ваше безсмертне життя могло згаснути, чи віддали б ви його навіть за всі царства цього світу? О ви, сини убогості, хіба вона не була вам свічкою в темряві? Хіба вона не просвічувала вам крізь важкі тіні вашої скорботи? О ви, сини праці, хіба вона не була вашим відпочинком, вашим солодким спочинком? Хіба Божі свідчення не були вашою піснею в домі вашого мандрування? О ви, діти печалі, що їх мучить біль, хіба віра не була для вас солодким заспокоєнням у стражданнях? Хіба не варто мати віру в кімнаті хворого? І ви, ділові люди, скажіть самі за себе. Вам доводиться тяжко боротися, проходячи крізь життя. Часом вас заганяло в крайню скруту, і здавалося, що від тонкої нитки залежить, чи досягнете ви успіху. Хіба ваша віра не була вам радістю в труднощах? Хіба вона не заспокоювала ваших думок? Коли вас дратували й тривожили земні справи, хіба вам не було приємно увійти до своєї кімнати, зачинити двері й потай розповісти своєму Отцеві всі свої турботи? І, о, ви, багаті, хіба не можете ви засвідчити те саме, якщо любили Учителя? Чим було б для вас усе ваше багатство без Спасителя? Хіба не можете ви сказати, що ваша віра позолотила ваше золото й змусила ваше срібло сяяти ясніше? Бо все, що ви маєте, підсолоджене думкою, що ви маєте все це — і ще й Христа. Чи був коли Боже дитя, яке могло б це заперечити? Ми чули про багатьох невірних, які, вмираючи, шкодували про своє невірство: а чи чули ви колись про когось, хто на смертному ложі з жалем оглядався б на прожите святе життя? Ніколи, ніколи не знали ми християнина, який розкаювався б у своєму християнстві. Ми бачили християн у таких стражданнях, що дивувалися, як вони ще живуть; таких бідних, що дивувалися їхній злиденності; ми бачили їх такими повними сумнівів, що жаліли їх за невір’я; але ніколи, навіть тоді, ми не чули від них: «Шкодую, що віддав себе Христові». Ні; в передсмертному обіймі, коли знемагали серце й тіло, ми бачили, як вони пригортали цей скарб до грудей і притискали його до серця, і далі відчуваючи, що це їхнє життя, їхня радість, їхнє все. О! якщо ви хочете бути щасливими, якщо хочете бути спасенними, якщо хочете встелити свою стежку сонячним сяйвом, виполоти кропиву й притупити терни, — «А шукайте перш царства Божого та правди Його; се ж усе додасть ся вам». Не шукайте спершу щастя; шукайте спершу Христа; і щастя прийде слідом. Шукайте спершу Господа, і тоді Він подбає про вас у цьому житті та увінчає його всім, що є славного в житті прийдешньому.
Радість над тим, хто кається
Ангели знають, які радощі неба, і тому радіють над одним грішником, що кається. Ми говоримо про перлові брами, золоті вулиці, білі шати, золоті арфи й вінці з амаранту; але якби ангел міг розповісти нам про небо, він усміхнувся б і сказав: «Усі ці гарні речі — лише дитячі розмови, а ви малі діти й не можете збагнути величі вічного блаженства; тому Бог дав вам дитячу абетку-табличку, з якої ви можете вивчити перші грубі літери того, що таке небо, але яке воно насправді, ти не знаєш. О смертний, твоє око ще ніколи не бачило його пишноти; твоє вухо ще ніколи не захоплювалося його мелодіями; твоє серце ніколи не поринало в його незрівнянні радощі». Так, ми можемо говорити, думати, гадати й мріяти, але ніколи не зміряємо безмежного неба, яке Бог приготував Своїм дітям. Ангели ж знають його славу; ось чому вони радіють над грішником, що кається і так став спадкоємцем такої спадщини.
Невтомна втіха
Хто коли називав море одноманітним? Навіть для моряка, хоч він плаває ним часом цілими роками, завжди є свіжість у колиханні хвиль, у білизні піни прибою, у звиві гребенястого валу і в грайливій погоні за кожною хвилею довгої вервечки її братів. Хто з нас коли скаржився, що сонце дає нам мало розмаїття? Що з того, що вранці воно запрягає тих самих коней і з колісниці виблискує тим самим золотим сяйвом, з нудною одноманітністю здіймається на вершину неба, а потім жене колісницю вниз і велить своїм вогненним румакам занурити розпечені ноги в західну безодню? Або хто з нас із відразою скаржився б на хліб, який ми їмо, що він приїдається? Ми їмо його сьогодні, завтра, післязавтра; ми їли його роками, що минули; а на столі все та сама незмінна їжа, і хліб залишається опорою життя. Перекладіть цей земний досвід на небесні таємниці. Якщо Христос — ваша їжа і ваш духовний хліб; якщо Христос — ваше сонце, ваше небесне світло; якщо Христос — море любові, в якому плавають ваші почуття і в якому знаходяться всі ваші радощі, то неможливо, щоб ви як християни скаржилися на одноманітність у Ньому. Він «учора і сьогоднї, той же самий і на віки»; і все ж Він має «росу молодостї». Він — як манна в золотій посудині, що завжди була та сама; але Він — і як манна, що сходила з неба, щоранку нова. Він — як жезл Мойсея, сухий, що не змінював своєї форми; але Він для нас — і як жезл Аарона, що пускає пуп’янки, розквітає й родить мигдаль.
Радість прощення
О, яка це радість — мати в душі промінь небесного сонця і чути сам голос Бога, коли Він проходжується садом наших душ під час денного холодку й каже нам: «Сину, оставляють ся тобі гріхи твої многі». Шепіт цього небесного голосу може піднести наше серце до майже Божественного блаженства. Він дає радість, з якою не зрівняються всі втіхи, багатства й насолоди, які може дати цей світ. Отримати Божественний поцілунок прийняття, вдягнутися в найкращу одежу, носити перстень на руці й сандалі на ногах, чути небесну музику й танці, якими вітають блудних синів, що повертаються до дому свого Отця, — ось воістину блаженство й щастя, варті світів.
Справжнє благословення
Христос, коли благословляє, благословляє не лише словом, а й ділом. Уста істини не можуть пообіцяти більше, ніж неодмінно дадуть руки любові.
Непотрібна бідність
Чимало віруючих живе в хатині сумніву, хоча могли б жити в палаці віри.
Дух хвали
«Благослови, душе моя, Господа, і все внутро моє — сьвяте імя його!» Прокинься, моя пам’яте, і знайди матеріал для пісні. Розкажи, що Бог зробив для мене в минулі дні. Летіть назад, думки мої, до мого дитинства, оспівуйте милості колиски. Перегляньте мою юність та її ранні дари. Оспівуйте довготерпеливу благодать, що йшла за мною в моїх блуканнях і терпіла мої бунти. Поставте перед мої очі ту радісну годину, коли я вперше пізнав Господа, і перекажіть знову незрівнянну історію Його милості. Прокинься, мій суде, і дай мелодії міру. Вийди, мій розуме, і зваж Його милосердя на терезах. Спробуй, чи зможеш злічити дрібний порох Його милостей. Спробуй, чи зможеш оцінити незбагненні багатства, які Бог дав тобі в Своєму невимовному дарі — Христі Ісусі. Пригадай Його вічну любов до тебе. Перелічи скарби того вічного завіту, який Він уклав задля тебе і який є «статочнїй й твердий». Співай гучно про ту Божественну мудрість, що задумала, про ту любов, що спланувала, і про ту благодать, що здійснила задум твого відкуплення. «Благослови, душе моя, Господа!» Бо хіба вся природа довкола мене не хвалить Його? Якби я мовчав, я був би винятком у всесвіті. Хіба грім не хвалить Його, гуркочучи, мов барабани в поході Бога Саваота? Хіба гори не хвалять Його, коли ліси на їхніх вершинах колишуться в поклонінні? Хіба блискавка не пише Його ім’я вогненними літерами на опівнічній темряві? Хіба вся земля не має голосу — і чи ж я буду, чи ж я можу мовчати? «Благослови, душе моя, Господа!»
Сила через радість
Саме тоді, коли душа щаслива, вона здатна трудитися. «Радощі перед Господом се піддержка ваша».
Радійте завжди
Щоразу, коли християнин піддається сумному, зневіреному настрою під тягарем випробувань; коли не шукає в Бога благодаті, щоб мужньо й бадьоро боротися з бідою; коли не просить свого небесного Отця дати йому сили й розради, щоб він міг радіти в Господі завжди, — він знеславлює високі, могутні й шляхетні засади християнства, які здатні підтримати людину й зробити її щасливою навіть у часи найглибшої скорботи. Євангелія хвалиться тим, що підносить серце над бідою; одна зі слав нашої віри — те, що вона спонукає нас казати: «Та хоч би не цьвіла фиґовина, не родив виноградник, і оливина завяла; хоч би нива не дала хлїба, — То я й тодї буду веселий в Господї, й радуватись буду Богом спасення мого».
Християнська радість
Наскільки Давид вирізнявся своєю побожністю, настільки ж він вирізнявся й радісністю та веселістю серця. Світські люди часто думають, що споглядання Божественних речей пригнічує дух. Але ж немає більшої помилки, ніж ця. Немає людини настільки щасливої, щоб вона не була ще щасливішою, якби мала віру. Людина, що має повноту земних утіх, не втратила б жодної частки свого щастя, якби мала в серці Божу благодать; навпаки, ця радість додала б солодощів до всього її достатку; вона процідила б із її чаші чимало гірких осадів і показала б їй, як добути більше меду зі стільника. Побожність може зробити найсумнішого радісним, а радісних — ще радіснішими, осяюючи обличчя небесною веселістю, змушуючи очі блищати вдесятеро яскравіше; і хоч яка щаслива світська людина, вона побачить, що є нектар солодший за все, що вона досі пила, якщо прийде до джерела спокутного милосердя; якщо знатиме, що її ім’я вписано до книги вічного життя. Тоді земні милості матимуть ще й чар відкуплення, що підноситиме їх. Вони вже не будуть для неї примарними тінями, що на мить танцюють у сонячному промені. Вона цінуватиме їх більше, бо вони дані їй ніби в додатках до Божественного заповіту, який має обітницю життя теперішнього і прийдешнього. Поки доброта й милість супроводжують її в усі дні її життя, вона зможе з вдячністю звертати свої сподівання до майбутнього, коли житиме в домі Господньому навіки, і казати разом із псалмоспівцем: «Благословеннє дав єси менї по віки; ти звеселив мене ласкою перед лицем твоїм».
Сим радуйтеся
«Сим радуйте ся, мало нинї (коли треба), смуткуючи у всяких напастях». І чи може християнин щиро «радуватися», коли він «смуткує»? Так, звичайно, безперечно може. Моряки розповідають, що в деяких місцях моря на поверхні є сильна течія в один бік, а в глибині — сильна течія в протилежний. Два моря не зустрічаються й не заважають одне одному, а один потік води на поверхні біжить в одному напрямку, а інший, унизу, — у протилежному. Отож і християнин саме такий. На поверхні котиться темними хвилями потік смутку, а в глибині постійно тече сильна підводна течія великої радості. Ви питаєте, що ж є причиною цієї великої радості? Апостол каже нам: «Сим радуйте ся». Що ж він має на увазі? Зверніться до його послання, і побачите. Він пише «вибраним захожанам розсїяння по Понту» і т. д. І перше, що Він каже їм, — що вони вибрані «по провидїнню Бога Отця». Ось запевнення, яким «радуйте ся». Ах! навіть тоді, коли християнин найбільше «смуткує у всяких напастях», яка це милість, що він може знати, що й далі вибраний Богом! Кожен, хто певен, що Бог «вибрав його перед оснуваннєм сьвіта», може сміливо сказати: «Сим я радуюсь». Тож поміркуймо над цим. Перш ніж Бог створив небо й землю чи поставив стовпи небозводу в їхні золоті гнізда, Він звернув Свою любов на мене; на грудях великого Первосвященика Він написав моє ім’я; і в Його вічній книзі воно стоїть і ніколи не буде стерте — вибраний «по провидїнню Бога Отця». Та від цього душа людини може затріпотіти в ній, і весь смуток, який можуть накласти на неї немочі тіла, буде ніщо; бо цей могутній потік Його переливної радості змете загату її горя. Проривши й перескочивши кожну перешкоду, він затопить усі її печалі, аж поки вони не потонуть і не сховаються, і про них уже ніколи не згадають. «Сим радуйте ся». Ну ж бо, християнине! ти пригнічений і занепалий духом. Подумай хоч на мить: ти вибраний Богом і дорогоцінний. Нехай дзвін обрання дзвонить тобі у вухах — той стародавній суботній дзвін завіту; і нехай у його звуках почується твоє ім’я, і скажи, благаю тебе, скажи, чи не через це ти «радуєш ся, мало нинї (коли треба), смуткуючи у всяких напастях»?
І знову ж таки, ви побачите ще одну причину. Апостол каже, що ми вибрані «через осьвяченнє Духа, на послуханнє і кропленнє крові Ісус-Христової» — «сим радуємось». Чи послух Господа Ісуса Христа оперізує мої стегна, щоб бути моєю красою і славним убранням? і чи кров Ісуса окроплює мене, щоб зняти з мене всю провину й увесь гріх? і хіба ж мені цим не радіти? Що може бути в усіх пригніченнях духу, які можуть на мене спасти, такого, що змусило б мене розбити свою арфу, хоч би я на хвилину й повісив її на вербах? Хіба я не сподіваюся, що мої пісні знову злинуть до неба; і навіть тепер, крізь густу темряву, хіба не з’являються іскри моєї радості, коли я згадую, що на мені досі кров Ісуса, а довкола мене — славна праведність Месії?
Але велика й підбадьорлива втіха апостола в тому, що ми вибрані «до наслїддя нетлїнного і непорочного, що не зовяне, сховане на небесах про вас», так само як і ми збережені для нього. Тож не дивно, що це справді може сповнити його великою радістю. Він наближається до брами смерті, і дух його в смутку, бо він має залишити все, що дороге в житті. До того ж хвороба природно пригнічує дух. Але ви сидите біля нього в його кімнаті й починаєте говорити йому про
«Солодкі ниви за бурхливим плином, Убрані в живу зелень».Ви розповідаєте йому про Ханаан по той бік Йордану — про край, що тече молоком і медом, — про Агнця посеред престолу і про всю славу, яку Бог приготував тим, хто Його любить; і ви бачите, як його потьмяніле око засвічується серафимським сяйвом, «смуток» його зовсім минає, і мова його серця така:
«На Йорданськім бурхливім березі стою І з тугою кидаю погляд На Ханаан, щасливий, світлий край, Де спадщина моя».Передчуття прийдешньої слави й щастя сповнює його «радістю невимовною».