Розділ 6 · 5 хв читання · 7 хв слухання
Привілей служіння
Єфесян 3:1-13
Інша перспектива: Павло у в’язниці в Римі, але передусім бачить себе в’язнем Ісуса Христа. Тут ми знову бачимо подвійну природу віруючого — він у цьому світі, але не від світу. Перспектива може все змінити!
Зауважте, що вірші 2-13 — ще один відступ у Павловому вченні. Слова «Того ради й я, Павел, вязник Ісус-Христів за вас поган.…» перегукуються з «Того ж то приклоняю колїна мої перед Отцем Господа нашого Ісуса Христа,…», коли він «повертається» до своєї молитви у в. 14. Цей відступ спричинило те, що він замислився над тим, що він «вязник Ісус-Христів за вас поган.». Він цим тішиться!
Він знову згадує велику «тайну», яку прийняв через об’явлення від Бога. Погани теж мають прийняти благословення від Бога! Це докорінно відрізнялося від поширених тоді серед юдеїв думок, бо вони вважали всіх поган «собаками», не гідними Божої уваги. Як Петро став апостолом юдеїв, так Павло став апостолом поган.
Павлові доручено розпоряджатися Божою благодаттю для поганських народів. Це передбачає нове об’явлення (в. 3). Це не те, що він відкрив сам, а те, що об’явив Бог. Це не продумано, не вироблено й не доведено в суперечках — це об’явлено. Бог Сам виявив ініціативу, вибравши Павла для цієї великої праці.
Павло прийняв «дар благодаті» (в. 7) — дар проповідувати. В інших місцях Павло навчає, що є багато «дарів благодаті» (харизмата), через які ми всі можемо бути служителями Христа Ісуса. Справді, нам усім дано «дари благодаті» для будування церкви (див. знову 1 Коринтян 12:11).
Павло прийняв служіння (в. 7) і вважав його величезним привілеєм, як і будь-яке християнське служіння. Воно має найвищу гідність, і ним ніколи не слід нехтувати. Для цієї праці він прийняв силу (дюнаміс) — ту саму силу, що зійшла на учнів у П’ятидесятницю, — могутнє хрещення Святим Духом. Він знав, якою неможливою була б ця праця без тієї сили. Як сумно бачити слабкість церкви, коли (добрі) люди намагаються виконувати Божу працю без того, щоб Його Дух наділив їх силою! Якщо Ісус потребував, щоб повнота Духа зійшла на Нього під час хрещення, перш ніж Він почав Своє служіння, то наскільки більше потребуємо цього ми.
Павло хвалитиметься своїми стражданнями задля цієї великої справи (в. 13) — він не чекав, що його служіння буде легким. Страждати за Христа — не кара; це наша слава, бо це означає мати участь у стражданнях Самого Христа, і це нагода виявити нашу вірність Йому.
Привілей служіння: ангели на небі цього не розуміли (в. 10). Тайну об’явлено, і Божа премудрість тепер стає відомою всьому створінню через церкву.
Отже, Павло має подвійний привілей: а) він прийняв це об’явлення; б) він може звіщати цю звістку, тобто він прийняв, щоб звіщати. Такий величезний привілей не робить його гордим — навпаки, робить його смиренним (в. 8). Він усвідомлює, що його велич не в ньому самому, а в його звістці. Справжнє служіння (наприклад, проповідь) ніколи не змусить хвалитися проповідником — лише Христом, Якого проповідують.
Божий задум і премудрість: погани й юдеї — співспадкоємці Божих багатств. Вони спільники Його обітниці у Христі (в. 6). Це не запізніла Божа думка — це був Його намір від початку, тайна, тепер об’явлена Павлові та всім ангельським істотам (начальствам і владам у небесних місцях). Що таке «обітниця» Отця? — див. знову розділ 3.
Ми разом із Павлом можемо мати сміливість і доступ до Бога через віру. Але, як і всі багатства, що належать нам у Христі, їх треба привласнити — прийняти в себе. Які «багатства» ви привласнили собі?
Нам усім дано дари благодаті (харизмата), щоб будувати церкву, але їх вибирає Дух, а не ми. Треба дуже стерегтися, щоб не взятися за служіння, до якого Бог вас не покликав і не приготував.
Особиста історія
1979 року я був добре оплачуваним шкільним учителем, коли окружний суперінтендант моєї церкви запросив мене стати пастором. Я відповів, що це був би великий привілей, але я хотів би знати напевно, що мене кличе Бог. «Чого ти чекаєш — спалаху світла з неба?» — запитав він. «Так!» — відповів я. «Я чекав би лише свідчення братів», — сказав він. Тоді я додав, що не можу дозволити собі навчання в семінарії, бо ми багато років мали фінансові труднощі, доки я не обійняв своєї теперішньої посади вчителя, лише за два роки до того. На мій подив, він сказав, що не хоче, щоб я йшов до семінарії, а радо прийме мене таким, яким я є! Він побачив у мені те, чого я сам не усвідомлював! Через кілька тижнів мій пастор залишав кафедру, щоб розпочати мандрівне служіння співом. Як єдиний старійшина, що мав певний досвід проповідування, я виступив на його прощанні, після чого до мене підійшли двоє чоловіків, обидва пастори на пенсії, які нічого не знали про мою розмову з окружним суперінтендантом, і сказали: «Брате, тобі не слід учителювати! Ти маєш бути в служінні!» — ось і «свідчення братів». Наступні кілька місяців я боровся з Богом, боячись розповісти дружині про дедалі сильніше свідчення в мені. Через шість місяців я розповів Анні.
На її власний подив і всупереч усім її почуттям щодо життя дружини пастора, моя побожна дружина відпустила мене словами: «Якщо Бог тебе кличе, то краще послухайся!» Прочитайте мою книжку «Камінь за каменем», щоб побачити бодай дещо з тієї дивовижної мандрівки, якою Господь веде мене від того дня.
Я вважаю, що наші семінарії зробили церкві ведмежу послугу, коли відпускають чоловіків і жінок у пасторське служіння лише тому, що ті закінчили навчання найкращими у класі. Навчання в семінарії й складання іспитів на добрі оцінки не роблять людину пастором. Таких дає церкві Сам Господь. Єфесян 4:11 проголошує: «Він настановив инших апостолами, а инших пророками, а инших благовістниками, а инших пастирями та учителями». Вони — Христів дар Його дорогоцінній нареченій, церкві. Треба дуже стерегтися, перш ніж обійняти посаду, до якої Господь вас, можливо, не покликав.
В. 14: «Того ж то приклоняю колїна мої перед Отцем Господа нашого Ісуса Христа,…» — Павло продовжує свою молитву з 1:15-20, як і мав намір у 3:1. Він хоче, щоб вони прийняли те, що належить їм «по праву» через спокутне діло хреста, — і «по багацтву слави своєї утвердитись силою через Духа Його у нутряному чоловіку,» (в. 16).
✔ «утвердитись силою через Духа Його у нутряному чоловіку».
✔ Христос, що вірою живе в наших серцях.
✔ Укоріненість і утвердженість у любові.
✔ Розуміння Божої неосяжної любові до нас.
✔ Повнота Божа.
Ого! Тепер ще раз прочитайте Павлову молитву в 1:15-20 і далі в 3:14-19. Яка ваша відповідь?
Не дивно, що Павло знову не може не поклонятися!
Зауважте також, що Павло каже: «приклоняю колїна мої перед Отцем Господа нашого Ісуса Христа,», тоді як звичайна постава юдея в молитві — стоячи; це підкреслює, наскільки ревно Павло молиться.
Запитання для роздумів
Яку «іншу перспективу» щодо свого ув’язнення показує Павло, за Евансом?
Хоч і ув’язнений у Римі, Павло передусім бачить себе «в’язнем Ісуса Христа» і тішиться цим. Еванс бачить тут подвійну природу віруючого — він у цьому світі, але не від світу — і каже, що перспектива може все змінити.
Чому, за Евансом, привілей служіння робить Павла смиренним, а не гордим?
Павло усвідомлює, що його велич не в ньому самому, а в його звістці; він прийняв, щоб звіщати. Еванс додає, що справжнє служіння ніколи не змушує хвалитися проповідником, а лише Христом, Якого проповідують.
Як Гарет залишив учителювання і став пастором?
1979 року окружний суперінтендант запросив його на пасторське служіння без семінарії, чекаючи лише на «свідчення братів». Після того як він виступив на прощанні свого пастора, двоє пасторів на пенсії, які нічого не знали про ту розмову, сказали йому, що він має бути в служінні; після шести місяців боротьби він розповів Анні, і вона відпустила його словами: «Якщо Бог тебе кличе, то краще послухайся!»
Від чого застерігає Еванс щодо вступу в служіння?
Дари благодаті вибирає Дух, а не ми, тож треба дуже стерегтися, щоб не взятися за служіння, до якого Бог вас не покликав і не приготував. Він вважає, що семінарії роблять церкві ведмежу послугу, коли відпускають людей у пасторське служіння лише за те, що вони закінчили навчання найкращими, адже пасторів дає церкві Сам Господь (Єфесян 4:11).