Бенкет за столом
Павлова молитва

Розділ 1 · 6 хв читання · 8 хв слухання

Павлова молитва

Почнімо наше дослідження з Павлової молитви з 1:15-19 і зробімо її своєю молитвою.

Павло пише: «…роблячи спомин про вас у молитвах моїх, щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам духа премудрости й відкриття на познаннє Його, просьвічені очі серця вашого, щоб зрозуміли ви, що за впованнє поклику Його, і що за багацтво славного наслїддя Його в сьвятих, і що за безмірне величчє сили Його в нас, котрі віруємо». Ого! Яка молитва! Чи це ваше бажання тепер, коли ми починаємо цю книжку? Чи хочете ви пізнати Його глибше?

Таке пізнання приходить лише через об’явлення — жодне навчання, вивчення тощо не приведе нас до нього. Можна знати про Нього все, але не знати Його особисто. Це молитва про близькість із Творцем і Його Сином. (Згадайте, як Петро визнав, що Ісус — Христос, і що відповів йому Учитель у Маттея 16:16,17: «Блажен єси, Симоне, сину Йонин, бо тїло й кров не відкрила тобі сього, а Отець мій, що на небі.») Як мені стати в таку поставу, щоб Богові було до вподоби відповісти на цю молитву?

Погляньмо на Мойсея. Він зустрів Бога при палаючому кущі, бачив Його чуда в Єгипті, вершиною яких став перехід через Червоне море; ішов за хмарою вдень і за вогняним стовпом уночі; не раз чув Божий голос — і все ж у ньому був голод пізнати Бога ще більше. Він закликав: «Покажи ж менї славу твою!» У відповідь Бог сказав: «знаю я на імя тебе» — і пообіцяв: «проголошу імя Господа перед тобою» (2 Мойсея 33:18,19; пор. 33:17). За біблійних часів ім’я людини мало велике значення. Яків (Обманщик) став Ізраїлем (Князем у Бога), коли зустрів Бога; Савл (названий на честь могутнього царя Саула) став Павлом (малим); Петро (камінець) став Кифою (скелею). «Мандрівка пілігрима» Джона Беньяна багато грає на значенні імен. Ім’я виявляє внутрішній характер людини.

Те, як Бог об’являє Себе, залежить від нашого імені (нашої внутрішньої людини, нашого характеру). То яке ж ваше ім’я? Сумнів чи Боязкий, Лицемір чи Гордий, Вірний чи Переможець? Апостол Йоан писав, що духовна зрілість («батьківство») належить тим, хто «пізнали Того, котрий (єсть) від почину», а дійти туди можна лише так: спершу бути «юнаком», який сильний, бо Боже слово перебуває в ньому, і який переміг лукавого (1 Йоана 2:12-15). Бог завжди готовий більше об’явити Себе тому, хто стає переможцем, коли зустрічається з випробуваннями життя. Зверніть увагу: у кожному листі, які прославлений Ісус диктує Йоанові в Одкриттє 2 і 3, є вислів: «Хто побідить, тому дам…» Крім того, зауважте, що в Йоановому посланні йдеться не про природний вік чи стать. Я знаю багатьох молодих чоловіків і жінок, які є духовними «батьками й матерями», бо пізнали Бога глибоко особисто. І, на жаль, знаю багато людей старшого віку, які в духовній зрілості досі лишаються малими дітьми (по-дитячому незрілими).

Тепер Павло молиться про три речі. 1. Для нього існують три великі коштовності — віра, надія і любов, — які він поєднує у своїх листах щонайменше 7 разів. (Спробуйте знайти, скільки їх!) Він почув про віру й любов ефесян, тож тепер молиться, щоб вони пізнали ще й надію Його покликання.

Віру й надію багато хто в церкві глибоко неправильно розуміє. Коли я досліджую віру, без якої неможливо догодити Богові (Євреїв 11:6), я бачу, що вона виявляється трьома різними способами. Є «спасаюча віра» (Єфесян 2:8) — відправна точка, далі якої надто багато віруючих так і не просуваються; є «плід віри» (Галат 5:22), який Святий Дух поступово виробляє в житті віруючого, що «перебуває» у Христі (див. Псальма 1:3); і є «дар віри» (1 Коринтян 12:9), який Святий Дух дає в певних обставинах, коли це потрібно. Зауважте, що джерело всього цього — у Богові: власними зусиллями ви не створите ані йоти віри!

Я визначаю віру як «Боже слово, „сказане“ в серце віруючого, яке веде його чи її в Божу волю». Це властивість серця (а не розуму), і виявляється вона в послуху. Як і любов, її оберігає панцир (1 Солунян 5:8), тоді як надія — властивість розуму, яку уособлює шолом.

Мій улюблений вірш — Галат 2:20, де сказано: «Я розпятий з Христом; живу ж уже не я, а живе Христос у менї; а що живу тепер у тїлї, то живу вірою в Сина Божого, що полюбив мене і видав себе за мене.» Саме надія (а не віра) дала Павлові змогу сміливо стояти перед Феліксом і Агриппою — див. Дїяння 24:15, 21 і 26:6. Надія — це «внутрішня певність, що Божі обітниці правдиві», або «палке очікування того, що є певним». Це властивість розуму, і виявляється вона у впевненості. Див. Євреїв 10:35.

Такої «впевненості» сьогодні бракує дуже багатьом віруючим, і ми маємо молитися, як Павло, щоб пізнати надію нашого покликання.

2. По-друге, він молиться, щоб вони пізнали багатство слави Його спадщини у святих.

Слава — це явлена присутність Бога: усе, що Він готовий об’явити про Себе серед Свого народу. Бог хоче виявляти Свою присутність у житті віруючого, у церкві й у громаді довкола церкви. Коли ви востаннє переживали славу Його присутності? Це мало б бути долею кожного віруючого! «Христос в вас, надїя слави» (Колосян 1:27). Господь не раз благословляв мене, виявляючи Свою присутність так, що я разом з іншими мусив визнати: «Певно єсть Господь на врочищі сьому!» Це було не лише нашим переконанням, а досвідом, таким самим реальним, як фізична присутність. Ось про що молиться за нас апостол.

3. По-третє, щоб вони пізнали надзвичайну велич Його сили щодо нас, віруючих. Саме це сталося в день П’ятидесятниці, і це та сила (дюнаміс), яку обіцяно всім віруючим, щоб зробити їх дієвими свідками Христа. (Дїяння 1:8; 2:39) Це не та влада, яку дано нам, щоб ми могли «стати дітьми Божими» (ексусія) (Йоана 1:12), а більша сила, що дає нам змогу бути Його свідками. Які кволі наші зусилля, коли ми нехтуємо цією глибокою працею Святого Духа! Учні прийняли Духа як життя, коли Ісус дихнув на них у горниці наступного дня після Свого воскресіння (Йоана 20:22), але мусили чекати в Єрусалимі ще сім тижнів, доки не прийняли сили згори, яка дала їм змогу виконати працю, для якої їх послано.

Так само й Ісус мав у Собі Святого Духа від зачаття, але потребував помазання Духом на Собі під час хрещення, перш ніж міг виконати працю, для якої Його послано. Після того як зійшов на Нього голуб, Він став у синагозі в Назареті, прочитав із пророка Ісаї про Боже помазання, а тоді проголосив: «сьогоднї справдилось писаннє се» (Луки 4:21). Якщо Він потребував такого помазання, то наскільки більше потребуємо його ми?

Тозер сказав, що «диспенсаціоналізм (до якого належить віра в те, що чуда й хрещення Святим Духом не для нашого часу) завдав церкві більше шкоди, ніж лібералізм, бо лібералізм позбавив церкву її послання, а диспенсаціоналізм — її сили».

Павлова молитва триває в 3:14-19. Його відволік захват від усього, чим став для нього Ісус у відповідь на його молитви за самого себе, як ми побачимо в наступному розділі.

Тепер він додає до своїх молитов за нас: «…щоб дав вам по багацтву слави своєї утвердитись силою через Духа Його у нутряному чоловіку, щоб Христос вселив ся вірою в серця ваші, щоб ви, закоренившись і оснувавшись у любови, могли зрозуміти з усїма сьвятими, що таке ширина, й довжина, й глибина, й висота, і зрозуміти любов Христову, що перевисшує (всякий) розум, щоб сповнились усякою повнею Божою.»

Знову ж таки, «зрозуміти», як і «пізнати», — це слово досвіду, а не лише переконання.

Хіба це не викликає у вас голоду й спраги Його праведності?

«Господи, ми прагнемо, щоб Ти виявив Свою присутність у нашому житті. Нехай наші імена будуть такими, щоб Тобі було до вподоби більше об’являти нам Твоє Ім’я. Ти обіцяв об’явитися тим, хто Тебе любить (Йоана 14:21), і ми віримо, що Твої обітниці правдиві. Ми любимо Тебе, Господи!»

Запитання для роздумів

Чому Еванс каже, що пізнання, про яке молиться Павло, не можна здобути самим лише вивченням?

Бо таке пізнання «приходить лише через об’явлення» — жодне навчання чи вивчення не може до нього привести. Еванс зауважує, що можна знати про Бога все й однаково не знати Його особисто; Павлова молитва — це молитва про близькість із Творцем і Його Сином.

Що Еванс виводить із Божої відповіді Мойсеєві про знання його імені?

За біблійних часів ім’я виявляло внутрішній характер людини, тож Еванс робить висновок, що те, як Бог об’являє Себе, залежить від нашого «імені» — нашої внутрішньої людини. Він питає, чи наше ім’я Сумнів, Боязкий, Лицемір чи Гордий, чи Вірний і Переможець, адже Бог завжди готовий більше об’явити Себе тому, хто перемагає у випробуваннях життя.

Які три вияви віри називає Еванс і як він відрізняє віру від надії?

Він називає «спасаючу віру» (Єфесян 2:8), «плід віри», який Дух виробляє в тому, хто перебуває у Христі (Галат 5:22), і «дар віри», що дається в потрібних обставинах (1 Коринтян 12:9); джерело всіх трьох — Бог. Віра — це властивість серця, яка виявляється в послуху, а надія — «палке очікування того, що є певним» — властивість розуму, яка виявляється у впевненості.

Яку різницю Еванс проводить між силою ексусія і силою дюнаміс?

Ексусія — це влада, дана, щоб «стати дітьми Божими» (Йоана 1:12), а дюнаміс — більша сила, обіцяна в П’ятидесятницю, щоб віруючі були дієвими свідками (Дїяння 1:8). Він зазначає, що учні прийняли Духа як життя, коли Ісус дихнув на них, але все одно мусили чекати сім тижнів на силу згори, — і що навіть Ісус потребував помазання Духом під час хрещення, перш ніж почати Своє служіння.

Як Еванс запрошує читача відповісти на Павлову молитву наприкінці розділу?

Він питає, чи викликає в нас Павлова молитва «голод і спрагу Його праведності», і закінчує власною молитвою: щоб Господь виявив Свою присутність, щоб наші імена були такими, що Йому до вподоби більше об’являти нам Своє Ім’я, — покладаючись на Його обітницю об’явитися тим, хто Його любить (Йоана 14:21).

Ви завершили: Павлова молитва

Далі