Вірний у малому
Давайте, скільки можете

Розділ 17 · 5 хв читання · 6 хв слухання

Давайте, скільки можете

Ісус сів навпроти храмової скарбниці й дивився, як люди кладуть свої пожертви. Багато заможних людей підходили й кидали великі суми. Мабуть, монети, падаючи, дзвеніли дуже приємно для вуха.

Потім прийшла бідна вдова й укинула дві крихітні монетки, найменші, які тільки були, — вартістю менш ніж копійка. Ісус покликав до Себе учнів.

«Істино глаголю вам: Що вдовиця ся вбога більш усїх укинула, що кидали в скарбону. Усї бо з достатку свого кидали, ся ж з недостатку свого: все, що мала, вкинула, увесь прожиток свій.» (Марка 12:43-44)

Як рахує Бог

У Божій арифметиці вдова дала більше за всіх. Як так? Бо Бог міряє дар не його розміром. Він міряє його ціною. Багаті давали зі свого надлишку. У них лишалося вдосталь. Вдова дала зі своєї бідності. У неї не лишилося нічого.

Це добра новина для тих, у кого мало. Ваш невеликий дар, принесений жертовно, на небі може важити більше, ніж великий дар, даний із достатку. Бога не вражає розмір. Він дивиться на серце і на те, чого дар коштує тому, хто дає.

Американський проповідник пробудження Чарлз Фінней казав те саме заможним членам церкви свого часу:

«Можливо, та бідна жінка, яка кладе дванадцять з половиною центів на щомісячному молитовному зібранні, виявила більше самозречення, ніж вони, даючи тисячі.»

А для тих, у кого багато, це виклик. Якщо Бог міряє і те, що ми залишаємо собі, а не лише те, що віддаємо, то багато хто з нас, даючи суми, що звучать щедро, усе ще дає зі свого надлишку. Ми даємо те, чого ніколи не забракне.

Третє правило Веслі

Ми вже бачили перші два правила Джона Веслі: «Заробляйте, скільки можете» і «Заощаджуйте, скільки можете». Його третє правило — те, до чого вони ведуть:

«Спершу заробивши, скільки можете, і, по-друге, заощадивши, скільки можете, тоді „давайте, скільки можете“.»

Джон Веслі, Використання грошей

Веслі застерігав, що людина, яка заробляла й заощаджувала, але не давала, перебуває у великій небезпеці. Заробляти й заощаджувати, не даючи, означає просто стати багатшим скнарою. Увесь сенс заробляння й заощадження — у даванні.

І він сам так жив. Історія, яку про нього часто розповідають, походить від його перших біографів. Ще молодим в Оксфорді він виявив, що може прожити приблизно на двадцять вісім фунтів на рік, і віддавав те, що лишалося. Коли його дохід подвоївся, а потім зріс іще більше, він далі жив на ті самі двадцять вісім фунтів, а все інше віддавав. Його дохід зростав, але спосіб життя лишався простим. Наприкінці життя його книжки приносили чималі гроші, і майже все це йшло бідним і на справу Євангелія.

Веслі кидає нам виклик не «давайте десятину», а «давайте, скільки можете». Це не означає віддати все й залишити родину в злиднях. Це означає: подбайте про свої справжні потреби, а тоді запитайте себе: скільки ще я можу дати?

Стеля для витрат

Один практичний спосіб іти за Веслі — встановити межу для власного способу життя. Визначте, скільки вам і вашій родині справді потрібно, щоб жити просто, але не вбого. А тоді, коли ваш дохід зростатиме, нехай зростає ваше давання, а не ваші витрати.

Більшість із нас робить навпаки. Коли дохід зростає, разом із ним зростає й рівень життя. Більший будинок, новіша машина, дорожча відпустка. Незабаром ми почуваємося так само притиснутими з вищим доходом, як і з нижчим. Це іноді називають «повзучим зростанням рівня життя», і це одна з головних причин, чому люди, які заробляють більше, не дають більше.

Встановити стелю для витрат — це спосіб сказати: «Досить». Це протилежність зажерливості. І щороку це вивільняє більше грошей для Божої справи.

Заклик до багатих

Павло дав Тимотеєві конкретні настанови для заможних членів його церкви:

«Добре робити, багатитись дїлами добрими, охочими на подаваннє бути і подїльчивими, скарбуючи собі добру основину в будущинї, щоб прийняти життє вічне.» (1 Тимотея 6:18-19)

Зверніть увагу: «багатитись дїлами добрими». Багатим не кажуть перестати бути багатими. Їм кажуть стати багатими в іншій валюті й ужити багатство першого роду, щоб здобути другий.

І зверніть увагу на наслідок: «щоб прийняти життє вічне». Давання — не втрата життя. Це спосіб ухопитися за справжнє життя. Скупість зменшує душу. Щедрість її розширює.

Жертовне давання

Македонські церкви, які Павло хвалив у 2 Коринтян 8, були вкрай бідні, і все ж «вони по силї — се я сьвідкую — і над силу доброхітні» (2 Коринтян 8:3). Це і є жертовне давання: давання, яке чогось коштує. Давання, через яке вам доводиться обійтися без чогось, що хотілося б мати.

Для більшості з нас жертовне давання не означатиме віддати все. Але воно має означати давати стільки, щоб ми це відчували. Якщо наше давання ніяк не позначається на нашому способі життя, можливо, ми завжди даємо лише з надлишку.

Усе

Вдова віддала «увесь прожиток свій». Зрештою, саме цього Бог просить від кожного учня. Не обов’язково всіх наших грошей, але всіх нас самих. Македонці спершу «віддали себе Господеві». Коли ми віддали себе, наші гроші підуть слідом.

Голос із минулого

Емі Кармайкл, місіонерка в Індії, написала невелику книжечку проникливих запитань про те, що вона називала «Голгофською любов’ю». Одне з них сягає самого серця давання:

«Якщо в моєму даванні Тому, Хто так полюбив мене, що віддав за мене найдорожче, є бодай якесь застереження... тоді я нічого не знаю про Голгофську любов.»

Емі Кармайкл, Якщо

Практика на цей тиждень

Приблизно підрахуйте, скільки вам і вашій родині потрібно, щоб жити просто, але не вбого. Запишіть це. А тоді помоліться над таким запитанням: якщо наступного року мій дохід зросте, чи міг би я дати зрости своєму даванню замість своїх витрат?

Для груп

  • Чому Ісус сказав, що вдова дала більше за всіх інших?
  • Чи можна дати велику суму й усе одно давати з надлишку? Як це розпізнати?
  • Що ви думаєте про звичку Веслі обмежувати свої витрати на життя? Чи могли б ви зробити щось подібне?
  • У чому різниця між жертовним даванням і безвідповідальним даванням?

Запитання для роздумів

Як Бог міряє величину дару?

Не його розміром, а його ціною. Багаті давали зі свого надлишку, а вдова двома крихітними монетками віддала «увесь прожиток свій» (Марка 12:43-44). Невеликий жертовний дар на небі може важити більше, ніж великий дар, даний із достатку, як казав Чарлз Фінней заможним членам церкви свого часу.

Як Джон Веслі втілював своє правило «Давайте, скільки можете»?

Ще молодим в Оксфорді Веслі виявив, що може прожити приблизно на двадцять вісім фунтів на рік, а решту віддавав. Коли його дохід подвоївся, а потім зріс іще більше, він далі жив на ту саму суму й віддавав усе інше. Наприкінці життя його книжки приносили чималі гроші, і майже все це йшло бідним і на Євангеліє.

Що таке повзуче зростання рівня життя і як християни можуть йому опиратися?

Це коли ми дозволяємо витратам зростати з кожним підвищенням зарплати — більший будинок, новіша машина, дорожча відпустка, — аж поки не почуваємося так само притиснутими, як раніше. Стеля для витрат, тобто рішення про те, скільки нам потрібно, щоб жити «просто, але не вбого», дає натомість зростати даванню. Це спосіб сказати «Досить», протилежність зажерливості.

Ви завершили: Давайте, скільки можете

Назад Далі