Розділ 8 · 5 хв читання · 7 хв слухання
Послання до траллійців
Ігнатій, що зветься також Теофор, — тій, що улюблена Богом Отцем Ісуса Христа; святій церкві, що в Траллах азійських, вибраній і гідній Бога, що має мир у тілі й дусі через страждання Ісуса Христа, Який є нашою надією через наше воскресіння в Ньому; цю церкву я й вітаю в Божій повноті, за апостольським звичаєм, і бажаю їй щедрого привіту.
Я довідався, що ви маєте думку непорочну й непохитну в терпінні — не за звичкою, а за природою, як повідомив мені Полібій, ваш єпископ, що з волі Бога та Ісуса Христа відвідав мене в Смирні; і він так радів разом зі мною в моїх кайданах у Христі Ісусі, що в ньому я побачив усю вашу громаду.
Отож, прийнявши з його рук вашу боголюбиву прихильність, я віддав славу, бо знайшов, що ви — наслідувачі Бога, як я й чув.
Бо коли ви коритеся єпископові, як Ісусові Христові, мені очевидно, що ви живете не по-людському, а за Ісусом Христом, Який помер за нас, щоб ви, увірувавши в Його смерть, уникли смерті.
Отже, необхідно, як у вас і заведено, щоб ви нічого не робили без єпископа; але коріться й пресвітерству, як апостолам Ісуса Христа, нашої надії; бо якщо ми живемо в Ньому, то й знайдемося в Ньому.
І ті, хто є дияконами таїнств Ісуса Христа, повинні так само в усьому догоджати всім. Бо вони не диякони страв і напоїв, а слуги Церкви Божої. Тож їм слід стерегтися докору, як вогню.
Так само нехай усі шанують дияконів, як Ісуса Христа, так само як і єпископа, що є образом Отця, а пресвітерів — як раду Божу і як сонм апостолів. Без них немає навіть імені церкви.
І я переконаний, що ви саме так думаєте про це: бо я прийняв взірець вашої любові і маю його при собі в особі вашого єпископа, сама постава якого — велика наука, а його лагідність — сила; це людина, яку, гадаю, шанують навіть безбожники.
Оскільки я люблю вас, то й щаджу вас, хоч міг би написати про це гостріше; але не вважав себе здатним на те, щоб, бувши засудженим, наказувати вам, ніби апостол.
Я маю багато глибоких думок у Бозі, але міряю себе, щоб не загинути через свою хвальбу. Бо тепер мені слід більше боятися й не зважати на тих, хто мене надимає: адже ті, хто мені таке каже, — бич для мене.
Бо хоч я і прагну страждати, та не знаю, чи я того гідний: заздрість диявола багатьом справді невидима, але проти мене вона веде запеклішу війну. Тож я потребую лагідності, якою князь цього світу обертається на ніщо.
Хіба я не можу написати вам про небесне? Але боюся завдати вам шкоди, бо ви ще немовлята. Тож пробачте мені, щоб ви, не змігши цього вмістити, не захлинулися.
Бо й я сам, хоч я і в кайданах і можу збагнути небесне, і чини ангелів, і шикування начальств, видиме й невидиме, — я сам через це ще не учень. Бо нам бракує багато чого, щоб нам не забракло Бога.
Тож закликаю вас — та не я, а любов Ісуса Христа: споживайте лише християнську їжу і цурайтеся чужого зілля, тобто єресі:
бо ці люди навіть домішують отруту до Ісуса Христа, ошукуючи інших позірною чесністю, — як ті, що подають смертельне зілля з медовим вином, так що той, хто про це не знає, нічого не боячись, із згубною насолодою п’є смерть.
Тож стережіться таких людей. І так неодмінно буде, якщо ви не надимаєтеся і якщо ви нерозлучні з [Богом] Ісусом Христом, і з єпископом, і з постановами апостолів.
Хто всередині святилища, той чистий; а хто поза святилищем, той не чистий, тобто хто робить будь-що без єпископа, пресвітерства й дияконів, той не чистий сумлінням.
Не те щоб я знав про щось таке серед вас, але я заздалегідь пильную вас, як моїх улюблених, бо передбачаю пастки диявола. Тож озбройтеся лагідністю і відновлюйтеся у вірі, яка є тілом Господа, і в любові, яка є кров’ю Ісуса Христа.
Хай ніхто з вас не тримає зла на свого ближнього. Не давайте приводу язичникам, щоб через кількох нерозумних не зневажали богобоязну громаду: бо «Горе тому, через кого Моє ім’я марно зневажають перед деким».
Тож будьте глухі, коли хтось говорить вам не про Ісуса Христа, Який був з роду Давидового, Який був Сином Марії, Який справді народився, і їв, і пив, справді був переслідуваний за Понтія Пилата, справді був розіп’ятий і помер на очах небесних, земних і підземних;
Який до того ж справді воскрес із мертвих, бо Його воскресив Його Отець, — і так само Він воскресить і нас, що віруємо в Нього, — Його Отець, кажу, воскресить нас — у Христі Ісусі, без Якого ми не маємо правдивого життя.
А якщо, як кажуть деякі безбожники, тобто невіруючі, Він страждав лише позірно — а позірні вони самі, — то навіщо я в кайданах? І навіщо я прагну битися з дикими звірами? Тоді я вмираю даремно. Тоді я справді обмовляю Господа.
Тож уникайте тих лихих паростків, що родять смертоносний плід, скуштувавши якого, людина відразу вмирає. Бо ці люди — не насадження Отця:
бо якби вони були ним, то виявилися б гілками Хреста, і плід їхній був би нетлінний, — Хреста, яким Він через Своє страждання кличе нас, Своїх членів. Не може ж голова знайтися без членів, бо Бог обіцяє єдність, і ця єдність — Він Сам.
Вітаю вас зі Смирни разом із Божими церквами, що тут зі мною; вони в усьому підкріпили мене і тілом, і духом.
Вас закликають мої кайдани, які я ношу заради Ісуса Христа, благаючи, щоб мені досягти Бога: перебувайте у вашій злагоді й у молитві одне з одним. Бо годиться вам, кожному зокрема, а надто пресвітерам, підбадьорювати душу вашого єпископа на честь Отця, [і на честь] Ісуса Христа та апостолів.
Молюся, щоб ви вислухали мене в любові, щоб я, так написавши, не став свідченням проти вас. І моліться також за мене, що потребую вашої любові в милосерді Божому, щоб я удостоївся того жереба, якого прагну досягти, щоб мене не визнали непридатним.
Вас вітає любов смирнян та ефесян. Пам’ятайте у своїх молитвах про церкву, що в Сирії, членом якої [також] я не гідний зватися, бувши найостаннішим з них.
Бувайте здорові в Ісусі Христі, коряючись єпископові, як заповіді, і так само пресвітерству; і кожен з вас зокрема любіть одне одного неподільним серцем.
Мій дух приноситься в жертву за вас не тільки тепер, а й тоді, коли я досягну Бога. Бо я ще в небезпеці; але Отець вірний в Ісусі Христі, щоб сповнити моє й ваше прохання. Хай ми знайдемося в Ньому непорочними.