Послання Ігнатія та історія його життя
Дорога до Рима і десять леопардів

Розділ 3 · 3 хв читання · 4 хв слухання

Дорога до Рима і десять леопардів

Дорога вела на захід і північ — із Сирії через широкі внутрішні землі Малої Азії, край, який ми сьогодні називаємо Туреччиною. Ігнатій долав її пішки й під вартою, в’язень серед воїнів, рухаючись від міста до міста до моря, а за ним — до Рима. Він був уже не молодий, він був засуджений, і всю дорогу його оточували озброєні люди, чиїм завданням було доставити його звірам.

Про цих людей він написав один із найпам’ятніших своїх рядків. Від доброго поводження, казав він, його вартові не м’якшали, а ставали тільки жорстокішими. Увесь цей загін він змалював одним гірким образом:

Від Сирії аж до Рима я борюся з дикими звірами, прикутий серед десяти леопардів, тобто загону воїнів, які від доброго поводження з ними стають тільки гіршими.

Десять леопардів — ось як почувався той, кого прикували посеред них. Образ точний і позбавлений сентиментальності. Ігнатій не ховає тяготи дороги за побожними словами. Він був людиною в справжніх кайданах, під наглядом справжніх і загартованих людей, і він називає це прямо, навіть коли поспішає далі, до того, що, як він вірив, чекало наприкінці.

Прийнятий у Смирні

Подорож була не самими лише стражданнями. Звістка бігла попереду нього, і церкви того краю висилали людей назустріч славетному в’язневі. Дорогою його вітали, підбадьорювали й опікувалися ним християни, які вважали за честь стати поруч з єпископом, що йшов на смерть.

Головною зупинкою було місто Смирна на узбережжі Егейського моря. Там Ігнатія прийняла місцева церква, а також посланці інших громад, які прибули побачити його. Смирна мала власного єпископа — молодшого чоловіка на ім’я Полікарп, який сам через багато років помре мучеником і чиє ім’я відтоді назавжди пов’язане з Ігнатієвим. Можна справедливо й правдиво сказати, що Ігнатія прийняли Полікарп і смирнська церква. Далі ж слід бути обережними: у нас немає дослівного запису їхньої зустрічі, і уявляти обійми та промови при побаченні означало б вигадувати. Те, що ми маємо, краще за вигадку, — це листи, які народилися з тієї зупинки.

Листи, написані в дорозі

Цей розділ пояснює, чому книжка, яку ви тримаєте в руках, узагалі існує. Під час зупинки в Смирні, а потім знову на наступній стоянці, Ігнатій зробив дивовижну як на засудженого річ. Він писав.

Зі Смирни він надіслав чотири листи. Три з них пішли назад до церков, чиї делегати прийшли його привітати, — до християн в Ефесі, у Магнезії і в Траллах: він дякував їм, застерігав їх і закликав триматися разом. Четвертий він послав попереду себе — до церкви в Римі, місті, до якого прямував. Той лист до римлян не схожий на інші, і згодом ми побачимо чому.

Вирушивши зі Смирни, Ігнатій дістався порту Троада неподалік від місця стародавньої Трої, звідки кораблі перепливали до Європи. З Троади він написав ще три листи: до церкви у Філадельфії, до церкви в Смирні, яка щойно про нього подбала, і особистий лист до Полікарпа, її єпископа. Усього сім листів — чотири зі Смирни, три з Троади, — написаних у вихоплені години дорогою на страту.

Подумайте, що це означає. В’язень, якого гнали через усю імперію, щоб кинути звірам, провів свої останні тижні не в наріканнях, а в листуванні, виливаючи серце церквам, які любив і більшість з яких ніколи не бачив і вже не побачить. Він знав, що часу в нього мало, а сказати треба багато. Тож писав швидко, гаряче, часом майже задихаючись, — про те, що, на його думку, церквам найбільше треба було почути, перш ніж його не стане.

Ці сім листів і становлять решту книжки. Це не відшліфовані трактати, складені в безпеці. Це слова людини, що йде на смерть, розіслані з тяжкої дороги, і церква відтоді читає їх і дорожить ними. Перш ніж звернутися до них, варто зупинитися й почути, що в них було, — серцевину послання, яке Ігнатій так палко прагнув залишити по собі.

Ви завершили: Дорога до Рима і десять леопардів

Назад Далі