Послання Ігнатія та історія його життя
Серцевина його листів

Розділ 4 · 3 хв читання · 4 хв слухання

Серцевина його листів

Коли читаєте сім листів, корисно знати, до чого прислухатися. Ігнатій писав поспіхом, і його думки набігають одна на одну й повторюються. Але під цією нагальністю знову й знову повертаються кілька одних і тих самих турбот. Три з них передусім пронизують усе, що він написав: єдність церкви, реальність Христа і його власне прагнення дійти до Бога через смерть. Почуйте їх — і ви почуєте Ігнатія.

Єдність довкола єпископа

Тема, що звучить найнаполегливіше, — єдність. Ігнатій жахався думки, що церкви розколються: що лжевчителі й суперницькі зібрання розтягнуть отару, щойно замовкнуть надійні голоси апостолів. Перед лицем цієї небезпеки він закликав християн збиратися як одне ціле — довкола свого єпископа, своїх пресвітерів і своїх дияконів. Не робіть нічого самочинно, що розділяє тіло, наполягав він; не робіть нічого церковного без того, хто над вами поставлений. Як він писав смирнянам, не годиться робити будь-що з того, що стосується Церкви, без єпископа.

Тій самій церкві він залишив рядок, що відлунює крізь століття:

Де з’явиться єпископ, там нехай буде й народ; так само як де Ісус, там і вселенська Церква.

Цей вислів, вселенська Церква, — невеликий орієнтир у християнському письменстві. Ігнатій ужив грецьке слово καθολική, що означає цілісна, вселенська, — церква повсюди, а не якась окрема громада. Це найдавніше збережене вживання цього слова щодо церкви, і саме від нього згодом походить слово кафолицька (або католицька). Тут воно не несе жодного конфесійного значення; воно просто називає єдиний цілісний народ Божий, хоч би де його знаходили.

Реальність Христа і ліки безсмертя

Ігнатій писав проти конкретної помилки. За його днів деякі вчителі, яких пізніше назвали докетами, твердили, що Христос ніколи насправді не мав тіла — що Він лише здавався народженим, здавався таким, що їсть, страждає й помирає. Для Ігнатія це була смертельна брехня. Якщо Христове тіло не було справжнім, то й Його смерть не була справжньою, а вся надія Євангелія розчинялася в позірності.

Тож він знову й знову наполягав, що Ісус справді народився, справді був розіп’ятий, справді воскрес. І він пов’язував це зі спільною трапезою церкви, переломленням хліба, яке мало вагу саме тому, що тіло Христове було справжнім. Ефесянам він описав той хліб славетними словами:

переломлюючи один хліб, що є ліками безсмертя і протиотрутою, щоб ми не вмерли, а жили повік в Ісусі Христі.

Ліки безсмертя — ось як Ігнатій думав про церкву, зібрану при своєму столі довкола Христа, що був справжньою плоттю і справді воскрес. Єдність, за яку він благав, не була простою організацією. Це було питання життя — того, щоб разом міцно триматися справжнього Христа, Який один міг пронести їх крізь смерть.

Прагнення дійти до Бога

Третя тема — найдивніша й найособистіша. Ігнатій не просто приймав свою близьку смерть — він прагнув її. Він почав бачити у своєму мучеництві шлях, яким нарешті повністю належатиме Христові, — дорогу, якою зрештою дійде до Бога. Ось чому, як ми побачимо, він благав римських християн не рятувати його. Їхньої доброти він боявся більше, ніж звірів.

Важливо почути це правильно. Це було власне переконання Ігнатія, сформоване в його власній крайності, як засудженого, що вже йшов на смерть. Він не встановлює правила, ніби кожен християнин має шукати смерті; він — окрема людина в окрему годину, що осмислює кінець, якого вже не могла уникнути, і знаходить у ньому не жах, а надію. Прочитане як його власне, це одне з найзворушливіших свідчень ранньої церкви: людина йде назустріч звірам і називає це початком життя.

Єдність, реальність і прагнення Бога — несіть ці три думки з собою. Коли Ігнатій пише про єпископів, про хліб і про звірів, він завжди, у глибині, пише про єдину цілісну церкву, єдиного справжнього Христа і Бога, назустріч Якому він поспішав.

Ви завершили: Серцевина його листів

Назад Далі