Берегти своє серце: почуття, язик і лагідний дух

«А потайний серця чоловік, у нетлїнню лагідного й тихого духа, що перед Богом многоцїнне». 1 Петра 3:4 (Куліш) Книга Приповісток застерігає нас берегти своє серце над усе, що бережеться, бо саме з нього виходить усе, чим ми живемо. Усе, що виходить із твоїх уст, — кожне слово, яке ти кажеш своєму чоловікові, кожне зауваження, яке ти робиш своїй дитині, кожне привітання, яке ти даруєш сусідці, кожна скарга, яку ти вимовляєш, — витікає спершу з твого серця. Якщо серце твоє повне миру, то й назовні вийде мир. Якщо серце твоє повне гніву, то назовні вийде гнів. Якщо серце твоє повне гіркоти, то й слова назовні вийдуть гіркі. Саме тому Господь Ісус сказав, що від переповні серця промовляють уста.

Християнка одержала з Божої благодаті нове серце. Коли ти прийшла до Христа, Він вийняв із тебе кам’яне серце й дав тобі натомість серце з плоті. Він уклав усередину тебе Свого Духа. Та навіть попри це тобі щодня треба наново вчитися ходити в Дусі, а не в тілі. Давні звички гніву, заздрості, страху, жалю до себе й гіркоти не зникають за одну ніч. Їх треба умертвляти — по одному дню за раз.

Дозволь мені сказати про кілька почуттів, які можуть непокоїти християнку, і про те, як Писання допомагає нам давати їм раду.

Перше — гнів. Є гнів, який слушний: Господь Ісус розгнівався на міняйлів у храмі. Але більшість нашого гніву не праведна. Вона тілесна. Він приходить тому, що зачеплено нашу гордість, тому, що не сталося по-нашому, тому, що хтось перейшов нам дорогу, тому, що ми втомлені. Біблія каже: гнівайтеся та не грішіть, і нехай сонце не заходить у вашому гніві. А це означає: розправляйся зі своїм гнівом швидко. Іди до Бога. Визнай його перед Ним. Проси Його допомоги. Якщо ти в гніві скривдила когось, піди до тієї людини й помирися з нею. Не дай гніву тліти у твоєму серці. Бо якщо даси, він обернеться на гіркоту, а гіркота — це отрута, що вбиває подружжя, родини й дружбу.

Друге — страх. У кожної жінки є свої страхи. Страх за безпеку дітей. Страх за здоров’я. Страх бідності. Страх перед тим, що скажуть люди. Страх перед майбутнім. Біблія знову й знову промовляє до нас: не бійся, бо Я з тобою. Ісаїї 41:10 — дорогоцінний вірш, який варто вивчити напам’ять: «Не бійся, бо я з тобою; не лякайся, бо я — Бог твій; я додам тобі сили, буду помагати, і піддержу тебе вірною правицею моєю». Коли приходить страх, промовляй Боже слово до власної душі. Молися. Довіряй. Складай свої турботи на Господа, бо Він піклується про тебе.

Третє — заздрість. Це гріх витончений і небезпечний. Це гріх Каїна, який убив Абеля, бо Бог прийняв Абелеву жертву, а його — ні. Це гріх Мирями, яку вразила проказа, коли вона позаздрила Мойсеєві. Це гріх Йосифових братів, які продали його в неволю. Заздрість приходить тоді, коли ми порівнюємо себе з іншими. У неї кращий дім. У неї кращий чоловік. Її діти поводяться краще за моїх. У неї більше грошей. Вона вродливіша. Її більше шанують у церкві. Коли приходять такі думки, кайся в них негайно. Радій із тими, хто радіє. Дякуй Богові за те, що Він дав тобі. Не порівнюй себе ні з ким. Для кожної зі Своїх дочок Бог має окрему дорогу.

Четверте — гіркота. Автор Послання до Євреїв застерігає нас пильнувати, щоб якийсь гіркий корінь, вирісши вгору, не зашкодив нам. Гіркота зазвичай народжується з рани — з глибокого болю, який так і не загоївся.

Можливо, тебе розчарував твій чоловік. Можливо, хтось із рідних ошукав тебе. Можливо, тебе зранив пастор. Можливо, тебе зрадила подруга. Якщо ти не даси ради тій рані через молитву, через прощення, а часто й через пораду мудрих християн, то рана поволі стане коренем.

І цей корінь росте, аж поки не отруїть усе у твоєму житті. Ти мусиш простити. Прощення не означає, що вчинок іншої людини був правильним. Воно не завжди означає, що ви знову станете подругами, — надто якщо вона й далі тебе ранить. Прощення означає, що ти віддаєш ту людину Богові й відмовляєшся й далі дозволяти її гріхові керувати твоїм серцем.

П’яте — жаль до себе. Це дуже поширений серед жінок гріх, і він дуже витончений. Він нашіптує: «Мене ніхто не розуміє. Нікому до мене немає діла. Я працюю так тяжко, а ніхто цього не цінує». Жаль до себе зосереджує всю твою увагу на тобі самій. Він живиться потаємним нарікáнням. Він веде до пригніченості й образи. Ліки від нього — поклоніння й служіння. Підведи очі до Господа. Полічи свої благословення.

А тоді піди й послужи комусь іншому. Коли ти виливаєш своє життя за інших, Господь наповнює твою власну чашу.

А тепер поговорімо про язик. Послання Якова каже нам, що язик — це вогонь, це цілий світ неправди.

Він може благословляти, а може й проклинати. Він може будувати, а може руйнувати. Він може говорити правду, а може ширити брехню. З усіх ділянок життя, які християнка мусить піддати під Господню владу, язик, цілком можливо, найважливіша з усіх.

Приповістки знову й знову застерігають про сварливу жінку. Вони кажуть, що краще жити на даху в кутку, ніж зі сварливою жінкою у просторій світлиці. Вони кажуть, що краще жити в пустелі, ніж із жінкою сварливою та сердитою. Біблія не сувора до жінок — ті самі застереження вона дає й чоловікам, тільки в іншій подобі, — але вона чесна. Дружина, у якої гострий язик, здатна відштовхнути від себе власного чоловіка. Вона здатна зробити так, що діти боятимуться її. Вона здатна наповнити свій дім напруженням.

З іншого боку, поглянь на жінку з тридцять першої глави Приповісток. Вона відкриває уста свої з мудрістю, і на язиці в неї — лагідна наука. Який прекрасний опис! Її слова мудрі. Її слова добрі. Вона не говорить, щоб зранити. Вона не говорить необачно. Вона не пліткує. Вона не принижує інших. Коли вона говорить, ллється мудрість.

Скажу зовсім практично. Пильнуй свій язик на ринку, там, де збираються жінки. Не встрявай у плітки про інших жінок, про інші родини, про інші церкви. Якщо інші беруться пліткувати, знайди собі привід відійти або лагідно зміни тему. Пильнуй свій язик удома. Не говори різко до чоловіка. Не докоряй без кінця. Не відповідай дітям із гнівом. Пильнуй свій язик у церкві. Не критикуй пастора перед іншими. Не розноси чуток про інших членів громади. Пильнуй свій язик у телефоні та в інтернеті. Багато християнок зруйнували своє свідчення тим, що написали у групах WhatsApp чи у Facebook.

Поглянь на приклад Марії, матері нашого Господа. Коли вона одержала від ангела ту страшну звістку, що вона, незаміжня діва, породить Сина Божого, — що вона зробила? Вона не сперечалася. Вона не побігла до сусідів. Вона сказала: «Се рабиня Господня: нехай станеть ся менї по слову твоєму». А згодом, коли навколо Христа-Немовляти діялися великі речі — приходили пастухи, приходили мудреці зі сходу, лунали дивні пророцтва, — Біблія каже, що вона ховала всі ці слова й роздумувала над ними у своєму серці. Вона була жінкою тихого духа. Їй не треба було вимовляти вголос усе, що вона думала. Вона тримала правду глибоко в серці й приносила її Богові в молитві. Саме такий дух і до вподоби Господеві.

Але лагідний і тихий дух зовсім не означає жінки, яка ніколи не говорить. Він не означає жінки, яка погоджується з гріхом або дозволяє себе топтати. Абигея сміливо заговорила до Давида й урятувала весь свій дім. Естер сміливо заговорила до царя й урятувала свій народ. Дочки Зелофхада сміливо заговорили до Мойсея й одержали свою спадщину. Лагідний і тихий дух — це дух, який перебуває під владою Святого Духа. Він не говорить нерозважно. Він не говорить із гніву. А коли він таки говорить, то говорить із благодаттю і правдою водночас.

Молитва Святий Духу, прийди й досліди сьогодні моє серце. Покажи мені той гнів, той страх, ту заздрість, ту гіркоту й той жаль до себе, яким я дозволила пустити коріння. Я визнаю ці гріхи перед Тобою.

Обмий мене начисто кров’ю Ісуса. Постав, Господи, сторожу губам моїм, пильнуй дверей уст моїх. Дай мені окрасу лагідного й тихого духа, яка є многоцінною перед Твоїми очима. Нехай слова мої несуть життя, а не смерть. Нехай серце моє буде місцем, де живе Твій мир. В ім’я Ісуса, амінь.