Джордж Мюллер: людина, яка молилася за сніданок

Коли Джордж Мюллер був хлопчиком у Німеччині, він був зовсім не добрим. Він брехав і крав, навіть у власного батька, і ще до шістнадцяти років потрапив до в’язниці. Здавалося, що він останній на землі, хто міг би стати героєм віри.

Але Джордж зустрів Ісуса, і все змінилося. Він переїхав до міста Бристоль, в Англії, і там побачив те, від чого йому розривалося серце: діти без мам і тат спали просто на вулицях, голодні й самотні. Джордж вирішив збудувати для них дім.

А потім він вирішив дещо ще дивовижніше. Він вестиме цей дім так, щоб усі побачили, який справжній Бог. Він ніколи не проситиме грошей у жодної людини. Він не розсилатиме листів із проханнями й не натякатиме, що йому бракує. Про свої потреби він казатиме тільки Богові — і чекатиме.

Одного відомого ранку діти сіли за довгі столи, перед ними стояли тарілки й кухлі — а в домі не було ані крихти їжі й ані гроша, щоб її купити. Джордж підвівся й подякував Богові за сніданок, який вони зараз їстимуть, хоча їсти не було чого.

Щойно він закінчив молитися, у двері постукали. На порозі стояв пекар. Він не міг заснути вночі, сказав він, і відчув, що мусить устати й спекти хліба для дітей, — ось він, ще теплий. Потім постукали знову. Це був молочник: його візок зламався просто під дверима, і він не хотів, щоб молоко скисло, — чи не хочуть діти його випити? Того ранку діти таки поснідали.

Таке траплялося не лише раз. За своє довге життя Джордж Мюллер подбав про понад десять тисяч сиріт і збудував великі будинки, де їх тримали в теплі, годували й навчали. І за весь цей час він не просив нікого, крім Бога.

Джордж Мюллер хотів, щоб увесь світ побачив одну просту річ: Бог чує, і Бог дає. Він довів це не мудрими словами, а десятьма тисячами дітей, які щовечора лягали спати ситими, бо поганий хлопчик із Німеччини навчився молитися.