Гадсон Тейлор: людина, яка не хотіла бути чужинцем

Гадсон Тейлор був молодим чоловіком з Англії, який палко прагнув розповісти людям Китаю про Ісуса. У його часи Китай був найбільшою країною у світі, і більшість його мешканців ще жодного разу не чули доброї новини.

Коли Гадсон приїхав, він помітив те, що його стривожило. Місіонери там одягалися по-англійськи, жили в англійських будинках і їли англійську їжу. Для китайців вони виглядали як чужоземці, а чужинцеві важко здобути довіру, щоб йому повірили.

Тож Гадсон зробив те, що приголомшило інших місіонерів. Він відклав свій англійський костюм. Він одягнувся так, як одягалися китайці. Він відпустив довге волосся на потилиці й заплітав його в косу, як тоді робили китайські чоловіки. Дехто з його власних друзів сміявся з нього й казав, що він зайшов надто далеко. Але тепер, коли Гадсон ішов містом, люди не бачили в ньому чужоземця. Вони бачили людину, яка підійшла близько, яка стала одним із них, щоб вони захотіли слухати.

Гадсон хотів дістатися не лише узбережжя Китаю, а й безмежних внутрішніх земель, куди ще не ступав жоден місіонер. Для цього йому знадобилося б багато працівників і чимало грошей — а в нього майже нічого не було. Тож Гадсон ухвалив тихе й сміливе рішення. Він ніколи не проситиме грошей у жодної людини. Він проситиме тільки Бога, у молитві, і довірятиме Богові, що Той пошле все потрібне.

Жити так було страшно. Бували часи, коли в шафі майже нічого не лишалося, а в кишені — зовсім нічого. Але знову й знову гроші надходили — іноді саме тієї години, коли були потрібні, від людей, які й гадки не мали, яка велика була потреба.

Гадсон Тейлор заснував місію, що відправила сотні працівників углиб Китаю, у місця, які сотні років чекали, щоб почути ім’я Ісуса. Він віддав цьому понад п’ятдесят років і ніколи не втомився ні від країни, ні від її людей.

Гадсон засвоїв урок, якого ніколи не забував: щоб дістатися до людей, спершу треба наблизитися до них. Він не хотів стояти здалеку й кричати. Він хотів підійти близько, стати другом — і не бути чужинцем.