Біля Тісної Брами
Корисний огляд

Розділ 7 · 7 хв читання · 9 хв слухання

Корисний огляд

Щоб допомогти тому, хто шукає, прийти до справжньої віри в Ісуса, я хотів би нагадати йому про діло Господа Ісуса, звершене замість грішників, на їхньому місці, за них. «Ще бо Христос, як були ми недужими, в свою пору за нечестивих умер» (Римлян 5:6). Він «гріхи наші сам піднїс на тїлї своїм на дереві» (1 Петра 2:24). Пророк каже: «провини ж усїх нас вложив Господь на него одного» (Ісаїї 53:6). «Христос, щоби привести нас до Бога, один раз пострадав за гріхи наші, Праведник за неправедних» (1 Петра 3:18).

Нехай читач зосередить свій погляд на одному слові Писання: «ми його ранами оздоровлені» (Ісаїї 53:5). Тут Бог говорить про гріх як про хворобу і ставить перед нами дорогоцінні ліки, які Він приготував.

Дуже урочисто прошу вас: побудьте зі мною в роздумах кілька хвилин, поки я ставитиму перед вами рани Господа Ісуса. Господь постановив відновити нас, і тому послав Свого єдинородного Сина, «Бога істинного від Бога істинного», щоб Він зійшов у цей світ і прийняв на Себе нашу природу заради нашого викуплення. Він жив як людина серед людей; і в належний час, після тридцяти чи більше років послуху, настала пора, коли Він мав зробити для нас найбільшу послугу з усіх, а саме — стати на наше місце, щоб на Нього впала «кара за ввесь мир наш». Він пішов до Гетсиманії, і там, ледве скуштувавши нашої гіркої чаші, спливав великими краплями крові. Він пішов до Пилатового двору й до Іродового судилища, і там пив повними ковтками біль і зневагу замість нас, на нашому місці. Наостанок Його повели на хрест і прибили там, щоб Він помер — помер замість нас. Словом «рани» описано Його страждання — і тілесні, і душевні. Увесь Христос став жертвою за нас: страждала вся Його людська природа. Щодо Його тіла, то воно разом із Його душею поділяло скорботу, якої ніколи не можна описати. На початку Його страстей, коли Він особливо страждав замість нас, Він був у смертельній боротьбі, і з Його тіла сочився кривавий піт так рясно, що падав на землю. Дуже рідко буває, щоб людина спливала кривавим потом. Відомо один-два такі випадки, і за ними майже відразу наставала смерть; але наш Спаситель жив — жив після смертельної муки, яка будь-кого іншого вбила б. Перш ніж Він міг обтерти обличчя від цієї страшної багряниці, Його поспіхом потягли до двору первосвященника. Глупої ночі Його зв’язали й повели. Згодом Його привели до Пилата й до Ірода. Вони бичували Його, а їхні воїни плювали Йому в обличчя, і били Його, і поклали Йому на голову терновий вінок. Бичування — одна з найстрашніших мук, які тільки може завдати злоба. Колись ганьбою британської армії було те, що проти солдата застосовували «кішку»: це було жорстоке катування. Але римлянинові жорстокість була така природна, що свої звичайні покарання він робив гіршими за звірячі. Кажуть, що римський бич робили з волових жил, скручених у вузли, а в ці вузли вставляли гострі скалки кісток і овечі бабки; тож щоразу, коли бич падав на оголену спину, «орали плугатарі, побороздили довгі скиби свої». Наш Спаситель мусив витерпіти лютий біль римського бича, і то не як finis, кінець Своєї кари, а як вступ до розп’яття. До цього Його мучителі додали биття по обличчю й виривання волосся: вони не пощадили Його від жодного роду болю. Знесиленого кровотечею й постом, Його змусили нести Свій хрест, доки іншого, з передбачливості їхньої жорстокості, не примусили нести його, щоб їхня жертва не померла дорогою. Вони роздягли Його, і повалили, і прибили до дерева. Вони пробили Йому руки й ноги. Вони підняли дерево разом із Ним і тоді з розмаху вкинули його в яму в землі, так що всі Його суглоби вивихнулися, як і говорить плач двадцять другого псалма: «І став я, як вода розлита, всї сустави мої розвязались». Він висів під пекучим сонцем, доки гарячка не розтопила Його сили, і Він сказав: «Серце моє, як той віск, у внутрі моїм розтопилось. Сила моя висохла, мов череповина, і язик мій присох до піднебіння; ти кинув мене між порохи смертні». Там Він висів — видовище для Бога й людей. Вага Його тіла спершу трималася на ногах, доки цвяхи не розірвали ніжні нерви, а тоді болісний тягар почав тягнути Його за руки й роздирати ці чутливі частини Його тіла. Як часто навіть мала рана в руці спричиняла правець! Якою ж страшною мала бути мука від того заліза, що тягнуло й роздирало ніжні частини рук і ніг! Тепер усі види тілесного болю зійшлися в Його закатованому тілі. А весь той час Його вороги стояли навколо, з насмішкою показуючи на Нього пальцями, глузливо висолоплюючи язики, кепкуючи з Його молитов і зловтішаючись Його стражданнями. Він скрикнув: «Жаждую», — і тоді Йому дали оцту, змішаного з жовчю. Трохи згодом Він сказав: «Звершилось». Він витерпів до краю призначену скорботу й цілком задовольнив Божу справедливість: тоді, і не раніше, Він віддав духа. Святі мужі давніх часів з великою любов’ю докладно розповідали про тілесні страждання нашого Господа, і я без вагання роблю те саме, сподіваючись, що тремтячі грішники побачать спасіння в цих болісних «ранах» Викупителя.

Описати зовнішні страждання нашого Господа нелегко: визнаю, що мені це не вдалося. Але Його душевні страждання, які були самою душею Його страждань, — хто може хоча б уявити, а тим паче висловити, якими вони були? На самому початку я сказав вам, що Він спливав великими краплями крові. Це Його серце виганяло на поверхню потоки свого життя через страшний гніт духу, що лежав на Ньому. Він сказав: «Тяжко сумна душа моя аж до смертї». Зрада Юди й утеча дванадцятьох засмучували нашого Господа; але справжнім тягарем, що тиснув на Його серце, була вага нашого гріха. Наша провина була тим оливним пресом, що вичавив із Нього вологу Його життя. Жодна мова ніколи не передасть Його муки в очікуванні страстей; то як же мало можемо ми уявити самі страсті? Прибитий до хреста, Він терпів те, чого не зазнав жоден мученик; бо мученики, коли помирали, були так підтримувані Богом, що раділи серед свого болю; а нашого Викупителя покинув Його Отець, аж поки Він не скрикнув: «Боже мій, Боже мій, чом мене покинув єси?» Це був найгіркіший крик з усіх, найглибша глибина Його незбагненної скорботи. Проте було потрібно, щоб Він був покинутий, бо Бог мусить відвернутися від гріха, а отже, і від Того, Хто за нас став гріхом. Душа великого Замісника зазнала жахіття муки замість того жахіття пекла, у яке були б кинуті грішники, якби Він не взяв на Себе їхнього гріха і не став за них прокляттям. Написано: «Проклят всяк, хто висить на дереві»; та хто знає, що означає це прокляття?

Ліки від ваших і моїх гріхів — у стражданнях Господа Ісуса замість нас, і тільки в них. Ці «рани» Господа Ісуса Христа були заради нас. Ви питаєте: «Чи маємо ми щось зробити, щоб усунути провину гріха?» Відповідаю: вам нічого не треба робити. Ранами Ісуса ми оздоровлені. Усі ці рани Він витерпів і не залишив жодної з них, щоб несли ми.

«Але хіба ми не повинні вірувати в Нього?» Так, звісно. Якщо я кажу про певну мазь, що вона лікує, то цим не заперечую, що вам потрібна пов’язка, щоб прикласти її до рани. Віра — це полотно, що прив’язує пластир Христового примирення до виразки нашого гріха. Полотно не лікує; це діло мазі. Так і віра не лікує; це діло Христової спокути.

«Але ж ми мусимо покаятися», — вигукує інший. Безперечно, мусимо, і покаємося, бо покаяння — перша ознака одужання; але оздоровлюють нас рани Ісуса, а не наше покаяння. Ці рани, коли їх прикладено до серця, викликають у нас покаяння: ми ненавидимо гріх, бо через нього страждав Ісус.

Коли ви свідомо довіряєте Ісусові як Тому, Хто страждав за вас, тоді відкриваєте, що Бог ніколи не покарає вас за ту саму провину, за яку помер Ісус. Його справедливість не дозволить Йому прийняти сплату боргу спершу від Поручителя, а потім ще раз від боржника. Справедливість не може двічі вимагати відплати: якщо мій закривавлений Поручитель поніс мою провину, то я вже не можу її нести. Прийнявши Христа Ісуса як Того, Хто страждає за мене, я прийняв повне звільнення від судової відповідальності. Мене засуджено в Христі, а тому тепер для мене вже немає жодного осуду. Ось основа безпеки грішника, який вірує в Ісуса: він живе, бо Ісус помер замість нього, на його місці, за нього; і він приємний перед Богом, бо Ісус прийнятий. Людина, за яку Ісус є прийнятим Замісником, мусить вийти на волю; ніхто не може її торкнутися; вона чиста. О мій слухачу, чи приймете ви Ісуса Христа як свого Замісника? Якщо так, ви вільні. «Хто вірує в Него, не осудить ся». Отже, «ми його ранами оздоровлені».


Ви завершили: Корисний огляд

Назад Далі