Розділ 5 · 6 хв читання · 7 хв слухання
Додаток В
ЯК ДОВІДУВАТИСЯ УГОДНОЇ ВОЛІ БОЖОЇ
Дуже повчально й корисно побачити, як пан Мюллер довідувався угодної волі Господньої, коли серце його було стривожене думкою про розширення сирітської праці, щоб можна було подбати не лише про 300, а й про 1000 сиріт.
«11 грудня 1850.—Отже, особливий тягар моєї молитви полягає в тому, щоб Богові було до вподоби навчити мене Своєї волі. Мій розум також особливо роздумував над тим, як мені певно пізнати Його волю щодо цієї справи. Я впевнений, що мене буде навчено. Тому бажаю терпляче чекати Господнього часу, коли Йому буде до вподоби осяяти мою стежку в цьому питанні.
«26 грудня.—Минуло п’ятнадцять днів відтоді, як я написав попередній абзац. Відтоді щодня я й далі молився про цю справу, і то, з Божою допомогою, з чималою щирістю. За ці дні навряд чи минула бодай одна година, коли я не спав, щоб ця справа більшою чи меншою мірою не стояла переді мною. Але все це без найменшої тіні збудження. Я ні з ким про це не розмовляю. Досі я не говорив про це навіть зі своєю дорогою дружиною. І далі від цього утримуюся, маючи справу в цьому питанні з самим лише Богом, щоб жоден зовнішній вплив і жодне зовнішнє збудження не завадили мені ясно пізнати Його волю. Я маю найповнішу й наймирнішу певність, що Він ясно покаже мені Свою волю. Цього вечора я знову мав особливий урочистий час молитви, шукаючи пізнати волю Божу. І хоча я й далі благаю та прошу Господа, щоб Він не допустив мене обманутися в цій справі, можу сказати, що в моєму розумі майже не лишилося сумніву, чим усе скінчиться, а саме: що мені слід іти вперед у цій справі.
«Однак оскільки це один із найважливіших кроків, які я будь-коли робив, я вважаю, що не можу братися за цю справу з надто великою обережністю, молитовністю й розважністю. Я нікуди не поспішаю. З Божої благодаті я міг би чекати роками, якби на те була Його воля, ще до того, як зробити бодай один-однісінький крок до цієї справи чи бодай заговорити з кимось про неї; а з іншого боку, я взявся б до праці хоч завтра, якби Господь звелів мені це зробити. Цей спокій розуму, ця відсутність власної волі в цій справі, це єдине бажання догодити в ній моєму Небесному Отцеві, це шукання в ній лише Його, а не моєї честі, — цей стан серця, кажу я, є для мене найповнішою запорукою того, що моє серце не перебуває під тілесним збудженням і що, коли мені й далі буде допомога так іти, я повністю пізнаю волю Божу. Та, пишучи це, я не можу водночас не додати, що я таки прагну честі й славного привілею, щоб Господь дедалі більше використовував мене. Замолоду я багато служив сатані, і тепер усією своєю силою бажаю служити Богові в решту днів мого земного мандрування. Мені сорок п’ять років і три місяці. Кожен день зменшує число днів, які мені лишилося пробути на землі. Тому я всією силою бажаю працювати. Є величезні множества сиріт, про яких треба подбати. * * *
«Я бажаю, щоб так ще очевидніше виявилося, що Бог і досі чує молитву й відповідає на неї і що Він є живий Бог тепер, як був завжди й завжди буде, коли Він, просто у відповідь на молитву, зволить дати мені дім для 700 сиріт і кошти на їхнє утримання. Ця остання думка є найважливішою в моїх міркуваннях. Господня честь — головне для мене в усій цій справі; і саме тому, якби Він більше прославився через те, що я не піду вперед у цій справі, я, з Його благодаті, був би цілком задоволений покинути всі думки про ще один сирітський дім. Певно ж, коли такий стан розуму здобуто Святим Духом, Ти, мій Небесний Отче, не допустиш, щоб Твоя дитина помилилася, а тим паче була обманута! З Божою допомогою я й далі, день у день, чекатиму на Нього в молитві про цю справу, аж поки Він не звелить мені діяти.
«2 січня 1851.—Тиждень тому я написав попередній абзац. Протягом цього тижня мені й далі було дано допомогу щодня, і не раз на день, шукати Господнього проводу щодо ще одного сирітського дому. Тягарем моєї молитви й далі було те, щоб Він у Своїй великій милості вберіг мене від помилки. Минулого тижня, у порядку мого читання Писання, черга дійшла до Книги Приповісток, і моє серце щодо цього питання підбадьорили такі місця: „Надїйсь на Господа всїм серцем твоїм і не покладайся на власний твій розум. У всїх стежках твоїх думай про його, а він простувати ме шляхи твої.“ Приповісток 3:5-6. З Божої благодаті я таки думаю про Господа на своїх стежках, а надто в цій справі; тож маю втішну певність, що Він простуватиме мої шляхи щодо цієї частини мого служіння — чи мені займатися нею, чи ні. Далі: „Щирим буде провідницею їх безвинність, а зрадливих погубить їх лукавість.“ Приповісток 11:3. З Божої благодаті я щирий у цій справі. Мій чесний намір — здобути славу Богові. Тому я сподіваюся, що мене буде правильно проваджено. Далі: „На Господа в твоїх дїлах і справах здайся, то й задуми твої спевняться нехибно.“ Приповісток 16:3. Я здаюся на Господа в своїх ділах, а тому сподіваюся, що мої задуми сповняться.—Моє серце дедалі більше приходить до спокійної, тихої й твердої певності, що Господь зволить і далі використовувати мене в сирітській праці. Ось, Господи, раб Твій!»
Пан Мюллер записав вісім причин проти й вісім причин за те, щоб заснувати ще один сирітський дім для семисот сиріт.
Ось його остання причина на користь цього:
«Я маю духовний мир і радість, дивлячись на перспективу розширення праці, як і в попередні рази, коли мені доводилося це робити. Це особливо важить для мене як причина йти вперед. Після всього спокійного, тихого, молитовного розгляду цього питання впродовж близько восьми тижнів я маю духовний мир і радість у намірі розширити поле праці. Після всього випробування серця, яке я пережив, і щоденної молитви про те, щоб мене було вбережено від омани й помилки в цій справі, і звертання до Слова Божого, цього, на мою думку, не було б, якби Господь не мав наміру зволити використати мене в цьому служінні більше, ніж будь-коли.
«Тому на підставі відповідей на заперечення і цих восьми причин ЗА розширення праці я доходжу висновку, що воля благословенного Бога полягає в тому, щоб Його бідний і найнегідніший слуга ще ширше служив Йому в цій праці, що він цілком готовий робити».
«24 травня.—Від часу, коли я 5 грудня 1850 року почав записувати переживання свого розуму, і до цього дня надійшли прохання прийняти ще дев’яносто двох сиріт, а сімдесят вісім уже й перед тим чекали на прийняття. Але це число швидко зростає, у міру того як про працю дізнається дедалі більше людей.
«На підставі всього записаного вище я маю намір іти вперед у цьому служінні й постаратися збудувати, на хвалу й честь живого Бога, ще один сирітський дім, достатньо великий, щоб умістити сімсот сиріт».