Розділ 13 · 3 хв читання · 4 хв слухання
Молитва і жертва
Молитва має бути водночас і проханням, і жертвою.
Молитва, за свідченням святого Йоана, — це кадило, пахощі якого підносяться до Бога. Тому в Одкритті (розд. 8:3) сказано, що ангел тримав кадильницю, у якій були пахощі молитов святих.
Молитва — це виливання серця перед Богом. «горе серця мого вилила перед Господом», — сказала мати Самуїла (1 Самуїлова 1:15). Так і молитви мудреців біля ніг Дитяти Ісуса у вифлеємській стаєнці були позначені кадилом, яке вони принесли.
Молитва — це жар любові, що розтоплює і розчиняє душу та несе її до Бога. У міру того як душа тане, вона видає свої пахощі, а ці пахощі походять від любові, яка її палить.
Саме це мала на увазі Наречена, коли казала: «Доки царь був за столом своїм, видавав нард мій пахощі свої.» (Пісні Пісень 1:12). Стіл — це серце. Коли Бог там і ми перебуваємо біля Нього, в Його присутності, ця Божа присутність розтоплює і розчиняє черствість наших сердець, а коли вони тануть, то видають свої пахощі. Тому Наречений, бачачи, що Його Наречена так розтанула від мови свого Улюбленого, каже: «Хто сеся, що від степу йде, наче б окурювана стовпами диму з мирри й кадила?» (Пісні Пісень 3:6).
Так душа підноситься до свого Бога. Але для цього вона мусить дозволити силі любові зруйнувати й знищити себе. Це стан жертви, необхідний для християнської віри: у ньому душа дозволяє зруйнувати й знищити себе, щоб віддати шану верховній владі Бога; як написано: «Велика бо сила Господня, і смиренні шанують Його» (Сирах 3:20). І саме знищення нашого власного буття визнає верховне буття Бога.
Ми мусимо перестати бути, щоб у нас міг бути Дух Слова. Щоб Він міг прийти до нас, ми мусимо віддати Йому своє життя і вмерти для себе, щоб Він жив у нас і щоб, коли ми вмерли, наше життя було заховане з Христом у Бозі (Колосян 3:3).
«Прийдіть до мене, — каже Бог, — усі, хто бажає мене, і насититеся плодами моїми» (Сирах 24:19). Але як ми можемо наповнитися Богом? Лише спорожнившись від себе і вийшовши з себе, щоб загубитися в Ньому.
А це ніколи не може статися інакше, як тоді, коли ми стаємо ніщо. Ніщота — це справжня молитва, яка віддає Богові «честь, і слава і держава по вічні віки» (Одкриттє 5:13).
Ця молитва — молитва істини. Це поклоніння Отцеві в дусі та істині. У дусі — бо вона виводить нас із нашої людської і тілесної діяльності, щоб ми ввійшли в чистоту Духа, Який молиться в нас; і в істині — бо душа приходить до істини про ВСЕ Бога і НІЩО створіння.
Є лише ці дві істини: ВСЕ і НІЩО. Усе інше — неправда.
Ми можемо вшанувати ВСЕ Бога лише нашою НІЩОТОЮ; і щойно ми стали ніщо, Бог, Який не допустить, щоб ми залишалися порожніми, наповнює нас Собою. О, якби всі знали, які благословення приходять до душі через цю молитву, то не задовольнялися б жодними іншими: це перла дорогоцінна, це захований скарб. Хто знаходить його, той радо продає все, що має, щоб його купити (Маттея 13:44, 46). Це джерело живої води, що тече в життя вічне (Йоана 4:14). Це втілення чистих настанов Євангелія.
Хіба Сам Христос не каже нам, що Царство Боже всередині нас? (Луки 17:21). Це Царство встановлюється двома способами. Перший — коли Бог настільки цілковито володіє нами, що ніщо Йому не опирається: тоді наше серце справді є Його Царством. Другий — коли, володіючи Богом, Який є верховним Господом, ми володіємо Царством Божим, а це вершина блаженства і мета, задля якої нас створено. Як сказано, служити Богові — означає царювати.
Мета, задля якої нас створено, — тішитися Богом уже в цьому житті, а люди в це не вірять!