Друг грішників
Charles H. Spurgeon

Проповідь · Маттея 11:19 · 25 хв читання

Друг грішників

Коротко:Вороги Христа хотіли, щоб слова «друг митникам та грішникам» прозвучали як образа, — і самі того не знаючи, викували Його найдорожче ім’я. Сперджен перетворює зневажливий вислів на Євангелію: ось Друг, що обирає тих, хто не має друзів, що не соромиться відкинутих і чию дружбу скріплено на хресті. Наприкінці він закликає грішника пристати до Друга, Який ніколи не посоромиться його, — аби тільки сам грішник не соромився визнати, що потребує такого Друга.

«…друг митникам та грішникам» — Маттея 11:19.

ЧИМАЛО ПРАВДИВИХ СЛІВ мовиться жартома, і чимало данини чесноті мимоволі віддали зловісні уста злоби. Вороги нашого Господа Ісуса Христа думали затаврувати Його ганьбою, виставити на посміх і передати Його ім’я на вічну зневагу як «друг митникам та грішникам». Короткозорі смертні! Їхній наклеп лише розніс Його славу. І донині Спасителя обожнюють під тим іменем, яке викували як образливе прізвисько. Його задумали як клеймо, від якого кожна добра людина здригалася б і сахалася; а воно виявилося чаром, що підкорює серце й зачаровує душу всіх побожних. Святі на небі й святі на землі радо оспівують Його так —

«Спасителем грішних Його звуть,

А з грішних перший — я».

Те, що заздрісні юдеї сказали в гіркій злобі, Святий Дух обернув на найблагодатніше добро. Там, де вони виливали чаші ненависті, здіймаються пахощі святого кадила. Стривожене сумління знаходило солодкий бальзам у самому звучанні цих слів. Ісус, «друг митникам та грішникам», виявив Себе приязним до них, і вони стали Його друзями; так цілковито виправдав Він те саме ім’я, яке дали Йому вороги в непристойній образі.

Сьогодні ввечері ми розглянемо це ім’я Ісуса як знак відзнаки, що виявляє Його досконалість, і, як Бог нам поможе, спробуємо звеличити Його ім’я та прославити Його славу, намагаючись пояснити, як Він був другом грішників і як Він показує, що й досі Він Той самий.

I. НАШ ГОСПОДЬ У СВІЙ ЧАС ДОВІВ, ЩО ВІН — ДРУГ ГРІШНИКІВ.

Який кращий доказ міг Він дати, ніж прийти з величі дому Свого Отця до вбогості вифлеємських ясел? Який кращий доказ міг Він дати, ніж покинути товариство херувимів і серафимів, щоб лягти в яслах, де годувалися рогаті воли, і стати товаришем занепалих людей? Втілення Спасителя в самому образі грішників, те, що Він прийняв на Себе тіло грішників, народився від грішниці, мав грішника за Свого гаданого батька, — саме те, що Він був людиною, а це рівнозначне тому, щоб бути в одному образі з грішниками, — певно, цього було б досить, щоб довести, що Він — друг грішника.

Коли ви візьмете список Його земного родоводу й почнете читати його, вас вразить те, що жінок у ньому згадано небагато; а проте три з тих, що згадані, були блудницями, тож навіть у Його родоводі була пляма гріха, і кров грішників текла б у Його жилах, якби Він був справжнім сином Йосипа; але оскільки Він був зачатий від Святого Духа, що осінив Діву, у Ньому не було гріха; та все ж Його гаданий родовід ішов жилами грішників. Тамар, і Рахав, і Вірсавія — ось три імена, що нагадують про ганебні вчинки, а проте вони стоять у записах як предки Сина Марії, друга грішника!

Щойно Ісус Христос, народжений у подобі гріховного тіла, досягає зрілого віку й починає справжнє діло Свого життя, Він одразу виявляє Свою дружбу до грішників тим, що спілкується з ними. Ви не бачите, щоб Він стояв оддалік, розсилаючи грішникам Свої накази й веління, щоб вони самі себе виправили; ні, ви бачите, як Він приходить між них, мов добрий робітник, що стоїть над своєю роботою; Він стає там, де гріх і беззаконня, і Сам особисто береться за них. Він не виписує рецепта й не посилає чужими руками Своїх ліків, щоб зцілити недугу гріха, — Він входить просто в дім прокажених, торкається поранених, дивиться на хворих; і в тому дотику — зцілення, у тому погляді — життя. Великий Лікар узяв на Себе наші недуги й поніс наші немочі, і так довів, що Він справді друг грішника. Деякі люди, здається, люблять плекати людинолюбну любов до занепалих, але не торкнулися б їх і щипцями. Вони підняли б їх, якби могли, але неодмінно якимсь механізмом — якимсь пристроєм, щоб не принизити себе й не забруднити власних рук. Не так Спаситель. Він, здається, по самий лікоть занурює ту Свою благодатну руку в багно, щоб витягти загиблого з жахливої прірви й з болотного мулу. Він Сам бере кайло й заступ і йде працювати у великий каменолом, щоб добути грубе каміння, яке потім Сам відшліфує Своїми гіркими сльозами й кривавим потом, щоб зробити його гідним вічно сяяти в славному храмі Господа, Бога Свого. Він Сам входить у безпосередній, особистий дотик із гріхом, не оскверняючись ним. Він підходить до нього так близько, як тільки може підійти людина. Він їсть і п’є з грішниками. Одного дня Він сидить за столом у фарисея і не встає, коли до Нього наближається юрба людей, про яких ішла недобра слава. Іншого дня Він іде до дому митника, а той митник, безсумнівно, був свого часу великим здирником; але Ісус сидить там, і того дня спасіння приходить у дім того митника. Любі, це солодка риса Христа, і вона доводить, яка справжня і яка щира була Його любов, що Він товаришував із грішниками й не цурався навіть найбільших із них.

Ба більше, Він не лише приходив між них, а й завжди шукав їхнього добра Своїм служінням. Якщо десь був грішник, загублена вівця дому Ізраїлевого, Христос ішов слідом за тим грішником. Ніколи не було такого невтомного пастиря: Він шукав загубленого, аж поки не знаходив. Про одне з Його найперших діл милосердя ми коротко вам розповімо. Якось Він був у дорозі, і Самарія лежала трохи осторонь Його шляху; але в одному місті тієї країни жила жінка — ах! що менше про неї сказати, то краще. Вона мала п’ятьох чоловіків, і той, якого мала тепер, не був її чоловіком, та й жоден з інших також. Вона була ганьбою для того самарійського міста. Але Ісус, що має гостре око на грішників і серце, яке палко б’ється для них, задумує спасти ту жінку, і Він мусить і Він хоче здобути її. Стомлений, Він сідає біля криниці відпочити. Особливе провидіння приводить жінку до криниці. Суспільні умовності забороняють Йому говорити з нею. Але Він проривається крізь вузьку упередженість касти. Вона самарянка з роду — Йому до того байдуже; але чи зволить той найсвятіший приязно розмовляти з нею — з ганьбою свого роду? Зволить. Його учні можуть дивуватися, коли повернуться й застануть Його в розмові з нею, але Він це зробить. Він починає відкривати її розумінню Слово життя, і та жінка стає першою християнською місіонеркою, про яку ми чуємо, бо вона побігла назад до міста, лишивши свій водонос, і гукала: «Ійдїть подивіть ся на чоловіка, котрий сказав менї все, що я зробила; чи се не Христос?» І вони прийшли й увірували; і була велика радість у тому самарійському місті. Ви знаєте також, що був і ще один грішник. Він був лихий чоловік — боюся його. Він постійно гнобив бідних і стягав з них податками більше, ніж слід було; але той маленький чоловічок мав жилку цікавості, і він конче мусив побачити Проповідника, а Проповідник конче мусив полюбити його; бо, кажу вам, була в Ісусі дивовижна принада для грішника. Серце того грішника було мов шматок заліза, серце Христове — мов магніт; і де б не був грішник, магніт починав його відчувати, а незабаром і грішник починав відчувати магніт. «Закхею, — сказав Христос, — злїзь боржій додолу; сьогоднї бо в дому твоїм треба менї бути»; і злазить грішник додолу, і спасіння тієї ж години приходить у його дім. О! Христос ніколи, здається, не проповідував так солодко, як тоді, коли проповідував проповідь для грішників. Як би я хотів побачити те дороге обличчя Його, коли Він вигукнув: «Прийдїть до мене, всї знеможені та отягчені, я впокою вас», — або, ще краще, побачити Його очі, з яких лилися цілі зливи сліз, коли Він сказав: «Єрусалиме, Єрусалиме… скільки раз хотїв я зібрати дїтей твоїх, як курка збирає курчат своїх під крила, й не схотїли!» — або почути, як Він виголошує ті три великі проповіді про грішників, коли описав жінку, що мете хату й вимітає пил, щоб знайти свою загублену монету; і пастиря, що йде з пагорба на пагорб за заблуканою вівцею; і батька, що біжить зустріти того блудного сина в лахмітті, цілує його поцілунками любові, одягає в найкращу одіж і запрошує на бенкет, де вони танцювали й веселилися, бо загублений знайшовся, і той, хто був мертвий, ожив. Та Він же, без сумніву, був наймогутнішим проповідником для грішників. О! як Він любив їх! Не зважайте на фарисеїв: для них у Нього громи. «Горе ж вам, письменники та Фарисеї!» Але коли приходять митники й блудниці, для них у Нього завжди прочинена брама милосердя. Для них у Нього завжди є якесь ніжне слово, якийсь любий вислів, як ось цей: «хто приходить до мене, не вижену геть». «Усякий гріх і хула простить ся людям» — або подібні слова ніжного заклику. Так і найбільших грішників було притягнено в коло Його учнів.

І ви знаєте, любі друзі, що Він доводив Свою любов не лише тим, що проповідував їм, і жив із ними, і терпляче зносив їхні суперечки проти Себе та всі їхні лихі слова й учинки, — Він доводив її і Своїми молитвами. Він використовував Свій могутній вплив перед Отцем на їхню користь. Він брав їхні споганені імена на Свої святі уста; Він не соромився називати їх братами. Їхня справа стала Його власною, і задля них бився Його пульс. Скільки разів на холодних горах Він зігрівав Своє серце любов’ю до них! Як часто котився піт по Його обличчю, коли Він був у муці духа за них, — я не можу вам сказати. Але ось що я знаю: тієї самої ночі, коли піт Його був, мов великі краплі крові, що падали на землю, Він молився такою молитвою — помолившись за Своїх святих, Він повів далі: «Не про сих же тільки молю, а також і про тих, що задля слова їх увірують у мене». Тут справді серце Спасителя кипіло й переливалося до грішників. І ви ніколи не зможете забути, що майже останніми Його словами були: «Отче, відпусти їм; не знають бо, що роблять». Хоч вони свавільно й нечестиво пробили Йому руки й ноги, проте не було жодного гнівного слова, а тільки ця коротка, любляча, щира молитва: «Отче, відпусти їм; не знають бо, що роблять». Ах, друзі, якщо колись і була людина, що була другом іншим, то Ісус був другом грішників усе Своє життя.

Але це ще мало. Щодо ріки Спасителевої любові до грішників, то я тільки привів вас до її берегів. Ви лише постояли на березі й умочили ноги в потоці; а тепер готуйтеся плисти. Так любив Він грішників, що Йому визначили гріб із нечестивими. Його зараховано до злочинців. Вогненний меч Божий було видобуто, щоб скинути світ грішників у пекло. Він мусить упасти на тих грішників. Але Христос любить їх. Його молитви на якийсь час стримують Божу руку, та все ж меч мусить упасти свого часу. Що робити? Як їх можна врятувати? Швидше за спалах блискавиці бачу я, як той меч спадає. Але що це я бачу у видінні? Він падає — але куди? Не на шию грішників; не їхня шия переламується під його жорстоким лезом; не їхнє серце спливає кров’ю під його страшною силою. Ні; «друг грішників» став на місце грішника! І тоді, ніби Він був грішником, хоч у Ньому не було гріха, Він страждає, спливає кров’ю й умирає — не звичайне це страждання, не звичайна кровотеча, не така смерть, яку знають смертні. То була смерть, у якій була вміщена друга смерть; кровотеча, у якій спорожніли самі жили Бога. Богочоловік страждав по-божому. Не знаю, як інакше висловити це страждання. То була більша, ніж смертна, мука, бо божественне зміцнювало людське, і Людина ставала неосяжною й могутньою, щоб витерпіти, бо була Богом. Будучи Богом і Людиною, Він витерпів більше, ніж могли б витерпіти десять тисяч мільйонів людей, разом узятих. Він витерпів, справді, пекла всіх тих, за кого помер, муки — або те, що рівноцінне мукам, — які всі вони мали б витерпіти: вічний Божий гнів, згущений і влитий у чашу, надто гірку, щоб смертний язик міг її спізнати, а тоді випитий до останньої краплі люблячими устами Ісуса. Любі, оце була любов. «У сьому любов, що як ще були ми грішниками, Христос в свою пору за нечестивих умер». «Більшої сієї любови нїхто не має, як щоб хто душу свою положив за другів своїх». Це Христос зробив, і тому доведено, що Він — друг грішників.

Але випробування скінчилося; боротьба минула; Спаситель помер і похований; Він воскресає знову — воскресає для їхнього виправдання; і, проживши сорок днів на землі (і в ті сорок днів так само доводячи Свою любов до грішників), Він, бачу я, возноситься на висоту. Ангели супроводять Його, коли хмари приймають Його.

«Несуть Йому з висот колісницю,

Щоб на престол Його звести;

Плещуть крильми тріумфально й кличуть:

„Звершилось славне діло!“»

Яка пишнота! Яка процесія! Яка велич! Тепер Він забуде Своїх бідних друзів — грішників, чи не так? Аж ніяк! Мені здається, я чую пісню: «Відчиняйтесь, брами високії, отвирайтесь, ворота вічні, нехай входить царь слави!» Засуви з масивного світла всі відсунуто; перлові брами всі навстіж відчинено; і коли Він проходить крізь них, зауважте, найвища радість, що сповнює Його душу, — те, що Він відчинив ці брами не для Себе, бо для Нього вони ніколи не були зачинені, а що Він відчинив їх для грішників. Саме задля цього, справді, Він помер; і саме задля цього Він возноситься на висоту, щоб «відчинити Царство Небесне всім віруючим». Погляньте на Нього, як Він їде вулицями неба! «Вийшов єси на гору, ти забрав в неволю бранцїв; приняв дари для людей». Ах! але послухайте приспів, бо це найсолодша нота всього гімну: «і навіть для противних твоїй волї — і навіть для противних твоїй волї, щоб Господь Бог мав оселю». Розсипані дари Його коронації, щедрі дарунки Його вознесіння — і досі для грішників. Він піднесений на висоту — для чого? Щоб дати покаяння й прощення гріхів. Він і досі носить на Своєму нагруднику імена грішників; на Своїх руках і на Своєму серці Він і досі носить пам’ять про тих грішників; і щодня задля грішника Він не мовчить, і задля грішника не спочиває, а взиває до Бога, доки кожного грішника не буде безпечно приведено додому. Кожен грішник, що вірує, кожен грішник, що був даний Йому, кожен грішник, якого Він купив кров’ю, — Він не спочине, кажу я, доки всіх таких не буде зібрано, щоб вони стали коштовностями Його корони на віки вічні.

Гадаю, більшого ми сказати не можемо; і думаю, ви погодитеся, що меншого ми не могли сказати про те, як Спаситель довів, що Він — друг грішника. Якщо є серед вас такі, що насмілюються сумніватися в Ньому після цього, не знаю, що ще навести. Якщо є хтось, хто довів, що він ваш друг, то це, безперечно, Ісус, і Він готовий прийняти вас тепер. Що Він зробив, те робить і далі. О, якби ви мали благодать збагнути, що Ісус — любитель вашої душі, щоб ви знайшли те блаженство, яке всі ці ознаки дружби, про які ми говорили, принесли віруючим грішникам!

II. Трохи змінюючи предмет, ми все ж триматимемося тексту й розглянемо, ЩО ХРИСТОС РОБИТЬ ТЕПЕР ДЛЯ ГРІШНИКІВ.

Тут закладено глибоку засаду — засаду, якої давній фарисей не міг збагнути і яку холодне людське серце не квапиться прийняти й сьогодні. Я маю два пояснення того, як Ісус особисто виявляє Себе другом грішників, і лише згадаю їх, перш ніж перейти до того застосування предмета, яке задумав. Колись книжники та фарисеї привели до Ісуса жінку: вона була перелюбниця, її схоплено на самому вчинку. Вони кажуть «другові грішників», який присуд виніс би Мойсей у такому разі, і питають Його: «Ти ж що кажеш?» Це вони казали, випробовуючи Його. Не дуже їх турбувало те нещасне створіння; обвинувачення, яке вони прагнули висунути, було проти Чоловіка з Назарета. Ви знаєте, як Він розв’язав цю справу й присоромив її обвинувачів. Він не повів грішницю до судді; ні, Він не захотів грати роль судді й виносити присуд, а радше обрав роль ближнього; Він повівся як друг. Є серед певного кола безжальних торговців приказка: «У справах дружби не буває»; і вони добре її дотримуються, коли без жалю гноблять бідних і без чесності намагаються обдурити один одного. І так само не було ні дружби, ні жодного милосердя серед тих панів у довгих мантіях. Праведність, на їхню думку, полягала в тому, щоб вимагати справедливості з нещадною суворістю; а нечестя було ганебним лише тоді, коли його викривали. Ту, яку схоплено на вчинку, треба побити камінням. Ті, хто зробив це потай, мусять обвинувачувати. Справжня дружба Ісуса виявляється в тому, що Він вирізняє ту, що варта жалю; і коли Його обвинувачували, що Він дивиться крізь пальці на злочин і дає притулок злочинниці, Він насправді прикладав сокиру до кореня дерева й захищав жертви, докоряючи зарозумілим правителям, чиї таємні вади були справжньою причиною тієї нужди, що спіткала найнижчі верстви народу. Пропоную цю думку вашій увазі. Коли про Нього кажуть, що Він «друг митникам та грішникам», то цим мається на увазі, що Він не друг книжникам і фарисеям. І знову я хочу, щоб ви зауважили: служіння, яке Христос прийшов виконати для грішників, було служінням чистої, нічим не змішаної дружби. Дозвольте навести вам приклад. Ходить страшна чутка: скоєно вбивство, і нещасний, що його скоїв, перерізав собі горло. Поліцейський і хірург швидко опиняються на місці. Один приходить в інтересах закону, другий — в інтересах людяності. Поліцейський каже: «Чоловіче, ти мій в’язень»; лікар каже: «Мій любий, ти мій пацієнт». І ось він кладе делікатну руку на рану, спиняє кров, накладає м’які мазі, перев’язує її пластирами і, нахилившись, прислухається до дихання чоловіка; узявши його за руку, мацає пульс; обережно піднявши йому голову, дає йому трохи вина чи якогось підкріплення, везе його до лікарні, наказує доглядальниці стежити за ним і велить давати йому поживну їжу, скільки він зможе прийняти. День у день він і далі навідує його і докладає всього свого вміння й усієї своєї старанності, щоб загоїти рани того чоловіка. Хіба так поводяться зі злочинцями? Певно, не так поводиться поліція. Її справа — знайти всі сліди й докази його вини. Але лікаря цей чоловік цікавить не як лиходій, а як страждалець. Так і з грішником. Мойсей — це слуга правосуддя, що приходить арештувати його. Христос — добрий Лікар, що приходить зцілити його; Він каже: «Ти самий, Ізраїлю, погубив себе, бо тілько в менї — опора твоя.» Він має справу з недугою, з ранами, зі стражданнями грішників. Тому Він — їхній друг. Звісно, ця паралель сягає недалеко. У випадку вбивці хірург передав би свого пацієнта поліції, щойно його рана загоїлася б; а наш Спаситель викуповує душу з-під закону й визволяє її від кари за гріх, а також зцілює її від ран, які вона сама собі заподіяла. Але о! якби я тільки міг показати тобі, що Христос поводиться з грішником із жалем, а не з обуренням; що Син Людський прийшов не губити людські життя, а спасати; що Його прихід у наш світ був посередницьким — не щоб засудити світ, а щоб віддати Своє життя як викуп за багатьох, — тоді ти, певно, побачив би досить причин, чому грішник має дивитися на Нього як на справжнього друга.

Ах! тож я піду далі. Я благав би тебе застосувати це до себе. Ти грішник; невже я не можу переконати тебе, що Він — твій друг?

Нещодавно ви були хворі. Лікар мав дуже стурбований вигляд і щось прошепотів вашій дружині. Вона не сказала вам, що саме, але ваше життя хиталося на терезах, і дивно, що ви сьогодні тут. Сказати вам, чому ви тут? Бачите он те дерево? Воно стоїть на своєму місці вже багато років, але ніколи не родило плодів, і господар саду кілька разів казав: «Зрубай його». Нещодавно прийшов дроворуб із сокирою; він помацав її лезо — воно було гостре й досить міцне, — і почав рубати, і тріски летіли, і він зробив глибоку зарубку. Але проходив повз садівник, що доглядав те дерево й ще мав на нього надію, і сказав: «Пощади його — пощади ще трохи; рана, яку ти завдав, може загоїтися; а я окопаю його й угною, і як принесе плід — добре; пощади його ще на рік, а як ні — тоді зрубай». Те дерево — ви самі. Дроворуб — це Смерть. Те рубання стовбура — ваша хвороба. Ісус — Той, Хто пощадив вас. Вас би сьогодні тут не було — ви були б там, у пеклі, серед проклятих духів, виючи в невимовній муці, якби друг грішників не пощадив вашого життя.

А де ви сьогодні? Можливо, мої слухачі, ви в незвичному для себе місці. Ваші недільні вечори не часто минають у домі Божому. Є інші місця, що знають вас, але ваше місце там сьогодні порожнє. Довго вмовляли вас прийти сюди, і, може, ви прийшли проти своєї волі; але якийсь друг попросив вас провести його сюди, і ось ви тут. Чи знаєте ви, чому ви тут? Це дружнє провидіння, кероване другом грішника, привело вас сюди, щоб ви почули голос милосердя і щоб вам було запропоновано любляче запрошення. Будьте вдячні Спасителеві, що Він привів вас до купелі Євангелії. Нехай же ви — о, нехай ви цієї ночі зійдете в неї і будете обмиті від гріха! Але це ласкаво з Його боку, і це доводить, який вірний Він друг грішників, що Він привів вас сюди. Я залишу вас тепер там, де ви є, і розповім вам, як Він повівся з іншими грішниками, бо, може, це спонукає вас попросити Його повестися так само й з вами.

Я знаю одного грішника — доки живу, мушу його знати. Добре пам’ятаю його, коли він мав жорстоке серце й був ворогом Богові через безліч лихих учинків. Але цей друг грішників полюбив його; і, проходячи якось повз, Він глянув йому просто в душу таким поглядом, що його жорстоке серце почало розбиватися. Були глибокі муки, ніби надходили пологи божественного роду. Була агонія, і було невимовне горе; і та бідна душа не вважала це ласкою від Ісуса; але насправді це була ласка, надто велика, щоб її колись можна було цілком оцінити, бо немає іншого способу спасти душу, ніж дати їй відчути свою потребу в спасінні. У ділі благодаті мусить бути спорожнення й руйнування, перш ніж може бути наповнення й будування. Та душа не знала спокою багато років, і стопа її не мала де спочити; але одного дня

«Я чув, як Ісус мені мовив:

Прийди до Мене й спочинь;

Склони, утомлений, склони

На груди Мої голову Ти.

Прийшов я до Ісуса, як був,

Утомлений, змучений, сумний;

Знайшов у Нім я спочинок,

І Він мене звеселив!

Я чув, як Ісус мені мовив:

Ось щедро даю Я тобі

Живої води, спраглий,

Нахилися, напийся й живи.

Прийшов я до Ісуса й напився

З того животворного джерела;

Згасла спрага, душа ожила,

І нині я в Ньому живу.

Я чув, як Ісус мені мовив:

Я — Світло темного світу;

Глянь на Мене — зійде твій ранок,

І всі твої дні будуть ясні.

Я глянув на Ісуса й знайшов

У Ньому зорю мою й сонце моє,

І в тім Світлі світла ходитиму,

Доки днів мандрівки не скінчу».

Так, сказав я, Христос — друг грішників! Так кажу я, і так казатиму, доки цей бідний, шепелявий, затинливий язик здатний вимовити бодай звук. І гадаю, Бог мав задум щедрого милосердя, коли спас мою душу. Тоді я не повірив би в це, хоч материн любий голос, може, і шепотів це мені на вухо. Але Він ніби нагадує мені про це знову і знову, аж поки любов і страх не змішуються в моїх грудях, кажучи: «горе менї, коли не благовіствую!» О мій благословенний Учителю, Ти довіряєш моїм устам, коли свідчиш моєму серцю. Ти даєш доручення моєму язикові, коли спонукаєш мою душу. «Чи я вибрана посудина?» Щоб нести Його ім’я грішникам. Як повна пляшка шукає виходу, так і моє свідчення прагне висловитися. О грішнику, якщо ти довіришся Йому, Він буде й тобі таким другом; і якщо ти маєш тепер розбите серце й упокорений дух, то це Його діло; і це доказ Його великої любові до тебе, якщо Він дав тобі зголодніти й спрагнути Його.

Дозвольте мені закарбувати у вашому серці, що Ісус — друг тих, хто не має друзів. Та, що витратила всі свої гроші на лікарів і не дістала полегшення, одержала зцілення даром, коли прийшла до Нього. Той, хто «не має чим оддавати», дістає від цього друга прощення всіх своїх боргів. А той, хто вже готовий був загинути з голоду, знаходить у Його руках не лише одноразову поживу, а постійне забезпечення.

Ми знаємо одне місце в Англії, що існує й досі, де кожному перехожому, хто забажає попросити, дають хліба. Хоч би хто він був, йому досить постукати в двері шпиталю Святого Хреста, і там на нього чекає хліб. Ісус Христос так любить грішників, що збудував шпиталь Святого Хреста, тож коли тільки грішник зголодніє, йому досить постукати — і його потреби задоволено. Ба навіть більше: Він приєднав до цього шпиталю хреста купальню; і коли душа чорна й брудна, їй досить піти туди — і вона обмита. Джерело завжди повне, завжди дієве. Не було ще грішника, який увійшов би в нього й виявив, що воно не може змити його плям. Гріхи, що були багряні й кармазинові, всі зникли, і грішник став біліший за сніг. А наче цього мало, при цьому шпиталі хреста є ще й гардероб, і грішник, звернувшись просто як грішник, нічого не маючи в руці, а будучи цілком порожнім і нагим, може прийти й бути одягненим з голови до ніг. А коли він хоче бути воїном, то може дістати не лише спідню одежу, а й обладунок, що вкриє його від стопи ноги до тім’я голови. Ба більше, якщо йому потрібен меч, його дадуть йому, і щит також. Немає нічого доброго для нього, чого б його серце могло забажати і чого б він не одержав. Він матиме гроші на видатки, доки житиме, і матиме вічну спадщину славних скарбів, коли ввійде в радість свого Господа.

Любі, я не можу розповісти вам усього, що Христос зробив для грішників, але ось що я знаю: якщо Він зустрінеться з вами сьогодні й стане вашим другом, Він стоятиме за вас до кінця. Він піде з вами сьогодні додому. Хоч би скільки сходових прогонів вам треба було підніматися, Ісус піде з вами. Хоч би у вас не було й стільця, щоб сісти, Він не погордує вами. Завтра ви тяжко працюватимете, але коли ви витиратимете піт із чола, Він стоятиме поруч із вами. Може, вас зневажатимуть задля Нього, але Він не покине вас. Може, у вас будуть дні недуги, але Він прийде й постелить вам постіль у вашій недузі. Може, ви будете бідні, але хліб вам буде даний, і вода ваша буде певна, бо Він подбає про вас. Ви багато досаджатимете Йому й засмучуватимете Його Духа. Ви часто сумніватиметеся в Ньому — ви ходитимете за іншими коханцями. Ви викликатимете в Нього ревнощі, але Він ніколи не перестане любити вас. Може, ви охолонете до Нього й навіть забудете на якийсь час Його дороге ім’я, але Він ніколи не забуде вас. Може, ви збезчестите Його хрест і заплямуєте Його добру славу між синами людськими, але Він ніколи не перестане любити вас; ба більше, Він ніколи не любитиме вас менше — більше любити вас Він не може. Цієї ночі Він заручається з вами. Віра буде обручкою, яку Він надіне вам на палець. Він дає вам Свою обітницю вірності:

«Хоч часто ти Його забудеш,

Його милість стоїть навіки».

Його серце буде таке вірне вам, що Він ніколи не залишить вас і не покине. Невдовзі ви будете вмирати, але друг грішників, що полюбив вас як грішника й не відкинув вас, коли ваша гріховність раз у раз проривалася назовні, і далі буде з вами, коли ви прийдете до долі грішника, тобто до смерті. Я бачу, як ви сходите похилими берегами Йордану, але друг грішника йде з вами. Ах, любе серце, Він підкладе під вас Свою руку й скаже вам не боятися; і коли в густих тінях тієї похмурої ночі ви чекатимете побачити страхітливий лик — похмуре обличчя Смерті, — ви побачите натомість, ви побачите Його лагідне й усміхнене обличчя, ясне, як вечірня зоря, біля вашої душі, і почуєте, як Він каже: «Не бійся, бо я з тобою; не лякайся, бо я — Бог твій». Невдовзі ви ступите у світ духів; але чи покине вас тоді друг грішника? Ні; Йому буде любо визнати вас; Він зустріне вас на тому боці Йордану й скаже: «Прийди, мій улюблений, — віковічною любовю полюбив я тебе, і купив тебе, хоч ти був мерзенним грішником, і тепер я не соромлюся визнати тебе перед моїми святими ангелами; ба більше, ходи зі мною, і я поведу тебе перед обличчя мого Отця й там визнаю тебе». А коли настане день, коли світ буде суджено, Він буде тоді твоїм другом. Ти сидітимеш з Ним на суддівській лаві. Праворуч від Судді стоятимеш ти, прийнятий у Тому, Хто був твоїм Заступником і Хто тепер твій Суддя, щоб виправдати тебе. А коли настане блиск тисячолітнього царства, ти будеш мати в ньому участь; і коли прийде кінець, і світ буде згорнуто, мов зношену одежу, і це склепіння небес мине, мов забутий сон; коли вічність своїми глибокими гучними хвилями вдарить у скелі часу й змиє їх навіки, — тоді на тому скляному морі, змішаному з вогнем, ти стоятимеш із Христом, і Він і далі буде твоїм другом, визнаючи тебе, попри всю твою недобру поведінку у світі, що минув, і люблячи тебе тепер, люблячи тебе й далі, доки триватиме вічність. О, який друг Христос грішникам, грішникам!

А тепер пам’ятайте, що ми говорили про грішників; ходить думка, ніби Ісус Христос прийшов у світ спасати поважних людей і що Він спасе порядний люд; ніби ті з вас, хто регулярно ходить до молитовного дому й є добрими людьми, будуть спасенні. Але Ісус Христос прийшов у світ спасти грішників; а кого це означає? Що ж, це охоплює декого з нас, кому не дано було впасти у видимий гріх; але це охоплює також у своїх глибоких, широких межах і тих, хто дійшов до найдальших меж беззаконня.

Говорите про грішників! Пройдіться вулицями при місячному світлі, якщо насмілитеся, і ви побачите тоді грішників. Постережіть, коли ніч темна, і вітер виє, і відмичка скрегоче в замку, і ви побачите тоді грішників. Підіть до он тієї в’язниці, пройдіться її відділеннями й погляньте на людей з важкими, навислими бровами, людей, яких ви не хотіли б зустріти вночі, — і там є грішники. Підіть до виправних закладів і погляньте на тих, хто виявив ранню, дитячу розбещеність, — і ви побачите там грішників. Перепливіть моря до того місця, де людина гризе кістку, на якій парує людське м’ясо, — і там є грішник. Ідіть куди хочете, перешукайте землю, щоб знайти грішників, бо їх досить; ви знайдете їх у кожному провулку й на кожній вулиці кожного міста й містечка, села й хутора. Саме за таких помер Ісус. Якщо ви виберете мені найгрубіший зразок людства, аби тільки він був народжений від жінки, я ще матиму надію щодо нього, бо Євангелія Христова прийшла до грішників, і Ісус Христос прийшов шукати й спасати грішників. Любов, що обирає, вибрала декого з найгірших, щоб зробити їх найкращими. Викупна любов купила, особливо купила, багатьох із найгірших, щоб вони були нагородою за страждання Спасителя. Дієва благодать кличе й силує ввійти багатьох із наймерзенніших; і тому я намагався сьогодні проповідувати любов мого Учителя до грішників.

О! заради тієї любові, що дивиться з тих заплаканих очей; о! заради тієї любові, що струмує з тих ран, з яких тече кров; заради тієї вірної любові, тієї сильної любові, тієї чистої, безкорисливої й незмінної любові; о! заради серця й нутра милосердя Спасителя, заклинаю вас: не відвертайтеся, ніби вас це не обходить; але повірте в Нього — і будете спасенні. Довірте Йому свої душі, і Він приведе вас до правиці Свого Отця у вічній славі.

Нехай Бог дасть нам благословення заради Ісуса. Амінь.

Писання в цій проповіді Маттея 11:19

Суспільне надбання. Джерело тексту — оригінальне видання.

Цитувати цю проповідь

Скопіюйте посилання в потрібному стилі.

MLA
Spurgeon, Charles H. “Друг грішників.” Sermon. Ochorus, https://ochorus.com/uk/sermons/the-sinners-friend/.
Chicago
Spurgeon, Charles H. “Друг грішників.” Sermon. Ochorus. https://ochorus.com/uk/sermons/the-sinners-friend/.
Chicago footnote
Charles H. Spurgeon, “Друг грішників,” sermon, Ochorus, https://ochorus.com/uk/sermons/the-sinners-friend/.
BibTeX
@misc{spurgeon, author = {Spurgeon, Charles H.}, title = {{Друг грішників}}, howpublished = {Sermon}, publisher = {Ochorus}, url = {https://ochorus.com/uk/sermons/the-sinners-friend/} }