Коррі тен Бом — молитва в тіні табору смерті

Хто вона була

Корнелія «Коррі» тен Бом народилася 15 квітня 1892 року в Амстердамі, у Нідерландах, і виросла в Гарлемі, у родині годинникаря, яку знало все місто завдяки її християнській вірі та гостинності. Вона вивчилася на годинникаря — ставши першою жінкою в Нідерландах, яка отримала ліцензію на це ремесло, — і жила тихим, побожним життям аж до нацистської окупації Голландії. Від 1942 року родина тен Бом разом із нідерландським підпіллям переховувала єврейських біженців — декого з них у таємній схованці за фальшивою стіною в спальні Коррі; музей, який сьогодні зберігає будинок, оцінює, що їхня мережа допомогла врятувати близько восьмисот людей, здебільшого в інших безпечних притулках, доки 1944 року родину не зрадили й не заарештували. Коррі та її улюблену сестру Бетсі відправили до концтабору Равенсбрюк, де Бетсі померла в грудні 1944 року. Наприкінці того ж місяця Коррі звільнили — з причин, які так і не з’ясувалися до кінця (згодом вона повірила, що це була канцелярська помилка), — а за кілька тижнів у таборі почали вбивати газом хворих і літніх. Понад три десятиліття після того вона подорожувала більш ніж шістдесятьма країнами, розповідаючи те, що називала найвеличнішою історією у світі: немає такої глибокої безодні, щоб Божа любов не була ще глибшою.

Її головне вчення про молитву

Учення Коррі тен Бом про молитву народилося не в бібліотеці, а в кишучому блохами бараку Равенсбрюка — нацистського концтабору для жінок. Те, що вона відкрила в тих умовах, стало істиною, про яку вона свідчила до кінця життя: молитва — це не практика, що залежить від обставин, і Бог, Який зустрічає нас у молитві, не стає ні меншим, ні далеким через темряву нашого становища. Навпаки, у темряві вона знаходила Його ближчим, ніж у світлі.

Як розповідає Коррі в книжці Схованка, її сестра Бетсі навчила її там, у бараку, дякувати за все — навіть за бліх, які, як вони згодом з’ясували, були причиною того, що охоронці обходили їхній барак стороною, тож читання Біблії та молитовні зібрання тривали без перешкод. Це була настанова Павла, доведена до свого буквального краю: «Не журіть ся нїчим, а у всьому молитвою і благаннєм з подякою нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом. І мир Божий, що вище всякого розуму, нехай хоронить серця ваші і мислї ваші в Христї Ісусї» (Филипян 4:6–7). Мир, про який Павло сказав, що він вищий від усякого розуму, — саме це й пізнали Коррі та Бетсі в Равенсбрюку: мир, що не мав жодного розумного пояснення за їхніх обставин, а тому був незаперечним доказом дієвої Божої присутності.

Після звільнення, розпочавши своє проповідницьке служіння по всьому світу, Коррі знову й знову поверталася до пережитого в таборі, щоб обґрунтувати своє вчення про молитву найнезаперечнішим доказом, який мала, — власним виживанням. Вона пройшла тим, що псалмоспівець назвав долиною смертної тіні, — не в переносному, а в буквальному значенні, — і Пастир був там.

Псальма 23:4 не була для Коррі тен Бом поезією: «Хоч би я ходив по долинї тїни смертної, то не боюся жадного лиха, ти бо єси зо мною; твоя палиця і підпора дає менї духа» (Псальма 23:4). Палиця й підпора додавали їй духа тоді, коли охоронці піднімали проти неї зброю.

Вона там була. Вона знала.

Одним із наймогутніших вимірів молитовного життя Коррі було те, що вона в молитві прощала тих, хто скривдив її, — зокрема й німецького охоронця, якого зустріла після війни: він був її наглядачем у Равенсбрюку і попросив у неї прощення. Про ту мить вона писала з глибокою чесністю: вона не відчувала в собі прощення, але вирішила діяти згідно з ним, простягнула руку на знак послуху Христовій заповіді — і тоді відчула, як її затоплює тепло справжнього прощення. Вона спиралася на настанову з 1 Петра: «всяку журбу вашу скинувши на Него, бо Він стараєть ся про вас» (1 Петра 5:7). Молитва для Коррі була актом звільнення — від тривоги, гіркоти, страху й горя, які вона віддавала в руки Того, Чия сила нести їх була безмежно більшою за її власну.

Протягом усього свого служіння вона свідчила, що в таборі смерті відкрила: жодна глибина темряви не може погасити Божої любові чи перервати молитву серця, яке повністю віддало себе Богові.

Це була її версія великого Павлового проголошення: «Упевнив ся бо я, що нї смерть, нї життє, нї ангели, нї князївства, нї сили, нї теперішнє, нї будуче, нї висота, нї глибина, нї инше яке твориво не возможе нас розлучити від любови Божої, що в Христї Ісусї, Господї нашім» (Римлян 8:38–39). Вона випробувала цю обітницю в умовах, створених саме для того, щоб її спростувати. І обітниця не підвела.

Коррі завжди мала одне й те саме підбадьорення для тих, хто стояв перед власною темрявою: моліться зараз, посеред неї. Не чекайте, поки обставини поліпшаться. Бог, Який зустрів її в Равенсбрюку, зустрічає Своїх дітей, хоч би де вони були. Вона любила обітницю Ісаї: «Тілько хто на Бога вповає, в того сила відновлюєсь; підніме крила, як орел, побіжить і не вмучиться, пійде і не втомиться» (Ісаїї 40:31). Вона пересвідчилася в її правдивості в найгіршому місці на землі. І понад тридцять років проголошувала її всьому світові.

Молитва

Господи, Ти зустрів Коррі в долині смертної тіні й обіцяєш зустріти нас у нашій. Коли обставини жахають нас, нагадай нам, що Ти вже присутній у них. Коли гіркота загрожує пустити коріння в наших серцях, дай нам благодать віддати її в Твої руки. Навчи нас приносити молитву подяки навіть у кишучих блохами бараках нашого власного життя — і дай нам пізнати Твій мир по той бік. Амінь.