Розділ 2 · 5 хв читання · 6 хв слухання
Вступ
Велика мета, до якої ведуть усі Божі дії в різні доби, відкрита нам у п’ятнадцятому розділі Першого послання Павла до коринтян: «щоб Бог був усе у всьому». З цим узгоджується і навчання нашого Господа в Йоана 17:3, де названо саму мету вічного життя: «Се ж життє вічнє в тому, щоб знали Тебе, єдиного справдешного Бога, та кого післав єси, Ісуса Христа». Якщо так, то чи не вчинимо ми мудро, коли завжди триматимемо цю мету перед очима — і в щоденному житті, і у вивченні святого Божого Слова?
Усе Писання богонатхненне й корисне, а тому жодна його частина не занедбується — і не може бути занедбана — без утрати. Мало які частини Слова допоможуть побожному дослідникові більше в прагненні до цього найважливішого «пізнаннє Бога», ніж надто занедбана «Пісня Соломона». Як і інші частини Божого Слова, ця книга має свої труднощі. Але їх мають і всі Божі діла. Хіба те, що вони перевершують наші власні сили розуміння й дослідження, не є «власноручним підписом» Божественності? Чи може немічна людина сподіватися осягнути Божу силу або зрозуміти й витлумачити діла чи провидіння Всемудрого? А якщо ні, то чи дивно, що і Його Слово потребує для свого тлумачення надлюдської мудрості? Дякувати Богові, осяяння Святим Духом обіцяне всім, хто його шукає: чого ще нам бажати?
Без ключа ця книга особливо незрозуміла, але ключ легко знайти у прямому навчанні Нового Заповіту. Втілене Слово — справжній ключ до Слова написаного; але навіть до втілення побожний дослідник Старого Заповіту знайшов би в пророчих книгах чимало допомоги для розуміння священних таємниць цієї книги, бо там Ізраїль навчався, що його ТВОРЕЦЬ — його МУЖ. Іван Хреститель, останній із пророків, упізнав Нареченого в особі Христа й сказав: «Хто має заручену, той жених; а друг жениха, стоячи й слухаючи його, радощами радуєть ся голосу жениха; ся оце радість моя сповнилась.» Павло в п’ятому розділі Послання до ефесян іде ще далі й навчає, що єднання Христа з Його Церквою та її покора Йому лежать в основі самого шлюбу й дають зразок для кожного богоугодного союзу.
У Соломоні — царі-нареченому і водночас авторі цієї поеми — ми маємо прообраз нашого Господа, справжнього Князя миру, у Його прийдешньому царюванні. Тоді буде не лише Його наречена, Церква, а й охочий народ, Його піддані, над якими Він царюватиме у славі. Тоді далекі володарі принесуть свої багатства й побачать славу Царя на престолі, випробовуючи Його загадками, як колись цариця Савська прийшла до царя Соломона; і блаженні будуть ті, кому дано цю честь. Одного короткого погляду їм вистачить на все життя; але якою ж буде царська гідність і блаженство воскреслої й піднесеної нареченої! Навіки з її Господом, навіки подібна до її Господа, навіки свідома того, що Він лине серцем до неї, вона розділятиме з Ним і Його серце, і Його престол. Чи може вивчення книги, що допомагає нам зрозуміти ці таємниці благодаті й любові, не бути надзвичайно корисним?
Цікаво помітити контраст між цією книгою та попередньою. Книга Екклезіаста наполегливо навчає: «марнота над марнотами, — все марне!» — і тим самим служить необхідним вступом до Пісні Соломона, яка показує, як здобути справжнє благословення й задоволення. Так само й навчання нашого Спасителя в четвертому розділі Йоана одним словом показує безсилля земних речей дати тривке задоволення — у разючому контрасті з потоком благословення, що випливає з присутності Святого Духа (Чия справа — відкривати не Себе, а Христа як Нареченого душі): «Всякий, хто пє воду сю забажає знов; хто ж напєть ся води, що я дам йому, не забажає до віку; а вода, що дам йому, буде в йому жерелом води, що тече» — переливаючись, далі й далі, — «в життє вічнє».
Нам буде корисно розглянути книгу в шести частинах:
- I. Незадоволене життя і його ліки.
- Розділ 1:2–2:7.
- II. Спілкування порушене. Відновлення.
- Розділ 2:8–3:5.
- III. Непорушне спілкування.
- Розділ 3:6–5:1.
- IV. Спілкування знову порушене. Відновлення
- Розділ 5:2–6:10.
- V. Плоди визнаного єднання.
- Розділ 6:11–8:4.
- VI. Нестримне спілкування.
- Розділ 8:5–14.
У кожній із цих частин ми побачимо, що говорять наречена, Наречений і дочки Єрусалимські; зазвичай неважко визначити, хто говорить, хоча щодо деяких віршів дослідники дійшли різних висновків. Наречена говорить про Нареченого як про «свого Улюбленого»; Наречений говорить про неї як про «Свою любу», а звертання дочок Єрусалимських різноманітніші. У перших чотирьох частинах вони називають її «найкрасша між женщинами», а в п’ятій до неї звертаються «Суламито», тобто як до нареченої Царя, а також «знатного батька дитино».
Дослідникові цієї книги дуже допоможуть відповідні позначки в Біблії. Горизонтальна лінія, що відокремлює слова кожного мовця, і подвійна лінія для поділу частин були б корисні, як і вертикальні лінії на полях, що вказують, хто говорить. Ми самі провели одинарну лінію, щоб з’єднати вірші зі словами нареченої; подвійну — щоб позначити слова Нареченого, і хвилясту — щоб позначити звертання дочок Єрусалимських.
Буде помітно, що в частинах I і II головним мовцем є наречена і що вона дуже зайнята собою; але в частині III, де спілкування непорушне, вона говорить мало й постає як слухачка; дочки Єрусалимські виголошують довге звертання, а Наречений — Своє найдовше. У цій частині Він уперше називає її Своєю нареченою і кличе її до спільного служіння. У частині IV знову найбільше говорить наречена, але після її відновлення Наречений говорить довго і «не осоромлює». У частині V, як ми зазначили, наречену вже не називають «найкрасша між женщинами», але вона сама заявляє, що вона — царська наречена, і її визнають нею. У частині VI Наречений визнає її Своєю від самого її народження, а не лише від заручин, як Бог у Езекиїла 16 визнав Своїм Ізраїль.
У таємнім сховку Його
Як душі ховатись любо!
О, які ж уроки цінні
Біля Ісуса я вчу!
Клопіт земний не тривожить,
Не зламають і біди;
Бо як сатана приходить,
Я в тайне місце іду!