Розділ 7 · 15 хв читання · 19 хв слухання
Святий Дух викриває світ щодо гріха, праведності й суду
На досвіді наше спасіння починається з того, що нас приводять до глибокого усвідомлення: нам потрібен Спаситель. І саме Святий Дух приводить нас до цього усвідомлення нашої потреби. У Йоана 16:8-11 читаємо: «А Той прийшовши, докорить сьвітові за гріх, і за правду, і за суд: за гріх бо не вірують у мене; за правду ж, бо я до Отця мого йду, й більш не побачите мене; за суд, бо князь сьвіта сього осуджений.»
I. У цьому уривку ми бачимо, що діло Святого Духа — викривати людей щодо гріха. Тобто так переконати їх у їхній помилці щодо гріха, щоб у них постало глибоке відчуття особистої провини. Перше записане сповнення цієї обітниці маємо в Дїяння 2:36-37: «Твердо ж нехай знає ввесь дім Ізраїлїв, що Господом і Христом зробив Його Бог, сього Ісуса, котрого ви розпяли.» Почувши ж се, помякли серцем, і казали до Петра та до инших апостолів: «Що ж робити нам, мужі брати?» Святий Дух прийшов саме так, як обіцяв Ісус, і, прийшовши, викрив світ щодо гріха: Він вразив їх у самісіньке серце усвідомленням їхньої страшної провини в тому, що вони відкинули свого Господа і свого Христа.
Якби апостол Петро промовив ті самі слова напередодні П’ятидесятниці, нічого подібного не сталося б; але тепер Петро був сповнений Святим Духом (вірш 4), і Святий Дух узяв Петра та його слова і через Петра та його слова викрив його слухачів. Лише Святий Дух може переконати людей у гріху. Про природне серце сказано: «Лукаве над усе в сьвітї серце людське й ледаче», і ніде вроджена лукавість наших сердець не виявляється так ясно, як у тому, як ми оцінюємо самих себе. Усі ми досить пильні до вад інших людей, але від природи всі ми сліпі до власних вад. Наша сліпота до власних недоліків часто межує з безглуздям. Ми маємо дивну здатність перебільшувати свої уявні чесноти й зовсім не помічати своїх хиб.
Що довше й глибше людина вивчає людську природу, то ясніше бачить, яке безнадійне це завдання — переконати інших людей у гріху. Ми не можемо цього зробити, та Бог і не залишив цього нам. Він передав це діло в руки Того, Хто цілком здатен його виконати, — Святого Духа. Одна з найгірших помилок, яких ми можемо припуститися, намагаючись привести людей до Христа, — це пробувати переконати їх у гріху власною силою. На жаль, це одна з найпоширеніших помилок. Проповідники стоять на кафедрі й сперечаються та міркують з людьми, щоб ті побачили й усвідомили, що вони грішники. Вони роблять це ясним як день, і дивно, що слухачі цього не бачать, — але вони не бачать.
Особисті працівники сідають поруч із тим, хто шукає, і міркують з ним, і дуже вміло наводять місця з Писання — саме ті місця, які мали б справити бажану дію, — і все ж не бачать жодного плоду. Чому? Тому що ми намагаємося виконати діло Святого Духа, те діло, яке може зробити лише Він: переконати людей у гріху. Якби ми тільки пам’ятали про свою цілковиту нездатність переконати людей у гріху і в повній безпорадності віддавалися на Нього, щоб Він виконав це діло, ми побачили б плоди.
Наприкінці зібрання для тих, хто шукає, у нашій церкві в Чикаго одна з наших найкращих працівниць привела до мене машиніста із залізниці «Пан-Гендл» і сказала: «Я хотіла б, щоб ви поговорили з цим чоловіком.
Я розмовляю з ним уже дві години, і без жодного наслідку». Я сів поруч із ним із розкритою Біблією, і менш ніж за десять хвилин цей чоловік, глибоко переконаний у своєму гріху, стояв на колінах і благав Бога про милість. Коли чоловік пішов, працівниця, яка привела його до мене, сказала: «Це дуже дивно». — «Що дивно?» — запитав я. «Знаєте, — сказала вона, — я використовувала ті самі місця Писання, що й ви, і хоч я працювала з ним дві години без жодного наслідку, за десять хвилин, з тими самими місцями Писання, він дійшов переконання в гріху і прийняв Христа».
Як це пояснити? Дуже просто: того разу ця працівниця забула те, що рідко забувала, а саме — що це діло мусить зробити Святий Дух. Вона намагалася переконати чоловіка в гріху. Вона використала правильні місця, міркувала мудро, виклала справу ясно, але не звернулася до Єдиного, Хто міг це діло зробити. Коли вона привела чоловіка до мене і сказала: «Я працювала з ним дві години без жодного наслідку», я подумав: «Якщо ця досвідчена працівниця мала з ним справу дві години без жодного наслідку, то який сенс мені братися за нього?» — і в почутті цілковитої безпорадності я віддався на Святого Духа, щоб Він виконав це діло, і Він його виконав.
Та хоч ми не можемо переконати людей у гріху, є Той, Хто може, — Святий Дух. Він може переконати в гріху найзатвердішу й найосліпленішу людину. Він може перевести чоловіків і жінок від цілковитої безтурботності й байдужості до того стану, коли їх переповнює усвідомлення, що їм потрібен Спаситель. Як часто ми бачили цьому підтвердження! Кілька років тому служителів церкви на Чикаго-авеню гнітило те, що на наших зібраннях виявлялося так мало глибокого переконання в гріху.
Були навернення, багато людей приєднувалося до церкви, але дуже мало хто приходив із всеохопним переконанням у гріху.
Одного вечора один зі служителів церкви сказав: «Браття, мене дуже турбує те, що на наших зібраннях так мало переконання в гріху. Хоч у нас і є навернення, і багато хто приєднується до церкви, немає того глибокого переконання в гріху, яке я хотів би бачити, і я пропоную, щоб ми, служителі церкви, збиралися вечір за вечором і молилися, щоб на наших зібраннях було більше переконання в гріху».
Цю пропозицію підхопив увесь комітет. Ми молилися ще не так багато вечорів, коли одного недільного вечора я побачив у першому ряду під галереєю ошатно вбраного чоловіка з дуже жорстким обличчям. На його маніжці сяяв великий діамант. Він сидів поруч з одним із дияконів. Дивлячись на нього під час проповіді, я подумав собі: «Цей чоловік — картяр, а диякон Янг сьогодні ловив рибу». Виявилося, що я мав рацію. Чоловік був сином жінки, яка тримала гральний дім в одному із західних міст. Думаю, він ніколи раніше не бував на протестантському богослужінні. Диякон Янг того дня перестрів його на вулиці й привів на зібрання. Поки я проповідував, чоловік не міг відвести від мене очей.
Коли ми спустилися вниз на зібрання після служіння, диякон Янг узяв чоловіка з собою. Того вечора я допізна розмовляв із тими, хто був стурбований. Коли я закінчив з останнім близько одинадцятої години й майже всі вже розійшлися додому, диякон Янг підійшов до мене і сказав: «У мене тут є чоловік, з яким я хотів би, щоб ви поговорили». Це був той самий великий картяр. Він був глибоко схвильований. «Ох, — простогнав він, — не знаю, що зі мною діється. Я ніколи в житті так не почувався», — і він ридав і тремтів, як осиковий лист. Потім він розповів мені таку історію: «Сьогодні по обіді я вирушив на Котедж-Гроув-авеню, щоб зустрітися з кількома чоловіками й провести пообіддя за грою. Коли я проходив повз он той парк, кілька ваших молодих людей проводили зібрання просто неба, і я зупинився послухати.
Я побачив, як свідчить один чоловік, якого я знав ще з часів його гріховного життя, і чекав, що він скаже.
Коли він закінчив, я пішов далі вулицею. Не встиг я відійти далеко, як якась дивна сила охопила мене й повернула назад, і я залишився до кінця зібрання. Тоді цей джентльмен заговорив зі мною і привів мене до вашої церкви, на зібрання «Співтрудників». Я залишився з ними на вечерю, а потім він привів мене нагору послухати вашу проповідь, а тоді привів сюди, на це зібрання». Тут він замовк і, ридаючи, промовив: «Ох, не знаю, що зі мною діється. Мені страшно, я ніколи в житті так не почувався», — і все його велике тіло тремтіло від хвилювання. «Я знаю, що з вами діється, — сказав я. — Ви переконані в гріху; з вами має справу Святий Дух», — і я вказав йому на Христа, і він став на коліна й благав Бога про милість, щоб Він простив його гріхи заради Христа.
Невдовзі після того, одного недільного вечора, я побачив іншого чоловіка, який сидів на галереї майже точно над тим місцем, де сидів той чоловік. На маніжці в цього чоловіка теж виблискував діамант. Я сказав собі: «Ось іще один картяр». Він виявився комівояжером, який теж був картярем. Поки я проповідував, він дедалі більше подавався вперед на своєму місці. Посеред проповіді, не маючи наміру робити заклик, а просто бажаючи донести одну думку, я сказав: «Хто прийме Ісуса Христа сьогодні ввечері?» Блискавично чоловік схопився на ноги й вигукнув: «Я!» Це пролунало будівлею, як постріл із револьвера.
Я залишив проповідь і негайно зробив заклик; чоловіки, жінки й молодь підводилися по всій будівлі, щоб віддати себе Христові. Бог відповідав на молитву, і Святий Дух переконував людей у гріху.
Святий Дух може переконати людей у гріху. Нам не треба впадати у відчай ні щодо кого, хоч би якими байдужими вони здавалися, хоч би якими світськими, хоч би якими самовдоволеними чи нерелігійними, — Святий Дух може переконати людей у гріху. Якось до мене прийшов молодий служитель рідкісної культури й обдарувань і сказав: «У мене велика проблема. Я пастор церкви в університетському місті. Моя громада здебільшого складається з університетських професорів і студентів. Це найчарівніші люди. У них дуже високі моральні ідеали, і вони живуть зразковим життям. От якби, — продовжував він, — у мене була громада, де були б п’яниці, знедолені й злодії, я міг би переконати їх у гріху, але моя проблема в тому, як змусити таких людей, найчарівніших людей у світі, повірити, що вони грішники, як переконати їх у гріху». Я відповів: «Це неможливо. Ви не можете цього зробити, але Святий Дух може». І Він справді може.
Деякі з найглибших проявів переконання в гріху, які я будь-коли бачив, були в чоловіків і жінок найзразковішої поведінки й найпривабливішої вдачі. Але вони були грішниками, і Святий Дух відкрив їм на це очі. Хоч саме Святий Дух переконує людей у гріху, Він робить це через нас. Це дуже ясно видно з контексту уривка, який ми розглядаємо. Ісус каже в Йоана 16:7: «Тільки ж я правду глаголю вам: лучче вам, щоб я пійшов; як бо не пійду, Утішитель не прийде до вас; як же пійду, пришлю Його до вас.» Далі Він каже: «А Той прийшовши, докорить сьвітові за гріх, і за правду, і за суд». Тобто наш Господь Ісус посилає Святого Духа до нас (до віруючих), і коли Він приходить до нас, віруючих, то через нас, до кого Він прийшов, Він викриває світ.
У день П’ятидесятниці саме Святий Дух переконав у гріху 3000 людей, але Святий Дух прийшов до гурту віруючих і через них переконав зовнішній світ. Наскільки нам говорить Святе Письмо, Святий Дух не має іншого шляху дістатися до неспасенного світу, як тільки через тих, хто вже спасенний. Кожне навернення, записане в Діяннях апостолів, сталося через чоловіків або жінок, які вже були спасенні. Візьміть, наприклад, навернення Савла з Тарсу. Якщо колись і було чудесне навернення, то саме це.
Прославлений Ісус видимо з’явився Савлові на дорозі до Дамаска, але перш ніж Савл міг ясно вийти на світло як спасенна людина, мало долучитися людське посередництво. Савл, повалений на землю, звернувся до воскреслого Христа, питаючи, що йому робити, і Господь звелів йому йти в Дамаск, де йому скажуть, що він має робити. А тоді на сцену було виведено Ананію, «один ученик», як людське знаряддя, через яке Святий Дух мав виконати Своє діло (Дїяння 9:17, Дїяння 22:16). Візьміть випадок Корнилія. Тут знову було надзвичайне навернення через надприродне посередництво. Корнилієві з’явився «ангел», але ангел не сказав Корнилієві, що робити, щоб спастися.
Ангел натомість сказав Корнилієві: «Пішли в Йоппию людей, та поклич Симона, званого Петром. Він глаголати ме слова до тебе, котрими спасеш ся ти й увесь дім твій.» (Дїяння 11:13-14). Тож ми можемо пройти весь запис навернень у Діяннях апостолів і побачимо, що всі вони відбулися через людське посередництво. Яка урочиста, яка майже приголомшлива думка, що Святий Дух не має іншого шляху дістатися до неспасенних Своєю спасенною силою, як тільки через нас, тих, хто вже християни! Якби ми це усвідомили, хіба не дбали б ми більше про те, щоб дати Святому Духові вільніший і неперешкоджений канал для Його найважливішого діла? Святому Духові потрібні людські уста, щоб говорити через них. Йому потрібні ваші, і Йому потрібні життя, такі чисті й такі цілковито віддані Йому, щоб Він міг діяти через них.
Зверніть увагу, у якому саме гріху Святий Дух переконує людей: у гріху невіри в Ісуса Христа. «за гріх бо не вірують у мене», — каже Ісус. Не в гріху крадіжки, не в гріху пияцтва, не в гріху перелюбу, не в гріху вбивства, а в гріху невіри в Ісуса Христа. Єдине, чого вічний Бог вимагає від людей, — вірувати в Того, кого післав Він (Йоана 6:29). І єдиний гріх, який виявляє бунт людей проти Бога і зухвалий виклик Йому, — це гріх невіри в Ісуса Христа, і саме цей гріх Святий Дух висуває на перший план, наголошує на ньому і в ньому викриває людей. Саме в цьому гріху Він переконав 3000 людей у день П’ятидесятниці.
У їхньому житті було багато інших гріхів, але єдине, що Святий Дух через апостола Петра висунув на перший план, — це те, що Той, Кого вони відкинули, був їхнім Господом і Христом, що й засвідчено Його воскресінням із мертвих (Дїяння 2:22-36). «Почувши ж се (тобто що Той, Кого вони відкинули, був Господом і Христом), помякли серцем». Саме в цьому гріху Святий Дух переконує людей і сьогодні.
Щодо порівняно другорядних моральних чеснот життя, між людьми є велика різниця, але злодій, який відкидає Христа, і чесна людина, яка відкидає Христа, однаково засуджені в головному — у тому, що вони роблять із Божим Сином, — і саме на цьому Святий Дух наполягає. Гріх невіри — найважчий з усіх гріхів, щоб у ньому переконати людей. Пересічний невіруючий не вважає невіру гріхом. Багато невіруючих вважають свою невіру ознакою інтелектуальної вищості. Нерідко людина ще більше пишається нею, бо це єдина ознака інтелектуальної вищості, яку вона має.
Він задирає голову і каже: «Я агностик», «Я скептик» або «Я невірний», — і через це набирає вигляду вищості. Якщо ж він не заходить так далеко, то невіруючий часто вважає свою невіру в найгіршому разі нещастям. Він шукає жалю, а не осуду. Він каже: «Ох, якби ж я міг вірити! Мені так прикро, що я не можу вірити», — і просить у нас жалю, бо не може вірити. Але коли Святий Дух торкається серця людини, вона вже не вважає невіру ознакою інтелектуальної вищості чи просто нещастям; вона бачить її як найзухваліший, найрішучіший і найпогибельніший з усіх гріхів, і її переповнює усвідомлення своєї страшної провини в тому, що вона не повірила в ім’я єдинородного Сина Божого.
II. Але Святий Дух викриває не лише щодо гріха — Він викриває щодо праведності.
Він викриває світ щодо праведності, тому що Ісус Христос пішов до Отця; тобто Він викриває (переконує тим переконанням, що веде до самоосуду) світ у праведності Христа, засвідченій Його відходом до Отця. Сам прихід Духа є доказом того, що Христос пішов до Отця (Дїяння 2:33), і так Святий Дух відкриває нам очі, щоб ми побачили, що Ісус Христос, Якого світ засудив як злочинця, справді був Праведником. Отець поклав печать Свого схвалення на Його характер і Його домагання, воскресивши Його з мертвих, піднісши Його до Своєї правиці і давши Йому імя, більше всякого імени.
Світ загалом сьогодні заявляє, що вірить у праведність Христа, але він не вірить у праведність Христа. Він не має належного уявлення про праведність Христа. Праведність, яку світ приписує Христові, — це не та праведність, яку приписує Йому Бог, а убога людська праведність, можливо, трохи краща за нашу власну. Світ любить ставити імена інших людей, яких вважає добрими, поруч з ім’ям Ісуса Христа. Але коли Дух Божий приходить до людини, Він переконує її в праведності Христа, Він відкриває їй очі, щоб вона побачила Ісуса Христа, Який стоїть сам-один, не лише високо над усіма людьми, але «вище всякого начальства, і власти, і сили, і панування, і всякого імени, названого не тільки в сьому віку, та й у будучому» (Єфесян 1:21).
III. Святий Дух також викриває світ щодо суду. Підстава, на якій Святий Дух переконує людей щодо суду, — це той факт, що «князь сьвіта сього осуджений» (Йоана 16:11). Коли Ісуса Христа прибили до хреста, здавалося, ніби там судять Його, але насправді на хресті був засуджений князь цього світу, і, воскресивши Ісуса Христа з мертвих, Отець зробив ясним для всіх прийдешніх віків, що хрест був не судом над Христом, а судом над князем темряви. Святий Дух відкриває нам очі, щоб ми побачили цей факт, і так переконує нас щодо суду. Сьогодні світ дуже потребує, щоб його переконали щодо суду. Суд — це вчення, яке відійшло на задній план, яке справді майже зникло з поля зору.
Сьогодні непопулярно говорити про суд, чи кару, чи пекло. Того, хто наголошує на суді й майбутній карі, вважають не зовсім сучасним; його вважають «застарілим». Але коли Святий Дух відкриває людям очі, вони вірять у суд. На початку мого християнського досвіду я мав великі труднощі з біблійним ученням про майбутню відплату. Я знову і знову повертався до того, чого воно навчало про вічні кари за вперту гріховність. Здавалося, я не можу в це повірити. Раз у раз я відступав перед суворими настановами Ісуса Христа та апостолів щодо цього. Але одного вечора я чекав на Бога, щоб пізнати Святого Духа в повнішому виявленні Його присутності та Його сили.
Того вечора Бог дав мені те, чого я шукав, і з цим глибшим досвідом присутності й сили Святого Духа прийшло таке об’явлення слави, безмежної слави Ісуса Христа, що я вже не мав жодних труднощів із тим, що Книга говорить про суворий і нескінченний суд, який спіткає тих, хто вперто відкидав цього славного Сина Божого. Відтоді, хоч я мав чимало сердечного болю через біблійне вчення про майбутню відплату, я не мав із ним жодних інтелектуальних труднощів. Я повірив у нього. Святий Дух переконав мене щодо суду.