Особа і діло Святого Духа
Особа і діло Святого Духа, явлені в Його іменах

Розділ 5 · 42 хв читання · 54 хв слухання

Особа і діло Святого Духа, явлені в Його іменах

У Старому й Новому Завітах, коли йдеться про Святого Духа, вжито щонайменше двадцять п’ять різних імен. У цих іменах закладено найглибший зміст. Уважно вивчаючи їх, ми знаходимо дивовижне відкриття Особи і діла Святого Духа.

I. Дух Найпростіше ім’я, яким Біблія називає Святого Духа, — «Дух». Це ім’я лежить і в основі інших імен, тож із нього ми й почнемо наше дослідження. Грецьке й єврейське слова, які так перекладено, буквально означають «Подих», або «Вітер». Коли це ім’я застосовано до Святого Духа, в ньому присутні обидві думки.

a) Думку про подих розкрито в Йоана 20:22, де читаємо: «І, се промовивши, дихнув, і рече їм: Прийміть Духа сьвятого.» На неї натякає й 1 Мойсея 2:7: «І создав Господь Бог чоловіка з землї польової, і вдихнув йому в ноздрі живе диханнє. І став чоловік душею живою.» Ще очевиднішим це стає, коли порівняти з цим Псальма 104:30: «Пішлеш твого духа, будуть сотворені, та й обновиш лице землї.» А також Йова 33:4: «Дух Божий создав мене, й Вседержитель надихав життєм.» Який зміст цього імені в світлі цих уривків? Дух — це видих Бога, Його найглибше життя, що виходить в особовій формі, щоб оживляти. Приймаючи Святого Духа, ми приймаємо найглибше життя Самого Бога, щоб воно особово перебувало в нас. Коли ми збагнемо цю думку, її урочистість приголомшує. Зупиніться й подумайте, що означає мати в собі найглибше життя тієї безмежної і вічної Істоти, яку ми звемо Богом, — життя, що особово перебуває у вас. Яким урочистим, яким страшним і водночас яким невимовно славним стає життя, коли ми це усвідомлюємо!

b). Думку про Святого Духа як про «Вітер» розкрито в Йоана 3:6-8: «Роджене від тїла — тїло, а роджене від Духа — дух. Не дивуй ся, що глаголав тобі: Мусите ви народити ся звиш. Дух, де хоче, дише, й голос його чуєш, та не знаєш, звідкіля виходить, і куди йде; так усякий народжений од Духа.» У грецькому тексті це те саме слово, яке в одній частині цього уривку перекладають як «Дух», а в іншій — як «вітер». І, здається, в обох частинах уривку його слід перекладати однаково. Тоді уривок читався б так: «Роджене від тіла — тіло, а роджене від Духа — дух; не дивуйся, що Я сказав тобі: „Мусите ви народитися згори; вітер віє, де хоче, і голос його ти чуєш, та не знаєш, звідки він приходить і куди йде. Так і з кожним, хто народжений від Вітру“». Повний зміст цього імені, застосованого до Святого Духа, або Святого Вітру, може бути понад наше розуміння, але принаймні ось що в ньому ми бачимо: (1) Дух, як і вітер, суверенний. «Дух, де хоче, дише» (Йоана 3:8). Ви не можете наказувати вітрові. Він робить, як хоче. Так само й зі Святим Духом: Він суверенний, ми не можемо Йому наказувати. Він «удїляючи кожному» окремо, «яко ж хоче» (1 Коринтян 12:11). Коли вітер віє з півночі, ви можете жадати, щоб він повіяв з півдня, але хоч як гучно кричіть вітрові: «Вій з півдня!» — він і далі віятиме з півночі. Та хоч ви й не можете наказувати вітрові, хоч він віє, як хоче, ви можете пізнати закони, що керують рухом вітру, і, привівши себе у згоду з цими законами, змусити вітер виконувати вашу роботу. Ви можете поставити вітряк так, що хоч куди віятиме вітер, крила обертатимуться, і вітер молотиме ваше зерно чи качатиме вашу воду. Так само, хоч ми не можемо наказувати Святому Духові, ми можемо пізнати закони Його дії, і коли приведемо себе у згоду з цими законами, понад усе — цілковито підкоривши свою волю Його суверенній волі, суверенний Дух Божий діятиме через нас і звершуватиме Своє славне діло нашими руками.

(2) Дух, як і вітер, невидимий, але відчутний, справжній і могутній. Ви чуєте шум вітру (Йоана 3:8), але самого вітру ніколи не бачите. Ви чуєте голос Духа, але Він завжди невидимий. (Слово, перекладене як «шум» у Йоана 3:8, — те саме слово, яке деінде перекладають як «голос».)

Ми не тільки чуємо голос вітру, а й бачимо його могутню дію. Ми відчуваємо подих вітру на своїх щоках, бачимо, як вітер жене перед собою пил і листя, бачимо, як він швидко жене кораблі в морі до їхніх пристаней, але сам вітер лишається невидимим. Так само й із Духом: ми відчуваємо Його подих на своїх душах, бачимо могутні речі, які Він чинить, але Його Самого не бачимо. Він невидимий, але Він справжній і відчутний.

Я ніколи не забуду однієї урочистої години в церкві на Чикаго-авеню в Чикаго, коли д-р В. В. Вайт виголошував прощальну промову перед від’їздом до Індії, щоб працювати там серед студентів. Раптом, без жодного видимого попередження, приміщення наповнила страшна і славна Присутність. Для мене вона була цілком реальною, але в моїй душі виникло питання: «Чи це лише суб’єктивне, тільки моє власне почуття, чи тут справді є об’єктивна Присутність?» Коли зібрання скінчилося, я розпитав різних людей, чи вони щось відчули, і з’ясував, що в ту саму хвилину зібрання вони теж, хоч нікого й не бачили, виразно усвідомили приголомшливу Присутність — Присутність Святого Духа. Хоч минуло вже багато років, дехто й досі згадує ту годину.

Іншого разу, у моєму власному домі в Чикаго, коли ми з близьким другом стояли на колінах у молитві, здалося, ніби до кімнати ввійшла невидима і страшна Присутність. Я збагнув, що мав на увазі Еліфаз, коли казав: «перейшов дух понад мене, й волоссє стало в мене диба» (Йова 4:15). Та хвилина була приголомшлива, але настільки ж славна, як і страшна. Це лише два приклади з багатьох, які можна було б навести. Ніхто з нас ніколи не бачив Святого Духа, але Його присутність ми виразно усвідомлювали. Ми були свідками Його могутньої сили, і в Його реальності не можемо сумніватися. Дехто каже нам, що не вірить ні в що, чого не може побачити. Жоден із них ніколи не бачив вітру, але всі вони вірять у вітер. Вони відчували вітер і бачили його дію, — і так само ми, поза всяким сумнівом, відчували могутню присутність Духа і були свідками Його могутньої дії.

(3) Дух, як і вітер, таємничий. Ви не можете сказати, звідки він приходить і куди йде.

Ніщо в природі не таємниче так, як вітер. Але ще таємничіший у Своїй дії Святий Дух. Ми чуємо, як раптово й несподівано в далеких одна від одної громадах Він починає чинити Своє могутнє діло. Безперечно, є приховані причини, чому Він починає Своє діло саме так, але часто ці причини для нас цілком незбагненні. Ми не знаємо, звідки Він приходить і куди йде. Ми не можемо сказати, де наступного разу Він виявить Свою могутню і благодатну силу.

(4) Дух, як і вітер, необхідний. Без вітру, тобто «повітря в русі», немає життя, тому Ісус і каже: «Істино, істино глаголю тобі: Коли хто не родить ся од води й Духа, не може ввійти в царство Боже.» Якби вітер перестав віяти бодай на одну годину, більша частина життя на цій землі припинилася б. Не раз, коли оприлюднювали звіти про стан здоров’я в різних містах Сполучених Штатів, виявлялося, що п’ять найздоровіших міст Сполучених Штатів — це п’ять міст на берегах Великих озер. Багато хто дивувався з такого звіту, коли бував у деяких із цих міст і бачив, що вони далеко не найчистіші й не найкраще влаштовані з санітарного погляду, — і все ж рік у рік звіт був той самий. Пояснення просте: це вітер, що віє з озер, приносить містам життя і здоров’я. Так само, коли Дух перестає віяти в якомусь серці, церкві чи громаді, настає смерть, а коли Дух невпинно віє на людину, церкву чи громаду, там буяє духовне життя і здоров’я.

(5) Із попередньою думкою тісно пов’язана й така: Святий Дух, як і вітер, дає життя. Ця думка знову й знову виринає в Писанні. Наприклад, у Йоана 6:63 читаємо: «Се дух, що оживлює; тїло не годить ся нї на що. Слова, що я глаголю вам, се дух і життє.» «буква бо вбиває, а дух животворить». Мабуть, найвиразніший уривок про це — Езекиїла 37:8-10: «І постеріг я, аж ось на них жили, й поросли вони тїлом, а зверхи покрила їх кожа, тілько не було ще дихання в них. Тодї сказав він менї: Вискажи пророцтво духові, вискажи пророцтво, сину чоловічий, та й промов до духа: Так говорить Господь Бог: Із чотирьох вітрів прийди, духу, та й подихни на сї повбивані, а вони ожиють.

Я виповів пророцтво, як він заповів менї, аж ось, повходив у них дух, і вони ожили та повставали на ноги — дуже, дуже багато люда.» (Йоана 3-5). Ізраїль у видінні пророка був лише кістками, дуже багато і дуже сухі, аж поки пророк не проголосив їм Боже слово; тоді постав шелест і рух, і кістки зійшлися — «кістка до кістки», — і на кістки наросли жили й тіло, але життя в них ще не було; та коли повіяв вітер, подих Божого Духа, тоді «повставали на ноги — дуже, дуже багато люда». Усе життя в окремому віруючому, в учителеві, у проповідникові й у церкві — це діло Святого Духа.

Буває, ви знайомитеся з людиною, і, слухаючи її мову та придивляючись до її поведінки, відчуваєте відразу й огиду. Усе в ній свідчить, що це мертва людина, моральний труп, і не лише мертвий, а й такий, що швидко розкладається. Ви якнайшвидше тікаєте від неї. Через кілька місяців ви зустрічаєте її знову. Ви вагаєтеся, чи заговорити з нею, вам хочеться втекти від самої її присутності, але ви таки заговорюєте, і не встигає вона мовити й кількох речень, як ви помічаєте дивовижну переміну. Її мова лагідна, здорова, підносить душу; усе в її поводженні приваблює й тішить. Незабаром ви з’ясовуєте, що вся поведінка і все життя цієї людини змінилися. Це вже не труп, що розкладається, а живе Боже дитя. Що сталося? На неї повіяв Вітер Божий; вона прийняла Святого Духа, Святий Вітер.

Тихого недільного дня ви відвідуєте церкву. Усе зовнішнє облаштування церкви таке, що кращого й не бажати. Тут гарний молитовний дім, дорогий орган, обдарований хор і вчений проповідник. Богослужіння добре впорядковане, але невдовзі ви змушені побачити, що життя тут немає, що все це лише форма і що нічого не робиться ні для Бога, ні для людини. Ви йдете звідти з тяжким серцем. Через кілька місяців вам доводиться знову відвідати цю церкву; зовнішнє облаштування майже таке саме, як і раніше, але богослужіння не встигло далеко просунутися, як ви помічаєте велику різницю. У співі нова сила, у молитві новий дух, у проповіді нова хватка; усе в церкві аж кипить Божим життям. Що сталося?

На цю церкву повіяв Вітер Божий; прийшов Святий Дух, Святий Вітер.

Одного дня ви йдете послухати проповідника, про здібності якого чули великі похвали. Коли він устає проповідувати, ви скоро переконуєтеся, що, з суто інтелектуального погляду і з погляду глибини думки, про його здібності не сказано нічого зайвого. Його вислів бездоганний, стиль прекрасний, логіка незаперечна, правовір’я поза всякою критикою. Слухати його — інтелектуальна насолода, і все ж, поки він проповідує, ви не можете позбутися смутку, бо в його проповіді немає справжньої хватки, сили й жодної дійсності. Ви йдете звідти з тяжким серцем від думки про таке марнування чудових здібностей. Минають місяці, може, й роки, і ви знову слухаєте цього знаменитого проповідника, — але яка переміна! Та сама бездоганна мова, прекрасний стиль, незаперечна логіка, майстерне красномовство, здорове правовір’я, але тепер є ще щось — у проповіді є дійсність, життя, хватка, сила. Чоловіки й жінки сидять, затамувавши подих, поки він говорить; грішники схиляються в сльозах покаяння, вражені в саме серце усвідомленням гріха; чоловіки й жінки, хлопці й дівчата зрікаються свого себелюбства, свого гріха і своєї світськості, приймають Ісуса Христа і віддають Йому своє життя.

Що сталося? На цього чоловіка повіяв Вітер Божий. Він наповнився Святим Вітром.

(6) Святий Дух, як і вітер, непереборний. У Дїяння 1:8 читаємо: «А приймете силу, як зійде сьвятий Дух на вас; і будете менї сьвідками в Єрусалимі й у всїй Юдеї і Самариї, і до краю землї.» Коли ця обітниця нашого Господа сповнилася на Стефанові, ми читаємо: «не здолїли встояти проти премудрости й духа, яким глаголав». Людина, наповнена Святим Духом, перетворюється на смерч. Що може встояти перед вітром? Коли багато років тому на Сент-Клауд у Міннесоті налетів смерч, вітер підхоплював навантажені товарні вагони й відносив їх далеко від колії. Він зірвав із підвалин залізний міст, скрутив його й відкинув геть.

Коли пізніше смерч налетів на Сент-Луїс у Міссурі, він зрізав телеграфні стовпи футової товщини, наче цибушки люльок. Він зрізав величезні дерева під самий корінь, зрізав кути цегляних будинків, повз які проходив, наче ножем; ніщо не могло перед ним устояти, — і так само ніщо не може встояти перед наповненим Духом проповідником Слова. Ніхто не може протистояти мудрості й Духові, якими він говорить. Вітер Божий опанував Чарльза Г. Фінні, невідомого сільського адвоката, і погнав його через штат Нью-Йорк, потім через Нову Англію, потім через Англію, і той валив сильних людей своєю непереборною, Духом даною логікою.

Одного вечора в Рочестері десятки адвокатів на чолі з суддею Апеляційного суду вийшли з лав, схилилися в проходах і віддали своє життя Богові. Вітер Божий опанував Д. Л.

Муді, неосвіченого молодого ділового чоловіка в Чикаго, і в силі цього непереборного Вітру чоловіки, жінки й молодь падали під його словами й у смиренному визнанні та відреченні від гріха приходили до ніг Ісуса Христа, а наповнені Божим життям, вони відтоді й донині стали стовпами в церквах Великої Британії та по всьому світу. Найбільша потреба сьогодні — в окремих людях, у церквах і в проповідниках — щоб на нас повіяв Вітер Божий. Значна частина труднощів, які багато хто має з Йоана 3:5, «Озвавсь Ісус: Істино, істино глаголю тобі: Коли хто не родить ся од води й Духа, не може ввійти в царство Боже.», зникла б, якби ми тільки пам’ятали, що «Дух» означає «Вітер», і переклали вірш буквально від початку до кінця: «Коли хто не народиться з води й Вітру, не може ввійти в Царство Боже». Тоді думка, здається, була б така: «Коли хто не народиться з очищальної й оживлювальної сили Духа (або ж з очищального Слова, Йоана 15:3, Єфесян 5:26, Якова 1:18, 1 Петра 1:23, і оживлювальної сили Святого Духа)».

II. Дух Божий Біблія часто називає Святого Духа Духом Божим. Наприклад, у 1 Коринтян 3:16 читаємо: «Хиба не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе в вас?»

У цьому імені ми маємо ту саму основну думку, що й у попередньому, але з таким доповненням: тут наголошено на Його Божественному походженні, природі й силі. Він не просто «Вітер», як ми бачили вище, а «Вітер Божий».

III. Дух Єгови Це ім’я Святого Духа вжито в Ісаїї 11:2 (за Американським переглянутим перекладом — «Дух Єгови»): «І спочине на йому дух Господень». Думка цього імені, звичайно, по суті та сама, що й у попередньому, з тією лише різницею, що тут Бог постає як Бог Завіту з Ізраїлем. Саме так про Нього говориться в тому контексті, де стоїть це ім’я; і, звичайно, Біблія з тією непомильною точністю, яку вона завжди виявляє у вживанні різних імен Бога, у цьому контексті говорить про Духа як про Духа Єгови, а не просто як про Духа Божого.

IV. Дух Господа Єгови Святого Духа названо Духом Господа Єгови в Ісаїї 61:1-3 (за Американським переглянутим перекладом — «Дух Господа Єгови»): «Дух Господа Бога (спочив) на менї, бо Господь помазав мене на те, щоб принести благу вість убогим; післав мене сцїляти сокрушених серцем; вістити невольникам визвол на волю і т. д.» Тут про Святого Духа говориться не просто як про Духа Єгови, а як про Духа Господа Єгови, бо в цьому контексті Сам Бог постає не тільки як Єгова, Бог Завіту з Ізраїлем, а як Єгова — Господь Ізраїля і водночас його Бог, вірний Завітові. Це ім’я Духа ще виразніше, ніж ім’я «Дух Божий».

V. Дух Бога живого Святого Духа названо «Духом Бога живого» в 2 Коринтян 3:3: «ви явлені, що ви посланнє Христове через служеннє наше, написане не чернилом, а Духом Бога живого, не на камяних скрижалях, а на тїлесних скрижалях серця» Який зміст цього імені? Він стає ясним із контексту. Апостол Павло протиставляє Боже Слово, написане чорнилом на папері, і Боже Слово, написане Святим Духом «на тїлесних скрижалях серця»; у цьому контексті Його названо «Духом Бога живого», бо Він робить Бога живою дійсністю в нашому особистому досвіді, а не лише розумовим поняттям. Багато хто вірить у Бога і має цілком правовірне уявлення про Бога, але зрештою Бог для них — лише розумове, богословське твердження. Діло Святого Духа — зробити Бога чимось незрівнянно більшим, ніж богословське поняття, хоч яке правовірне; Він — Дух Бога живого, і Його діло — зробити Бога для нас живим Богом, Істотою, яку ми знаємо, з якою особисто знайомі, Істотою, реальнішою для нас, ніж найближчий земний друг.

Чи маєте ви справжнього Бога? Що ж, ви можете Його мати. Святий Дух — це Дух Бога живого, і Він може й готовий дати вам живого Бога, зробити Бога реальним у вашому особистому досвіді. У багатьох є Бог, Який колись жив, діяв і говорив, Бог, Який жив і діяв під час творення всесвіту, Який, можливо, жив і діяв за днів Мойсея, Іллі, Ісуса Христа й апостолів, але Який більше не живе й не діє.

Якщо Він узагалі існує, то відсторонився від будь-якої діяльної участі в природі чи в історії людства. Він створив природу, дав їй її закони й сили, а тепер полишив її, щоб вона рухалася сама собою. Він створив людину, дав їй різні здібності, а тепер полишив її самотужки виробляти свою долю. Такі люди можуть піти й далі: вони можуть вірити в Бога, Який говорив до Авраама, Мойсея, Давида, Ісаї, Ісуса й апостолів, але Який більше не говорить. Ми можемо прочитати в Біблії, що Він говорив тим людям, але не можемо сподіватися, що Він говоритиме до нас.

На противагу цьому діло Святого Духа, Духа Бога живого, — дати нам пізнати Бога, Який живе, діє і говорить сьогодні, Бога, Який готовий наблизитися до нас так само, як наближався до Авраама, Мойсея, Ісаї, апостолів чи до Самого Ісуса. Не те щоб Він мав дати якісь нові об’явлення, бо Він провів апостолів до всієї правди (Йоана 16:13); але хоч у Біблії дано повне об’явлення Божої правди, Бог і сьогодні живий і говоритиме до нас так само безпосередньо, як говорив до Своїх вибраних у давнину. Щаслива людина, яка знає Святого Духа як Духа Бога живого і яка, отже, має справжнього Бога, Бога, Який живе сьогодні, Бога, на Якого вона може покластися сьогодні, що Він подбає про неї, Бога, з Яким вона втішається близьким особистим спілкуванням, Бога, до Якого вона може піднести свій голос у молитві і Який відповідає їй.

VI. Дух Христовий У Римлян 8:9: «Ви ж не по тїлу, а в дусї, коли тільки Дух Божий домує в вас.

Коли ж хто Духа Христового не має, то сей не Його.» Святого Духа названо Духом Христовим. Дух Христовий у цьому уривку не означає христоподібного духу. Він означає щось далеко більше: те, що лежить за христоподібним духом; це ім’я Святого Духа. Чому Святого Духа названо Духом Христовим? З кількох причин: (1) Бо Він — дар Христа. Святий Дух — дар не лише Отця, а й Сина. У Йоана 20:22 читаємо, що Ісус «дихнув, і рече їм: Прийміть Духа сьвятого.»

Отже, Святий Дух — це подих Христа, так само як і подих Бога Отця. Саме Христос дихає на нас і уділяє нам Святого Духа. У Йоана 14:15 і наступних віршах Ісус навчає нас, що Отець дає нам Святого Духа у відповідь на Його молитву. У Дїяння 2:33 читаємо, що Ісус, «Правицею ж Божою вознїсшись і обітуваннє сьвятого Духа прийнявши від Отця», виливає Його на віруючих; тобто Ісус, вознесений праворуч Бога, у відповідь на Свою молитву приймає від Отця Святого Духа і виливає на Церкву Того, Кого прийняв від Отця.

У Маттея 3:11 читаємо, що саме Ісус хрестить Святим Духом. У Йоана 7:37-39 Ісус кличе всіх спраглих прийти до Нього й пити, і з контексту ясно, що вода, яку Він дає, — це Святий Дух, Який у тих, хто Його приймає, стає джерелом життя і сили, що виливається на інших. Саме прославлений Христос дає Церкві Святого Духа. У четвертому розділі Йоана, у десятому вірші, Ісус проголошує, що Він Той, Хто дає живу воду — Святого Духа. В усіх цих уривках Христос постає як Той, Хто дає Святого Духа, тому Святого Духа й названо «Духом Христовим».

(2) Але є глибша причина, чому Святого Духа названо «Духом Христовим», а саме: діло Святого Духа — відкривати нам Христа. У Йоана 16:14 читаємо: «Той (тобто Святий Дух) мене прославить: бо з мого прийме і звістить вам.» Подібно й у Йоана 15:26 написано: «Як же прийде Утїшитель, що я пішлю вам од Отця, Дух правди, що від Отця виходить, Той сьвідкувати ме про мене». Це діло Святого Духа — свідчити про Христа й відкривати людям Ісуса Христа. І як Того, Хто відкриває Христа, Його названо «Духом Христовим».

(3) Але є ще глибша причина, чому Святого Духа названо Духом Христовим: Його діло — творити Христа як живу присутність у нас. У Єфесян 3:16-17 апостол Павло молиться до Отця, щоб Він дав віруючим, «по багацтву слави своєї утвердитись силою через Духа Його у нутряному чоловіку, щоб Христос вселив ся вірою в серця ваші».

Отже, ось діло Святого Духа: зробити так, щоб Христос оселився в наших серцях, творити живого Христа в нас. Як Святий Дух буквально й тілесно утворив Ісуса Христа в лоні Діви Марії (Луки 1:35), так Святий Дух духовно творить Ісуса Христа в наших серцях сьогодні.

У Йоана 14:16-18 Ісус сказав Своїм учням, що коли прийде Святий Дух, прийде й Він, тобто наслідком приходу Святого Духа, Який оселиться в їхніх серцях, буде прихід Самого Христа. Привілей кожного, хто вірить у Христа, — мати в своєму серці живого Христа, утвореного силою Святого Духа; і тому Святого Духа, Який таким чином творить Христа в серці, названо Духом Христовим. Як дивовижно! Який славний зміст цього імені! Тож роздумуймо над ним, доки не збагнемо його, наскільки це взагалі можливо збагнути, і доки не зрадіємо безмірно його славою.

VII. Дух Ісуса Христа Святого Духа названо Духом Ісуса Христа у Филипян 1:19: «Знаю бо, що се обернеть ся на моє спасеннє вашою молитвою і поміччю Духа Ісус-Христового». Дух — не лише Дух вічного Слова, а й Дух Слова воплоченого. Не просто Дух Христовий, а Дух Ісуса Христа. Саме Людина Ісус, вознесена праворуч Отця, приймає і посилає Духа. Тому й читаємо в Дїяння 2:32-33: «Сього Ісуса воскресив Бог; Йому всї ми сьвідки. Правицею ж Божою вознїсшись і обітуваннє сьвятого Духа прийнявши від Отця, злив се, що ви тепер бачите і чуєте.»

VIII. Дух Ісуса Святого Духа названо Духом Ісуса в Дїяння 16:6-7: «Як же пройшли Фригию та Галацьку сторону, заборонив їм сьвятий Дух промовляти слово в Азиї. Прийшовши ж в Мисию, поривались ійти в Витинию, і не пустив їх Дух» (тобто Дух Ісуса). Цим ім’ям, «Дух Ісуса», думка про зв’язок Духа з Людиною Ісусом виражена ще ясніше, ніж у попередньому імені, Дух Ісуса Христа.

IX. Дух Його Сина Святого Духа названо Духом Його Сина в Галат 4:6: «А що ви сини, то послав Бог Духа Сина свого в серця ваші, що покликує: Авва, Отче!» З контексту (вв. 4, 5) ми бачимо, що це ім’я дано Святому Духові саме у зв’язку з Його свідченням про синівство віруючого.

Саме «Духа Сина свого» свідчить про наше синівство.

Думка тут така: Святий Дух — синівський, Дух, що породжує в нас відчуття синівства. Якщо ми приймаємо Святого Духа, ми вже не думаємо про Бога так, ніби служимо з примусу й у неволі, але ми сини, що живуть у радісній свободі. Ми не боїмося Бога; ми довіряємо Йому і радіємо в Ньому. Приймаючи Святого Духа, ми приймаємо не духа неволї, знов на боязнь, а духа всиновлення, нимже покликуємо: Авва, Отче! (Римлян 8:15). Це ім’я Святого Духа — одне з найзмістовніших. Добре нам довго роздумувати над ним, доки не усвідомимо радісної повноти його значення. Ми повернемося до нього, коли вивчатимемо діло Святого Духа.

X. Святий Дух Це ім’я трапляється дуже часто, і саме воно більшості з нас найзнайоміше. Один із найвідоміших уривків, де вжито це ім’я, — Луки 11:13: «Коли ж ви, лихими бувши, знаєте добрі дари давати дїтям вашим, як же більш Отець із неба, не дасть Духа сьвятого тим, що просять у Него?» Це ім’я наголошує на сутнісній моральній природі Духа. Він святий у Самому Собі. Ми так звикли до цього імені, що не задумуємося над його змістом. Якби ж ми глибше й постійніше усвідомлювали, що Він — Святий Дух! Добре було б нам, як серафимам у видінні Ісаї, схилятися в Його присутності й волати: «Сьвят, сьвят, сьвят». А проте як часто ми бездумно говоримо про Нього й молимося про Нього.

Ми молимося, щоб Він прийшов у наші церкви і в наші серця, але що Він там знайшов би, якби прийшов? Чи не знайшов би Він багато такого, що завдало б Йому болю й муки? Що б ми подумали, якби мерзенні жінки з найнижчого кубла беззаконня у великому місті пішли до найчистішої жінки в місті й запросили її прийти й жити з ними в їхній огидній розпусті, не маючи жодного наміру змінити свої лихі шляхи? Але й це не було б так обурливо, як те, що ми з вами просимо Святого Духа прийти й оселитися в наших серцях, а самі й не думаємо відмовитися від своєї нечистоти, чи себелюбства, чи світськості, чи гріха. Це було б не так обурливо, як те, що ми запрошуємо Святого Духа прийти в наші церкви, коли вони повні світськості, себелюбства, сварок, заздрощів, гордості і всього, що не святе.

Але якби люди з найнижчого й найбеззаконнішого місця прийшли до найчистішої і найбільш христоподібної жінки й попросили її прийти й жити з ними, щоб усунути все лихе, і віддали цій святій і христоподібній жінці повну владу над тим місцем, вона пішла б. І хоч які грішні, себелюбні й недосконалі ми можемо бути, безмежно Святий Дух готовий прийти й оселитися в нашому серці, якщо ми віддамо Йому повну владу над нашим життям і дозволимо Йому привести все — думки й уяву, почуття й наміри, фантазію й учинки — у послух Його волі. Безмежно Святий Дух готовий прийти в наші церкви, хоч які недосконалі й світські вони тепер можуть бути, якщо ми готові віддати повну владу над усім у Його руки. Але ніколи не забуваймо, що Він — Святий Дух, і коли молимося про Нього, молімося про Нього саме як про такого.

XI. Святий Дух обітниці Святого Духа названо Святим Духом обітниці в Єфесян 1:13: «в котрому й ви (впевнились), почувши слово правди, благовістє спасення вашого, і в котрого увірувавши, ви запечатані Духом обітування сьвятим». Тут ми маємо те саме ім’я, що й наведене вище, з додатковою думкою, що цей Святий Дух — велика обітниця Отця і Сина. Святий Дух — велика, всеохопна Божа обітниця для теперішньої доби; єдине, на що Ісус звелів учням чекати після Свого вознесіння, перш ніж вони візьмуться за Його діло, було «обітування Отця», тобто Святий Дух (Дїяння 1:4-5). Великою обітницею Отця до приходу Христа був прихід Спасителя, Який принесе спокуту, і Царя; але коли Ісус прийшов, помер Своєю спокутною смертю на хресті Голгофи, воскрес і вознісся праворуч Отця, тоді другою великою обітницею Отця став Святий Дух, щоб заступити місце нашого відсутнього Господа. (Див. також Дїяння 2:33).

XII. Дух святості Святого Духа названо Духом святості в Римлян 1:4: «обявленого Сина Божого в силї, по Духу сьвятости, через воскресеннє з мертвих, Ісуса Христа, Господа нашого». На перший погляд може здатися, що між двома іменами, Святий Дух і Дух святості, немає суттєвої різниці. Але різниця помітна. Ім’я Святий Дух, як уже сказано, наголошує на сутнісній моральній природі Духа як святого, а ім’я Дух святості виявляє думку, що Святий Дух не лише святий у Самому Собі, а й уділяє святість іншим. Досконалу святість, яку має, Він уділяє тим, хто Його приймає (1 Петра 1:2).

XIII. Дух суду Святого Духа названо Духом суду в Ісаїї 4:4: «Як обмиє Господь все грязиво дочок Сионських і обчистить кріваві гріхи Ерусалиму зпосеред його, духом суду й духом огня.» У цьому уривку є два імені Святого Духа: перше — Дух суду. Святого Духа названо так тому, що Його діло — виводити гріх на світло, викривати гріх (Йоана 16:7-9). Коли Святий Дух приходить до нас, перше, що Він робить, — відкриває нам очі, щоб ми бачили свої гріхи так, як бачить їх Бог. Він судить наш гріх. (Докладніше ми розглянемо це, вивчаючи Йоана 16:7-11, коли говоритимемо про діло Святого Духа.)

XIV. Дух вогню Це ім’я вжито в щойно наведеному уривку. (Див. XIII.) Це ім’я наголошує на Його випробувальному, очищальному, шлак-спалювальному, просвітлювальному й наснажувальному ділі. Святий Дух — як вогонь у серці, в якому Він перебуває; і як вогонь випробовує, очищає, спалює, освітлює, зігріває й наснажує, так діє і Він. У контексті особливо наголошено на очищальному ділі Святого Духа (Ісаїї 4:3-4).

XV. Дух правди Святого Духа названо Духом правди в Йоана 14:17: «Духа правди, котрого сьвіт не може прийняти; бо не видить Його, анї знає Його; ви ж знаєте Його, бо з вами пробуває і в вас буде.» (Йоана 15:26, Йоана 16:13). Святого Духа названо Духом правди тому, що Його діло — передавати правду, уділяти правду тим, хто Його приймає. Це видно з наведеного вище уривку, а ще, якщо можна, ясніше — з Йоана 16:13: «Як же прийде той Дух правди, то проведе вас до всякої правди; бо глаголати ме не від себе, а все, що чути ме, буде глаголати, й що настане, звістить вам.» Уся правда — від Святого Духа. Тільки коли Він навчає нас, ми пізнаємо правду.

XVI. Дух мудрості й розуму Святого Духа названо Духом мудрості й розуму в Ісаїї 11:2: «І спочине на йому дух Господень, дух премудростї й розуму, дух ради й кріпостї, дух знання й побожностї». Зміст цього імені такий ясний, що не потребує пояснень. І з ужитих слів, і з контексту очевидно, що діло Святого Духа — уділяти мудрість і розум тим, хто Його приймає. Ті, хто приймає Святого Духа, приймають Духа «сили і любови і здорового розуму», або здорового глузду (2 Тимотея 1:7).

XVII. Дух ради й кріпості Це ім’я Святого Духа ми знаходимо в уривку, наведеному під попереднім заголовком. Значення цього імені теж очевидне: Святого Духа названо «дух ради й кріпостї», бо Він дає нам раду в усіх наших задумах і силу виконати їх (Дїяння 8:29, 16:6-7 1:8). Наш привілей — мати Божу раду в усіх наших задумах і Божу силу в усій праці, яку ми беремо на себе для Нього. Ми отримуємо їх, приймаючи Святого Духа, Духа ради й кріпості.

XVIII. Дух знання і страху Господнього Це ім’я також ужито у наведеному вище уривку (Ісаїї 11:2). Значення цього імені теж очевидне. Діло Святого Духа — давати нам знання і народжувати в нас благоговіння перед Єговою, те благоговіння, що виявляє себе передусім у послуху Його заповідям. Хто приймає Святого Духа, той знаходить свою втіху в страху Господньому. (Див. Ісаїї 11:3) Три щойно наведені промовисті імена стосуються особливо благодатного діла Святого Духа в Слузі Господньому, тобто в Ісусі Христі (Ісаїї 11:1-5).

XIX. Дух життя Святого Духа названо Духом життя в Римлян 8:2: «Закон бо духа життя в Христї Ісусї визволив мене від закону гріха і від смерти.» Святий Дух називається Духом життя тому, що Його діло — давати життя (Йоана 6:63, Езекиїла 37:1-10). У контексті, в якому знаходимо це ім’я в наведеному вище уривку, починаючи ще з сьомого розділу Послання до Римлян, із сьомого вірша, Павло протиставляє Мойсеїв закон, що поза людиною, — святий, і праведний, і добрий, це правда, але безсилий, — живому Духові Божому в серці, Який дає віруючому духовне й моральне життя і так робить його здатним виконувати вимоги Божого закону; тож те, чого сам закон не міг зробити, бо був немічний через тіло, Дух Божий, даючи віруючому життя й перебуваючи в серці, дає йому силу зробити, так що праведність закону виповнюється в тих, хто ходить не за тілом, а за Духом. (Див. Римлян 2:4-8) Отже, Святого Духа названо «Духом життя», бо Він дає духовне життя, а з ним і перемогу над гріхом тим, хто Його приймає.

XX. Єлей радості Святого Духа названо «єлеєм радости» в Євреїв 1:9: «Полюбив єси правду, і зненавидїв беззаконнє; за се помазав тебе, Боже, Бог твій єлеєм радости більш спільників Твоїх.» Хтось може спитати, які в нас підстави вважати, що «єлей радости» в цьому уривку — це ім’я Святого Духа. Відповідь знаходимо, порівнявши Євреїв 1:9 з Дїяння 10:38 і Луки 4:18. У Дїяння 10:38 читаємо: «Про Ісуса з Назарета, як помазав Його Бог Духом сьвятим і силою», а в Луки 4:18 записано, що Сам Ісус сказав: «Дух Господень на менї, котрого ради намастив мене; благовістити вбогим післав мене» і т. д.

В обох цих уривках нам сказано, що Ісус був помазаний саме Святим Духом, а в уривку з Послання до Євреїв сказано, що Його помазано єлеєм радості; тож, звісно, єдиний можливий висновок — що єлей радості означає Святого Духа. Яке прекрасне й промовисте ім’я для Того, Чий плід — спершу «любов», а тоді «радощі» (Галат 5:22). Святий Дух стає джерелом безмежної радості для тих, хто Його приймає; Він так наповнює й насичує душу, що душа, яка Його прийняла, не прагне повік (Йоана 4:14). Хоч які великі утиски, серед яких віруючий приймає Слово, він усе ж має прийняти його «з радощами Духа сьвятого» (1 Солунян 1:6).

У день П’ятидесятниці, коли учнів було охрищено Святим Духом, вони так сповнилися захопленою радістю, що інші, дивлячись на них, подумали, ніби вони сп’янілі. Казали, що вони «молодим вином повпивались». А Павло порівнює неприродне сп’яніння, що приходить від надміру вина, із здоровим піднесенням, яке не має жодного похмілля і приходить від сповнення Духом (Єфесян 5:18-20). Коли Бог помазує когось Святим Духом, це наче Він розбиває над його головою дорогоцінну алебастрову посудину з єлеєм радості, аж поки той не стече до краю його одежі і вся людина не сповниться «радістю невимовною і преславною».

XXI. Дух благодаті Святого Духа названо «Духом благодати» в Євреїв 10:29: «Скільки ж, думаєте, гіршої муки заслужить, хто Сина Божого потоптав і кров завіту, котрою осьвятив ся, вважав за звичайну, і Духа благодати зневажив?» Це ім’я показує, що діло Святого Духа — роздавати і застосовувати Божу благодать. Він милостивий, це правда, але ім’я означає набагато більше: воно означає, що Він робить нашою на досвіді різноманітну Божу благодать. Тільки завдяки дії Духа благодаті в наших серцях ми здатні привласнити собі ту безмежну повноту благодаті, яку Бог від початку дарував нам в Ісусі Христі. Вона наша від самого початку, якщо йдеться про належність нам, але на досвіді вона стає нашою лише тоді, коли ми заявляємо на неї право силою Духа благодаті.

XXII. Дух благодаті й благання Святого Духа названо «Духом благодаті й благання» в Захарії 12:10: «На дом же Давидів і на осадників Ерусалимських вилию духа ласки й побожностї, й поглянуть на того, що його прокололи, й будуть голосити по нему, як по синові одинцеві, й сумувати, як сумують по перворідневі.» Вираз «Дух благодаті й благання» в цьому уривку, поза всяким сумнівом, є ім’ям Святого Духа.

Ім’я «Дух благодаті» ми вже розглядали в попередньому пункті, але тут є ще одна думка — про ту дію благодаті, що веде нас до палкої молитви. Святого Духа так названо тому, що саме Він навчає молитися. Зрештою, кожна справжня молитва — у Дусі (Юди 20). Самі ми не знаємо, як молитися, як належить, але діло Святого Духа заступництва — заступатися за нас «стогнаннєм невимовним» і вести нас у молитві згідно з Божою волею (Римлян 8:26-27). Таємниця всякої справжньої і дієвої молитви — знати Святого Духа як «Духа благодаті й благання».

XXIII. Дух слави Святого Духа названо «Духом слави» в 1 Петра 4:14: «Коли докоряють вас за імя Христове, — ви блаженні; Дух бо слави й Бога почиває на вас; ними він хулить ся, вами ж прославляєть ся.» Це ім’я навчає не лише того, що Святий Дух Сам безмежно славний, — воно радше навчає, що Він передає нам Божу славу; так само як Дух правди передає нам правду, і як Дух життя дає нам життя, і як Дух мудрості, розуму, ради, сили і знання та страху Господнього дає нам мудрість, і розум, і раду, і силу, і знання, і страх Господній, і як Дух благодаті застосовує й роздає нам різноманітну Божу благодать, — так Дух слави є Тим, Хто роздає нам Божу славу.

У безпосередньо попередньому вірші читаємо: «а радуйтесь, яко ж маєте участь в страданнях Христових, щоб і в одкриттю слави Його радувались і веселились.» Саме у зв’язку з цим Його названо Духом слави. Подібний зв’язок між стражданнями, які ми зносимо, і славою, яку дає нам Святий Дух, знаходимо в Римлян 8:16-17: «Сей самий Дух сьвідкує нашому духові, що ми дїти Божі, коли ж дїти, то й наслїдники, наслїдники Божі, а спільні наслїдники Христові, коли тільки з Ним страждемо, щоб з Ним і прославитись.» Святий Дух роздає не тільки благодать, а й славу, або, радше, ту благодать, що завершується славою.

XXIV. Вічний Дух Святого Духа названо «Духом вічнїм» в Євреїв 9:14: «то скілько більше кров Христа, що Духом вічнїм принїс себе непорочного Богу, очистить совість вашу від мертвих дїл, щоб служити Богу живому?» Це ім’я виявляє вічність, і Божественність, і безмежну велич Святого Духа.

XXV. Утішитель Святого Духа знову і знову називають у Писанні «Утішителем». Наприклад, у Йоана 14:26 читаємо: «Утїшитель же, Дух сьвятий, котрого пішле Отець в імя моє, Той научить вас усього, й пригадає вам усе, що я глаголав вам.» А в Йоана 15:26: «Як же прийде Утїшитель, що я пішлю вам од Отця, Дух правди, що від Отця виходить, Той сьвідкувати ме про мене.» (Див. також Йоана 16:27.) Слово, перекладене в цих уривках як «Утішитель», означає саме це, але означає й набагато більше.

Це слово важко адекватно передати якимось одним англійським словом. Укладачі Переглянутого перекладу (Revised Version) не могли вирішити, яким словом передати грецьке слово, що його тут так перекладено. На берегах Переглянутого перекладу вони запропонували «заступник», «помічник» і просте перенесення грецького слова в англійську — «Параклет». Слово, перекладене як «Утішитель», буквально означає «той, кого покликано на бік іншого», тобто той, хто поруч, щоб стати на чийсь бік. Це те саме слово, що в 1 Йоана 2:1 перекладено як «заступник»: «Дїточки мої, се пишу вам, щоб не грішили;

а коли хто згрішить, заступника маємо перед Отцем, Ісуса Христа праведника.» Але «заступник» (адвокат), як ми тепер розуміємо це слово, не передає повної сили грецького слова, що його так перекладено.

Історично «адвокат» означає майже те саме. «Адвокат» — слово латинське («advocatus»), і означає воно «того, кого покликано до іншого, щоб стати на його бік», але в нашому сучасному вжитку це слово набуло вужчого значення. Грецьке слово, перекладене як «Утішитель» (Параклітос), означає «того, кого покликано бути поруч», тобто того, кого покликано постійно стояти біля когось і хто завжди готовий стати поруч із нами та обстояти нас у всьому, де потрібна його допомога.

Це напрочуд ніжне й виразне ім’я Святого. Часом, коли ми думаємо про Святого Духа, Він здається таким далеким, але коли думаємо про Параклітоса, або, простою мовою, про Того, Хто «стоїть поруч» із нами, Хто «стає на наш бік», — який же Він близький! Аж до часу, коли Ісус дав учням цю обітницю, їхнім Параклітосом був Він Сам. Коли вони потрапляли в якусь скруту чи труднощі, то зверталися до Нього.

Якось, наприклад, учні не знали, як молитися, і звернулися до Ісуса, кажучи: «Господи, навчи нас молитись.» І Господь навчив їх тієї дивовижної молитви, що дійшла до нас крізь віки (Луки 11:1-4). Іншим разом Петро тонув у хвилях Галилейського моря і закричав: «Господи, спаси мене.» — і Ісус одразу простяг руку, вхопив його і врятував (Маттея 14:30-31). У кожній біді вони зверталися до Нього. Так само й тепер, коли Ісус відійшов до Отця, ми маємо іншу Особу, так само Божественну, як Він, так само мудру, як Він, так само сильну, як Він, так само люблячу, як Він, так само ніжну, як Він, так само готову і так само здатну допомогти, Яка завжди поруч із нами.

Так, ба більше, — Яка живе в нашому серці, Яка візьметься до справи й допоможе, якщо ми тільки довіримо Їй це зробити!

Якщо правда про Святого Духа, виражена в імені «Параклітос», раз увійде в наше серце й перебуватиме там, вона назавжди прожене всяку самотність; бо як можемо ми бути самотніми, коли цей найкращий з усіх Друзів завжди з нами? За останні вісім років мені довелося вести життя, яке за природою речей було б дуже самотнім. Більшу частину часу обов’язок розлучає мене з дружиною і дітьми. Вісімнадцять місяців поспіль я був розлучений майже з усією родиною багатьма тисячами миль. Самотність була б нестерпною, якби не єдиний вседостатній Друг, Який завжди був зі мною.

Пригадую, як однієї ночі я ходив туди й назад палубою пароплава, що його кидав шторм у Південних морях. Більша частина моєї родини була за 18 000 миль, а решти родини зі мною теж не було. Офіцери були зайняті на містку, а я самотою міряв кроками палубу, і мені спала думка: «Ось ти зовсім сам». Тоді прийшла інша думка: «Я не сам; поруч зі мною, коли я йду цією палубою серед самотності й шторму, іде Святий Дух», — і Його мені було досить. Щось подібне я сказав якось на біблійній конференції в Сент-Полі. Після зібрання до мене підійшов лікар і лагідно сказав: «Хочу подякувати вам за цю думку про те, що Святий Дух завжди з нами. Я лікар. Часто мені доводиться вночі й у негоду їхати далеко за місто до хворого, і я часто почувався таким самотнім, але більше я ніколи не буду самотнім.

Я завжди знатиму, що поруч зі мною в моїй лікарській бричці їде Святий Дух». Якщо ця думка про Святого Духа як завжди присутнього Параклета раз увійде у ваше серце й перебуватиме там, вона назавжди прожене всякий страх. Як можемо ми боятися перед лицем будь-якої загрози, якщо цей Божественний поруч із нами, щоб радити нам і стати на наш бік? Довкола нас може бути юрба, що виє, або грізна буря, але це не має значення. Він стоїть між нами і юрбою, між нами і бурею. Одного вечора я пообіцяв пройти чотири милі до будинку друга після вечірнього зібрання конференції. Стежка вела берегом озера.

Коли я вирушив до дому мого друга, насувалася гроза. Я цього не передбачав, але оскільки пообіцяв, то відчував, що мушу йти.

Стежка йшла краєм озера, часто зовсім близько від краю; подекуди озеро було біля самої стежки, а подекуди — багато футів нижче. Ніч була така темна від хмар, що нічого не було видно попереду. Час від часу спалахувала сліпуча блискавка, і в її світлі видно було, де стежку розмило, а тоді ставало ще темніше, ніж будь-коли. Було чути, як унизу гуде озеро. Здавалося небезпечно йти там, але саме того тижня я говорив про особовість Святого Духа і про Святого Духа як завжди присутнього Друга, і мені спала думка: «Що ти казав людям у своїй промові про Святого Духа як завжди присутнього Друга?» І тоді я сказав собі: «Між мною і киплячим озером, між мною і краєм стежки йде Святий Дух», — і я рушив далі без страху й радісний.

Коли ми були в Лондоні, одна молода жінка прийшла якось пополудні на зібрання в Королівському Альберт-холі.

Вона хворобливо боялася темряви. Вона не могла сама зайти в темну кімнату, але думка про Святого Духа як завжди присутнього Друга запала їй у душу. Вона прийшла додому й розповіла матері, яку дивовижну думку почула того дня і як вона назавжди прогнала з неї всякий страх. У той лондонський зимовий день уже дуже смеркло, і мати підвела очі й сказала: «Гаразд, подивімося, чи це правда. Піди на самий верх будинку і зачинися сама в темній кімнаті». Вона одразу встала, поспішила нагору сходами, зайшла в темну кімнату, зачинила двері й сіла.

Усякий страх зник, і, як вона написала наступного дня, вся кімната ніби сповнилася дивовижною славою — славою присутності Святого Духа.

У думці про Святого Духа як Параклета є також ліки від безсоння. Два жахливі роки я страждав від безсоння. Ніч у ніч я лягав у ліжко, ледь не вмираючи без сну; здавалося, я мушу заснути, але не міг; о, яка мука були ті два роки! Здавалося, я збожеволію, якщо не прийде полегшення. Полегшення нарешті прийшло, і роками я жив без найменшого натяку на безсоння. Та одного вечора я пішов до своєї кімнати в Інституті, ліг, сподіваючись заснути за мить, як зазвичай, але ледве голова торкнулася подушки, я зрозумів, що безсоння повернулося. Хто раз його мав, той ніколи його не забуде і ні з чим не сплутає. Здавалося, ніби безсоння сидить на бильці мого ліжка, шкірить зуби і каже: «Я знову тут, ще на два роки». «Ох, — подумав я, — ще два жахливі роки безсоння».

Того самого ранку я читав нашим студентам в Інституті лекцію про особовість Святого Духа і про Святого Духа як завжди присутнього Друга, і мені одразу спала думка: «Про що ти говорив студентам сьогодні вранці? Що ти їм казав?» І я звів очі й сказав: «Благословенний Духу Божий, Ти тут, я не сам. Якщо Ти маєш що сказати мені…» — і Він почав відкривати мені деякі глибокі й дорогоцінні речі про мого Господа і Спасителя, речі, що сповнили мою душу радістю й спокоєм, і наступне, що я пам’ятаю, — я спав аж до ранку. Тож щоразу, коли відтоді безсоння приходило до мене, я просто згадував, що Святий Дух тут, і звертав очі до Нього, щоб Він говорив до мене й навчав мене, і Він це робив, і безсоння тікало.

У думці про Святого Духа як Параклета є ліки для розбитого серця. Скільки зболених, розбитих сердець у цьому нашому світі, такому повному смерті й розлуки з тими, кого ми найдужче любимо! Скільки є жінок, які кілька років, чи кілька місяців, чи кілька тижнів тому не мали ні клопоту, ні тривоги, бо поруч був чоловік-християнин, такий мудрий і сильний, що дружина складала на нього всю відповідальність і йшла крізь життя безтурботно, задоволена його любов’ю і товариством. Але одного жахливого дня його в неї забрали. Вона лишилася сама, і всі клопоти й обов’язки лягли на неї. Яке порожнє відтоді те серце; яким порожнім став увесь світ!

Вона ледве тягне своє життя й обов’язки, як може, зі зболеним і майже розбитим серцем. Але є Той, якби вона тільки знала, Хто мудріший і любить більше, ніж найніжніший чоловік, Хто готовий нести за неї всі клопоти й обов’язки життя, Хто може, якщо тільки вона Йому дозволить, наповнити кожен куточок її порожнього і зболеного серця; і Той — це Параклет. Щось подібне я сказав у залі Святого Андрія в Глазго. Після зібрання, коли я вийшов із зали до приймальні, до мене підійшла сумна християнка у вдовиному вбранні. Вона поспішила до мене й сказала: «Докторе Торрі, сьогодні роковини смерті мого дорогого чоловіка.

Рівно рік тому його в мене забрали. Я прийшла сьогодні подивитися, чи не скажете ви якихось слів, що допоможуть мені. Ви дали мені саме те слово, якого я потребувала. Я більше ніколи не почуватимусь самотньою». Минуло півтора року. Я був на яхті одного друга на озерах затоки Клайд. Одного дня від берега відчалив човник і підплив до яхти. Однією з перших на борт яхти піднялася ця вдова. Вона поспішила до мене, і перше, що вона сказала, було: «Думка, яку ви дали мені того дня в залі Святого Андрія, на роковини відходу мого чоловіка, відтоді завжди зі мною, і Святий Дух справді насичує мене й наповнює моє серце».

Але найбільшою допомогою думка про Святого Духа як Параклета стає в нашій праці для нашого Учителя. Гадаю, можна проілюструвати це з мого власного досвіду. Я став служителем, бо був до того змушений. Роками я відмовлявся стати християнином, бо твердо вирішив, що не буду проповідником, і боявся, що, віддавшись Христові, муся стати служителем. Моє навернення залежало від того, чи поступлюся я Йому в цьому. Того вечора, коли я поступився, я не сказав: «Я прийму Христа» чи «Я покину гріх» або щось таке; я просто закричав: «Зніми цей жахливий тягар з мого серця, і я проповідуватиму Євангелію». Але ніхто не міг бути за природним темпераментом менш придатним до служіння, ніж я.

Із раннього дитинства я був боязкий. Навіть коли я вже вступив до Єльського коледжу і приїздив улітку додому, а мати кликала мене познайомитися з її подругами, я так лякався, що, коли мені здавалося, ніби я говорю, я не видавав жодного чутного звуку. Коли подруги йшли, мати питала: «Чому ти нічого їм не сказав?» А я відповідав, що, мабуть, казав, але мати говорила: «Ти й звуку не видав». Уявіть собі, щоб такий юнак ставав служителем! Я ніколи не наважувався навіть заговорити на громадському молитовному зібранні аж до того часу, як уже навчався в богословській семінарії. Тоді я відчув, що, коли маю стати служителем, мушу бодай уміти сказати щось на молитовному зібранні.

Я вивчив напам’ять невеличкий текст, щоб його сказати, але коли настала година, від жаху забув більшу частину. У вирішальну мить я вхопився за спинку лави переді мною, поспіхом підвівся і тримався за ту лаву. Здавалося, що одна Ніагара йде вгору з одного боку, а друга — вниз з другого; голос мій тремтів. Я повторив, скільки зміг пригадати, і сів. Уявіть собі, щоб така людина ставала служителем! На початку свого служіння я писав проповіді повністю і завчав їх напам’ять, ставав і крутив ґудзик, поки якось не відбубонював усього, а тоді падав назад у крісло на кафедрі з полегшенням, що це вже позаду ще на тиждень. Не можу вам передати, що я вистраждав у ті перші дні свого служіння. Але настав радісний день, коли я пізнав Святого Духа як Параклета.

Коли мною заволоділа думка, що, коли я встаю проповідувати, поруч зі мною стоїть Інший; що, поки слухачі бачать мене, Бог бачить Його; що вся відповідальність лежить на Ньому, і Він цілком здатний її понести і про все подбати; і що все, що мені треба робити, — це відступити якомога далі з очей і дати Йому робити Його діло. Тепер я не маю жодного страху перед проповіддю; проповідь — найбільша радість мого життя, і часом, коли я встаю говорити й усвідомлюю, що Він тут, що вся відповідальність на Ньому, така радість сповнює моє серце, що я ледве стримуюся, щоб не закричати й не підстрибнути. Він так само готовий допомагати нам у всій нашій праці: у класах недільної школи, в особистій праці з людьми і в кожній іншій ділянці християнського служіння.

Багато хто вагається говорити з іншими про те, щоб прийняти Христа. Вони бояться, що скажуть не те; бояться, що зроблять більше шкоди, ніж користі. Так і буде, якщо робитимете це самі, але якщо ви просто повірите в Параклета і довіритеся Йому, щоб Він сказав це і сказав по-Своєму, ви ніколи не зашкодите, а завжди зробите добре. Тієї миті може здаватися, що ви нічого не досягли, але, можливо, через роки ви дізнаєтеся, що досягли багато чого, а навіть якщо не дізнаєтеся про це в цьому світі, то дізнаєтеся у вічності.

Є багато способів, якими Параклет стоїть поруч із нами й допомагає нам, — про них ми докладно говоритимемо, коли перейдемо до вивчення Його діла. Він поруч із нами, коли ми молимося (Римлян 8:26-27), коли вивчаємо Слово (Йоана 14:26, Йоана 16:12-14), коли провадимо особисту працю з людьми (Дїяння 8:29), коли проповідуємо чи навчаємо (1 Коринтян 2:4), коли нас спокушають (Римлян 8:2), коли ми відходимо з цього світу (Дїяння 7:54-60). Утвердьмо ж цю думку міцно, тепер і назавжди: Святий Дух — це Той, Кого покликано бути поруч із нами, щоб стати на наш бік.

Ви завершили: Особа і діло Святого Духа, явлені в Його іменах

Назад Далі