Особа і діло Святого Духа
Святий Дух посилає людей до певних ділянок праці

Розділ 18 · 12 хв читання · 15 хв слухання

Святий Дух посилає людей до певних ділянок праці

У Дїяннях 13:2-4 читаємо: «Як же служили Господеві та постили, рече Дух сьвятий: „Відлучіть менї Варнаву та Савла на дїло, до котрого покликав я їх.“ Тодї вони, попостивши та помолившись і положивши руки на них, відпустили їх. Вони ж, послані від Духа сьвятого, прийшли у Селевкию, а звідтіля відплили в Кипр.» З цього уривка очевидно, що Святий Дух кличе людей до певних ділянок праці й посилає їх на цю працю. Він не тільки загалом кличе людей до християнського служіння, а й вибирає конкретну працю та вказує на неї.

Багато хто сьогодні питає, а ще багатьом слід було б спитати: «Чи маю я їхати до Китаю, до Африки, до Індії?»

Є лише одна Особа, Яка може правильно розв’язати для вас це питання, і ця Особа — Святий Дух.

Ви не можете розв’язати це питання самі, а тим більше ніхто інший не розв’яже його правильно за вас. Не кожного християнина покликано їхати до Китаю, до Африки чи взагалі на місійне поле за кордоном. Тільки Бог знає, чи хоче Він бачити вас у котромусь із цих місць, але Він готовий вам це показати. У такі дні, як наші, коли на місійному полі так бракує належних чоловіків і жінок, кожен молодий, здоровий і розумово здібний християнин і християнка мали б віддати себе Богові для місійного поля й спитати Його, чи хоче Він, щоб вони їхали. Але їхати їм не слід, доки Він Своїм Святим Духом не зробить цього ясним.

Найбільша потреба сьогодні в усіх ділянках християнської праці — це чоловіки й жінки, яких кличе й посилає Святий Дух. У нас досить чоловіків і жінок, яких покликали й послали люди. У нас досить і таких, що покликали себе самі: адже нині багато хто рішуче заперечує проти того, щоб їх посилали люди чи будь-яка організація, але натомість — а це незмірно гірше — посилають себе самі, а не Бог.

Як же кличе Святий Дух? Уривок, що перед нами, не каже, як Святий Дух промовив до гурту пророків і вчителів в Антіохії, звелівши їм відділити Варнаву й Савла на діло, до якого Він їх покликав. Тут Писання навмисно мовчить. Можливо, воно мовчить про це, щоб ми не думали, ніби Святий Дух завжди мусить кликати точнісінько однаково. Ніщо не вказує, що Він говорив чутним голосом, а тим паче ніщо не вказує, що Він виявив Свою волю котримсь із тих химерних способів, якими дехто в наші дні нібито розпізнає Його провід: посмикуванням тіла, дрижанням, розгортанням Біблії навмання й тицянням пальцем у місце, яке можна витлумачити зовсім не так, як мав на думці натхненний автор. Важливо ось що: Він Свою волю виявив, і Він готовий виявити Свою волю нам сьогодні. Інколи Він об’являє її одним способом, інколи іншим, але Він її об’явить.

Але як нам прийняти поклик Святого Духа? Насамперед — бажати його; по-друге — ревно шукати його; по-третє — чекати його від Господа; по-четверте — очікувати його. Написано: «Як же служили Господеві та постили.» Вони чекали від Господа Його вказівки. На той час вони цілком відвернулися від світських турбот і втіх, навіть від того, що на своєму місці було цілком доречне. Багато хто сьогодні, виправдовуючи те, що лишається вдома, а не їде на місійне поле, каже: «Я ніколи не мав поклику». Але звідки ви це знаєте? Чи прислухалися ви до поклику?

Бог зазвичай говорить тихим, лагідним голосом, і вловити його може лише чуйне вухо.

Чи ви коли-небудь певно віддали себе Богові, щоб Він послав вас, куди захоче? Хоча жоден чоловік і жодна жінка не повинні їхати до Китаю, Африки чи на інше місійне поле, якщо їх не покликано, кожен із них мав би віддати себе Богові для цієї праці, бути готовим до поклику й пильно прислухатися, щоб почути поклик, якщо він пролунає. Хай буде добре відомо: щоб їхати до Африки, людині потрібен не певніший поклик, ніж до Бостона, Нью-Йорка, Лондона чи будь-якого іншого бажаного поля праці на батьківщині.

Святий Дух не тільки кличе людей і посилає їх до певних ділянок праці, а й веде в подробицях щоденного життя і служіння: куди йти і куди не йти, що робити і чого не робити.

У Дїяннях 8:27-29 читаємо: «І вставши пійшов; і ось чоловік із Єтіопиї, євнух, вельможа Кандакиї, царицї Єтіопської, що був над усїм скарбом її; він приходив поклонитись у Єрусалим; і вертав ся, а сидячи на возї своїм, читав пророка Ісаїю. Рече ж Дух Филипові: „Приступи та пристань до воза сього.“» Тут ми бачимо, як Дух веде Филипа в подробицях служіння, до якого Він його покликав. Так само в Дїяннях 16:6-7 читаємо: «Як же пройшли Фригию та Галацьку сторону, заборонив їм сьвятий Дух промовляти слово в Азиї. Прийшовши ж в Мисию, поривались ійти в Витинию, і не пустив їх Дух.» Тут ми бачимо, як Святий Дух вказує Павлові, куди не йти.

Ми можемо мати досконалий провід Святого Духа на кожному повороті життя. Візьмімо, наприклад, нашу працю. Очевидно, Бог не має наміру, щоб ми говорили з кожним, кого зустрічаємо. Спробувати це — означало б братися за неможливе, і ми змарнували б багато часу на розмови з людьми, яким не могли б допомогти, — часу, який можна було б ужити на розмови з тими, де ми могли б чогось досягти. Є люди, з якими нам мудро було б заговорити. Є інші, з якими говорити було б немудро. Час, витрачений на них, був би відібраний від праці, що більше послужила б Божій славі. Безперечно, коли Филип ішов до Гази, він зустрів багатьох, перш ніж зустрів того, про кого Дух сказав: «Приступи та пристань до воза сього.»

Дух так само готовий вести нас, як був готовий вести Филипа. Кілька років тому один християнський працівник у Торонто відчув, що має піти до лікарні й з кимось поговорити. Він подумав: «Кого я знаю зараз у лікарні?» Йому спав на думку один знайомий, що лежав у лікарні, і він поспішив туди, але, сівши біля нього, щоб поговорити, зрозумів, що послано його не до цього чоловіка. Він підвівся, щоб відчинити вікно. Що все це означало? Навпроти його знайомого, через прохід, лежав інший чоловік, і йому спало на думку, що, можливо, саме з ним він має поговорити. Він обернувся, заговорив із цим чоловіком і мав привілей привести його до Христа. Нічого серйозного в того чоловіка не було. Він ушкодив коліно, і ніхто не думав про тяжкий кінець, але тієї ж ночі той чоловік відійшов у вічність.

Можна було б навести багато подібних випадків, і вони доводять із досвіду, що Святий Дух так само готовий вести тих, хто шукає Його проводу сьогодні, як був готовий вести перших учнів. Але Він готовий вести нас не лише в досконаліших формах християнської праці, а й в усіх справах життя, у бізнесі й навчанні, в усьому, що нам доводиться робити. Немає в Біблії обітниці яснішої, ніж Якова 1:5-7: «Коли ж у кого з вас недостає премудрости, нехай просить у Бога, котрий дає всїм щедро та й не осоромлює, то й дасть ся йому. Нехай же просить вірою, нїчого не сумнячись; хто бо сумнить ся, той подобен филї морській, котру вітер жене та й розбиває. Нехай бо не думає такий чоловік, що прийме що від Бога.» Цей уривок не тільки обіцяє Божу мудрість, а й прямо каже нам, що саме робити, щоб її здобути. У ньому названо або мається на увазі п’ять кроків: 1. Що нам «недостає премудрости». Ми мусимо усвідомити й цілком визнати свою нездатність вирішити мудро.

Саме тут ми й не отримуємо Божої мудрості. Ми думаємо, що можемо вирішити самі, або принаймні не готові визнати свою цілковиту нездатність вирішити. Потрібне повне зречення мудрості тіла.

2. Ми мусимо бажати пізнати Божу дорогу й бути готовими за будь-яку ціну виконати Божу волю. Це мається на увазі в слові «просить». Прохання має бути щирим, а якщо ми не готові виконати Божу волю, хоч би якою вона була, за будь-яку ціну, то прохання нещире. Це питання першорядної ваги. Ніщо так не прояснює нашого розуму для пізнання Божої волі, об’явленої Його Духом, як віддана воля. Ось чому люди часто не знають Божої волі й не мають проводу Духа: вони не готові за будь-яку ціну робити те, до чого веде Дух.

«Коли хто хоче волю Його чинити», той пізнає не лише науку, а й свій щоденний обов’язок.

Люди часто приходять до мене й кажуть: «Я не можу дізнатися Божої волі», — але коли я ставлю їм запитання: «Чи ви готові виконати Божу волю за будь-яку ціну?» — вони визнають, що ні. Дорога, яка дуже неясна, коли ми ухиляємося від повного віддання себе Богові, стає ясною, як день, коли ми віддаємо себе.

3. Ми мусимо певно «просить» проводу. Мало бажати чи бути готовим послухатися; ми мусимо просити Бога показати нам дорогу.

4. Ми мусимо впевнено очікувати проводу. «Нехай же просить вірою, нїчого не сумнячись.» Багато хто не може знайти дороги, хоч і просить Бога показати її, просто тому, що не має непохитного очікування, що Бог її покаже. Бог обіцяє показати її, якщо ми впевнено цього очікуємо. Коли ви приходите до Бога в молитві, щоб Він показав вам, що робити, знайте напевно, що Він покаже. Яким способом Він покаже, Він не каже, але обіцяє, що покаже, і цього досить.

5. Ми мусимо йти крок за кроком, як приходить провід. Як уже сказано, ніхто не може сказати, як саме він прийде, але він прийде. Часто ясним стає лише один крок за раз; а це все, що нам треба знати, — наступний крок. Багато хто перебуває в темряві, бо не знає й не може дізнатися, що Бог хоче, щоб вони робили наступного тижня, наступного місяця чи наступного року. Якось до мене прийшов студент і сказав, що перебуває в глибокій темряві щодо Божого проводу: він шукав Божої волі й хотів дізнатися, якою має бути справа його життя, але не міг цього знайти. Я спитав його, на якому він курсі. Він відповів, що на другому. Я спитав: «Що саме ви хочете знати?» — «Що мені робити, коли закінчу коледж?» — «А чи знаєте ви, що вам слід закінчити коледж?» — «Так». Цей чоловік знав не тільки, що йому слід робити наступного року, а й через рік, і все ж був у великому замішанні, бо не знав, що йому робити, коли ці два роки скінчаться.

Бог радо веде Своїх дітей крок за кроком. Він веде нас, як вів синів Ізраїля.

«І як піднялась хмара над наметом, рушали в дорогу сини Ізрайлеві; на тому ж місцї, де хмара спускалась, там отаборувались Ізрайлеві сини. По слову Господньому рушали в дорогу сини Ізрайлеві, і по слову Господньому отаборувались; по всї днї як зоставалась хмара над храминою, стояли вони табором. І як хмара стояла довгий час над храминою, тодї відправляли сини Ізрайлеві службу Господеві й не рушали в дорогу. І тодї ж стояла хмара тільки кілька день над храминою: — по слову Господньому ставали табором вони, і по слову Господньому рушали дальше. І бувало, що зоставалась хмара з вечора до ранку, а в раньцї піднялась хмара, тодї рушали вони в дорогу; або один день і одну ніч, і хмара піднялась, то рушали вони дальше; Або два днї, або місяць, або й довше; як зоставалась хмара над храминою спочиваючи над нею, то стояли сини Ізрайлеві табором і не пускались в дорогу; а як піднялась вона, в гору, тодї йшли в дорогу. По слову Господньому становились вони станом, і по слову Господньому рушали дальше; пильнували вони служби Господньої по слову Господньому через Мойсея.» (4 Мойсея 9:17-23).

Багато хто з тих, що віддали себе проводові Святого Духа, потрапляє у велику неволю й мучиться, бо має спонукання, які, як вони бояться, можуть бути від Бога, але в яких вони не певні. Якщо вони не послухаються цих спонукань, то бояться, що не послухалися Бога, а інколи уявляють, ніби відігнали Святого Духа, засмутивши Його тим, що не пішли за Його проводом. Усе це зайве. Утвердьмося в думці, що Божий провід ясний. «Бог сьвітло, і нїякої у Нього темряви» (1 Йоана 1:5). І всякий провід, що не ясний, — не від Нього. Тобто якщо наша воля віддана Йому. Звісно, занедбання може походити від невідданої волі. Але якщо наша воля віддана Богові, ми як Божі діти маємо право впевнитися, що провід від Нього, перш ніж послухатися.

Ми маємо право прийти до нашого Отця й сказати: «Небесний Отче, ось я. Понад усе я бажаю виконувати Твою волю. Тож зроби її ясною для мене, Твоєї дитини. Якщо те, до чого я відчуваю спонукання, — Твоя воля, я це зроблю, але зроби ясним, як день, чи справді це Твоя воля». Якщо це Його воля, небесний Отець зробить це ясним, як день. І вам не треба й не слід робити цього, доки Він не зробить це ясним, і вам не треба й не слід осуджувати себе за те, що ви цього не зробили. Бог не хоче, щоб Його діти перебували перед Ним у стані осуду. Він хоче, щоб ми були вільні від усякої турботи, тривоги, неспокою та самоосуду.

Будь-який земний батько показав би ясно дорогу своїй дитині, яка просить її знати, а тим більше наш небесний Отець зробить її ясною для нас; і доки Він не зробить її ясною, нам нічого боятися, що, не роблячи цього, ми не слухаємося Бога. Ми не маємо права диктувати Богові, як Йому давати Свій провід, — наприклад, просячи Його закрити кожну дорогу, чи просячи дати знак, чи вести нас, коли ми тицяємо пальцем у текст, чи будь-яким іншим способом. Наша справа — шукати й очікувати мудрості, але не наша справа диктувати, як її дати. Святий Дух наділяє «кожному, яко ж хоче» (1 Коринтян 12:11).

Зі сказаного про діло Святого Духа очевидні дві речі. По-перше, наскільки цілковито ми залежимо від діла Святого Духа на кожному повороті християнського життя і служіння. По-друге, яке досконале забезпечення для життя і служіння дав Бог? Яка дивовижна повнота привілеїв відкрита найсмиреннішому віруючому через діло Святого Духа. Важливо не стільки те, якими ми є від природи — розумово, морально, фізично чи навіть духовно. Важливо те, що Святий Дух може зробити для нас і що ми дозволимо Йому зробити. Нерідко Святий Дух бере того, хто, здається, від природи обіцяє найменше, і вживає його набагато більше, ніж тих, хто від природи обіцяє найбільше. Християнське життя не слід жити у сфері природного темпераменту, а християнську працю не слід виконувати силою природних обдарувань: християнське життя слід жити у сфері Духа, а християнську працю виконувати силою Духа. Святий Дух готовий і палко бажає виконати в кожному з нас усе Своє діло, і Він зробить у кожному з нас усе, що ми дозволимо Йому зробити.

Ви завершили: Святий Дух посилає людей до певних ділянок праці

Назад Далі