Розділ 78 · 2 хв читання · 3 хв слухання
Людина не має в собі нічого доброго й нічим не може хвалитися
Учень
ГОСПОДИ, що таке людина, що Ти пам’ятаєш про неї, або син людський, що Ти відвідуєш його? Чим заслужила людина, щоб Ти дав їй Свою благодать? Яку причину маю я, Господи, нарікати, якщо Ти покинеш мене, або що можу заперечити, коли Ти не робиш того, про що я прошу? Ось що я можу думати й казати цілком правдиво: «Господи, я ніщо, сам із себе не маю нічого доброго; мені бракує всього, і я завжди хилюся до нічого. І якщо не матиму Твоєї допомоги й не буду внутрішньо зміцнений Тобою, то стаю зовсім літеплим і млявим».
Але Ти, Господи, завжди той самий. Ти перебуваєш повіки, завжди добрий, праведний і святий; усе чиниш добре, праведно і свято, мудро всім розпоряджаючи. А я, що радше готовий іти назад, ніж уперед, не перебуваю завжди в одному стані, бо змінююся разом із порами. Проте мій стан швидко поліпшується, коли Тобі це до вподоби і коли Ти простягаєш Свою руку допомоги. Бо Ти один, без людської допомоги, можеш допомогти мені й так сильно зміцнити мене, що моє серце більше не мінятиметься, а навернеться й спочине тільки в Тобі. Тож якби я добре вмів відкинути всяку земну утіху — чи то щоб здобути побожність, чи то з тієї потреби, яка за відсутності людської розради змушує мене шукати тільки Тебе, — тоді я міг би слушно сподіватися Твоєї благодаті й тішитися даром нової утіхи.
Дяка Тобі, від Якого все походить, щоразу, коли мені добре. Перед Тобою я — марнота й ніщо, людина слабка й непостійна. Чим же мені хвалитися і як можу я бажати, щоб мене високо цінували? Хіба тим, що я ніщо? Але й це цілковита марнота. Справді, найбільша марнота — це лиха пошесть порожнього самохвальства, бо вона відводить від справжньої слави й позбавляє небесної благодаті. Адже коли людина вдоволена собою, вона не до вподоби Тобі; коли прагне людської хвали, втрачає справжню чесноту. Справжня ж слава і свята радість — хвалитися Тобою, а не собою, тішитися Твоїм іменем більше, ніж власною чеснотою, і не втішатися жодним створінням інакше, як тільки заради Тебе.
Нехай буде прославлене Твоє ім’я, а не моє. Нехай звеличується Твоє діло, а не моє. Нехай буде благословенне Твоє святе ім’я, а мені нехай не віддається жодна людська хвала. Ти — моя слава. Ти — радість мого серця. Тобою я хвалитимуся й радітиму повсякчас, а собою не хвалитимуся нічим, хіба тільки своїми немочами.
Нехай юдеї шукають слави, що від інших. Я ж шукатиму тієї, що від одного Бога. Уся людська слава, уся дочасна честь, усе світське становище — справді марнота й безумство порівняно з Твоєю вічною славою. О моя Правдо, моє Милосердя, мій Боже, о Пресвята Трійце, Тобі єдиному хвала й честь, сила і слава на всі безконечні віки віків.