Розділ 71 · 1 хв читання · 1 хв слухання
Неспокій душі — спрямування нашого остаточного наміру до Бога
Голос Христа
СИНУ Мій, не довіряй своєму теперішньому почуттю, бо воно скоро поступиться іншому. Доки живеш, ти мимоволі будеш підвладний мінливості. То ти веселий, то сумний, то спокійний, то знову стривожений, тепер побожний, а за мить — непобожний, іноді старанний, а іншим разом лінивий, то поважний, то легковажний.
Але людина мудра, чий дух добре навчений, стоїть понад цими змінами. Вона не зважає ні на те, що відчуває в собі, ні на те, звідки віє вітер мінливості, аби лише весь намір її розуму вів до належної й бажаної мети. Бо так вона може стояти неподільно, незмінно й непохитно, і простота її наміру невідхильно спрямована до Мене навіть серед стількох мінливих подій. І що чистіша ця простота наміру, то з більшою сталістю проходить вона крізь численні бурі.
Але багатьма способами око чистого наміру тьмяніє, бо його вабить усе приємне, що трапляється на шляху. І справді, рідко знайдеш когось цілком вільного від усякої плями самолюбної корисливості. Так юдеї колись прийшли до Віфанії, до Марти й Марії, не задля самого Ісуса, а щоб побачити Лазаря.
Тож око твого наміру мусить бути очищене, щоб воно було простим і правим. Воно має бути спрямоване до Мене, попри всі речі, що можуть стати на заваді.