Розділ 52 · 2 хв читання · 2 хв слухання
Розважай приховані присуди Божі, щоб не загордитися своїми добрими ділами
Учень
ТИ громом звіщаєш наді мною Свої присуди, Господи. Ти потрясаєш усі мої кості страхом і трепетом, і душа моя вельми налякана. Я завмираю в трепеті, коли розважаю, що й небеса не чисті перед Тобою. Якщо Ти знайшов неправду в ангелах і не пощадив їх, що ж станеться зі мною? Зорі падали з неба, а я — я, що є лише порох, — як можу бути зухвалим? Ті, чиї діла здавалися гідними похвали, впали в безодню, і я бачив, як ті, що їли хліб ангельський, тішилися свинячим лушпинням.
Отже, немає святості, якщо Ти, Господи, відіймеш Свою руку. Немає мудрості, якщо Ти перестанеш провадити, немає мужності, якщо Ти перестанеш боронити. Жодна чистота не певна, якщо Ти її не стережеш. Наша пильність нічого не варта, якщо нас не охороняє Твоє святе чування. Залишені самі собі, ми тонемо й гинемо, а навідані Тобою — підводимося й живемо. Ми справді непостійні, але Ти робиш нас сильними. Ми холонемо, але Ти запалюєш нас.
О, яким смиренним і малим я повинен вважати себе! Як мало повинен я цінувати все, що здається добрим у мені! Як глибоко повинен я коритися Твоїм незбагненним присудам, Господи, у яких я бачу себе лише ніщо!
О неосяжна вагото! О непрохідне море, де я бачу себе лише голим ніщо! Де ж тоді сховок для слави? Де може бути хоч якась надія на власну чесноту? Уся марна слава поглинута глибиною Твоїх присудів наді мною.
Що таке всяке тіло перед Тобою? Чи хвалитиметься глина перед Тим, Хто її виліпив? Як може пишатися марною славою той, чиє серце справді підкорене Богові? Увесь світ не зробить гордим того, кого істина підкорила собі. І не похитнуть язики підлесників того, хто всю свою надію поклав на Бога. Бо ось і ті, що говорять, — ніщо; вони минуть разом зі звуком своїх слів, а правда Господа пребуде по віки.