Розділ 4 · 3 хв читання · 4 хв слухання
Наука істини
ЩАСЛИВИЙ той, кому істина відкривається не в знаках і словах, що минають, а такою, якою вона є насправді. Наші думки, наші чуття часто обманюють нас, і ми розпізнаємо дуже мало.
Яка користь із довгих суперечок про заплутані й темні речі, коли за незнання їх нас не осудять у День суду? Нехтувати тим, що корисне й потрібне, і надмірно перейматися тим, що зайве й шкідливе, — велике безумство.
Маємо очі, і не бачимо.
Що ж нам тоді до філософських питань? Кому промовляє Вічне Слово, той вільний від мудрувань. Бо від цього Слова все, і про Нього все говорить, — Початок, Який і до нас промовляє. Без цього Слова ніхто не розуміє і не судить правильно. Кому воно стає всім, хто все до нього зводить і все в ньому бачить, той може заспокоїти своє серце й перебувати в мирі з Богом.
О Боже, Ти, що є істина, з’єднай мене з Собою у вічній любові. Мене часто втомлює багато того, що я чую й читаю, але в Тобі — все, чого я прагну. Нехай замовкнуть учені, нехай усе створіння мовчить перед Тобою; Ти один промовляй до мене.
Що зосередженіша людина і що простішою серцем вона стає, то легше розуміє піднесені речі, бо згори отримує світло пізнання. Чистий, простий і стійкий дух не розпорошується через численні праці, бо все чинить на честь Божу. А що він тішиться внутрішнім миром, то ні в чому не шукає власної вигоди. І справді, що завдає більше клопоту й страждань, ніж неприборкані бажання серця?
Добра і побожна людина впорядковує в думці справи, які має зробити, не за примхами лихої схильності, а за велінням здорового розуму. Хто мусить боротися тяжче, ніж той, хто намагається опанувати себе? Отже, такою має бути наша мета: перемагати себе, щодня ставати сильнішими, зростати в чесноті.
Кожна досконалість у цьому житті має домішку недосконалості, і жодне наше знання не позбавлене певної темряви. Смиренне пізнання себе — певніший шлях до Бога, ніж палке прагнення вченості. Не те щоб ученість чи знання слід було вважати злом — знання саме по собі добре й установлене Богом; але чисте сумління і доброчесне життя завжди треба ставити вище. Багато хто часто помиляється і досягає малого або нічого, бо прагне радше стати вченим, ніж добре жити.
Якби люди докладали стільки старання, викорінюючи вади й насаджуючи чесноти, скільки докладають, обговорюючи питання, не було б стільки зла і згіршення у світі, ані такої розхлябаності в чернечих спільнотах. Певно ж, у день суду нас не спитають, що ми читали, а що чинили; не те, як гарно ми говорили, а як добре жили.
Скажи мені, де тепер усі ті вчителі й наставники, яких ти добре знав за життя і які славилися своєю вченістю? Їхні місця вже посіли інші, і я не знаю, чи згадують вони коли-небудь своїх попередників. За життя вони здавалися чимось, а тепер про них рідко хто згадує. Як швидко минає слава світу! Якби ж то їхнє життя відповідало їхній вченості — тоді їхні студії й читання були б недаремні.
Як багато тих, хто гине через марне світське знання і через те, що мало дбає про служіння Богові. Вони стали марними у своїх мудруваннях, бо вибрали бути великими, а не смиренними.
Справді великий той, хто має велику любов. Справді великий той, хто малий у власних очах і за ніщо вважає найвищу почесть. Справді мудрий той, хто вважає все земне за безумство, щоб придбати Христа. А хто чинить Божу волю і зрікається своєї, той справді дуже вчений.