Розділ 7 · 17 хв читання · 21 хв слухання
Свідчення про служіння
Хочу додати кілька слів про те, як почалася праця, пов’язана з Божим зціленням, у цьому місті, і про деякі випадки, які я знаю.
Як я вже казав у попередньому розділі, одна з обітниць, які я дав Господеві у зв’язку з власним зціленням, полягала в тому, що я використовуватиму цю істину і свій досвід її на добро інших, як Він того вимагатиме й як мене поведе.
Це означало для мене чимало, бо мені треба було померти для великої частки консервативної респектабельності й турботи про свою церковну репутацію. Я інтуїтивно знав, чого може коштувати бути цілком вірним у цій справі, і водночас невимовно відсахувався від думки, що доведеться молитися з кимось іншим про зцілення. Я так боявся, що зганьблю Боже ім’я, вимагаючи того, що може й не збутися, що майже сподівався, що мені не доведеться особисто служити в цій справі, і був безмежно радий, що є інші брати, яких Бог уже підняв для цієї праці, і я охоче зміцнював би їхні руки.
Моє перше публічне свідчення про цю істину в цьому місті, дане в проповіді до моєї власної громади — тоді пресвітеріанської церкви в Нью-Йорку, — не викликало майже жодного спротиву. Через кілька тижнів мене попросили виступити на річниці молитовного зібрання на Фултон-стріт — у день похорону президента Гарфілда. Господь повів мене говорити відверто й згадати про справжній біблійний спосіб молитви за зцілення хворих безпосередньо в ім’я Господа Ісуса. Наприкінці моєї промови лише один чоловік відгукнувся словом — добрий старий пресвитер-наглядач Методистської єпископальної церкви, який відтоді вже відійшов до свого спочинку. Він дуже сердечно подякував мені й сказав, що вірить кожному моєму слову.
Невдовзі прийшло випробування в моїй власній родині. Моя донечка раптом тяжко захворіла на дифтерію. Її мати, яка тоді зовсім не вірила так, як я, наполягала на тому, щоб покликати лікаря, і дуже засмутилася, коли я просто приніс малу до Бога й прийняв її зцілення в ім’я Господа Ісуса. Тієї ночі, з білим, як сніг, горлом і з гарячкою, маленька страдниця лежала біля мене сама. Я знав, що якби хвороба протривала до наступного дня, у моїй родині настала б криза, і відповідальність поклали б на мене. Дорогий Господь теж це знав. Тремтячою рукою я помазав її чоло — це була перша чи друга людина, яку я взагалі помазав, — і прийняв силу Ісусового імені. Близько півночі на серці моєму лягла глибока тяжкість. Я кликав до Бога про швидке визволення. Уранці її горло було здорове, і мати, прийшовши провідати хвору, кинула на мене погляд, коли побачила, що виразки зникли, а дитина готова вставати й бігти гратися, — погляд, якого я ніколи не забуду. Від тієї години мене більше ніколи не просили кликати лікаря до мого дому. І Бог чудесно дбав про малих. Вони майже не знали хвороб, а щоразу, як хвороба приходила, Господь Сам її усував, окрім тих випадків, коли треба було засвоїти якийсь урок, — і тоді місце справжнього покаяння завжди приносило відновлення й визволення.
Приблизно тоді Господь повів мене почати особливу працю віри, якій відтоді присвячене моє життя. Вона аж ніяк не мала на меті навчати Божого зцілення, а проповідувати Євангеліє занедбаним масам на публічних євангелізаційних і безкоштовних зібраннях. Кілька років на цих зібраннях не звучало жодного слова про тілесне зцілення, бо наша найвища мета була вести людей до Христа, а не відштовхувати їх побічними питаннями. Але звістка про моє власне зцілення і зцілення моєї дитини тихо поширилася моєю невеличкою паствою, і один за одним люди приходили до мене спитати про це і чи не могли б і вони зцілитися. Я казав їм, що можуть, якщо повірять, як повірив я, і відсилав їх додому самим читати Боже Слово, роздумувати й молитися. Першою з них була дорога сестра, тоді широко знана в християнській праці, яка згодом стала дияконисою в нашому домі. Двадцять років вона страждала від хвороби серця. Близько місяця вона зважувала цю справу, а тоді, у своїй спокійній, рішучій манері, прийшла, щоб її випадок представили Богові. Вона миттєво зцілилася і кілька років невтомно трудилася, майже не знаючи, що таке втома. Зрештою вона завершила свою працю й заснула серед великого миру й благословення. Тепер один за одним люди почали приходити й питати про це, і зрештою виникло п’ятничне зібрання як місце й час, де всі, кого цікавила ця особлива тема, могли сходитися, навчатися й зміцнювати одне одного взаємними свідченнями. Відтоді це зібрання виросло до кількох сотень людей з усіх євангельських церков і з багатьох різних домівок.
Випадки зцілення, які я бачив за ці роки, заповнили б багато томів. Серед них були всі суспільні крайнощі, усі релігійні погляди, усі професії й заняття і всі різновиди хвороб. До мене приходили спіритисти, зрештою зламані служінням сатані, шукаючи визволення від своїх страждань, — але я ніколи не відчував свободи навіть молитися з такими без повного зречення цієї жахливої пастки. Мені довелося почути деякі сумні й ганебні викриття її зла. Приходили до мене й римо-католики, ніби звертаючись до якогось забобонного обряду. І іноді, коли їх терпляче навчали й вели до справжнього Спасителя, я бачив, як вони зцілювалися. Приходили люди й пропонували великі гроші, якщо їх чи їхніх рідних вимолять до здоров’я, але я ніколи не наважувався торкатися таких випадків, хіба що відсилав їх прямо до Христа й казав, що лише біля Його ніг, у справжньому покаянні й довірі, вони можуть сподіватися визволення. Приходили бідні грішники, шукаючи зцілення, а йшли, знайшовши спасіння. Багатьох людей привело до Христа їхнє бажання позбутися хвороби. Я ніколи не відчував, що можу вимагати чийогось зцілення, доки людина спершу не прийме Ісуса як Спасителя. Але я кілька разів бачив, як в одну й ту саму годину душа спасалася, а тіло зцілювалося. Я ніколи не дозволяв нікому дивитися на мене як на цілителя і не мав свободи молитися ні за кого, доки людина покладала бодай найменшу довіру на мене чи мої молитви або на щось інше, крім заслуг, обітниць і заступництва одного Христа.
Моєю найважливішою працею зазвичай було прибрати себе й свою тінь з дороги людей і поставити Ісуса повністю перед їхнім зором. Я бачив, як дуже прості й неписьменні християни раптово й славно зцілювалися й сповнювалися найдивовижнішою вірою, і бачив, як блискучі уми й християни з великою репутацією не могли торкнутися навіть краю Його одежі. Зазвичай вони не могли опуститися достатньо низько, щоб це зробити. Якось я бачив, як блискучий лікар підвівся на зібранні й виголосив про це вчену промову, а поряд з ним зцілилася від найтяжчої стадії сухот скромна дівчина, якій, коли я вперше її зустрів, ніби бракувало здібності збагнути саму думку, — і її вкорочена нога за мить подовшала на два дюйми. Я бачив, як цей благословенний дар Христа приносить полегшення й невимовне благословення в домівки багатьох бідних і знімає з виснажених і втомлених робітниць неволю, подібну до єгипетської залізної печі. І я бачив також, як він входить у домівки багатьох вишуканих, освічених і заможних, які не соромилися засвідчити добре визнання й дати шляхетне свідчення про Христа як повного Спасителя. Я бачив, як богослову часто відповідали після його найлогічніших нападів на цю істину — зціленням когось із його власної пастви, так що він не міг ні заперечити, ні пояснити. Іноді я приводив когось із цих простих людей до хвалькуватого безвірника й просив її розповісти йому свою просту історію, і він бував приголомшений, змушений замовкнути, а іноді й ішов глибоко вражений. Один з найблискучіших юристів цього міста сказав мені, що зовсім недавно цілком переконався в істинності християнства через зцілення нашого доброго друга Джона Елсі і через посвячене життя, що настало після нього. Часто я бачив, як світські жінки ламалися під глибоким усвідомленням гріха й починали шукати глибокого й справжнього релігійного життя завдяки справжнім і простим свідченням п’ятничного зібрання. Я бачив, як багато улюблених служителів приймали Господа Ісуса в Його повноті для душі й тіла, і деякі з найвідданіших і найвизначніших слуг Христових у цьому місті з гордістю визнають Його своїм Цілителем. Але я помітив і те, що церковна гамівна сорочка — найтяжчі кайдани з усіх, а страх перед консервативною й церковною думкою — найневблаганніша з усіх неволь. Чимало улюблених лікарів найвищого становища прийняли Ісуса як свого Цілителя і, коли їхні пацієнти готові до цього, охоче ведуть їх під Його опіку. Декого з них можна побачити на нашому п’ятничному зібранні, і багатьох з них можна зустріти в інших містах. Багато з найпосвяченіших християнських працівників і міських місіонерів знайшли цю дорогоцінну істину, і деяким довелося пройти гірке випробування упередженням і спротивом у своїх церквах і товариствах, але там, де вони були мудрими, вірними й відданими, Бог зрештою виправдав їх. Я помітив, що найдуховніші чоловіки й жінки в різних церквах зазвичай доходять до того, щоб побачити й прийняти цю істину. Коли Христос стає Тим, Хто перебуває в душі, і Особистою Реальністю в ній, важко не впустити Його й у тіло. Я не стикався з жодною серйозною практичною трудністю, коли йшлося про питання ліків. Якщо людина надає їм якоїсь ваги чи сама не має ясного Господнього проводу відмовитися від них, я ніколи не радив їй цього робити. Немає сенсу відмовлятися від ліків без справжньої віри в Христа. А коли людина справді віддає свою справу Христові й вірить, що Він за неї взявся, то, як правило, вона не хоче, щоб її торкалася будь-яка інша рука, чи навіть не бачить, що потрібно щось інше. Там, де люди мають справжню віру в надприродну допомогу Христа, ліки їм не будуть потрібні. А там, де такої віри немає, я ніколи не наважувався перешкоджати їм мати найкращу допомогу, яку вони можуть дістати. Я ніколи не відчував покликання наполягати, щоб хтось прийняв Боже зцілення. Я переконався, що краще подати істину й дозволити Богові їх вести. Часто, коли я найнаполегливіше радив людям не братися за це, доки вони не будуть цілком переконані, це лише ще сильніше спонукало їх до того і показувало, що вони мають справжню віру. Я ніколи не вважав, що Боже зцілення слід вважати самим Євангелієм. Воно — частина Євангелія, але ми трудимося набагато ревніше задля спасіння й освячення людських душ. Світська преса, зі своєю любов’ю до сенсацій, намагалася подати це вчення як особливого коника декого з нас, але насправді ми маємо лише одне публічне зібрання на тиждень для цього і сім — для духовного навчання й благословення.
Випадки зцілення були дуже різні. Одним з найдивовижніших у ранні дні була жінка, яка вісім років не згинала суглобів і стояла на наших зібраннях на милицях, не маючи змоги сісти впродовж усієї служби. Вісім років вона не сідала. Вона зцілилася в одну мить, ніби від дотику пір’їни, і всі присутні сповнилися подиву. Інша зцілилася від викривлення хребта. Дуже багатьох було визволено від фіброзних пухлин; і кількох — від злоякісних і невиліковних ракових пухлин. Ми мали два випадки, коли зламані кістки зрослися без хірургічної допомоги. Багато випадків найтяжчих форм хвороб серця, кілька — сухот і кілька відчайдушних випадків грижі, коли вийти пішки, як вони вийшли, було б смертю, якби Христос їх не підтримав. Параліч і розм’якшення мозку, епілепсія й танець святого Віта — усе це помітно вилікувано, а кілька випадків небезпечного божевілля також відновлено через молитву віри. Число таких випадків сягне тисяч. Навести навіть кілька з них докладно неможливо. Найбільша наша радість у тому, що плоди такі благословенні й славні — у посвячених життях, які так було відкуплено від загибелі й віддано Божій праці та потребам людей. Одна з цих дорогих людей керує місією, де сотні приходять до Христа. Іншу її місійна рада не відпустила через хворобу, але Господь її зцілив, і тепер вона знову в Індії зі своїм чоловіком, проповідуючи Христа поганам. Дехто в Японії, дехто в Африці, дехто в Південній Америці, дехто в Англії, а багато — на вулицях і в провулках міста та в найревнішій праці по всій країні. Дякувати Богові за благословення, які вони отримали, і за благословення, якими вони стали.
Упродовж цих років Бог відчинив наш дім і дав нам змогу приймати в його стінах сотні Його дорогих дітей і бачити, як вони виходять у силі й благословенні. Інші доми розкидані по цій та інших країнах, і вже велике множество в цій та інших країнах береться за руки й співає разом, ідучи додому.
«Прославляй, душе моя, Господа, і не забудь усї добродїйства його! Благослови, душе моя, Господа, і все внутро моє — сьвяте імя його! Він прощає всї несправедливостї твої, сцїляє всї недуги твої; Він вибавляє тебе із могили, вінчає тебе ласкою і милосердєм; Твою старість добром ситить, молодість твою, як у орла, відновляє.»
ДОДАТОК.
ТАК ЗВАНА «ХРИСТИЯНСЬКА НАУКА».
Багато людей дивним чином плутають цю дивну антихристиянську оману з Божим зціленням, і багато тих, хто мав би знати краще, підступно втягуються в її пастку через численні поверхові брошури й видання, які вона поширює, не згадуючи про її справжнє вчення й безбожну філософію і містячи лише кілька простих і на вигляд нешкідливих порад про те, щоб не зважати на симптоми тощо. Тому ми додаємо з наших власних та інших книжок кілька ретельних тверджень про її справжній характер, з прямими цитатами з її власних визнаних авторитетів. Ця філософія заперечує, що Ісус Христос прийшов у тілі. Вона заперечує реальність Христового тіла; отже, у своєму вченні вона антихристиянська. Це не Боже зцілення. Між ними немає жодного спілкування. Це одна з облуд знання, що фальшиво так зветься. Вона підірвала б християнство. Це найзгубніше безвір’я. Вона цілком скасовує спокуту, бо коли немає гріха, не може бути й відкуплення. Я волів би все життя хворіти, зазнаючи всякої тілесної муки, ніж бути зціленим такою брехнею.
Багато в ній невиразного й заплутаного, але скрізь, де вчення й засади викладено ясно, вони цілковито суперечать Писанню. Вона трохи схожа на буддизм, як хтось уже казав, але дуже схожа на англійський деїзм та ідеалізм у поєднанні з німецьким пантеїзмом. Вона прямо заперечує існування матерії, створення матеріального всесвіту Богом, спокуту Ісуса Христа й особливі вчення християнської системи. Вона висуває низку засад, деякі з яких ми наводимо з основної книжки пані Едді: ПЛАТФОРМА ПРИХИЛЬНИКІВ ХРИСТИЯНСЬКОЇ НАУКИ.
1. Що немає ні особового Божества, ні особового диявола, ні особової людини.
2. Що Бог є Принцип, а не особа, Розум, а не Матерія; що цей принцип є тим, чим його проголошує Писання, а саме Життям, Істиною і Любов’ю.
3. Що Бог, тобто досконалий Розум чи Принцип, який містить досконалу ідею, — це все, що є реальним чи вічним.
5. Що Дух є єдиною субстанцією, саме «підстава того, на що вповаємо, доказ (певність) річей невидимих». Духовне й вічне — це субстанція, тоді як матеріальне й тимчасове — не субстанція.
10. Що людина була і є ідеєю Бога, задумом Розуму; що ця ідея співіснувала з Розумом і була співвічною йому; отже, людина завжди була в Розумі, але Розум ніколи не був у людині. Ніколи не було матеріальної ідеї чи особової людини. Усе — розум, матерії немає; усе — гармонія, розладу немає; усе — Життя, смерті немає; усе — добро, зла немає; усе — Бог і Його ідея.
11. Що Наука визначає матерію чи смертне тіло як ніщо інше, як вірування й ілюзію. Якщо ви облягатимете хворобу, гріх чи смерть цим науковим розумінням буття, то пізнаєте, що наше твердження про Бога й людину істинне, а протилежне твердження про них — це помилка й розлад, які Істина виганяє. . . . Як міфологія поганського Рима поступилася духовнішій ідеї Божества, так і наше матеріальне богослов’я чи доктринальні релігії поступляться духовнішій ідеї Бога, ніж та, яку являє матеріальна людина, аж поки вся матеріальність не зникне в думці, і скінченне не поступиться безмежному, і не з’явиться безособова, необмежена й непомильна ідея та безособовий, безмежний чи нескінченний Принцип цієї ідеї, і «Твоє царство буде на землі, як і на небі».
13. Є лише один Дух, або Бог, отже немає ні духів, ні богів, і немає злого духа, бо Дух є Бог. Особовий Бог, особова людина, особовий диявол, злі й добрі духи — це богословська міфоплазма, прості вірування, що зрештою мусять поступитися протилежній науці про Бога й людину.
18. Що Життя, Істина і Любов є Трійцею, або Триєдиним Принципом, трьома в одному, тими самими в дії та сутності, і вони є одним Богом. Що Святий Дух — це божественна наука, яка відкриває й пояснює цей триєдиний принцип і веде в усю Істину; що Христос — лише інша назва Бога, а Ісус — ім’я людини. Зачаття Ісуса було духовним. Духовність Марії була прозорістю, крізь яку безсмертний Розум відбився в тій кращій подобі Істини й Любові — доброму й чистому Ісусі. До Маріїної ідеї Бога й задуму людини чоловічий, або чуттєвий, елемент думки не ввійшов, щоб заплямувати ідею; так Ісус став посередницькою, чи проміжною, ідеєю між Істиною й помилкою, між душею й чуттям, що не противилася Богові, що зцілювала хворих, розвіювала ілюзії чуття, або віру в Життя й Розум у матерії, і відкрила безособову Істину, а саме що душа й Бог — одне, і «Я», або Отець.
19. Що наша церква збудована на Христі — не особі, а Принципі, про який Христос сказав, що він є «дорога й правда, й життє»; що Християнська наука і є Дорогою, і її основи вічні.
Доктор Гордон з Бостона так підсумовує її вчення: Християнська наука називає себе «розумінням Бога», а це просто переклад грецького слова «теософія». Одну з основних аксіом теософії викладено в такому реченні: «Немає особового диявола. Те, що таємниче називають дияволом, — це заперечення й протилежність Бога. І коли Бог — це Я Є, або позитивне Буття, то диявола немає». Її платформа відкривається приголомшливим проголошенням, «що немає ні особового Божества, ні особового диявола, ні особової людини».
Окрім її очевидних суперечностей Божому Слову, мусимо визнати й те потрясіння, якого вона завдає нашому благоговінню, коли ми чуємо, як про Ісуса постійно говорять як про метафізика й демонстратора Християнської науки — «найнауковішу Людину, яка будь-коли ступала по земній кулі»; коли нам кажуть, що причиною Його муки в саду було те, що Його торкнулася «цілковита помилка віри в життя в матерії»; що на хресті Він давав цьому світові «приклад і доказ божественної науки»; що Його християнство «знищило гріх, хворобу й смерть, бо це була метафізика, і особове чуття понесло хрест і досягло правиці досконалого Принципу».
Після сказаного навряд чи потрібно відрізняти «Християнську науку» від того, що Писання називає «молитва віри», яка, як сказано, «спасе болящого». Ніхто з тих, хто вірить цій обітниці чи користується нею, наскільки нам відомо, ніколи не вважав, що її виконання залежить від дії розуму на розум. Усі, хто визнає «зцілення вірою», як їх іноді називають, вважають, що вони є наслідком прямої й надприродної дії Бога на тіло страждальця. «Християнська наука» відверто заперечує дієвість молитви за одужання хворих. Вона каже: «Прохання до Бога зцілити хворих не має жодної сили привернути вухо любові, понад її повсякчасну присутність. Єдина корисна дія, яку воно має, — це розум, що діє на тіло через сильнішу віру, щоб зцілити його; але це одне вірування, що виганяє інше, — віра в особового Бога, що виганяє віру в хворобу, а не дає розуміння принципу, який зцілює», — «Наука і здоров’я», 171.
Тут протилежність між двома речами, що відрізняються, така виразна, що нам треба лише звернути на неї увагу.
Преподобний Грін Вуд із Чикаго додає такі сильні слова: «Головний наріжний камінь науки — такий постулат: безсмертна основа Життя — душа, а не тіло, Життя, а не смерть», тобто безсмертна основа Життя — це Життя, або Життя є власною основою. Але досить. Це дуже нагадує мишу, що бігає колами в мірці, ганяючись за власним хвостом. Хіба це не безпідставна тканина видіння?
Хіба це не те чаклунство, через звернення до якого Саул, цар Ізраїлю, втратив своє царство й життя і за яке за теократії карали смертю? Хіба це не гностична містика першого століття, яка твердила, що тіло нашого Господа Ісуса Христа — міф або, як тепер подають, ідея? Щоб протистояти цій гностичній містиці, Іван написав своє перше послання, де з Божою владою стверджує, що людина Ісус був не міфом, не «ідеєю», а справжньою особою — реальною людиною. Див. 1 Йоана 4:2, 3: По сьому пізнавайте духа Божого: всякий дух, котрий визнає Ісуса Христа, що прийшов у тїлї, є від Бога. І всякий дух, котрий не визнає Ісуса Христа, що прийшов у тїлї, не є від Бога; се дух антихристів, про котрого чували, що прийде, і тепер вже єсть у сьвітї. Розд. 5:1: Ісус єсть Христос. «Дїточки, хоронїть себе від ідолів.» Наостанок постануть лжехристи і лжепророки, й давати муть ознаки та дива, щоб звести, коли можна, й вибраних. Ви ж гледїть: ось я наперед сказав вам усе. Нехай усі стережуться, щоб, ідучи за цим блудним вогником, не виявитися не з вибраних, а ошуканими буддизмом і гностичною містикою, підступно підсунутими християнській Америці в цьому дев’ятнадцятому столітті під виглядом «Християнської науки»!