Євангеліє зцілення
Свідчення Писання

Розділ 5 · 46 хв читання · 59 хв слухання

Свідчення Писання

Цінність свідчень на цю тему не викликає сумніву. Вони цілком біблійні; і часто вони приносять Євангеліє на особистий рівень, у безпосередній дотик зі стражденним, чого саме лише абстрактне вчення зробити не може.

Але вони завжди мають бути простими, скромними, якомога менш особистими й ілюструвати засади. Такий характер мають усі свідчення Писання. Ми коротко розглянемо кілька з них.

ВИПАДОК ЙОВА. Йова 1 і далі.

Це найдавніший випадок, докладно описаний у Писанні.

1. Його хвороба прийшла від дотику сатани. Про участь сатани в хворобі найвиразніше навчає й наш Господь, і його сила досі не зменшилася. 2. Хворобу Йова Бог допустив. Вона мала спонукати його дослідити своє серце й побачити, як цілковито він потребує освячення. 3. Хвороба не освятила його, а лише виявила ще глибше його гріх і самоправедність. Хвороба нікого не очищає, хоча й може привести нас до того, щоб ми побачили свою потребу в святості й прийняли її від Бога. 4. Його хворобу було знято, коли він побачив свій гріх і визнав його перед Богом. Це сталося з ним, коли Бог об’явив Себе. Тоді він вигукнув: «А тепер мої очі бачать тебе; тим то я зрекаюсь слова мого та каюсь в поросі й попелї.» Потім прийшло його повне виправдання, а з ним — дух прощення й любові до його ворогів. А тоді, коли він помолився за них, Господь повернув із неволі його самого. Коли ми стаємо правильно перед Богом, нам не потрібно багато молитися за себе. Коли ми молимося за інших, наше власне благословення часто приходить само. Зцілення Йова зробило все новим, і всі його благословення подвоїлися. І, без сумніву, найглибшим з усіх було духовне благословення. Як повчально спостерігати, як цей випадок лежить у Божих руках, доки душа не готова засвоїти свій духовний урок, а тоді прийняти з Божої руки життя й відновлення!

ПОРАНЕНІ ІЗРАЇЛЬТЯНИ І МІДНИЙ ЗМІЙ. 4 Мойсея 21.

1. Ця хвороба прийшла від гріха. Вони нарікали, і Бог дав їм, на що нарікати. Скаржитися — справа серйозна, бо це напевно приведе те, чого ми боїмося, або щось гірше: «Страшне, чого я боявся, те й постигло мене».

2. Ця хвороба прийшла від сатани — від змія. Так і досі він жалить наше життя й отруює нашу кров. Це був вогняний змій. На єврейській мові тут стоять слова, які Куліш передає як «гадюки сарафи», тобто змії-серафими. Не всі наші духовні противники — плазуючі черв’яки. Багато з них — високі й надзвичайно мудрі. 3. Ліки мали подобу хвороби; одне слово, це було зображення змія, з якого видалено отруту, і промовиста вказівка стражденному таборові та враженому гріхом світові, що сатану позбавлено жала, а хвороба й гріх — лише тіні того, чим були колись. У тому мідному змієві була також думка про Ісуса, Якого зроблено за нас, — Ісуса, Який прийняв мерзенне й зганьблене ім’я грішної людини і Якого Бог зарахував, а люди трактували так, ніби Він справді був змієм і злочинцем. Так Він для нас вийняв жало в сатани, гріха і смерті й вивісив на піднятому хресті трофей перемоги. 4. Зцілення приходило через погляд на мідного змія. У погляді — невимовна сила. Погляд зла студить душу. Погляд чистоти й любові її преображає. Око вносить у душу те, на що дивиться. Дивлячись на сонце, ми маємо його присутнім в оці. Погляд на Ісуса вносить Його життя в усе наше єство.

Це було тілесне життя. Те саме життя й досі приходить від хреста і для душі, і для тіла, доки ми дивимося на Ісуса.

НААМАН. 2 Царів 5.

1. Це був показовий випадок хвороби. Проказа була особливим прообразом гріха, що руйнує і душу, і тіло. Вона була особливим тавром тілесних наслідків гріха. 2. Знаряддям цього зцілення спершу була єврейська служниця; і з її великої користі ми дізнаємося, як Бог може вжити дуже скромного вісника й мимохідь сказане слово. Ба більше, трохи згодом власні слуги Наамана своєю мудрою порадою врятували для нього його благословення. 3. Далі треба було засвоїти урок смиренної і слухняної віри. Горде «я» й воля Наамана мусили померти, перш ніж його тіло могло зцілитися Божим дотиком. І тому Єлисей зустрічає його пишний почет зі спокійною незалежністю й посилає йому просте й принизливе для гордості веління сім разів обмитися в Йордані й стати чистим. Хворих часто глибоко ранить наша позірна неуважність, але Бог інколи саме так навчає їх смирення віри й забирає їхні думки про себе та інших. Нааман, як і всі інші горді грішники, спершу відкидає хрест і вже ладен втратити своє благословення, коли слово чесної відвертості від його слуг приводить його до тями й посилає до Йордану. 4. Віра Наамана полягала в тому, що він зробив саме те, що сказав йому пророк. Він прийняв Божий шлях без жодних застережень і тримався його, доки не прийшло благословення. Можливо, і першого, і другого, і шостого разу не було жодної ознаки зцілення; але він не зупинявся, і нарешті прийшло дивовижне благословення — тіло, як у малої дитини, і визнання та поклоніння одному лише великому Єгові, Якого він знайшов.

5. Його прохання про дар землі з місця, де його зцілено, було гарним прообразом того Завдатку більшого майбутнього, Якого й ми приймаємо, — Святого Духа. Слово «завдаток» означає жменю ґрунту. Нааман забрав додому жменю ханаанського ґрунту; а ми у своєму зціленні приймаємо завдаток Духа — частку Неба, розпочату на землі. 6. Гарно бачити, як Єлисей відпускає його, щоб той спирався лише на Бога. На його запитання про поклон у домі Риммона Єлисей не дає прямої відповіді, а покладає його на одного лише Бога й велить йому йти з миром. Якою малою видається тут людина! І яким простим і славним є Бог! 7. Але й сатана мусить докласти руку. І зазвичай він показує її в якійсь корисливій затії, як у Гехазі. Так і досі спіритизм та споріднені з ним сатанинські мистецтва намагаються торгувати Божими речами. Але придивіться — і ви побачите прокажену руку й обличчя, білі, як сніг.

ЄЗЕКІЯ. 2 Царів 20.

1. Це був безнадійний випадок. Усі людські міркування про те, яку роль у його зціленні відіграли ліки, мав би покласти край той факт, що він був поза досяжністю будь-яких ліків, бо навіть Бог сказав: «вмреш, не одужаєш». Тож людина й засоби не могли мати жодного стосунку до його зцілення; воно було цілком Боже. 2. Він у смиренні звернувся до Бога. Він не намагався знайти допомогу в людини. Він безпорадно кинувся на Господню милість. Його молитва не була дуже довірливою; але Бог почув його безпорадний крик і послав визволення. 3. Відповідь на його молитву була певна і ясна: ще п’ятнадцять років життя від Самого Бога. Її було послано Ісаї й передано Єзекії; і той одразу повірив їй і почав славити Бога. 4. Її супроводжував подвійний знак. Спершу тінь на сонячному годиннику повернулася на 15 ступенів, а потім — пластир із фіг. Обидва названо знаками. Фіги не були ліками, бо ліки нічим не могли допомогти, а символом, і тому їх приклав пророк, а не лікар. 5. Те, що сталося після його зцілення, було його негідне. Як каже Писання, «не подякував Езекія за послані йому добродїйства; бо згордїло серце його», і через багато років гіркі плоди його гріха й безумства й далі доводили, яка це урочиста річ — приймати великі Божі милості і як свято мусить бути вжите для Нього наше відкуплене життя. Люди постійно питають: «Хіба випадок Єзекії не доводить, що ліки вживати правильно?» Ні. Він доводить, що правильно робити саме те, що Бог велить нам щодо нашого зцілення. Бог сказав Нааманові обмитися в Йордані. Будь-що інше було б непослухом. Бог сказав Єзекії прикласти фіги. Будь-що інше було б непослухом. Якби Бог сказав нам прикладати фіги, будь-що інше було б непослухом. Але Бог сказав нам уживати помазання оливою й молитву віри — то чи буде щось інше справжнім послухом?

СИН ЦАРСЬКОГО ДОСТОЙНИКА. Йоана 4.

Це було перше Христове чудо зцілення. Здається, воно особливо промовляє до нашого часу.

1. Воно вчить нас, що нам не потрібна тілесна й видима присутність Ісуса, щоб Він нас зцілив. Він був далеко від цієї хворої дитини і просто промовив слово сили, яке з усемогутньою енергією подолало відстань між ними, так само як воно й досі може сягнути з Неба на землю. «О, якби Він тільки був тут!» — кажете ви. Ні, Його перше велике чудо було вчинене на відстані, можливо, такій самій великій, як між землею і Небом. 2. Воно сталося через просту, голу віру, без бачення й знаків. Господь Ісус мусив відвести її ще далі від усього, крім Його простого слова. «Коли ознак та див не побачите, — вигукнув Він, — не увіруєте». А потім Він випробував його віру простим словом: «Іди, син твій живий»; і чоловік прийняв цей важкий урок, повірив голому слову, і дитина стала здорова. Він виявив свою віру тим, що спокійно повернувся назад і перестав наполягати, щоб Господь ішов з ним. 3. Цей випадок почався в певну мить і розвивався тихо й поступово, як і багато хто зцілюється тепер. «Спитав же в них про годину, коли полегшало йому». І відповідь була, що в певну мить гарячка відступила. Відтоді він одужував. Так і досі дорогий Учитель діє для всіх, хто Йому довіряє. Віра має і свої миті, і свої години. Ми мусимо навчитися приймати і те, і те: вважати, що смертельного удару завдано в мить, коли ми повірили, а потім іти далі, доки він не пройде всіх своїх ступенів благословення.

ЗЦІЛЕННЯ ПЕТРОВОЇ ТЕЩІ. Марка 1.

Це було друге записане Христове чудо зцілення. Він щойно прийшов із синагоги, де на подив людей вигнав біса. Петрова теща лежала в гарячці. Отже, це був випадок звичайної хвороби. І все ж наш Господь виразно розпізнає за гарячкою іншу дію. Бо Він «погрозив пропасницї», а це означає, що за нею стояв якийсь особовий і злий чинник, що її спричинив. Він не став би погрожувати простому законові природи. Де немає особової волі, там немає й вини. Ні, гарячка була лише пекучим дотиком бісівської руки; і саме їй Він погрозив.

Далі вона мусить діяльно вхопитися за цілющу силу, яку Він, стоячи над нею, готовий їй подати. Він узяв її за руку й підвів, і вона встала. Звичайно, тут був Його могутній дотик і всемогутня допомога. Але була також і її співпраця: вона вхопилася за Його простягнену руку, струсила з себе заціпеніння й утому хвороби, зробила зусилля встати — і встала. Так і ми мусимо відповідати на Його допомогу й силу.

А тоді вона вжила свою нову силу, щоб послужити Йому й іншим. Це був найкращий доказ зцілення і найкраще його застосування. Так і ми мусимо завжди віддавати своє нове життя Богові, і, служачи іншим та забуваючи про себе, ми побачимо, що наша власна сила постійно оновлюється. Коли ми віддаємо своє життя, ми його зберігаємо; і коли ми служимо іншим, Він подбає про всі наші потреби. Це благословенний обмін відповідальністю й турботою — побачити, що нам нема чого робити, крім як жити для Нього, а в Нього лише одна справа — жити для нас і задовольняти всі наші потреби.

ЗЦІЛЕННЯ НАТОВПУ. Маттея 8.

Наступні випадки зцілення, про які ми читаємо в житті Христа, — це велика кількість найрізноманітніших хворих увечері того суботнього дня, коли Він зцілив Петрову тещу. Вони збиралися цілий день і чекали, доки мине субота. І щойно настала шоста година вечора, вони обступили Його з усіх боків — дуже багато і з усілякими недугами, — і Він зцілив їх усіх. Перший урок, який ми засвоюємо з цих випадків, пов’язаний саме з тим, що вони чекали, доки мине субота. Це показує, наскільки їхні поширені уявлення про зцілення були схожі на безбожні уявлення нашої світської доби. Вони вважали тіло й усе, що до нього належить, суто світським. Тож зцілення було просто світським заняттям і як таке не годилося для святого суботнього дня. Хіба не цього самого навчило церкви християнського світу сучасне невірство? Лікування тіла — справа природних законів і ліків та світських лікарів, фах, який вивчають і використовують задля світського зиску, як і будь-яку іншу справу, але жодним чином не такий священний і святий, як спасіння й плекання душі. Поки що наш Господь зустрів їх на їхньому ж ґрунті; але незабаром настав день, коли Він свідомо й навмисно зціляв у суботу, щоб відкинути й розтоптати це безглузде й безбожне уявлення та показати людям, що тіло таке ж священне, як і душа; що його відновлення так само є частиною Божого відкуплення; що воно жодним чином не залишене на лише фахове лікування; що зціляти його — Його власне святе право і справа; і що це така ж свята й священна праця для суботнього дня, як богослужіння в храмі чи спасіння людських душ. Наступний урок, якого вчать ці випадки, — загальність Його зцілення. Він зцілив усіх, хто потребував. Він хотів показати, що воно не для улюблених випадків, як теща апостола, а для всіх бідних, грішних, стражденних людей, які можуть Йому довіритися.

А найвищий і найкорисніший з усіх уроків — те, як ці випадки пов’язані з пророцтвом Ісаї, що звіщає справжню природу Месії як Того, Хто несе хвороби й немочі. Отже, те, що Він зціляв цих стражденних, не було випадковим фактом; це не був особливий і винятковий вияв Його сили як Божого Сина. Це була справжня мета й задум Його Месійного служіння; і тому всі віки можуть прийти до Нього й покласти на Нього свої тягарі й болі.

Які глибокі й повні ці слова: «Узяв Він на себе недуги наші, й понїс болещі наші»! Він Сам — не Він і лікарі, а лише Він Сам; Він Сам — не Він і ми, а Він бере весь тягар на Себе й залишає нас цілком вільними; Він Сам — отже, зцілення не можна мати окремо від того, щоб мати Його. Воно все загорнуте в Ньому Самому. Його життя в нас, Його перебування в нас, Його тіло, Його плоть і Його кості. Він Сам узяв і поніс — не просто один раз, а навіки; не лише підняв, а й тримає та несе завжди. Благословенне Зцілення! Благословенний Цілитель!

ПРОКАЖЕНИЙ. Марка 1.

Це сталося незабаром після того, під час однієї з Христових мандрівок Галилеєю.

1. Прохання цього чоловіка — добрий зразок того стану душі, у якому ми знаходимо пересічного християнина. Він цілком упевнений у Христовій силі зцілити, але дуже непевний щодо Його готовності. Якщо вже друг збирається в мені сумніватися, я волів би, щоб він прийшов до мене й сказав: «Я певен, що ти допоміг би мені, якби міг», ніж: «Я знаю, що в тебе є сила мені допомогти, але я мало вірю, що ти схочеш це зробити». Коли ж люди побачать, що ці легковажні добродушні розмови про Божу волю містять найтоншу й найобразливішу недовіру? 2. Христова відповідь йому виразна й рішуча, і вона мала б розв’язати питання про Його волю зціляти щирого й довірливого стражденного: «Хочу; очистись». Тут немає ні ухильності, ні двозначності, ні вагання, ні умов. Це велика, швидка, царська відповідь, і в ній усі віки можуть почути Його слово до всіх нас. 3. Христів дотик дуже багато означав для прокаженого. Давно вже рука любові не торкалася його. Це не був холодний чи механічний дотик. Він був зворушений милосердям. У ньому було все Його любляче серце і саме Його життя. Так, Він допомагає нам не тому, що Його зобов’язує обітниця, а з переповненою любов’ю й безмежною поблажливістю. Він торкається нашого безсмертного життя Своїм і змушує наші прокажені серця тремтіти від свіжої теплої крові Його єства. 4. Потім він мусить піти до священика в Єрусалимі, належно визнати й засвідчити, і стримати всяке інше свідчення, доки не засвідчить перед релігійною владою народу. Так і ми мусимо свідчити про Його могутні діла в нас, і мусимо робити це там, де Він хоче, можливо, у найважчому для нас місці й перед самим обличчям релігійної гордості та спротиву. Від Галилеї до Єрусалима була далека дорога, але якщо наше свідчення вимагає такої самої великої жертви заради Нього, хіба Його любов не варта всього цього?

РОЗСЛАБЛЕНИЙ. Марка 2.

1. Це одне з найпримітніших Христових чудес зцілення, бо тут Він уперше пов’язав учення про гріх із хворобою і заявив про Своє право прощати гріхи на землі. І з цієї миті Його вважали богохульником. Цей бідолаха прийшов по зцілення, але Господь побачив глибшу потребу, яку треба було задовольнити спершу. Його духовне життя мало передувати тілесному. І тому Він спершу промовляє слово прощення: «Сину, оставляють ся тобі гріхи твої». Так і ми завжди мусимо починати. І скільки людей саме потреба в зціленні привела до самої думки про спасіння! 2. Далі йде його тілесне зцілення. Але й це він мусить прийняти сам, вправляючи сміливу, слухняну віру. Він не був зцілений, лежачи на тій постелі. Він мусить устати, прибрати свою постіль і піти. Христос не зцілить вас у вашому ліжку. Ви мусите встати й ступити на Його силу. 3. Він був зцілений не вірою тих людей, що принесли його до Ісуса, як зазвичай думають, а своєю власною. Їхня віра поклала його до Ісусових ніг і принесла йому слово прощальної милості. Але зцілення мусила прийняти його власна віра. І то мала бути справжня віра, щоб устати перед тим натовпом і понести свою постіль. Віра інших може багато для нас зробити, коли додається до нашої власної, але невіруюче серце нічого не може дістати від Господа.

4. Місце зцілення як запоруки прощення і знаку Христової спасительної сили дуже урочисте. Він зцілив цього чоловіка, щоб вони знали, що Син чоловічий має власть оставляти на землї гріхи. І Христос завжди хоче переконати світ у реальності Свого Євангелія Своїми тілесними чудесами. Як ми можемо чекати, що люди повірять у реальність Його духовних дарів, коли Він не являє досить сили, щоб подолати тілесні лиха нашого життя? Яке право має будь-яка людина бути певною, що хоч якась частина її віри реальна, коли її віра ще ніколи не мала досить сили, щоб здійснити бодай щось справді важке в її практичному житті?

КУЛЬГАВИЙ ПРИ ВІФЕЗДІ. Йоана 5.

1. Це чудо сталося в Єрусалимі приблизно в середині Його служіння. Це був Його перший відкритий і свідомий випадок зцілення в суботу, і його було навмисно задумано, щоб кинути виклик їхнім безглуздим уявленням про світську природу хвороби й зцілення та показати їм, що зцілення досить священне, щоб його чинити в суботу, і щоб воно було частиною Його духовного служіння. Багато людей і досі бояться надміру звеличити значення тіла, забуваючи, що коли Христос торкається його, Він робить його каналом і посудиною всякого святого життя й благословення. 2. Наступний великий урок цього випадку стосується безумства того, на що люди покладаються для зцілення. Цей чоловік чекав зцілення від джерела Віфезди і мав якесь забобонне уявлення, що воно час від часу збурюється цілющою силою. А виявляється, що вірш про ангела, який у певні часи сходив туди, — пізніша вставка, і все те було лише пустою вигадкою. Такі ж безглузді й фальшиві надії тих, хто чекає зцілення від земних джерел. Вони розчаровують або зникають, як Віфезда з її фальшивою легендою. Коли Господь узявся його зцілити, Він не звернув жодної уваги ні на Віфезду, ні на будь-які інші засоби, а промовив одне слово сили й звелів йому йти в Божій силі. 3. Тут є урок і для тих, хто чекає, хто лише сподівається, що колись прийде день допомоги, і так сподівається аж до могили. Коли Ісус зцілив його, Він розвіяв усе його мрійливе майбутнє й поставив його на практичний і твердий ґрунт теперішнього рішення. Так і досі надію часто приймають за віру. Ознака віри та, що вона завжди теперішня і бере благословення тепер. 4. Ще один дуже важливий урок — безумство й безпорадність того, щоб спиратися на інших. «Господи, чоловіка не маю, щоб, як зібєть ся вода, вкинув мене в купіль» — це вираз млявої залежності сотень людей і нині, які чекають зцілення через допомогу інших і паралізують усю свою власну силу й здатність вірити, дивлячись на чиюсь віру й молитви. Інші не можуть нам допомогти, доки ми самі твердо не повіримо. Якщо ми чіпляємося за них, наші руки сковують і заважають їм, як потопельник, що чіпляється за свого рятівника, і обидва можуть піти на дно разом. Але коли ми самі виразно тримаємося Христа, тоді Він може дати нашим друзям так само міцно вхопитися за Нього для нас і разом із нами. 5. Знову ж таки, «Хочеш одужати?» виражає справжній елемент дієвої віри. Вона діє через тверду й рішучу волю. Віра — це не просто сила волі, але її осідок і її царина — воля. Це наймогутніше, що Бог дав людині, і ніхто не може багато дістати від Бога без твердого й рішучого вибору. Ми мусимо спершу побачити, що Його воля — зробити нас здоровими, а тоді мусимо вимагати цього для себе з такою силою й наполегливістю, які понесуть із собою всю силу нашого єства. 6. Ще одного уроку мусить навчити нас цей бідний страждалець: «не гріши більш, щоб гіршого тобі не стало ся». Не завжди, але часто такі довгі й страшні недуги є прямим наслідком якогось гріховного потурання собі. Не одне життя сьогодні безсиле через таємний гріх юності. Тому мусить бути виразне розпізнання, визнання й зречення всякого гріха, а відкуплене життя мусить бути чистим і пильним, якщо воно хоче зберегти Його священне життя. Кожне серце й сумління мусить відповідати саме за себе, і Божий Дух зробить це дуже ясним для всіх, хто бажає знати, щоб цілком послухатися. Але немає такого пробного каменя, що досліджує так глибоко, як це Христове життя, і немає такого шнура, що прив’язує душу до жертовника святості священніше, ніж слова: «Я бо Господь, Бог твій, що виздоровлює тебе.» Це чудо не слід відокремлювати від бесіди, що йде за ним, про ЖИТТЯ, яке Христос прийшов дати. Воно було саме ілюстрацією того благословенного життя. Христове зцілення — це ні більше, ні менше як Його власне Боже життя, вдихнуте в нас, що оживлює наші безсилі душі й тіла і починає вічне життя вже тепер. Саме цього Він навчає їх тут: «Так і Син, кого хоче, оживлює.» «Прийде час, і нинї єсть, що мертві почують голос Сина Божого, й почувши оживуть.»

ЧОЛОВІК ІЗ ВСОХЛОЮ РУКОЮ. Маттея 12:10.

Це чудо було повторенням у Галилеї того сміливого уроку про зцілення в суботу, який Ісус щойно дав в Єрусалимі, зціливши безсилого при Віфезді. Обидва наголошують на тій самій великій засаді щодо свободи суботи, святості тіла й священності його зцілення.

Обидва також навчають того самого великого уроку про необхідність діяльної й наступальної віри, щоб прийняти Христову цілющу силу. Цей чоловік теж був безсилий — у своїй хворій руці. Він не мав у собі сили її підняти. Але він, попри все, мусить зробити зусилля волі й виявити силу; і не як пробу, а щиро, справді сподіваючись цього досягти. І коли він так зробив, Божа сила тихо й повністю зустріла його слухняну співпрацю й провела його до сили й перемоги. Так віра мусить робити те, на що ми не маємо сили, і коли вона йде вперед, прийде нова сила. Ноги мусять ступити вперед у глибину і навіть торкнутися холодних вод, ідучи далі, але Він не підведе. У пасивному чеканні не може прийти від Бога ні життя, ні сила. Ми мусимо поставити ноги на землю Ханаану, мусимо простягти руки, і взяти з дерева життя, і їсти, і жити повіки. Павук лапками спираєсь, та він і в палатах у царя буває. А багато християн не мають рук. У їхніх пальцях немає хватки, у їхній волі — витривалості, у їхній вірі — опори. Почуйте Його голос, ви, мляві: «ПРОСТЯГНИ РУКУ ТВОЮ».

У суперечці з фарисеями про цей випадок Ісус не залишає місця для сумніву в тому, як Він дивиться на зцілення у зв’язку з Божою волею. Він висміює їхні упередження проти того, щоб Він зціляв стражденного в суботу, і обстоює зцілення цього чоловіка, по-перше, на ґрунті простої людяності, — це не більше, ніж будь-хто зробив би для вола чи вівці, що впала в яму, — а по-друге, на ґрунті права: зробити це означає «добро робити», «життє спасати»; а не зробити — означає «зло робити», «погубляти» життя. Це не надто схоже на те, щоб уважати хворобу великим благом. І все ж ці лагідні й милосердні науки лише розлютили цих лихих людей; і коли вони бачать навіть, як Божа сила підтверджує Його науки і як чоловік стоїть зцілений перед їхніми очима, їх охоплює шаленство, і вони радяться, як би Його погубити.

Так і досі упередження засліплює людей щодо Божої правди й любові і сьогодні, як і колись, протистоїть Христовому служінню зцілення заради доктринальної послідовності.

ЖІНКА З ДУХОМ НЕДУГИ. Луки 13:10-20.

Цей чудовий випадок стався значно пізніше, але оскільки це було одне з Христових суботніх чудес і належить до того самого загального класу, що й щойно згадані, доповнюючи й підкріплюючи ті самі засади, ми наведемо його тут.

1. Природа її хвороби. Це був випадок безпорадного паралічу й каліцтва. Вона була згорблена й ніяк не могла випростатися. І це тривало довго. Вона перебувала в такому стані вісімнадцять років. Отже, це був, мабуть, найважчий хронічний випадок, який тільки можна було принести до великого Цілителя. 2. Причина її хвороби. Тут дивовижно ясне й гостре світло падає не лише на її випадок, а й на все питання хвороби. Господь виразно заявляє, що її недуги прийшли не з природних причин, а через безпосередню особову дію, дію злого духа, — що вона мала, як каже Писання, «ДУХА НЕДУГИ», який зв’язав саме її тіло. А згодом Він заявляє, що ЇЇ ЗВ’ЯЗАВ САТАНА, ось уже вісімнадцять років. Він не вважає це випадком Провидінням посланого виховання, а безпосередньою рукою диявола на її тілі. Тут неможливі ні ухилення, ні двозначність. І добре було б здригнутися тому, хто плекав і пестив якогось нечистого демона, ніби той був ангелом. 3. Питання Божої волі тут також стає дивовижно ясним. У християнській етиці немає більшого слова, ніж «ГОДИТЬСЯ», тобто «належить», «мусить бути». Це слово сумління, закону, Вічної Правди. Це линва, що зв’язує і Бога, і людину. Коли Бог каже «годиться», немає ні оскарження, ні компромісу, ні вибору — нічого, крім беззастережного послуху. Воно не означає, що щось можливе, чи дозволене, чи, можливо, варте того, щоб його зробити; воно означає, що це конче треба зробити і що не зробити цього було б НЕПРАВИЛЬНО. І Христос каже цим лихим людям, які ставили свої дріб’язкові упередження вище за Божу добру волю й щастя Його створінь: «ЧИ НЕ ГОДИЛОСЬ ОДЗВОЛИТИ ОД ВЯЗИЛА СЬОГО?» Це мало б розв’язати питання про те, як Бог дивиться на наше зцілення. 4. Але є ще одна засада, найбільша з усіх, яка обумовлює й обмежує це «годиться» і все інше в її випадку, — віра цієї жінки. Господь прямо називає її дитиною віри. Саме це й означає вираз «дочку Авраамову». І саме це робить її зцілення справою того, що «годиться». «Сю ж дочку Авраамову, що вязав сатана, бач, вісїмнайцять років, чи не годилось одзволити од вязила сього?» Чи Божа воля — зцілити всіх? Божа воля — зцілити всіх, хто вірить. Вираз «дочка Авраамова» означає більше, ніж просто віру. Він виражає дуже сильну віру — віру, яка, як і Авраамова, вірила без бачення і всупереч позірній неможливості. Чи маємо ми якийсь доказ такої віри з її боку? Маємо. Нам сказано, що Ісус покликав її до Себе й сказав: «Жінко, одзволилась єси від недуги твоєї.» В англійському Переглянутому перекладі сказано: «Він покликав її». Це означає, що Він вимагав, щоб вона спершу підійшла до Нього. Для цього потрібне було надприродне зусилля й віра, і тому вона мусила спробувати підійти, перш ніж Він її торкнувся. Тоді, коли вона підходила, Він оголосив, що справу зроблено: «Жінко, одзволилась єси від недуги твоєї»; і Він поклав на неї руки й завершив справу. Але її віра мусила виявити почин і, як Авраам, вийти, не знаючи куди, на голий заклик і силу Божу. Тоді справу можна було вважати зробленою. «Одзволилась єси». А тоді почали приходити й повні наслідки.

СЛУГА СОТНИКА. Маттея 8:5.

1. Перше, що примітне в цьому випадку, — це висока похвала, яку Христос дає тут вірі язичника, поганина, що мав так мало нагоди пізнати Бога й тішитися світлом. Найурочистіший урок у всій Біблії про віру полягає в тому, що найсильніше вона розвивалася в тих, хто мав мало світла, а найбільші переваги зазвичай зустрічалися з найбезпідставнішим невірством. Ті, хто не використовує негайно світла, яке має, навряд чи добре використають більше. Цей чоловік мав ледве більше світла, ніж те, якого навчився зі свого фаху, і уривки юдейського вчення, які він міг підхопити, але він був чесною людиною, наскільки знав свій обов’язок, і виявив свою любов до Божого народу та доброту до юдейської громади, синагогу якої збудував власним коштом. 2. Його сильна віра виявилася, по-перше, у тому, що він визнав абсолютну владу Христа над усіма силами всесвіту, так само як сам він керував своїми дисциплінованими вояками; і, по-друге, у тому, що він визнав, що самого лише Христового слова досить, щоб спинити хворобу в одну мить. Він просив від Господа неба й землі не більше як одне слово. І це одне слово він прийняв як указ, такий самий остаточний, як указ кесарів. Він визнав владу Христового слова. Воно проходить цим всесвітом, як великий і непереборний наказ, і навіть у руках малої дитини воно таке ж могутнє, як Його власна Всемогутність. Яка величезна сила закону! Хай один людський голос проголосить вирок того суду — і вся сила багатства й впливу безпорадна втримати того чоловіка від в’язничної камери. Слово, яке Христос сказав нам, — це слово закону, і коли віра вимагає його, усі сили пекла й землі не сміють йому опиратися. Це й є царина віри — взяти те царське слово й ужити його владу проти сил хвороби й гріха. 3. Смирення цього чоловіка — гарний супутник його віри. Він глибоко відчував, що не гідний Христових відвідин. Нечасто гордий римлянин визнавав себе не гідним чиїхось відвідин, але цей сотник відчував, що стоїть перед Тим, Хто більший за його імператора, і його дух схилився в смиренній пошані й поклонінні. Ми можемо підійти ближче. Він не лише ввійде під нашу стелю, а й зробить наше серце Своєю домівкою навіки.

ГАДАРИНСЬКІ БІСНУВАТІ. Маттея 8:28.

Цей випадок відкриває нам дуже важливий клас випадків — божевільних і хвороби розуму. Здається, немає підстав сумніватися, що за своїм характером і причиною вони й досі такі самі, як випадки біснування за днів Христа. Причини цих розладів наш Господь виразно приписує дії сатани. Сили, що тримала цього чоловіка, вистачило, щоб знищити три тисячі свиней. Які страшні сили може вмістити одне людське серце! Сила, яку злий дух виявляв на його тілі, даючи йому змогу розірвати будь-який ланцюг, що його могла накласти людська рука, може дати нам певне уявлення про те, як духовні сили можуть впливати на тіло — на добро чи на зло. Уся тілесна сила за своєю причиною духовна. Цей нещасний, здається, усвідомлював у собі дві засади: одна — його власна воля, що кволо боролася за свободу, друга — злі духи, що керували ним і чавили його волю під собою. Різниця між таким випадком і тим, хто добровільно віддався сатані, дуже велика. Господь зустрів цей випадок із глибоким співчуттям. Він бачив у ньому жертву сили, якій той не міг опертися, і словом наказу визволив його. Вмить увесь його вигляд змінився. Дикий і страшний божевільний сидить одягнений і при розумі біля ніг Ісуса. Жахлива сила, що опанувала його, незабаром виявилася в загибелі свиней. Сам він пригорнувся до свого Визволителя й хотів іти з Ним. Але Ісус знав, що його треба вивести на науку визнання й служіння, і одразу послав його стояти самому й розносити звістку у своєму краї. Кожен новий крок давав би йому нову впевненість і силу, і незабаром увесь край Десятимістя був так збурений його свідченнями, що шлях був приготований для відвідин Учителя й могутньої праці, яка завершилася нагодуванням чотирьох тисяч. Так і ми мусимо часто довіряти молодому учневі найсміливіше й найважче служіння та самостійність.

Лікування божевільних — одне з найважливіших питань, пов’язаних із темою віри. Справжні ліки — сила Христа. Без сумніву, це дуже складна тема; і в багатьох випадках бувають довгі й тяжкі випробування віри та потреба в тихих домівках, де таких людей можна відокремити, оберігати й поставити під вплив християнського навчання і віри. Наслідки того небагато, що вже було спробувано, показали, як багато можна зробити святою мудрістю й мужньою вірою.

ЖІНКА, ЩО ТОРКНУЛАСЯ ЙОГО ОДЕЖІ. Луки 8:48.

1. Найпрекрасніше в цьому чуді — те, як воно вкладене в серцевину більшого — воскресіння Яїрової дочки. Здається, ніби в цих чудесах-близнятах Господь хотів написати одним промовистим уроком дві засади, так гарно проілюстровані кожна окремо: з одного боку, абсолютну силу Бога, що діє навіть там, де немає нічого, крім смерті, а з другого — абсолютну силу віри, що бере все від Бога. Вони наголошують на двох дивовижних всемогутностях, які Христос поєднав: «У Бога ж все можливе.» і «все можливе віруючому». 2. Безпорадну природу її хвороби й безсилля людських лікарів показано досить прямо. Немає жодної спроби виправдати лікарський фах, а нам відверто сказано, що все, що для неї робили, лише погіршило її стан. Варто помітити, що найяскравішу картину всього цього дає нам саме лікар — Лука. 3. Перебіг віри й зцілення дуже вражає. Було три етапи. По-перше, вона повірила, що буде зцілена. Вона сказала: «Коли до одежі Його приторкнусь, спасу ся». Потім, по-друге, вона підійшла й торкнулася. Вона щось зробила. Особовий і живий елемент віри тут показано дуже яскраво. Віра — це більше, ніж вірування; це живий дотик до живого Спасителя. Це простягання усвідомленої потреби в нас, що шукає і знаходить своє задоволення в Ньому. Це не просто зовнішнє наближення і навіть не просто розумове наближення. Сотні тиснулися навколо Нього, але лише одна ТОРКНУЛАСЯ Його. Потім, по-третє, є свідоме прийняття після голого вірування й справжнього приходу. Зараз же зупинилася її кровотеча; почула вона в тїлї, що сцїлилась од недуги. Вона не спершу відчула, а потім повірила, а повірила, а тоді відчула. 4. Але її благословення треба було визнати. Христос не дозволить нам тримати Його дари без визнання. І ми не можемо довго втішатися ними й зберігати їх потай. Як рослини, вони потребують денного світла. І тому вся її жіноча соромливість мусила бути відкладена, і її боязке серце мусило розповісти про свої благословення біля Його ніг, щоб чули всі. Як багато ми втрачаємо через соромливість і мовчання! 5. І як багато вона здобула тим визнанням! «Бодрись, дочко: віра твоя спасла тебе; йди з упокоєм.» Дочка — утішена, зцілена й тепер послана в мир, той глибокий, Божий спокій, що приходить із Божим дотиком і є найбагатшою частиною спадщини, яку приносить віра. Не просто мир входить у неї. Вона входить у мир — у край такий широкий і родючий, що вона ніколи не дійде до його меж і не вичерпає його дорогоцінних скарбів. І невже один маленький вчинок віри заради її тіла міг принести все це глибоке духовне благословення? Так, найдорогоцінніша частина благословення, яке дає Його зцілення, — те, що воно зціляє все єство й вводить нас у єдність із Богом з такою повнотою, якої ми ніколи не пізнали б без цього живого й людського дотику. Справді, виявиться, що більшість великих духовних благословень, переживань і Божих об’явлень Його народові в Писанні почалися з того, що ми назвали б тимчасовими благословеннями. Авраам став батьком віри, повіривши Богові щодо сина. Яків став князем Ізраїля, вимагаючи тимчасового визволення. Даниїл побачив прихід Ісуса, коли просив про повернення з полону. Сирофінікіянка здобула свою незрівнянну перемогу заради стражденної дитини. І так само й досі те, що ми називаємо малим і буденним, як ті крихітні вісі на коштовних каменях у колесах наших годинників, — це саме ті осі, на яких обертаються найбільші духовні переживання; і довіра Богові щодо головного болю чи долара може навчити нас довіряти Йому щодо всієї повноти Його благодаті й святості.

ДВОЄ СЛІПИХ. Маттея 9:27.

Ця коротка історія ілюструє кілька важливих засад.

1. Сама лише молитва не зцілить хворих. Ці сліпі йшли за Ним від Яїрового дому, кричучи: «Помилуй нас». І все ж це не принесло відповіді. «Я сорок років молюся за своє зцілення, — кажуть нам інколи люди, — і мені не краще». Що ж, не дивно, бо якби ви молилися з вірою, то не молилися б так довго. 2. Сама лише присутність перед Христом не зцілить нас. Вони прийшли до Нього в дім, але все ще не були зцілені. Так люди ходять на зібрання, намагаються потрапити під духовний вплив і, здається, думають, що це принесе їм благословення. Можливо, вони навіть виразно приходять до Нього по допомогу й зцілення, а їм усе не краще. 3. Причину вказано в останньому кроці, що його тут показано. Усе це марне, якщо ми виразно не віримо, що Він справді робить для нас те, чого ми вимагаємо. «Чи віруєте ви?» — питає Він, а тоді промовляє великий закон віри, що визначає для кожного з нас міру наших благословень: «По вірі вашій нехай станеть ся вам.» Тоді Його дотик приносить зір і зцілення, і вони виходять у славне денне світло. У всьому є свій секрет; є таємна пружина чи шифр, яким можна відімкнути сейф. Є таємний шлях, яким той папір можна покласти перед урядом. Є секрет, яким можна запрягти й ужити могутні сили природи. І є секрет, що відчиняє небо й керує всіма силами й засобами престолу. Це не болісна молитва; це не великі труди; це просто ось що: «По вірі вашій нехай станеть ся вам.»

СИРОФІНІКІЯНКА. Маттея 15:21.

1. Це був ще один приклад віри там, де було мало світла чи нагоди. Сумнівно, чи ця жінка хоч раз у житті чула обітницю чи місце з Писання або бачила натхненного вчителя. Вона належала до чужого й проклятого народу, і все було проти неї. А коли вона прийшла до Ісуса, Він, здавалося, теж був проти неї. На її жалібний крик про допомогу Він «не відказав їй нї слова». На прохання Своїх учнів відпустити її, тобто виконати її прохання й відіслати, Він відповідає словами, які, здавалося, рішуче позбавляли її будь-якого права на Його милість. А коли нарешті вона припала до самих Його ніг і благала Його допомоги, Він відповів словами такими різкими й відштовхувальними, що підійти до Нього знову, здавалося, означало напрошуватися на образу. Він навіть назвав її собакою, — а на Сході собака є прообразом того, що нечисте й негідне спільноти, — і все ж, попри все це, її віра лише міцніла, аж поки вона нарешті не видобула з самої Його відмови довід на користь свого благословення. Труднощі не можуть зашкодити справжній вірі. Вони — саме те, що спонукає її рости.

2. Ми бачимо задум Господа в Його поводженні з нами, коли Він інколи ніби нам відмовляє. Протягом усієї тієї боротьби Він знав і любив її і бачив довіру, яка не прийме відмови. І Він лише чекав, доки вона виявиться повністю. Ба більше, Він випробовував її лише тому, що знав: вона витримає випробування й зрештою вийде, як золото. Так Він тримає нас біля Своїх ніг і навіть ніби відмовляє на наш крик, щоб викликати всю глибину нашої довіри й ревності. Мав Він із нею й іншу мету. Він вів її до смерті власного «я» і до усвідомлення гріха. І коли вона нарешті була готова прийняти Його суд про себе й стати на своє місце бідної, нікчемної грішниці, не гідної жодного з Його благословень, тоді вона могла прийняти все. Віра — це і спуск, і підйом, і смерть, і життя. 3. Її велика віра полягала не лише в її наполегливості, у тому, щоб триматися до кінця в настирливому благанні, а й у її винахідливості — знайти якусь підставу, на якій можна благати й вимагати благословення. Віра — це процес логіки, обстоювання нашої справи перед Богом, і вона завжди шукає, на що спертися. Її серце, здається, спершу спиралося на Його благодать і любов, яку вона якось відчула інстинктивно. Щось підказувало їй, що це спокійне, лагідне обличчя не може їй відмовити. Але все ж вона не мала від Нього жодного слова. Одне маленьке слово, один шепіт, одна найменша поступка — і їй було б досить. Але Він не сказав нічого, крім суворих, невблаганних слів відмови, — відмови, що ґрунтувалася на великих засадах і межах Його приходу, засадах, які, здавалося, робили неправильним, щоб Він їй допоміг. Нарешті Він промовляє слово, що, здається, зачиняє двері навіки. Не лише язичниця, а собака. «Не годить ся взяти в дїтей хлїб, і кинути собакам». Як вона це подолає? Дивовижно! Саме це стає мостом, яким вона переходить Йордан. Собака — це дає їй місце. Собака — що ж, навіть собака має якісь права. Вона вимагатиме своїх. Лише крихта. Те, чого вона просить, — лише крихта для Нього, такого великого, що могутні діла сили й любові падають з Його пальців, як крихти, але, о, як багато це для неї! Господи, я приймаю це. Я лягаю біля Твоїх ніг, біля ніг Твоїх дітей; я не прошу їхньої страви, а лише того, що від них лишається; того, що нічого в них не забере; того, що навіть тепер вони там, у Галилеї, мали досхочу, аж поки не відмовилися брати більше, — цього я смиренно вимагаю для себе й своєї дитини, і Ти не можеш мені відмовити. 4. Ні. Він не міг. Сповнений любові й подиву, Він відповідає: «Жінко, велика віра твоя: нехай станеть ся тобі, як бажаєш.» І могутнє діло сталося. «Як бажаєш». Тут знову ми маємо той самий елемент рішучості, твердої й зосередженої волі, яка необхідна для всякої сильної віри й дії. Це була та сама воля в заперечній формі — «Не пущу», — яка перемогла в Пенуїлі шістнадцять століть перед тим; і ці два випадки, обидва заради тимчасового визволення, — це парні картини переможної віри.

ДИТИНА, ОПАНОВАНА БІСОМ. Маттея 17:14.

Одразу після Преображення Ісус опинився віч-на-віч із силою сатани у вигляді випадку біснування, що не піддавався всім учням. Причиною їхньої невдачі був брак віри, а причиною їхнього невірства — їхня суперечка про особисті амбіції. Прийшовши до натовпу, Ісус докоряє за невірство, яке бачить з усіх боків, а потім кличе батька й дитину до Себе. Щойно батько починає говорити про труднощі випадку, він впадає в напад зневіри й кричить: «Коли що зможеш, поможи нам, змилосердившись над нами». Але Господня відповідь швидко приводить його до розуміння, що справа не в Христовій силі, а в його власній вірі. «Коли можеш у те вірувати, то все можливе віруючому». Він одразу усвідомлює величезну відповідальність, яку це на нього покладає, і бере її на себе. «Вірую, Господи; поможи моєму недовірству.» Ці два слова разом — велике слово Господа до нього і його слово до Господа — належать до найдивовижніших біблійних наук про віру. Перше говорить нам про можливості віри — все; вони рівні власній Божій всемогутності, бо єдиний інший, для кого все можливе, — це Бог. Віра справді бере й уживає Його власну Всемогутність. Друге визначає можливість віри — тобто наскільки ми можемо вірити? Багато хто проводить усе життя, гадаючи, чи можуть вони вірити. Інші, мудріші, як цей чоловік, роблять зусилля й простягають руку спершу, а потім кидаються на Бога, щоб Він підтримав і поніс їх у цьому. Якби він сказав: «Поможи моєму недовірству», не сказавши спершу: «Вірую, Господи», це було б марно. Якби він сказав: «Вірую, Господи», — і на цьому зупинився, це було б так само марно, бо це була б лише його власна сила волі. Він виявив свою волю, а тоді поклався на Христа щодо сили. Це і є віра. Вона вся походить від Христа і справді є Його власною вірою в нас, але ми мусимо взяти її й уживати твердою й рішучою рукою. Тепер приходить цілюща сила, але спершу вона, здається, лише погіршує справу і викликає такий відчайдушний опір сатани, що в цій боротьбі глядачі вважають дитину справді мертвою. Так часто, коли Бог починає нас зціляти, нам ніби стає гірше, і світ каже нам, що ми себе згубили. Але смерть мусить передувати життю, руйнування — відновленню. Не біймося, а довірмося Тому, Хто знає, і все буде добре. Він бере дитину за руку й підводить її, і біс залишив її навіки.

СЛІПИЙ У ВІФСАЇДІ. Марка 8:22.

1. Перше, що Христос зробив із цим чоловіком, — узяв його за руку й вивів за село, відокремивши його так від натовпу, давши йому час подумати й навчивши його ходити рука в руку з Ісусом і довіряти Йому в темряві. Так Він спершу бере всіх нас і виводить на самоті з Собою, задовго до того, як ми глянемо в Його обличчя чи дізнаємося, що Він нас веде. 2. Далі Він починає справу його зцілення простим помазанням як знаком і покладанням рук йому на очі. Наслідок — часткове зцілення, але викривлене й незадовільне. Так Він хоче навчити нас, що інколи наш поступ буде частковим і відбуватиметься послідовними етапами. Багато хто ніколи не йде далі цього першого етапу. 3. Є й третій етап — досконалий зір; і він приходить з однієї причини: погляду на Ісуса. «Бачу людей», — сказав він першого разу; і доки він бачив лише людей, він не бачив нічого ясно. Але другого разу Господь змусив його «позирнути вгору», і тепер він бачив ясно. Той один погляд на Ісуса, навіть крізь туман, зробив усе ясним і цілим.

СЛІПИЙ В ЄРУСАЛИМІ. Йоана 9.

1. Питання гріха у зв’язку з хворобою дістає в цьому випадку дуже важливе обмеження. Христос навчає Своїх учнів, що бувають випадки немочі, де не було жодного особливого беззаконня, крім спільної вини всіх людей, і біду було допущено, щоб дати Богові нагоду виявити Свою любов і силу у відновленні. 2. Зцілюючи цього чоловіка, Господь знову вжив простого знаку. Він помазав йому очі слиною і глиною. Ніхто не скаже, що це могло мати якусь лікувальну дію, щоб зцілити очі, сліпі від народження. Це був просто знак Його дотику. Потім Він послав його обмитися в купелі Силоам, і той прийшов видющий. Якщо хтось скаже, що в глині була якась сила, то з такою ж підставою можна додати, що він не прозрів, доки глину не було змито в купелі Силоам. Ця купіль була прообразом Христа і Святого Духа; Силоам — те саме, що Шило, і означає «Посланий». Вода означала Святого Духа, також Посланого від Отця і Сина. 3. Подальше свідчення цього чоловіка було надзвичайно славне. З гострим сарказмом він викрив непослідовність книжників і фарисеїв, які прийшли розпитати його про це й видобути з нього якийсь доказ проти Христа, що знову порушив суботу цим зціленням. Але скромний простолюдин виявився їм більш ніж до снаги, і суперечка, що за цим іде, надзвичайно гостра й цікава. Нарешті вони вдаються до грубої сили й виганяють його із синагоги. Але він — справжній мученик; і незабаром Ісус знову з’являється йому й відкриває Свою справжню природу і славу, і чоловік стає люблячим учнем.

СЛІПИЙ ВАРТИМЕЙ І ЙОГО ТОВАРИШ. Луки 18.

1. У крику Вартимея: «Сину Давидів» — було глибоке прозріння. Ісус тепер ішов, щоб заявити право на Свій престол, і титул, під яким Його мали знати, був «Син Давидів». Дивно, що Його власний народ був сліпий до Його права, а бідний старий сліпий першим його побачив. Так і досі мудрі сліпі — і так і досі сліпі бачать. 2. Ми бачимо наполегливу віру. Він кричав уголос; він кричав ще більше, коли його спиняли; він кричав і скинув свою одежу, навчаючи нас, що ми мусимо прибрати з дороги всі перешкоди. Він мав лише одне прохання: його палка віра зосередила всю свою силу в одному слові: «Господи, щоб очі наші відкрились». Не може бути сильної віри без сильного бажання. Млява молитва не має в собі досить рушійної сили, щоб піднестися до Бога. 3. Його зцілення було простим і славним. Була пауза, заклик, запитання, палка відповідь; слово промовлено, справу зроблено: він дивиться на прекрасну картину, на людей навколо себе й на обличчя Господа. А тоді він уже не дивиться далі, а здіймає свої радісні вигуки хвали й іде за Ісусом дорогою.

ЗАСОХЛА СМОКОВНИЦЯ. Марка 11:20.

Це єдине Христове чудо суду, і воно, здавалося б, погане джерело віри й розради. Але Христос зробив його нагодою для Свого найвищого вчення про віру, і воно справді є символом найглибшої й найніжнішої дії Його благодаті. Найбільша засада Писання — Спасіння через знищення, Життя через смерть. Життя світу — це знищення сатани, гріха і смерті. Освячення душі — це всихання природного життя. Зцілення тіла — це смертельний удар по корені лихого наросту хвороби. Є речі, які потребують Божого Вогню й Божої Святості. Бувають часи, коли ми хочемо більшого, ніж милосердя й лагідність, і весь дух прагне дотику гострого меча, що вбиває до кінця ту нечисту річ, яка видушує наше життя й чистоту. О, якою славною в такий час є Пожирна Святість Живого Бога! Ось що означає засохла смоковниця. «Ви б не тільки се смоківницї зробили…» — каже Він Своїм учням. Так, ми можемо промовити те могутнє слово віри, — і ось тіло всихає й помирає. Ми можемо промовити його знову, — і ось отруйне дерево хвороби засохло й починає всихати від кореня. І хоча листя й гілки ще якийсь час можуть зберігати свою форму й колір, ми знаємо, що смертельного удару завдано в корінь і справжню справу зроблено.

Секрет усього ось у чому: «Майте віру Божу.»

В англійській Біблії ці слова — «віру Божу» — подано лише на берегах (основний текст каже «віру в Бога»), і це читання на берегах настільки вище за основний текст, наскільки небо вище від землі. Віра Божа так само відрізняється від віри в Бога, як Христова віра від віри учнів, що трудилися над біснуватим хлопцем. Ісус справді хоче навчити нас, що ці речі зробить не менша віра, ніж така, як Його власна, і що ми можемо її мати й мусимо її взяти.

КУЛЬГАВИЙ БІЛЯ КРАСНИХ ДВЕРЕЙ. Дїяння 3:10.

Перше чудо Святого Духа після Христового вознесіння позначене найвиразнішим визнанням імені одного лише Ісуса як джерела сили в його звершенні й найчіткішим зреченням усякої людської сили чи слави в ньому. Апостоли виразно вживають те Ім’я як своє перше слово до чоловіка, а коли люди юрбою збираються довкола них і начальники кличуть їх до себе, вони знову й знову відмовляються від будь-якої участі в цьому, крім того, що лише представляють могутнє Ім’я й силу Того, Кого розіп’яли ті самі люди, що стоять перед ними. Тепер це не присутній, а відсутній Господь, Якого представляють Його служителі і Його Ім’я.

Крім того, саму віру, через яку чудо було вчинене й прийняте, так само виразно не визнано їхньою власною силою волі чи силою волі того чоловіка, бо вони виразно кажуть: «Віра, що через Него, дала йому се сцїленнє перед усїма вами.» Отже, і віра, і сила — це просто Сам Ісус, що діє й вірує в нас.

Крім того, саме чудо цінують лише як свідчення про Ісуса й нагоду ширше й дієвіше поширити Його слово. Вони не зупиняються, щоб ним дивуватися. Вони не дають йому поглинути їхню увагу, а спокійно продовжують свою більшу працю — проповідь Євангелія. Зцілення хворих — лише супутнє великій і цілій праці Євангелія і завжди має бути з нею пов’язане. Але кульгавий був незаперечним доказом на користь Євангелія, справжньою опорою в стінах молодої Церкви. «Бачивши чоловіка з ними стоячого сцїленого, не мали нїчого сказати проти.» Це чудово. Нам і досі потрібні такі свідчення. Світ, невірний і диявол не можуть на них відповісти. Ми бачили, як найгордовитішого невіруючого присоромила бідна жінка, що вийшла перед людьми, які її знали, і розповіла йому, як Бог зробив її здоровою.

ЕНЕЙ У ЛІДДІ. Дїяння 9:34.

Це чудо, учинене руками Петра, має ті самі риси. По-перше, Петро дуже дбає про те, щоб визнати лише силу й Ім’я Учителя. «Єнею, оздоровлює тебе Ісус Христос». Петра зовсім не видно, і так має бути завжди.

По-друге, його наслідок — привести людей до Бога; не змусити їх дивуватися, а змусити їх каятися. Бачили його всї, що жили в Лиддї та в Саронї, котрі навернулись до Господа. Справжній наслідок повного Євангелія надприродної сили й могутності — завжди духовні плоди й спасіння людей. І через ці могутні знаки й чудеса, як каже нам Йоіл, прийде останнє велике виливання Духа на світ і пробудження людей перед Другим Пришестям Господа.

КУЛЬГАВИЙ У ЛІСТРІ. Дїяння 14:10.

Це один із найповчальніших випадків зцілення в Біблії.

1. Це була чисто язичницька громада й аудиторія. Вони не мали заздалегідь сформованих упереджень. 2. Павло проповідував їм «Євангеліє». Без сумніву, він розповів їм про цілющу й відкупительну працю Ісуса. 3. Проповідуючи, він помітив світло віри й життя, що осяяло обличчя одного з його найбезпорадніших слухачів. Ми можемо бачити такі речі в людях. Бог дає духовному розумові чуття розпізнавання. 4. Павло, очевидно, не пішов би далі, якби не побачив того, про що сказано: «постерігши, що має віру, щоб одужати». Марно намагатися наштовхувати на Христа людей, які не мають рук, щоб Його торкнутися. Не Павлова віра зцілила чоловіка, а його власна. 5. Але йому треба допомогти виявити її на ділі. «Стань просто на ноги твої», — кричить Павло; і коли той підводиться й шкутильгаючи, накульгуючи, пробує встати, наголос падає на слово «ПРОСТО», бо саме таке значення цього слова (див. переклад Янга). Тут не має бути ні шкутильгання, ні напіввіри. Такий сміливий крок треба довести до кінця відважно. І ось чоловік відгукується на ці сміливі слова і тепер не лише встає, а й починає скакати й ходити. Як сказано, «дїлами звершилась віра». 6. Наслідок чуда й смиренний дух Павла не потребують жодного додаткового слова. Бога прославлено, і Павло віддав Йому всю славу.

ВЛАСНИЙ ДОСВІД ЗЦІЛЕННЯ ПАВЛА. Дїяння 14:19; 2 Коринтян 1 і 4.

Незабаром великий апостол мав нагоду випробувати власну віру. Схвильовані люди спершу поклонялися йому, а потім закидали його камінням, і, витягнутого за місто натовпом, який розлютили юдейські підбурювачі, його залишили як мертвого серед невеликого гурту учнів. Але чи помер він? Ні. «Як же обступили його ученики, уставши ввійшов у город, а назавтра вийшов з Варнавою в Дервию.» — і там проповідував Євангеліє. Чи може бути щось простіше величне чи величніше просте? Ані слова пояснення, навіть жодного вигуку подиву, лише спокійне нехтування болю, слабкості й самої смерті — і подальша праця в Господній силі.

У Другому посланні до коринтян, у четвертому розділі, він відкриває нам секрет своєї сили: «Завсїди бо нас живих на смерть видають задля Ісуса» — ось що сталося в Лістрі — «щоб і життє Ісусове являлось у смертному тїлї нашому». Ось у чому був секрет дивовижного відновлення в Лістрі. У дальшому вірші він знову відкриває нам його: «Тим то не слабнемо; нї, хоч зовнїшнїй наш чоловік млїє, та нутряний обновляєть ся день у день.»

У першому розділі Другого послання до коринтян він дає нам ще один приклад свого зцілення.

Це була велика біда, що спіткала його в Азії й тиснула на нього понад міру, понад силу, так що він зневірився навіть у житті. І справді, коли він дивився на себе, на свій стан і свої почуття, єдиною відповіддю, яку він міг дістати, була смерть.

Але навіть у ту темну годину він мав одну впевненість — Христове життя, і «Бога, що підіймає мертвих». І ця довіра не була марною. Він визволив від смерті, і відтоді постійно визволяв апостолів, і, як Павло був певен, визволятиме його й далі до кінця. І він просто додає свою подяку їм за молитви, що так допомогли й підбадьорили його і дали привід до ширшого подякування за нього, на славу й благодать Божу.

ДОСВІД ТІЛЕСНОГО ЖИТТЯ В БОЗІ НАШОГО СПАСИТЕЛЯ. Маттея 4.

Сам Ісус мусив навчитися й залишити нам великий урок — жити тілесно не природною силою й підтримкою, а Божим життям. Саме в цьому й полягав сенс Його першої спокуси в пустелі. Вона була звернена прямо до Його тіла. Коли Він був ослаблений і виснажений постом, спокусник прийшов до Нього й запропонував, щоб Він вдався до звичайних засобів поживи й сили і зробив собі земний хліб. Господь відповідає йому, що сама причина Його випробування й посту — показати, що людське життя може триматися без земного хліба, самим Божим життям і словом. Ці слова мають глибоке значення, коли ми згадаємо, що вони взяті з Повторення Закону й уперше сказані про давній Божий народ, якого, як Він каже, Він намагався навчити того самого уроку: «Не самим хлїбом жити ме чоловік, а кожним словом, що виходить із уст Божих.» Отже, так мав жити не лише Син Людський як особливий доказ Своєї Божої сили, а цей урок — для людини, і всі ми мусимо разом із Ним навчитися приймати своє життя і для тіла, і для душі не через відмову від хліба, а «не САМИМ хлїбом», але й Божим словом. Саме це мав на увазі наш Спаситель, коли через два роки сказав у синагозі в Капернаумі: «Як післав мене живий Отець, і я живу Отцем, так і хто їсть мене, й той жити ме мною.»

Так наш Господь засвоїв Свій тілесний урок, відмовився від дияволового хліба й переміг у Своєму тілі заради нас. Дві наступні спокуси були звернені до Його душі й Його духу і так само були переможені. І так Він став для нас Початком і Завершителем нашої віри.

Такі деякі зі свідків. «Тим же оце й ми, маючи кругом нас таку тьму сьвідків, відложивши всяку гордість і гріх, що путав нас, з терпіннєм біжім на боротьбу, що перед нами, ДИВЛЯЧИСЬ НА ІСУСА, ПОЧИНАТЕЛЯ І ЗВЕРШИТЕЛЯ ВІРИ.»

Ви завершили: Свідчення Писання

Назад Далі