Розділ 2 · 16 хв читання · 20 хв слухання
Яке Його ім’я?
«І каже Мойсей до Бога: Ну, прийду оце до синів Ізрайлевих і промовлю до них: Бог батьків наших прислав мене до вас, а вони скажуть менї: Яке ж імя йому? Що казати му їм?»
2 Мойсея 3:14 Тут висловлено найважливіше питання всіх віків і кожного людського серця: «Яке ж імя йому?»
Від відповіді на це питання залежить уся доля людства. Як відомо, стан країни залежить від характеру її правителів. Стан війська залежить від офіцерів, які ним командують. І що необмеженіша влада, то більше це так.
Отже, ми бачимо, що все у всесвіті залежить від того, який Творець і Правитель покликав цей всесвіт до існування, і що все добробуття людей, поселених у ньому, неминуче пов’язане з характером їхнього Творця. Якщо Бог, який нас створив, — добрий Бог, то все зрештою мусить бути для нас добре, бо добрий Бог не може призначити нічого, крім доброго. Але якщо Він злий Бог, або байдужий Бог, або немилосердний Бог, то ми не можемо бути певні, що хоч щось гаразд, і ніде не можемо мати справжнього миру чи втіхи.
Справжню основу для миру й утіхи можна знайти лише в тому, який у нас Бог. Тому ми мусимо насамперед дізнатися, яке Його ім’я, — тобто який Його характер, — коротко кажучи, що Він за Бог.
Мовою Біблії ім’я завжди означає характер. Імена там даються не довільно, як часто буває в нас, а завжди відповідно до характеру або діла того, кого називають.
Креден у своїй «Конкорданції» каже, що імена Бога означають те, чим Він є насправді, і вживаються в усій Біблії, щоб виразити Його властивості, Його задуми, Його славу, Його благодать, Його милосердя, Його любов, Його мудрість, Його силу і Його доброту. Уважне вивчення Його імен робить це очевидним.
Тож коли діти Ізраїля питали: «Яке ж імя йому?» — вони мали на увазі: «Хто і що Він, цей Бог, про Якого ти говориш? Який Його характер? Які Його властивості? Що Він робить?
Коротко кажучи, що Він за Істота?»
Псалмоспівець каже: «будуть вповати на тебе, хто знає імя твоє; бо ти не опускаєш нїкого, хто шукає тебе, Господи.» (Псальма 9:10) І ще каже: «Імя Господнє — се кріпка тверджа; втече праведник у неї, і він безпечен.» (Псальма 18:10) «будуть вповати на тебе, хто знає імя твоє». Вони не можуть інакше, бо, знаючи Його ім’я, вони знають Його характер і Його природу — що Він Бог, Якому можна цілком довіряти.
Немає сумніву, що значна частина неспокою й тривоги в багатьох християнських серцях походить просто від того, що вони ще не знають Його імені. «Одні славляться колесницями, а другі кіньми, ми ж імям Господа, Бога нашого. Вони хляють і падають, ми ж стоїмо і держимось просто.» (Псальма 20:7-8) У всьому, що ми читаємо про давній Ізраїль, бачимо одну незмінну правду: усе, чим вони були, і все, що вони мали, залежало від того, що їхнім Богом був Господь. «Щасливі народи, що зовуть Господа Богом своїм, — народ, що вибрав його собі за власність!» (Псальма 33:12) «У всьому великий єси, Господи мій, Господи, й нїкого нема рівного тобі, й нема Бога опріч тебе, по всьому тому, що ми своїми ушами чули. І де другий народ, що був би рівен твойму народові Ізраїлеві, сьому єдиному народові на землї, задля котрого приходив Бог, щоб придбати його собі в народ, і прославити своє імя, й вдїяти велике й страшне перед народом твоїм, що його викупив собі від Египтян, вбиваючи народи й боги їх? І ти укріпив собі твій нарід Ізраїля про вічні часи, щоб він був твоїм народом і ти, Господи, зробивсь його Богом.» (Псальма 7:22-24) «Щасливий нарід, котрому Господь — Бог його!» (Псальма 144:15) Блаженний той народ; щасливі ті люди, чий Бог — Господь. Усе благословення й щастя Ізраїля походило від того, що їхнім Богом був Господь. Ніщо інше не було настільки важливим, щоб згадувати про нього, перелічуючи їхні переваги. Того, що їхнім Богом був Господь, досить було, щоб пояснити кожне добро, яке вони мали.
Тож питання над усіма питаннями для кожного з нас таке: «Яке ж імя йому?»
Ізраїльтянам на це питання відповів Сам Бог. Бог сказав Мойсеєві: «Я той, хто єсть».
(2 Мойсея 3:14) І Він сказав: «Так промовиш до синів Ізрайлевих: Сущий послав мене до вас.» Бог також сказав Мойсеєві: «Так промовиш до синів Ізрайлевих: Господь Бог отець ваших, Бог Авраамів, Бог Ізааків і Бог Яковів послав мене до вас. Се імя моє на віки, і се моя память від роду та й до роду.» (2 Мойсея 3:15) У Євангелії від Йоана Христос бере це ім’я «Я є» Собі. Коли юдеї допитувалися в Нього про Його повноваження, Він сказав їм: «Істино, істино глаголю вам: Перш нїж Авраамові бути, я був.»
(Йоана 8:58) А в книзі Одкриття Він знову проголошує: «Я Альфа і Омега… що єсть, і що був, і що прийде, Вседержитель.» (Одкриття 1:8) Ці прості слова, «Я є», виражають вічність і незмінність буття — першу необхідну рису Бога, на Якого можна покластися. Ніхто не міг би довіряти мінливому Богові. Щоб ми мали хоч якийсь мир чи втіху, Він мусить бути Тим самим учора, сьогодні й навіки. Але чи це все, що означає Його ім’я, — просто «Я є»? Я є — що? — питаємо ми. Що містить у собі це «Я є»? Я вірю, що воно містить усе, чого прагне і чого потребує людське серце. Це незавершене Боже ім’я схоже на незаповнений чек, підписаний заможним другом і даний нам, щоб ми вписали будь-яку потрібну суму. Що воно означає, розповідає нам уся Біблія.
Кожна Божа властивість, кожне об’явлення Його характеру, кожен доказ Його незмінної любові, кожне свідчення Його пильної турботи, кожне запевнення в Його ніжному милосерді, кожен вияв Його ласкавої доброти — усе це заповнення цього незавершеного «Я є».
Бог у всьому своєму Слові говорить нам, який Він. «Я є, — каже Він, — усе, чого потребує мій народ. Я — їхня сила. Я — їхня мудрість. Я — їхня праведність. Я — їхній мир. Я — їхнє спасіння.
Я — їхнє життя. Я — їхнє все в усьому».
Тож це, здавалося б, незавершене ім’я — найутішніше ім’я, яке тільки могло б уявити людське серце, бо воно дозволяє нам додавати до нього без меж усе, чого ми потребуємо, — навіть «геть більш над усе, чого просимо або думаємо».
Але якщо наші серця сповнені наших власних жалюгідних «я є», ми не матимемо вух, щоб почути Його славне, що наситить душу, «Я є». Ми кажемо: «Я така слабка людина», або «Я такий нерозумний», або «Я такий нікчемний», або «Я такий безпорадний», — і наводимо ці бідні «я є» як причину нещастя й неспокою нашого релігійного життя, і навіть вважаємо, що заслуговуємо на співчуття, бо нам так важко. А тим часом зовсім не зважаємо на незаповнений чек Божого величного «Я є», який дозволяє нам черпати з Нього щедрий запас на кожну потребу.
Якщо ви неспокійний християнин, то єдине, що може дати вам справді спокійне релігійне життя, — це пізнати Бога. Псалмоспівець каже, що ті, хто знає Боже ім’я, уповатимуть на Нього, і я переконана, що неможливо справді знати Його і не довіряти Йому. Людина, гідна довіри, природно викликає довіру — не вимагаючи її, а здобуваючи своїм характером.
Вічно правдиве те, що проголошує наш Господь: «І я, як буду піднятий від землї, всїх притягну до себе.» Коли ви справді знаєте Христа, Йому неможливо опиратися. Ви не можете не довіряти Йому, так само як не можете не дихати. І якби весь світ міг пізнати Його таким, яким Він є насправді, увесь світ — і грішники, і всі — упав би до Його ніг у поклонінні. Люди просто не могли б інакше. Його незрівнянна краса перемогла б усе.
Як же нам пізнати Бога?
Потрібні дві речі: по-перше, Бог мусить об’явити Себе; і по-друге, ми мусимо прийняти Його об’явлення й повірити тому, що Він об’являє.
Апостол Йоан каже нам: «Бога нїхто не бачив нїколи; єдинородний Син, що в лонї Отця, той вияснив.» (Йоана 1:18) Отже, Христос — це об’явлення Бога. Ніхто з нас не бачив Бога і не може бачити Його в теперішньому стані, бо ми не маємо для цього здатності. Але Він об’явив Себе в Христі, а Христа ми можемо бачити, бо Він став людиною, як ми.
Людина, яка захотіла б поговорити з мурахами, могла б стояти над мурашником і говорити цілий день, але жодне слово до них не дійшло б. Вони снували б собі, зовсім не помічаючи її. Наскільки нам відомо, мурахи не здатні розуміти людську мову. Але якби людина могла стати мурахою, жити серед них і говорити їхньою мовою, вона одразу стала б зрозумілою.
Коли вища форма життя хоче спілкуватися з нижчою, потрібне втілення.
Христос об’явив Бога тим, ким Він був, тим, що Він робив, і тим, що Він говорив. Від колиски до гробу кожна мить Його життя об’являла Бога. Тож, щоб пізнати Бога, ми мусимо йти до Нього і мусимо відмовлятися вірити будь-чому про Бога, що не показане нам у Христі. Усі інші об’явлення неповні, а отже, не цілком надійні. Тільки в Христі ми бачимо Бога таким, яким Він є насправді, бо Христос — «образ особи Його».
Що б Бог сказав чи зробив у будь-якій ситуації, те Христос сказав і зробив. «від себе не промовляю… Отець же, що в менї пробуває, Той робить дїла» (Йоана 14:10) «Я і Отець одно» (Йоана 10:30) «Хто видїв мене, видїв Отця». (Йоана 14:9) Ніщо в Новому Заповіті не сказано ясніше за цю правду: що ми маємо бачити «просьвіченнє розуміння слави Божої в лицї Ісус-Христовім» (2 Коринтян 4:6) і що ніде більше не можемо побачити цього повністю.
Якщо ми хочемо знати повне значення того, що мав на увазі Бог, коли дав Мойсеєві це, здавалося б, незавершене ім’я «Я є», ми знайдемо його об’явленим у Христі. Тільки Він пояснює Бога. Тільки Він — образ невидимого Бога.
Отже, ясно, що ми ніколи не повинні приймати жодного уявлення про Бога, яке суперечить тому, що ми бачимо в Христі, і мусимо цілком відкинути будь-який погляд на Його характер, Його дії чи Його стосунки з нами — хоч як наполегливо його проповідували б, — якщо він не узгоджується з тим, що об’явив Христос.
Ми всі знаємо, що старозавітне об’явлення Бога часом ніби відрізняється від об’явлення, даного в Христі, і постає питання, яке з них приймати як найправдивіше. Зважаючи на те, що Сам Бог каже нам, що в ці останні дні Він промовив до нас через Сина, Який є «сяєвом слави і образом особи Його», ми не можемо відкинути свідчення Христа. Натомість старозавітне об’явлення там, де воно відрізняється від об’явлення в Христі, ми мусимо вважати частковим і неповним, а за правдивий образ Бога приймати лише те, що знаходимо в Христі.
Тільки Христос називає нам справжнє, дійсне ім’я Бога. У своїй останній дивовижній молитві Він каже: «Обявив я імя Твоє людям, що дав єси менї з сьвіта… Бо слова, що дав єси менї, дав я їм; і вони прийняли й зрозуміли справдї, що від Тебе прийшов я, і увірували, що Ти мене післав.»
Чи могли б ми просити більшого авторитету, ніж цей?
У всьому житті Христа ніщо не є яснішим і виразнішим, ніж те, що Він постійно заявляв, що є повним об’явленням Бога. «Слова, що я промовляю вам, від себе не промовляю; Отець же, що в менї пробуває, Той робить дїла.» (Йоана 14:10) Знову й знову Він проголошує, що говорить лише те, що Отець дає Йому говорити: «я, що чув від Него, се глаголю в сьвітї» (Йоана 8:26); «від себе не роблю нїчого; тільки, як навчив мене Отець мій, таке глаголю» (Йоана 12:49). Апостол також найясніше проголошує, що Отець зволив, «щоб у Ньому вселилась уся повня». (Колосян 1:19) І хоча ми, можливо, не до кінця розуміємо все, що це означає в богословському сенсі, ми не можемо не бачити, що коли хочемо пізнати Бога, нам досить лише ознайомитися з Христовими шляхами й Христовим характером, щоб пізнати Божі шляхи й Божий характер. «Хто видїв мене, видїв Отця». І ще Він проголошує, що «анї Отця нїхто не знає, тільки Син, та кому хоче Син одкрити».
(Маттея 11:27) Це остаточно вирішує справу. Ми можемо мати багато думок про Бога; можемо уявляти чи розмірковувати — але все це марно. Ми просто не можемо пізнати Його інакше, як через об’явлення, дане в Христі.
Ми можемо знати багато чого про Бога, але це зовсім не те саме, що знати Його таким, яким Він є насправді за природою й характером. Інші свідки можуть розповісти нам про Його зовнішні діла, але з них ми часто складаємо дуже хибне враження про Його справжній характер. Ніхто, крім Христа, не може об’явити справжньої внутрішньої природи Бога, бо лише про Нього можна сказати: «єдинородний Син, що в лонї Отця, той вияснив.» (Йоана 1:18) Для нашого християнського життя все залежить від того, віримо ми в це чи ні. Якщо віримо, то суворий Суддя й суворий наглядач, якого ми боялися — навіть намагаючись іти за Ним, — і служіння якому було для нас таким важким і безрадісним, зникне. На Його місце прийде Бог любові, об’явлений нам «в лицї Ісус-Христовім», Бог, Який дбає про нас, як дбає про горобців і польові квіти, і Який каже нам, що навіть волосся на нашій голові все пораховане.
Ніхто не міг би боятися такого Бога.
Якщо ми звикли приступати до Бога з якимось сумнівом у Його доброті до нас; якщо наше релігійне життя було отруєне страхом; якщо недостойні думки про Його характер і волю сповнили наші серця підозрою щодо Його доброти; якщо ми уявляли Його суворим правителем чи себелюбним тираном; якщо, коротко кажучи, ми думали про Нього хоч якось інакше, ніж нам об’явлено «в лицї Ісус-Христовім», — ми мусимо в простоті серця повернутися до розповіді про те прекрасне життя, прожите серед людей, і привести своє розуміння Бога в повну згоду з характером і шляхами Того, Хто проголошує, що прийшов об’явити Боже ім’я.
Тож у відповідь на питання «Яке Його ім’я?» маю сказати лише одне: запитайте Христа. Нам сказано, що в Ньому «Бог явив ся в тїлї» і що хто бачить Його, бачить Бога, Який Його послав. Тому цілком ясно: якщо ми хочемо знати ім’я, мусимо дивитися на об’явлення. Це просто означає, що ми мусимо вивчати життя, слова й діла Христа і казати собі: «Хто бачив Христа, бачив Бога», — і що яким був Христос на землі, таким є Бог на небі. Уся плутанина довкола Божого характеру зникне, якщо ми приймемо світло, яке дав Христос, повіримо «об’явленню Його імені», яке показав нам Христос, і відмовимося вірити будь-чому іншому.
Коли Никодим прийшов до Ісуса вночі, щоб спитати, як це може бути правдою, Ісус сказав йому, що розуміє він це чи ні, воно все одно правдиве, і промовив дуже ясно: «Істино, істино глаголю тобі: Що те, що знаємо, говоримо, й що бачили, сьвідкуємо» (Йоана 3:11) Ніхто, хто вірить у Христа, не може сумніватися, що Він знав Бога; і ніхто не може ставити під сумнів, чи слід нам приймати Його свідчення. Він знову й знову запевняв нас, що знає, про що говорить, і що Його слова слід приймати як абсолютну правду, бо Він зійшов з неба, а отже, знає небесне.
Ніхто з нас не став би відкрито ставити це під сумнів; а проте на практиці багато хто з Божого народу нехтує свідченням Христа і натомість слухає власного сумнівного серця, яке каже, що не може бути правдою, ніби Бог такий люблячий, такий ніжний чи такий готовий прощати, яким показав Його Христос. І все ж я мушу знову й знову повторювати, навіть ризикуючи повторитися, те, що так мало хто, здається, розуміє: якщо є в Біблії правда, якої навчено ясніше за будь-яку іншу, то це те, що ім’я — тобто характер — Отця, яким його об’явив Христос, є Його справжнім характером. Христос постійно проголошує, що Він — живий вираз Отця і що в усьому, що Він казав і робив, Він просто казав і робив те, що сказав би й зробив Отець, якби діяв безпосередньо з неба.
Перед лицем таких ясних слів Самого нашого Господа нашим не лише привілеєм, а й обов’язком стає усунути зі свого розуміння Бога все, що не узгоджується з життям, характером і вченням Христа. Якщо ми хочемо знати справжнє ім’я Бога, ми мусимо прийняти ім’я, яке об’явив Христос, і не слухати жодного іншого.
Хоч які риси ми бачимо в Христі, саме вони заповнюють значення Божого «Я є». Коли ми дивимося на життя Христа і слухаємо Його слова, ми чуємо, як Бог каже: «Я є спочинок для втомлених; Я є мир для стривожених; Я є сила для слабких; Я є мудрість для нерозумних; Я є праведність для грішних; Я є все, чого може прагнути найубогіша душа; Я є геть більше над усе, чого ви просите або думаєте, — у благословенні, допомозі й турботі».
Але тут хтось може сказати: «Так, усе це, можливо, правда, але як мені за це вхопитися? Я така недостойна людина, що не смію вірити, ніби така благодать належить мені».
Як вам за це вхопитися? Ви взагалі не можете за це вхопитися — але можете дозволити цьому вхопитися за вас. Це добра новина, сповіщена вам у Біблії, і вам треба лише поставитися до неї так, як ви поставилися б до будь-якої вартої довіри новини, почутої від надійного джерела. Якщо той, хто говорить, гідний довіри, ви вірите його словам і дієте відповідно. Так само ви мусите вчинити й тут. Якщо Христос гідний довіри, коли каже, що Він — об’явлення Бога, то ви мусите повірити Йому й діяти відповідно.
Ви мусите стати на ґрунт Його надійності. Ви мусите сказати собі, а якщо треба, то й іншим: «Я віритиму тому, що Христос каже про Бога. Хоч би як усе виглядало, хоч би що казали мої власні думки чи почуття, хоч би що казав будь-хто інший, я знаю, що сказане Христом мусить бути правдою, бо Він знає, а ніхто інший не знає. Я цілком повірю Йому.
Він каже, що Він одно з Богом; отже, усе, чим є Він, є Бог. Я більше не боятимуся Бога. Я не думатиму про Нього як про суворого законодавця, що гнівається на мене, чи як про жорстокого пана, що вимагає неможливого, чи як про далеку й неприступну істоту, байдужу до моїх змагань і страхів. Усі такі думки тепер неможливі, коли я знаю, що Христос об’являє Бога».
Якщо ми твердо триматимемося цієї правди — що Христос і Бог одно — і відмовлятимемося приймати будь-яке уявлення про Бога, яке суперечить тому, що показав Христос, наше життя зміниться.
Можливо, нам часто доведеться твердо стояти в цьому, бо давні сумніви й страхи повертатимуться й намагатимуться знову нами заволодіти. Але ми мусимо рішуче відвертатися від них і проголошувати, що тепер знаємо ім’я — тобто характер — нашого Бога і що такі речі для Нього неможливі.
Тому ми відмовляємося слухати будь-яке навіювання, що спотворює Його характер чи Його шляхи.
Неможливо подумати, що коли Бог сказав Мойсеєві «Я є», Він мав на увазі: «Я суворий законодавець», або «Я жорстокий пан», або «Я байдужий до страждань мого народу». Якби ми спробували заповнити Його «Я є» такими значеннями, християни скрізь були б вражені. Та хіба страхи й сумніви багатьох віруючих щодня не нашіптують у їхніх серцях саме цього?
Дай Боже, щоб те, чого ми навчимося, розважаючи над Його ім’ям, віднині зробило такі сумніви й страхи для нас неможливими.
Ісус є Бог! О, якби міг я Пройти суші й моря, Щоб правду цю єдину нести, — Яка б то радість моя!
О, мав би я ангельський голос, Я б голосно звістив: Ісус, добрий і прекрасний, — Це образ Бога нашого!