Розділ 5 · 3 хв читання · 4 хв слухання
Орач
«Хиба плугатарь день у день про свій засїв оре?» — Ісаїї 28:24
Це просте хліборобське запитання, і Сперджен показує, що воно ріже в обидва боки водночас.
Перша відповідь: так — орач справді оре цілий день. Він не проводить три борозни, щоб потім знудитися й піти до хати. Він обробляє поле від сходу до заходу сонця, рядок туди й рядок назад, знову і знову. І Сперджен каже, що це образ того, яким терплячим є Бог до людини. Над деякими серцями Бог працює роками — у дитинстві, у підліткові роки, аж до старості, — та сама рівна, терпляча оранка, і Він не здається над землею, яка ще не тріснула. Якщо ти вже давно відчуваєш, як Бог тихо працює над тобою, а нічого ще «не сталося», це не означає, що Бог утратив інтерес. Це орач, який усе ще працює на заході сонця.
І це образ для кожного, хто намагається достукатися до когось іншого. Сперджен розповідає про матір, яка двадцять разів казала своїй дитині ту саму правду, бо — як вона пояснила — дев’ятнадцяти разів було замало. Це терпіння орача. Ти й далі обробляєш важкий рядок. Ти не проореш три рази, щоб тоді кинути.
Він додає ще одну думку, яку варто запам’ятати. Один старий вуличний проповідник казав: марно намагатися шити шовковою ниткою Євангелія, якщо спершу не взяти гострої голки правди. Оранка, яка трохи болить, — та частина, що розбиває твої зручні відмовки, — це не Божа суворість. Це голка, що входить першою, щоб за нею пройшла нитка.
Друга відповідь: ні — навіть орач не оре ЦІЛИЙ день. Це було б безглуздо. Увесь сенс у тому, щоб розпушити землю й посіяти в неї. Орати вічно й ніколи не сіяти — чиста марнота. І тут Сперджен стає серйозним, бо багато людей застрягає на оранці й так і не переходить до сівби. Їм гірко через свій гріх, вони відчувають хвилювання на богослужінні, вони знають, що мали б щось зробити щодо Бога, — і залишаються саме там, схвильовані, роками. Це поле, яке орали знову і знову, але жодного разу не засіяли. Із цього нічого не виходить.
Тож має бути крок. Відчуття провини має кудись вести: до справжньої довіри Ісусові. Застережний образ Сперджена — це «майже встиг». Уяви, що біжиш на потяг, уже бачиш його і вибігаєш на перон якраз тоді, коли двері зачиняються й він рушає. Ти був зовсім близько. За кілька секунд. І все одно повністю спізнився. Ось що таке бути «майже» християнином — схвильованим, серйозним, близьким, але так і не сісти в потяг.
Він розповідає про юнака, який сказав: «Я ніяк не можу впасти в Христові обійми». І відповідь Сперджена чудова, бо знімає весь тиск зробити все ідеально: «То звалися в них. Повались у них. Зомлій у них. Навіть помри в них — тільки дістанься туди.» Не треба вірити граційно. Треба просто справді це зробити. Годі стояти на пероні й милуватися потягом.
Тож обидві половини запитання ведуть до одного місця. Бог терпляче оре — добре, це Його доброта. Але оранка ніколи не була метою. Мета — насіння в землі й урожай наприкінці.
Одне, що варто чесно себе запитати: чи не застряг ти на оранці — тебе зворушує, тобі соромно, ти відчуваєш, що мав би, — але ти так і не зробив кроку довіри до Ісуса? Якщо так, не чекай ідеального моменту чи ідеального почуття. Звалися в обійми. Крок від «майже» до «так» — ось про що весь цей розділ.
Запитання для роздумів
Спершу подумай сам, а потім торкнися запитання, щоб побачити один із варіантів відповіді.
Які дві відповіді дає Сперджен на запитання: «Хиба плугатарь день у день про свій засїв оре?»
Так — він терпляче оре від сходу до заходу сонця, і це образ Божого терпіння. І ні — він не оре вічно, бо весь сенс оранки в тому, щоб посіяти.
Що означає бути полем, яке орють знову і знову, але ніколи не засівають?
Це людина, яка знову і знову відчуває провину чи хвилювання, але так і не довіряє Ісусові по-справжньому, — як той, хто біжить на потяг і вибігає на перон якраз тоді, коли двері зачиняються. Близько — і все одно спізнився.
Чи не застряг ти на тому, що тебе зворушує, але ти так і не довірився Ісусові по-справжньому?
Розділ каже: не чекай ідеального моменту чи почуття. Сперджен сказав одному юнакові «звалитися» в Христові обійми — не треба вірити граційно, треба тільки дістатися туди.