Всеосяжний дар

«Коли ж ви, лихими бувши, знаєте добрі дари давати дїтям вашим, як же більш Отець із неба, не дасть Духа сьвятого тим, що просять у Него?» — Луки 11:13.

У НАГІРНІЙ проповіді Господь уже промовив Своє дивовижне «ЯК ЖЕ БІЛЬШ?» Тут, у Луки, де Він повторює це запитання, є різниця. Замість того щоб говорити, як тоді, про добрі дари, Він каже: «як же більш Отець із неба, не дасть ДУХА СЬВЯТОГО?» Так Він навчає нас, що головний і найкращий із цих дарів — Святий Дух, або, радше, що в цьому дарі містяться всі інші Святий Дух — перший з Отцевих дарів, і саме його Він найрадніше уділяє. Тож Святий Дух — це дар, якого ми повинні шукати насамперед і понад усе.

Невимовну цінність цього дару ми легко можемо зрозуміти. Ісус говорив про Духа як про «те обітування Отця» — єдине обітування, у якому об’явилося Отцівство Бога. Найкращий дар, який добрий і мудрий батько може дати своїй дитині на землі, — це його власний дух. Ось велика мета батька у вихованні: відтворити в дитині власну вдачу й характер. Якщо дитина має знати й розуміти свого батька; якщо, підростаючи, вона має ввійти в усю його волю й задуми; якщо вона має знаходити найвищу радість у батькові, а батько — в ній, — вона мусить бути однієї думки й одного духу з ним. Отож неможливо уявити, щоб Бог дав Своїй дитині вищий дар, ніж цей — Свого власного Духа. Бог є тим, чим Він є, через Свого Духа; Дух — це саме життя Бога. Лише подумайте, що це означає: Бог дає Свого власного Духа Своїй дитині на землі.

Хіба ж не в тому була слава Ісуса як Сина на землі, що в Ньому був Дух Отця? Під час Його хрищення в Йордані поєдналися дві речі: голос, що проголосив Його улюбленим Сином, і Дух, що зійшов на Нього. Так і апостол каже про нас: «А що ви сини, то послав Бог Духа Сина свого в серця ваші, що покликує: Авва, Отче!» Цар у всьому вихованні свого сина прагне пробудити в ньому царський дух. Наш Отець небесний бажає виховати нас як Своїх дітей для святого, небесного життя, у якому Він перебуває, і для цього дає нам із глибини Свого серця Свого власного Духа. Саме в цьому була вся мета Ісуса, коли Він, звершивши спокуту Своєю власною кров’ю, увійшов за нас у Божу присутність: щоб здобути для нас Святого Духа й послати Його, аби Він оселився в нас. Оскільки Він — Дух Отця і Сина, у Ньому все життя й уся любов Отця і Сина; і, сходячи в нас, Він підносить нас до їхнього спілкування. Як Дух Отця, Він виливає в наші серця любов Отця, якою Той любив Сина, і навчає нас жити в ній. Як Дух Сина, Він вдихає в нас ту дитячу свободу, відданість і послух, у яких Син жив на землі. Отець не може дати вищого чи дивовижнішого дару, ніж цей: Свого власного Святого Духа, Духа синівства.

Ця істина природно підводить до думки, що цей перший і головний Божий дар мусить бути першим і головним предметом усякої молитви. Для кожної потреби духовного життя це єдине на потребу — Святий Дух. Уся повнота — в Ісусі; повнота благодаті й правди, з якої ми приймаємо благодать за благодать. Святий Дух — призначений Передавач, чиє особливе діло — зробити Ісуса й усе, що є в Ньому для нас, нашим в особистому привласненні, у блаженному досвіді. Він — Дух життя в Христі Ісусі; яке дивовижне це життя, так само дивовижне й те провидіння, що дало такого Виконавця, аби передати його нам. Якщо ми тільки цілком віддамо себе в розпорядження Духа й дозволимо Йому чинити з нами по-Своєму, Він виявить у нас життя Христа. Він зробить це з Божественною силою, підтримуючи життя Христа в нас у безперервній тяглості. Напевно, якщо є одна молитва, яка мала б привести нас до Отцевого престолу й тримати нас там, то це ось яка: щоб Святий Дух, якого ми як діти вже прийняли, линув у нас і з нас у ще більшій повноті.

У розмаїтті дарів, які Дух має роздавати, Він задовольняє кожну потребу віруючого. Лише подумайте про імена, які Він носить. Дух благодаті — щоб об’явити й уділити всю благодать, яка є в Ісусі. Дух віри — що навчає нас почати вірити, далі вірити й дедалі більше зростати у вірі. Дух усиновлення й певності, що свідчить, що ми Божі діти, і надихає на довірливе й сміливе: Авва, Отче! Дух правди — щоб провести до всякої правди, щоб кожне Боже слово стало нашим ділом і правдою. Дух молитви, через Якого ми говоримо з Отцем; молитви, яка мусить бути вислухана. Дух суду й огню — щоб досліджувати серце й викривати гріх. Дух святості, що виявляє й передає нам святу присутність Отця. Дух сили, через Якого ми сильні сміливо свідчити й дієво працювати на службі Отцеві. Дух слави, завдаток нашої спадщини, приготування й передсмак прийдешньої слави. Напевно, дитині Божій потрібне лише одне, щоб справді жити як дитина: бути сповненою цим Духом.

І ось урок, якого Ісус навчає нас сьогодні у Своїй школі: Отець просто прагне дати Його нам, якщо тільки ми попросимо в дитячій залежності від того, що Він каже: «Коли ж ви, лихими бувши, знаєте добрі дари давати дїтям вашим, ЯК ЖЕ БІЛЬШ Отець із неба, не дасть Духа сьвятого тим, що просять у Него?» У словах Божої обітниці: «вилию духа мого щедро», і Його заповіді: «сповняйте себе Духом», ми маємо міру того, що Бог готовий дати і що ми можемо одержати. Як Божі діти, ми вже прийняли Духа. Але нам і далі треба просити й молитися про Його особливі дари й дії, коли ми їх потребуємо. І не лише про це, а й про те, щоб Він Сам цілком і повністю заволодів нами; про Його безнастанне, щохвилинне провадження. Як гілка, уже сповнена соком виноградної лози, постійно взиває про безперервний і дедалі рясніший приплив того соку, щоб довести свій плід до досконалості, так і віруючий, радіючи, що має Духа, завжди прагне й волає про більше. І великий Учитель хоче, щоб ми навчилися: ніщо менше, ніж Божа обітниця й Божа заповідь, не може бути мірою нашого очікування й нашої молитви; ми мусимо бути сповнені щедро. Він хоче, щоб ми просили про це з певністю, що дивовижне «ЯК ЖЕ БІЛЬШ» Божої Отцівської любові є запорукою: коли ми просимо, ми неодмінно одержуємо.

Тож повірмо тепер у це. Молячись, щоб сповнитися Духом, не шукаймо відповіді у своїх почуттях. Усі духовні благословення треба одержати, тобто прийняти або взяти вірою.¹ Нехай я вірю: Отець дає Святого Духа Своїй дитині, що молиться. Уже тепер, поки я молюся, я мушу сказати вірою: я маю те, чого прошу, повнота Духа — моя. Будьмо непохитні в цій вірі. На підставі Божого Слова ми знаємо, що маємо те, чого просимо. З подякою за те, що нас вислухано, з подякою за те, що ми одержали, взяли й тепер тримаємо як своє, будьмо непохитні у віруючій молитві, щоб благословення, яке вже дано нам і яке ми тримаємо вірою, прорвалося й наповнило все наше єство. Саме в такій віруючій подяці й молитві наша душа відкривається, щоб Дух цілком і безперешкодно заволодів нею. Саме така молитва, що не лише просить і сподівається, а бере й тримає, успадковує повне благословення. У всіх наших молитвах пам’ятаймо урок, якого Спаситель хоче навчити нас сьогодні: якщо є на землі щось одне, у чому ми можемо бути певні, то це ось що: Отець бажає, щоб ми були сповнені Його Духом, Він радо дає нам Свого Духа.

А коли ми раз навчилися так вірити для себе самих і щодня брати зі скарбу, який маємо на небі, — яку свободу й силу маємо ми молитися про вилиття Духа на Божу Церкву, на всяке тіло, на окремих людей чи на особливі починання! Хто раз навчився пізнавати Отця в молитві за себе, той навчається найупевненіше молитися й за інших. Отець дає Святого Духа тим, що просять у Нього, не найменше, а найбільше тоді, коли вони просять за інших.

«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ».

Отче небесний! Ти послав Свого Сина, щоб об’явити нам Себе, Свою Отцівську любов і все, що ця любов має для нас. І Він навчив нас, що дар понад усі дари, який Ти хочеш дати у відповідь на молитву, — це Святий Дух.

О мій Отче! Я приходжу до Тебе з цією молитвою; немає нічого, чого я хотів би — чи не можу я сказати: чого я справді бажаю — так сильно, як бути сповненим Духом, Святим Духом. Благословення, які Він приносить, такі невимовні, і це саме те, чого я потребую. Він виливає Твою любов у серце й наповнює його Тобою Самим. Я прагну цього. Він вдихає в мене думку й життя Христа, щоб я жив, як жив Він, — у любові Отця і для неї. Я прагну цього. Він одягає силою звиш для всієї моєї ходи й праці. Я прагну цього. О Отче! Благаю Тебе, дай мені сьогодні повноту Твого Духа.

Отче! Я прошу про це, спираючись на слова мого Господа: «ЯК ЖЕ БІЛЬШ... ДУХА СЬВЯТОГО». Я вірю, що Ти чуєш мою молитву; я приймаю тепер те, чого прошу; Отче! Я заявляю на це право й беру це: повнота Твого Духа — моя. Я приймаю цей дар сьогодні знову як дар віри; вірою я вважаю, що мій Отець чинить через Духа все, що Він обіцяв. Отець радо вдихає Свого Духа в Свою дитину, що чекає, коли вона перебуває в спілкуванні з Ним. Амінь.