Безмежна отцівська любов Бога

«Або, чи є між вами така людина, що в неї син попросить хлїба, а вона подала б йому каменя? або коли попросить риби, а вона подала б йому гадюку? Коли ж ви, бувши лихими, умієте давати добрі дари дїтям вашим, то чи не більше ж давати ме все добре Отець ваш, що на небі, тим, хто просить у Него?» — Маттея 7:9-11

ЦИМИ словами наш Господь іде далі, підтверджуючи сказане Ним про певність відповіді на молитву. Щоб розвіяти всякий сумнів і показати, на якій твердій основі стоїть Його обітниця, Він звертається до того, що кожен бачив і пережив тут, на землі. Усі ми діти й знаємо, чого чекали від своїх батьків. Ми самі батьки або постійно бачимо батьків; і всюди вважаємо найприроднішою річчю на світі, що батько вислуховує свою дитину. І Господь закликає нас звести погляд від земних батьків, з яких навіть найкращі все ж лихі, і збагнути, НАСКІЛЬКИ БІЛЬШЕ небесний Отець дасть добрі дари тим, хто просить у Нього. Ісус хоче підвести нас до того, щоб ми побачили: наскільки Бог більший за грішну людину, настільки більшою має бути наша певність, що Він ще надійніше, ніж будь-який земний батько, виконає наші дитячі прохання. Наскільки Бог більший за людину, настільки певніше молитву буде вислухано в Отця на небі, ніж у батька на землі.

Наскільки проста й зрозуміла ця притча, настільки глибоке й духовне вчення, яке вона містить. Господь хоче нагадати нам, що молитва дитини завдячує своїм впливом цілком тим стосункам, у яких дитина стоїть до батька. Молитва може мати цей вплив лише тоді, коли дитина справді живе в цих стосунках — у домі, у любові, у служінні Отцеві. Сила обітниці «Просїть, то й дасть ся вам» лежить у люблячих стосунках між нами як дітьми й Отцем на небі; коли ми живемо й ходимо в цих стосунках, молитва віри та відповідь на неї будуть природним наслідком. І тому урок, який ми маємо сьогодні в школі молитви, такий: живи як дитина Божа — тоді зможеш молитися як дитина, і як дитину тебе неодмінно буде вислухано.

А що ж таке справжнє дитяче життя? Відповідь можна знайти в будь-якому домі. Дитина, яка з власної волі покидає батьківський дім, не знаходить радості в присутності й любові батька та в послуху йому, і все ж думає просити й отримувати, чого захоче, неодмінно розчарується. Натомість той, для кого спілкування з батьком, його воля, честь і любов — радість усього життя, побачить, що батькові радісно виконувати його прохання. Писання каже: «Котрі бо Духом Божим водять ся, ті сини Божі»; дитячий привілей просити про все невіддільний від дитячого життя під проводом Духа. Хто віддає себе, щоб Дух вів його в житті, того Він вестиме і в молитвах. І він побачить, що Отцівське давання — це Божа відповідь на дитяче життя.

Щоб побачити, що таке це дитяче життя, у якому корениться дитяче прохання й віра, нам досить звернути увагу на те, чого наш Господь навчає в Нагірній проповіді про Отця і Його дітей. У ній обітниці про молитву вкладено в настанови для життя; одне від одного невіддільне. Вони становлять одне ціле; і лише той може розраховувати на сповнення обітниці, хто приймає також усе, що Господь із нею пов’язав. Це так, ніби, промовляючи слово «Просїть, то й приймете», Він каже: Я даю ці обітниці тим, кого в заповідях блаженства змалював у їхній дитячій убогості й чистоті і про кого сказав, що вони «синами Божими звати муть ся» (Маттея 5:3-9); дітям, яким сказано: «нехай сяє сьвітло ваше перед людьми, щоб вони прославляли Отця вашого, що на небі»; тим, хто ходить у любові, «щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі», і хто прагне бути звершеним, «як Отець ваш, що на небі, звершений» (5:45); тим, чий піст, молитва й милостиня (6:1-18) не перед людьми, а «перед Отцем твоїм, що бачить потайне»; хто прощає, «як і Отець ваш прощає вам» (6:15); хто довіряє небесному Отцеві в усякій земній потребі, шукаючи перш царства Божого та правди Його (6:26-32); хто не тільки говорить: Господи, Господи! — а чинить волю Отця мого, що на небі (7:21). Такі діти Отця, і таке життя в любові Отця та в служінні Йому; у такому дитячому житті відповіді на молитви певні й щедрі.

Але чи не знеохотить таке вчення слабкого? Якщо ми спершу маємо відповідати цьому портретові дитини, то чи не доведеться багатьом облишити всяку надію на відповіді на молитву? Трудність зникає, якщо ми знову подумаємо про благословенні імена батька й дитини. Дитина слабка; між дітьми велика різниця у віці й обдаруваннях. Господь не вимагає від нас досконалого виконання закону; ні, лише дитячої й цілосердої віддачі себе, щоб жити з Ним як дитина — у послусі й правді. Нічого більше. Але й нічого менше. Отець мусить мати все серце. Коли його віддано і Він бачить, що дитина з чесним наміром і твердою волею прагне в усьому бути дитиною й жити як дитина, тоді наша молитва матиме в Нього вагу як молитва дитини. Нехай хтось просто й чесно почне вивчати Нагірну проповідь і візьме її за провідника в житті — і він побачить, що попри слабкість і невдачі в нього дедалі більше зростає свобода домагатися сповнення її обітниць щодо молитви. В іменах батька й дитини він має запоруку, що його прохання буде виконано.

Це та одна головна думка, на якій тут зупиняється Ісус і яку Він хоче, щоб засвоїли всі Його учні. Він хоче, щоб ми побачили: таємниця дієвої молитви в тому, щоб серце було сповнене Отцівською любов’ю Бога. Нам недостатньо знати, що Бог — Отець: Він хоче, щоб ми не шкодували часу й дали собі цілком перейнятися тим, що означає це ім’я. Ми маємо взяти найкращого земного батька, якого знаємо; маємо подумати про ніжність і любов, з якою він ставиться до прохання своєї дитини, про любов і радість, з якою він виконує кожне розумне бажання; а тоді, думаючи в побожному поклонінні про безмежну Любов і Отцівське серце Бога, розважити, з наскільки більшою ніжністю й радістю Він бачить, як ми приходимо до Нього, і дає нам те, про що ми просимо як належить. А тоді, коли ми побачимо, наскільки ця Божественна арифметика перевищує наше розуміння, і відчуємо, як неможливо нам осягнути Божу готовність вислухати нас, Він хоче, щоб ми прийшли й відкрили своє серце, аби Святий Дух вилив туди Божу Отцівську любов. Робімо це не лише тоді, коли хочемо молитися, а віддаймо серце й життя, щоб перебувати в цій любові. Дитина, яка хоче знати любов батька лише тоді, коли має про щось попросити, розчарується. Але той, хто дозволяє Богові бути Отцем завжди й у всьому, хто прагнув би прожити все своє життя в присутності й любові Отця, хто дає Богові в усій величі Його любові бути йому Отцем, — о! той якнайславніше пізнає, що життя в безмежній Отцівській любові Бога і безнастанні відповіді на молитву невіддільні.

Любий співучню! Ми починаємо бачити, чому ми так мало знаємо щоденних відповідей на молитву і який головний урок Господь має для нас у Своїй школі. Усе — в імені Отця. Ми думали, що в Христовій школі отримаємо нове й глибше проникнення в деякі таємниці світу молитви; а Він каже нам, що перший урок — найвищий: ми маємо навчитися добре казати: «Авва, Отче!» «Отче наш, що на небі!» Хто може сказати це, той має ключ до всякої молитви. У всьому співчутті, з яким батько вислуховує свою слабку чи хворобливу дитину, у всій радості, з якою він слухає свою дитину, що ще белькоче, у всьому лагідному терпінні, з яким він зносить нерозважливу дитину, ми маємо, мов у багатьох дзеркалах, вивчати серце нашого Отця, аж поки кожна молитва не підноситиметься вгору на вірі в це Божественне слово: «то чи не більше ж давати ме все добре Отець ваш, що на небі, тим, хто просить у Него».

«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ».

Благословенний Господи! Ти знаєш, що цей урок, хоч він один із перших, найпростіших і найславніших у Твоїй школі, для наших сердець — один із найважчих: ми так мало знаємо любов Отця. Господи! навчи нас так жити з Отцем, щоб Його любов була нам ближчою, яснішою й дорожчою, ніж любов будь-якого земного батька. І нехай певність, що Він вислуховує нашу молитву, буде настільки більшою за довіру до земного батька, наскільки небо вище від землі, наскільки Бог безмежно більший за людину. Господи! покажи нам, що тільки наша недитяча віддаленість від Отця заважає відповіді на молитву, і веди нас до справжнього життя Божих дітей. Господи Ісусе! це отцівська любов пробуджує дитячу довіру. О, відкрий нам Отця і Його ніжну, жалісливу любов, щоб ми стали як діти й пізнали, як у дитячому житті криється сила молитви.

Благословенний Сину Божий! Отець любить Тебе і все дав Тобі. І Ти любиш Отця, і вчинив усе, що Він заповів Тобі, а тому маєш силу просити про все. Господи! дай нам Свого Духа, Духа Сина. Зроби нас дітьми серцем, як Ти був на землі. І нехай кожна молитва підноситься у вірі, що як небо вище від землі, так Божа Отцівська любов і Його готовність дати нам те, про що просимо, перевищують усе, що ми можемо подумати чи уявити. Амінь.

ПРИМІТКА.

«Отець ваш, що на небі». На жаль! Ми говоримо ці слова лише як вислів благоговійної шани. Ми думаємо про них як про образ, позичений із земного життя, який можна вживати щодо Бога лише в якомусь слабкому й поверховому значенні. Ми боїмося прийняти Бога як свого власного ніжного й співчутливого батька. Він для нас — шкільний учитель, або й ще далі від нас, і знає про нас ще менше, — інспектор, який нічого не знає про нас, крім того, що бачить із наших уроків. Його очі не на учневі, а на книжці, і всі однаково мусять дотягнути до норми.

А тепер відкрий вуха серця, несміливе Боже дитя; нехай це слово опуститься в найглибші глибини душі. Ось вихідна точка святості — у любові, терпінні й жалості нашого небесного Отця. Нам не треба вчитися бути святими, як важкого уроку в школі, щоб змусити Бога добре про нас думати; ми маємо вчитися цього вдома, де Отець нам допомагає. Бог любить вас не тому, що ви розумні, не тому, що ви добрі, а тому, що Він — ваш Отець. Хрест Христа не змушує Бога любити нас; він — плід і міра Його любові до нас. Він любить усіх Своїх дітей — найнезграбніших, найнетямущіших, найгірших із Своїх дітей. Його любов лежить в основі всього, і ми мусимо стати на неї як на тверду основу нашого релігійного життя, не доростаючи до неї, а виростаючи з неї. Ми мусимо почати звідси, інакше наш початок ні до чого не приведе. Ухопіться ж за це з усієї сили. Ми мусимо вийти поза себе по всяку надію, всяку силу, всяку впевненість. І яка надія, яка сила, яка впевненість можуть бути нашими тепер, коли ми починаємо звідси — Отець ваш, що на небі!

Нам треба проникнути в ту ніжність і готовність допомогти, що криються в цих словах, і спочити на них — ваш Отець. Промовляйте їх собі знову й знову, поки ми не відчуємо щось із цієї дивовижної правди. Вони означають, що я зв’язаний із Богом найтіснішими й найніжнішими стосунками; що я маю право на Його любов, Його силу і Його благословення, якого ніщо інше не могло б мені дати. О, з якою сміливістю ми можемо наближатися! О, про які великі речі ми маємо право просити! Ваш Отець. Це означає, що вся Його безмежна любов, терпіння й мудрість схиляються наді мною, щоб допомогти мені. У цих стосунках криється не лише можливість святості; у них безмежно більше за це.

Тут маємо почати — у терплячій любові нашого Отця. Подумайте, як Він знає кожного з нас окремо, самого по собі, з усіма нашими особливостями, з усіма нашими слабкостями й труднощами. Учитель судить за результатом, а наш Отець — за зусиллям. Невдача не завжди означає провину. Він знає, чого що коштує, і зважує там, де інші лише міряють. ВАШ ОТЕЦЬ. Подумайте, як високо цінує Його любов убогі початки малих, хоч би якими незграбними й безглуздими вони здавалися іншим. Усе це криється в цих благословенних стосунках — і безмежно більше. Не бійтеся прийняти все це як своє.

Із книжки Думки про святість Марка Гая Пірса. Те, що так гарно сказано про пізнання Отцівської любові Бога як вихідної точки святості, не менш правдиве й щодо молитви.