Сила для молитви й праці

«Істино, істино глаголю вам: Хто вірує в мене, дїла, що я роблю, і він робити ме: й більше сього робити ме; бо я до Отця мого йду. І чого просити мете в імя моє, те зроблю». — Йоана 14:12, 13.

ЯК Спаситель розпочав Своє прилюдне служіння з учнями Нагірною проповіддю, так Він і завершує його Прощальною бесідою, яку зберіг для нас Йоан. І там, і тут Він не раз говорить про молитву. Але з різницею. У Нагірній проповіді Він звертається до учнів, які тільки-но вступили до Його школи, ледве знають, що Бог — їхній Отець, і чия молитва стосується переважно їхніх особистих потреб. У Своїй прощальній бесіді Він говорить до учнів, чий час навчання вже добіг кінця і які готові як Його посланці заступити Його місце й перейняти Його діло. Там головний урок такий: будьте як діти, моліться з вірою і довіряйте Отцеві, що Він дасть вам усі добрі дари. Тут Він указує на щось вище: тепер вони — Його друзі, яким Він об’явив усе, що чув від Отця; Його посланці, які ввійшли в Його задуми і в чиї руки має бути довірена турбота про Його діло й Царство на землі. Тепер вони мають вийти й чинити Його діла, а в силі Його близького звеличення — навіть більші діла; і молитва тепер має стати тим руслом, через яке вони прийматимуть цю силу для своєї праці. З вознесінням Христа до Отця починається нова доба і для їхньої праці, і для їхньої молитви.

Подивіться, як ясно цей зв’язок виступає в нашому тексті. Як Його тіло тут, на землі, як ті, хто єдиний з Ним на небі, вони тепер мають чинити більші діла, ніж чинив Він; їхні успіхи й перемоги мають бути більшими, ніж Його. Він називає дві причини цього. Перша — бо Він мав іти до Отця, щоб прийняти всю владу; друга — бо тепер вони можуть просити й чекати всього в Його Ім’я. «Бо я до Отця йду, і — зверніть увагу на це „і“ — і чого просити мете, зроблю». Отже, Його відхід до Отця мав принести подвійне благословення: вони проситимуть і прийматимуть усе в Його Ім’я, а внаслідок цього чинитимуть більші діла. Тож ця перша згадка про молитву в прощальних словах нашого Спасителя навчає нас двох найважливіших уроків. Хто хоче чинити діла Ісуса, мусить молитися в Його Ім’я. Хто хоче молитися в Його Ім’я, мусить працювати в Його Ім’я.

Хто хоче працювати, мусить молитися: саме в молитві здобувається сила для праці. Хто вірою хоче чинити діла, які чинив Ісус, мусить молитися в Його Ім’я. Доки Ісус був тут, на землі, найбільші діла чинив Він Сам: біси, яких учні не могли вигнати, тікали від Його слова. Коли ж Він пішов до Отця, Його вже не було тут у тілі, щоб діяти безпосередньо. Тепер Його тілом стали учні: усе Його діло тут, на землі, яке Він чинить із небесного престолу, мусило і могло здійснюватися тільки через них. Можна було б подумати, що тепер, коли Він Сам сходить зі сцени й може діяти лише через уповноважених, діл стане менше і вони будуть слабші. Він запевняє нас у протилежному: «Істино, істино глаголю вам: Хто вірує в мене, дїла, що я роблю, і він робити ме: й більше сього робити ме». Його близька смерть мала стати таким справжнім зламом і таким кінцем сили гріха; з воскресінням сили Вічного Життя мали так дійсно заволодіти людським тілом і здобути верховенство над людським життям; з вознесінням Він мав прийняти силу так повно подавати Святого Духа Своїм; союз, єдність між Ним на престолі і ними на землі мала бути такою глибокою і так божественно досконалою, — що Він говорив це як буквальну істину: «Більше сього робити ме; бо я до Отця мого йду». І наслідки довели, наскільки це правда. Тоді як Ісус за три роки особистої праці на землі зібрав трохи більше як п’ятсот учнів, і то здебільшого таких немічних, що вони мало чим робили честь Його справі, — таким людям, як Петро й Павло, дано було явно чинити більші діла, ніж чинив Він. З престолу Він міг чинити через них те, чого Сам у Своєму приниженні ще не міг чинити.

Але є одна умова: «Хто вірує в мене, той більші дїла робити ме, бо я до Отця йду; і чого просити мете в імя моє, те зроблю». Його відхід до Отця мав дати Йому нову силу вислуховувати молитву. Щоб чинити більші діла, потрібні були дві речі: Його відхід до Отця, щоб прийняти всю владу, і наша молитва в Його Ім’я, щоб прийняти від Нього, своєю чергою, всю силу. Коли Він просить Отця, Він приймає й дарує нам силу нового завіту для більших діл; коли ми віруємо й просимо в Його Ім’я, сила приходить і заволодіває нами, щоб ми чинили більші діла.

На жаль! Скільки праці в Божому ділі, у якій мало або й зовсім не видно сили чинити щось подібне до діл Христа, не кажучи вже про більші діла. Причина може бути лише одна: віри в Нього, віруючої молитви в Його Ім’я — ось чого так бракує. О, якби кожен працівник і провідник у церкві чи в школі, у благодійній праці вдома чи в місії за кордоном засвоїв цей урок: молитва в Ім’я Ісуса — це шлях до участі в тій могутній силі, яку Ісус прийняв від Отця для Свого народу, і лише в цій силі той, хто вірує, може чинити більші діла. На кожну скаргу на слабкість чи непридатність, на труднощі чи брак успіху Ісус дає одну відповідь: «Хто вірує в мене, той більші дїла робити ме, бо я до Отця йду, і чого просити мете в імя моє, те зроблю». Ми мусимо зрозуміти, що перше й найголовніше для кожного, хто хоче чинити діло Ісуса, — це вірувати, і так з’єднатися з Ним, Всемогутнім, а тоді молитися молитвою віри в Його Ім’я. Без цього наша праця — лише людська й тілесна; вона може мати якусь користь у стримуванні гріха чи в приготуванні шляху для благословення, але справжньої сили в ній немає. Дієва праця потребує насамперед дієвої молитви.

А тепер другий урок: хто хоче молитися, мусить працювати. Саме заради сили для праці молитва має такі великі обітниці: саме в праці здобувається сила для дієвої молитви віри. У цих прощальних словах нашого благословенного Господа ми бачимо, що Він не менш як шість разів (Йоана 14:13, 14, 15:7, 16, 16:23, 24) повторює ті безмежні обітниці про молитву, які так часто викликали в нас тривожні запитання про їхнє справжнє значення: «чого», «коли чого», «чого схочете», «просїть, то й приймете». Скільки віруючих перечитували їх з радістю й надією і з глибокою щирістю душі намагалися покликатися на них у власній потребі. І виходили з цього розчарованими. Проста причина була ось яка: вони вирвали обітницю з її оточення. Господь дав дивовижну обітницю вільно користуватися Його Ім’ям перед Отцем у зв’язку з чиненням Його діл. Саме тому учневі, який цілком віддає себе, щоб жити для Ісусового діла й Царства, для Його волі й честі, прийде сила присвоїти собі цю обітницю. Хто хотів би вхопитися за обітницю, коли йому потрібно щось особливе для себе, той буде розчарований, бо він хоче зробити Ісуса слугою власної вигоди. Але тому, хто прагне молитися дієвою молитвою віри, бо вона потрібна йому для діла Учителя, — тому буде дано навчитися її, бо він зробив себе слугою справ свого Господа. Молитва не лише навчає й зміцнює для праці: праця навчає й зміцнює для молитви.

Це цілком узгоджується з тим, що має силу і в природному, і в духовному світі. Хто бо має, тому дасть ся; або: Вірний у найменшому, і в великому вірний. Віддаймо себе Учителеві для Його діла з тією невеликою мірою благодаті, яку вже отримали: праця стане для нас справжньою школою молитви. Саме тоді, коли Мойсей мусив цілком узяти на себе провід бунтівного народу, він відчув потребу, а водночас і відвагу, сміливо говорити з Богом і просити в Нього великого (2 Мойсея 33:12, 15, 18). Коли ти цілком віддаси себе Богові для Його діла, то відчуєш, що тобі потрібні саме ці великі обітниці, не менше, і що саме цього, не менше, ти можеш цілком упевнено чекати.

Віруючий в Ісуса! Ти покликаний, ти поставлений чинити діла Ісуса, і навіть більші діла, бо Він пішов до Отця, щоб прийняти силу чинити їх у тобі й через тебе.

Чого просити мете в імя моє, те зроблю. Віддай себе й живи для того, щоб чинити діла Христа, — і ти навчишся так молитися, що одержуватимеш дивовижні відповіді на молитву. Віддай себе й живи для того, щоб молитися, — і ти навчишся чинити діла, які чинив Він, і більші діла. Маючи учнів, сповнених віри в Нього Самого й сміливих у молитві, щоб просити великого, Христос може підкорити світ.

«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ».

О мій Господи! Я сьогодні знову почув від Тебе слова, що перевищують моє розуміння. І все ж я не можу нічого іншого, як у простій дитячій вірі прийняти їх і берегти як Твій дар і мені. Ти сказав, що завдяки Твоєму відходові до Отця той, хто вірує в Тебе, чинитиме діла, які чинив Ти, і більші діла. Господи! Я поклоняюся Тобі як Прославленому і чекаю сповнення Твоєї обітниці. Нехай усе моє життя буде одним безперервним віруванням у Тебе. Так очисти й освяти моє серце, зроби його таким ніжно чутливим до Тебе Самого й до Твоєї любові, щоб віра в Тебе стала самим подихом його життя.

І Ти сказав, що завдяки Твоєму відходові до Отця Ти зробиш усе, чого ми попросимо. Зі Свого престолу сили Ти хочеш дати Своєму народові участь у силі, даній Тобі, і діяти через них як через члени Твого тіла у відповідь на їхні віруючі молитви в Твоє Ім’я. Силу в молитві перед Тобою і силу в праці серед людей — ось що Ти обіцяв Своєму народові, і мені також.

Благословенний Господи! Прости нам усім, що ми так мало вірили Тобі й Твоїй обітниці і так мало пізнали на ділі Твою вірність у її сповненні. О, прости нам, що ми так мало шанували Твоє всепереможне Ім’я на небі й на землі.

Господи! Навчи мене молитися так, щоб я міг пізнати на ділі, що Твоє Ім’я справді всепереможне перед Богом, людьми й бісами. Так, навчи мене так працювати й так молитися, щоб Ти міг прославитися в мені як Всемогутній і чинити Своє велике діло й через мене. Амінь.