Молитва в згоді з призначенням людини

«І рече до них: Чиє обличчє се й надпись?» — Маттея 21:20.

«І рече Бог: Сотворимо чоловіка в наш образ і в подобу». — 1 Мойсея 1:26.

«Чиє обличчє се?» Цим запитанням Ісус переміг Своїх ворогів, коли вони думали впіймати Його, і розв’язав питання обов’язку щодо податку. Це запитання і засада, яку воно містить, мають вселенське застосування. І ніде вони не справджуються так глибоко, як у самій людині. Образ, який вона носить, визначає її призначення. Носячи Божий образ, вона належить Богові: вона створена для того, щоб молитися Богові. Молитва — частина тієї дивовижної подоби, яку вона носить до свого Божественного Первообразу; глибокої таємниці спільноти любові, в якій Триєдиний має Своє блаженство, молитва є земним образом і подобою.

Що більше ми роздумуємо над тим, що таке молитва і яку дивовижну силу в Бога вона має, то більше відчуваємо потребу спитати: хто ж і що таке людина, що їй відведено таке місце в Божих задумах? Гріх так принизив її, що з того, якою вона є тепер, ми не можемо скласти жодного уявлення про те, якою їй належало бути. Мусимо повернутися до Божої власної розповіді про створення людини, щоб побачити там, яким був Божий задум і якими здібностями людину обдаровано для здійснення цього задуму.

Призначення людини ясно видно з Божих слів при створенні. Вона мала наповнювати землю, підкоряти її і панувати над нею та над усім, що на ній. Усі три вирази показують нам, що людина мала, як Божий представник, правити тут, на землі. Як Божий намісник, вона мала заступати Боже місце: сама підкорена Богові, вона мала тримати все інше в покорі Йому. Божа воля була така, щоб усе, що мало статися на землі, ставалося через неї: історія землі мала бути цілком у її руках.

Відповідно до такого призначення було й становище, яке вона мала посідати, і сила, дана їй у розпорядження. Коли земний володар посилає намісника до далекої провінції, то розуміється само собою, що той радить, якої політики триматися, і що за його порадою діють; що він вільний просити війська та інших засобів, потрібних для втілення цієї політики чи для збереження гідності держави. Якщо його політику не схвалюють, його відкликають, щоб звільнити місце для когось, хто краще розуміє бажання свого володаря; а доки йому довіряють, його порада виконується. Як Божий представник, людина мала правити; усе мало чинитися з її волі та під її правлінням; за її порадою і на її прохання небо мало подавати землі своє благословення. Її молитва мала бути тим дивовижним, хоч і простим, і цілком природним руслом, яким підтримувалося б спілкування між Царем на небі та Його вірним слугою — людиною, володарем цього світу. Долі світу було віддано у владу бажань, волі й молитви людини.

Із гріхом усе це зазнало страшної зміни — гріхопадіння людини привело все створіння під прокляття. З викупленням почалося славне відновлення. Щойно Бог почав в Авраамі творити Собі народ, з якого мали вийти царі, ба навіть Великий Цар, як ми бачимо, яку силу має молитва вірного Божого слуги, щоб вирішувати долі тих, хто стикається з ним. В Авраамі ми бачимо, що молитва — не лише, і навіть не насамперед, засіб здобути благословення для себе, а виконання його царського права впливати на долі людей і на Божу волю, що ними керує. Ми жодного разу не бачимо, щоб Авраам молився за себе. Його молитва за Содом і Лота, за Авимелеха, за Ізмаїла доводить, яку силу має людина, Божий друг, щоб творити історію тих, хто довкола неї.

Таким було призначення людини від початку. Писання не тільки каже нам про це, а й навчає, чому Бог міг довірити людині таке високе покликання. Це тому, що Він створив її на Свій образ і подобу. Зовнішнє правління не було доручене їй без внутрішньої придатності: те, що вона носила Божий образ, панувала й була володарем над усім, мало свій корінь у внутрішній подобі, у її єстві. Між Богом і людиною була внутрішня згода й гармонія, зародкова богоподібність, що давала людині справжню придатність бути посередником між Богом і Його світом, бо вона мала бути пророком, священиком і царем: тлумачити Божу волю, представляти потреби природи, приймати й роздавати Божі щедроти. Саме тому, що вона носила Божий образ, вона могла нести й Боже правління; вона справді була така подібна до Бога, така здатна увійти в Божі задуми й виконувати Його плани, що Бог міг довірити їй дивовижне право просити й одержувати те, чого світ може потребувати. І хоч гріх на час зруйнував Божі плани, молитва й досі лишається тим, чим була б, якби людина ніколи не впала: доказом богоподібності людини, засобом її спілкування з Безмежним Невидимим, силою, якій дозволено тримати руку, що тримає долі всесвіту. Молитва — не просто крик прохача про милість; це найвищий вияв волі людини, яка знає, що вона Божественного походження, створена для того, щоб у царській свободі бути виконавцем задумів Вічного, і здатна ним бути.

Що зруйнував гріх, те відновила благодать. Що втратив перший Адам, те повернув Другий. У Христі людина знову здобуває своє первісне становище, і Церква, що перебуває в Христі, успадковує обітницю: «чого схочете, просити мете, і станеть ся». Така обітниця аж ніяк не стосується насамперед благодаті чи благословення, яких ми потребуємо для себе. Вона стосується нашого становища як плодоносних гілок Небесної Виноградини, що, як і Він, живуть лише для діла й слави Отця. Вона для тих, хто перебуває в Ньому, хто покинув своє «я», щоб оселитися в Ньому з Його життям послуху й самопожертви, хто втратив своє життя і знайшов його в Ньому, хто тепер цілком відданий справам Отця та Його Царства. Це ті, хто розуміє, як їхнє нове створення повернуло їх до первісного призначення, відновило Божий образ і подобу, а з ними й силу панувати. Такі справді мають силу, кожен у своєму колі, здобувати й роздавати сили неба тут, на землі. Зі святою сміливістю вони можуть виявляти, чого хочуть: вони живуть як священики перед Божим лицем; як царям, їм уже починають бути до розпорядження сили майбутнього віку. Вони вступають у сповнення обітниці: «чого схочете, просити мете, і станеть ся».

Церкво живого Бога! Твоє покликання вище й святіше, ніж ти знаєш. Через твоїх членів, як царів і священиків для Бога, Бог хотів би правити світом; їхні молитви подають і стримують небесне благословення. У Своїх вибраних, які не задовольняються тим, що самі спасенні, а віддають себе цілком, щоб через них, як і через Сина, Отець міг здійснити весь Свій славний задум, — у цих Своїх вибраних, що голосять до Него день і ніч, Бог хоче довести, яким дивовижним було первісне призначення людини. Як носієві Божого образу на землі, їй справді було віддано землю в руки. Коли вона впала, усе впало разом із нею: все твориво вкупі стогне і мучить ся. Але тепер вона викуплена; відновлення первісної гідності почалося. Це справді Божий задум, щоб сповнення Його вічної постанови і прихід Його Царства залежали від тих із Його народу, хто, перебуваючи в Христі, готовий зайняти своє місце в Ньому, своїй Голові, великому Первосвященикові-Цареві, і хто у своїх молитвах має відвагу сказати, чого вони хочуть, щоб їхній Бог учинив. Як носій образу й представник Бога на землі, викуплена людина має своїми молитвами визначати історію цієї землі. Людину створено, а тепер знову викуплено, щоб вона молилася і своєю молитвою панувала.

«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ».

Господи! Що таке чоловік, щоб ти дбав про него? і син людський, щоб ти відвідував його? Бо хоч ти зробив його трохи меньшим проти ангелів, то увінчав зате славою і честю. Поставив його господарем над дїлами рук твоїх, усе положив єси під ноги його. Господи, Боже наш! Як величнє імя твоє по всїй землї!

Господи Боже! Як низько гріх дав упасти людині! І як страшно він затьмарив її розум, що вона навіть не знає свого Божественного призначення — бути Твоїм слугою і представником. На жаль, навіть Твій народ, коли його очі відкриваються, так мало готовий прийняти своє покликання й шукати сили в Бога, щоб мати силу й серед людей, аби благословляти їх.

Господи Ісусе! Це в Тобі Отець знову увінчав людину славою і честю та відкрив нам дорогу стати тим, чим Він хоче нас бачити. О Господи, змилуйся над Твоїм народом і відвідай Твою спадщину! Дій могутньо у Твоїй Церкві й навчи Твоїх віруючих учнів виходити в їхньому царському священстві та в силі молитви, якій Ти дав такі дивовижні обітниці, щоб служити Твоєму Царству, панувати над народами й прославляти ім’я Боже на землі. Амінь.