Сила спільної молитви

«Знов глаголю вам: Що коли двоє з вас згодять ся на землї про всяку річ, якої просити муть, станеть ся їм від Отця мого, що на небі. Де бо двоє або троє зберуть ся в імя моє, там я посеред них». — Маттея 18:19, 20.

ОДНА з перших лекцій нашого Господа в Його школі молитви була така: не показуйся людям. Увійди до своєї внутрішньої кімнати; будь наодинці з Отцем. Навчивши нас так, що суть молитви — це особисте, одноосібне спілкування з Богом, Він дає другу лекцію: тобі потрібна не лише таємна, самотня, а й спільна, прилюдна молитва. І Він дає нам цілком особливу обітницю для спільної молитви двох або трьох, які згоджуються в тому, про що просять. Як дерево має корінь, захований у землі, і стовбур, що росте вгору, до сонячного світла, так і молитва для свого повного розвитку однаково потребує і прихованої таємності, де душа зустрічає Бога наодинці, і прилюдного спілкування з тими, хто в імені Ісуса знаходить спільне місце зустрічі.

Причина, чому так має бути, очевидна. Узи, що єднають людину з ближніми, не менш справжні й тісні, ніж ті, що єднають її з Богом: вона одне з ними. Благодать оновлює не тільки наше ставлення до Бога, а й до людей. Ми вчимося казати не лише «Отче мій», а й «Отче наш». Ніщо не було б неприроднішим, ніж коли б діти в родині завжди зустрічалися з батьком кожне окремо, але ніколи разом не висловлювали б своїх бажань чи своєї любові. Віруючі — не лише члени однієї родини, а й навіть одного тіла. Як кожен член тіла залежить від іншого і повна дія духа, що живе в тілі, залежить від єдності та співдії всіх, так і християни не можуть досягти повного благословення, яке Бог готовий дати через Свого Духа, інакше як шукаючи й приймаючи його в спільності одне з одним. Саме в єдності та спільності віруючих Дух може виявити Свою повну силу. Саме на сто двадцятьох, що перебували разом на одному місці й однодушно молилися, зійшов Дух від престолу прославленого Господа.

Ознаки справжньої спільної молитви дано нам у цих словах нашого Господа. Перша — згода щодо того, про що просять. Мало самої загальної готовності погодитися з будь-чим, про що попросить інший: має бути щось особливе, предмет виразного спільного бажання; ця згода, як і всяка молитва, має бути в дусі та правді. У такій згоді нам стане дуже ясно, про що саме ми просимо, чи можемо ми з упевненістю просити згідно з Божою волею і чи готові ми вірити, що вже отримали те, про що просимо.

Друга ознака — збирання в імені Ісуса, або ж у Його ім’я. Згодом ми ще багато чого навчимося про потребу й силу імені Ісуса в молитві; тут же наш Господь навчає нас, що це ім’я має бути осередком єдності, довкола якого збираються віруючі, узами єдності, що роблять їх одним, так само як дім вміщає й об’єднує всіх, хто в ньому. «Імя Господнє — се кріпка тверджа; втече праведник у неї, і він безпечен». Для тих, хто розуміє це ім’я і вірить у нього, воно така дійсність, що зібратися в ньому — означає мати присутнім Його Самого. Любов і єдність Його учнів мають для Ісуса безмежну притягальну силу: «Де бо двоє або троє зберуть ся в імя моє, там я посеред них». Саме жива присутність Ісуса в спільноті Його люблячих учнів, які моляться, дає спільній молитві її силу.

Третя ознака — певна відповідь: «Станеть ся їм від Отця мого». Молитовне зібрання для підтримання релігійного спілкування чи для нашого власного збудування може мати свою користь; але Спаситель, установлюючи його, мав на думці не це. Він задумав його як засіб здобути особливу відповідь на молитву. Молитовне зібрання без явної відповіді на молитву мало б бути чимось ненормальним. Коли хтось із нас має виразні бажання, щодо яких почувається надто слабким, щоб виявити потрібну віру, нам слід шукати сили в допомозі іншого. В єдності віри, любові й Духа сила імені та присутність Ісуса діють вільніше, і відповідь приходить певніше. Ознака того, що була справжня спільна молитва, — це плід, відповідь, отримання того, про що ми просили: «Глаголю вам… станеть ся їм від Отця мого, що на небі».

Яке невимовне право — ця спільна молитва, і якою силою вона могла б бути! Якби віруючі чоловік і дружина знали, що вони поєднані в імені Ісуса, щоб пізнавати Його присутність і силу в спільній молитві (1 Петра); якби друзі вірили, яку могутню допомогу двоє чи троє, що моляться в згоді, можуть дати одне одному; якби на кожному молитовному зібранні на першому місці стояли збирання в ім’я, віра в присутність і очікування відповіді; якби в кожній Церкві спільну дієву молитву вважали однією з головних цілей, заради яких її члени з’єдналися, найвищим виявом їхньої сили як Церкви; якби у вселенській Церкві прихід Царства, прихід Самого Царя — спершу в могутньому виливі Його Святого Духа, а потім у Його власній славній особі — справді був предметом безнастанного спільного волання до Бога, — о, хто скаже, яке благословення могло б прийти до тих і через тих, хто отак згодився б випробувати Бога у виконанні Його обітниці!

На апостолі Павлі ми дуже виразно бачимо, якою дійсністю була його віра в силу спільної молитви. Римлянам він пише (15:30): «Благаю ж вас, браттє, Господом нашим Ісусом Христом і любовю Духа, помагайте менї молитвами за мене до Бога». Він сподівається у відповідь на це бути визволеним від своїх ворогів і мати успіх у своїй праці. Коринтянам (2 Коринтян 1:11): «…що й ще збавляти ме, за підмогою і вашої за нас молитви»; їхня молитва має взяти справжню участь у його визволенні. Єфесянам він пише: «Всякою молитвою і благаннєм молячись всякого часу духом… за всїх сьвятих, і за мене, щоб менї дано слово». Свою силу й успіх у служінні він ставить у залежність від їхніх молитов. Разом із филип’янами (1:19) він сподівається, що його випробування обернуться йому на спасіння й на поступ Євангелії «вашою молитвою і поміччю Духа Ісус-Христового». До заклику колоссянам (4:3) неустанно перебувати в молитві він додає: «молячись разом і за нас, щоб Бог відчинив нам двері слова». А солунянам (2 Солунян 3:1) він пише: «На останок, молїтесь, браттє, за нас, щоб слово Господнє ширилось та славилось… і щоб нам визволитись од безпутних і лукавих людей». Звідусіль видно, що Павло відчував себе членом тіла, від співчуття й співдії якого він залежав, і що він покладався на молитви цих Церков, щоб вони здобули для нього те, чого інакше, можливо, не було б дано. Молитви Церкви були для нього в ділі Царства таким самим справжнім чинником, як і Божа сила.

Хто скаже, яку силу могла б розвинути й виявити Церква, якби вона віддалася праці молитви день і ніч — за прихід Царства, за Божу силу на Його слугах і на Його слові, за прославлення Бога в спасінні душ? Більшість Церков думає, що їхні члени зібрані в одне просто для того, щоб дбати одне про одного й одне одного будувати. Вони не знають, що Бог править світом через молитви Своїх святих; що молитва — це сила, якою перемагають сатану; що молитвою Церква на землі розпоряджається силами небесного світу. Вони не пам’ятають, що Ісус Своєю обітницею освятив кожне зібрання в Його ім’я, щоб воно було брамою неба, де відчувається Його присутність і пізнається Його сила в тому, що Отець сповнює їхні бажання.

Ми не можемо достатньо дякувати Богові за благословенний тиждень спільної молитви, яким християнство в наші дні відкриває кожен рік. Як доказ нашої єдності та нашої віри в силу спільної молитви, як школа, що вчить розширювати наші серця, аби вміщали всі потреби вселенської Церкви, як допомога для спільної наполегливої молитви — він має невимовну цінність. Та особливо великим було його благословення як поштовху до тривалої єдності в молитві в менших колах. І воно стане ще більшим, коли Божий народ збагне, що це означає — усім зійтися як одне в ім’я Ісуса, щоб мати Його присутність посеред тіла, цілком об’єднаного в Святому Дусі, і сміливо покладатися на обітницю, що Отець учинить те, про що вони згодяться просити.

«ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЬ»

Благословенний Господи! Ти, що у Своїй первосвященицькій молитві так ревно просив про єдність Твого народу, навчи нас, як Ти запрошуєш і спонукаєш нас до цієї єдності Своєю дорогоцінною обітницею, даною спільній молитві. Саме тоді, коли ми одне в любові й бажанні, наша віра має Твою присутність і відповідь Отця.

Отче! Ми молимося за Твій народ і за кожне менше коло тих, хто збирається разом, щоб вони були одне. Прибери, благаємо, всяке себелюбство й користолюбство, всяку вузькість серця й відчуженість, що стоять на заваді цій єдності. Вижени духа світу й тіла, через якого Твоя обітниця втрачає всю свою силу. О, нехай думка про Твою присутність і прихильність Отця наближає всіх нас одне до одного.

Дай особливо, благословенний Господи, щоб Твоя Церква повірила, що саме силою спільної молитви вона може в’язати й розв’язувати на небі; що можна вигнати сатану; що можна спасти душі; що можна зрушити гори; що можна прискорити Царство. І дай, добрий Господи, щоб у тому колі, з яким я молюся, молитва Церкви справді була силою, через яку прославляються Твоє ім’я і Слово. Амінь.