Розділ 10 · 28 хв читання · 36 хв слухання
Лекція VIII. Молитовні зібрання
ЛЕКЦІЯ VIII.
МОЛИТОВНІ ЗІБРАННЯ.
Текст.— «Знов глаголю вам: Що коли двоє з вас згодять ся на землї про всяку річ, якої просити муть, станеть ся їм від Отця мого, що на небі».— Маттея 18:19.
ДОСІ, говорячи про молитву, я обмежувався молитвою на самоті. Тепер маю говорити про спільну молитву, тобто молитву в товаристві, коли двоє чи більше людей єднаються в молитві. Такі зібрання були звичними від часів Христа і навіть за сотні років до того. І цілком імовірно, що Божий народ завжди мав звичай єднатися в спільному благанні, коли тільки мав таку змогу. Доречність цієї практики тут ніхто не піддаватиме сумніву. Мені нема потреби зараз зупинятися на обов’язку спільної молитви. Не маю я наміру й обговорювати питання, чи будь-які двоє християн, погодившись просити якогось благословення, неодмінно його отримають. Моя мета — сказати дещо про
МОЛИТОВНІ ЗІБРАННЯ.
I. Призначення молитовних зібрань.
II. Як їх проводити.
III. Назву кілька речей, які зводять нанівець мету таких зібрань.
I. ПРИЗНАЧЕННЯ МОЛИТОВНИХ ЗІБРАНЬ.
1. Одна з цілей того, щоб кілька людей збиралися разом для спільної молитви, — сприяти єдності між християнами. Ніщо так не скріплює серця християн, як спільна молитва. Ніколи вони так не люблять одне одного, як тоді, коли бачать, як серце кожного виливається в молитві. Їхня духовність народжує почуття єдності й довіри, надзвичайно важливе для процвітання церкви. Сумнівно, чи християни взагалі можуть бути інакшими, ніж єдиними, якщо вони мають звичай по-справжньому молитися разом. А якщо між ними були образи й незгоди, усе це зникає, коли вони єднаються в молитві. Головної мети досягнуто, якщо вам удасться привести їх до того, щоб вони справді об’єдналися в молитві. Якщо це вдається, труднощі зникають.
2. Щоб поширювати дух молитви. Бог так нас створив, і такий устрій Його благодаті, що ми — істоти співчутливі й передаємо одне одному свої почуття. Служитель, наприклад, часто ніби вдихає власні почуття у своє зібрання. Дух Божий, що надихає його душу, використовує його почуття, щоб впливати на слухачів, так само як використовує слова, які він проповідує. Так само Він використовує й почуття християн. Ніщо так не сприяє народженню духу молитви, як спільна молитва з тим, хто сам має цей дух, — хіба що він настільки випередив інших, що його молитва відштовхне решту. Його молитва пробудить їх, якщо вони не відстали настільки, щоб обурюватися нею й опиратися їй. Якщо вони бодай трохи наближаються до рівня його почуттів, його дух запалиться, і палатиме, і пошириться довкола. Одна людина в церкві, що здобула дух молитви, часто збуджує всю церкву й поширює той самий дух на всіх, і настає загальне пробудження.
3. Ще одна велика мета спільної молитви — зворушити Бога. Не в тому сенсі, що вона змінює думку й почуття Бога. Коли ми говоримо про те, щоб зворушити Бога, то, як я казав у одній з попередніх лекцій, ми не маємо на увазі, що це змінює Божу волю. Але коли християни підносять правильну молитву, вони перебувають у такому стані духу, що Богові стає доречно дати благословення. Тоді вони готові його прийняти, і Він дає, бо Він завжди той самий і завжди готовий і радий виявляти милосердя. Коли християни єдині й моляться так, як належить, Бог відчиняє небесні вікна й виливає Свої благословення, аж поки їм уже нема де вміститися.
4. Ще одна важлива мета молитовних зібрань — усвідомлення гріха й навернення грішників. Коли їх проводять як слід, вони надзвичайно сприяють цьому. Грішники зазвичай стають серйозними, коли чують, як моляться християни. Де є дух молитви, там грішники не можуть не відчувати. Один безбожник, універсаліст, якось сказав про певного служителя: «Його проповіді я сяк-так витримую, але коли він молиться, мені стає страшно; я почуваюся так, ніби Бог сходить на мене». Грішники часто приходять до усвідомлення гріха, слухаючи молитву. Один молодий чоловік видатних здібностей, відомий багатьом із вас, сказав про певного служителя, якому до свого навернення дуже противився: «Щойно він почав молитися, як мене охопило усвідомлення гріха, і якби він молився ще трохи довше, я не зміг би стриматися». Щойно християни починають молитися так, як належить, грішники тоді знають, що вони моляться, і їм стає страшно. Вони не розуміють, що таке духовність, бо не мають жодного досвіду її. Але коли підноситься така молитва, вони знають, що в ній щось є; вони знають, що в ній Бог, і це наближає їх до Бога; це викликає в них страшну урочистість, і вони не можуть цього витримати. І це не лише здатне вразити розум грішників, але коли християни моляться з вірою, виливається Дух Божий, і грішники розм’якшуються й навертаються тут же, на місці.
II. ЯК ПРОВОДИТИ МОЛИТОВНІ ЗІБРАННЯ.
1. Часто добре розпочинати молитовне зібрання читанням невеликого уривка Божого слова, особливо якщо той, хто веде зібрання, може пригадати уривок, що стосується мети чи нагоди, вражає й б’є в саму точку. Якщо ж він не має відповідного уривка, краще взагалі нічого не читати. Не притягайте Боже слово до зібрання як частину програми, суто для форми. Це образа для Бога. Не варто читати більше, ніж стосується предмета зібрання чи нагоди. Дехто вважає, що завжди треба прочитати цілий розділ, хай яким довгим він буде і хай скільки в ньому різних тем. Читати цілий розділ так само вражає й так само розсудливо, як було б служителеві взяти за текст цілий розділ, коли він має на меті донести до свідомості слухачів якусь одну конкретну істину. Мета молитовного зібрання має полягати в тому, щоб привести християн до молитви за певну конкретну мету. Блукання широким полем заважає цій меті й руйнує її.
2. Доречно, щоб той, хто веде зібрання, сказав кілька коротких і доречних слів, що пояснили б природу молитви та підстави, які ми маємо, щоб молитися, і поставили б предмет молитви просто перед очі людей.
Людина так само не може молитися, не зосередивши думок, як не може без цього робити й будь-чого іншого. Тож провідник повинен подбати про це, поставивши перед їхнім розумом те, заради чого вони прийшли молитися. Якщо вони прийшли молитися за будь-що, він може це зробити. А якщо ні, то краще їм піти додому. Немає жодного сенсу залишатися там і насміхатися з Бога, вдаючи, ніби молишся, коли нема на світі, за що молитися.
Назвавши предмет молитви, він повинен навести якусь обітницю чи якийсь принцип як підставу для надії на відповідь на їхні молитви. Якщо є якась ознака провидіння, або якась обітниця, або якийсь принцип Божого правління, що дає підставу для віри, нехай він пригадає це, а не дозволяє їм говорити навмання від власного серця, не знаючи жодної твердої причини сподіватися на відповідь. Одна з причин, чому молитовні зібрання здебільшого дають так мало, — це те, що в них виявляють так мало здорового глузду. Замість того щоб пошукати твердий ґрунт, на якому могла б спочити їхня віра, вони просто сходяться і виливають свої слова, не знаючи й не дбаючи про те, чи мають вони підставу сподіватися на відповідь. Якщо вони збираються молитися про щось таке, щодо чого може бути якийсь сумнів чи якась помилка стосовно підстави для віри, їм слід показати, чому можна вірити, що їхні молитви буде почуто й вислухано. Легко зрозуміти, що, коли не зробити чогось подібного, три чверті з них не матимуть жодного уявлення ні про те, що вони роблять, ні про те, на якій підставі їм слід сподіватися отримати те, про що вони моляться.
3. Запрошуючи людей до молитви, завжди бажано дати речам іти своєю природною ходою, де тільки це безпечно. Якщо це можна безпечно залишити так, нехай моляться ті, хто найбільше схильний молитися. Іноді трапляється, що навіть ті, хто зазвичай найдуховніший і кого найдоречніше запросити до молитви, саме тоді не в належному стані духу; вони можуть бути холодними й мирськими і лише заморозять зібрання. Але якщо ви дасте молитися тим, хто хоче молитися, ви цього уникнете. Однак часто цього не можна зробити безпечно, особливо у великих містах, де молитовне зібрання можуть перервати ті, кому там зовсім не слід молитися: якийсь фанатик чи божевільний, якийсь лицемір чи ворог, що лише галасуватиме. Утім, у більшості місць такий порядок можна запровадити цілком безпечно. Віддайте зібрання Духові Божому. Хто хоче молитися, нехай молиться. Якщо провідник бачить щось, що треба виправити, нехай вільно й лагідно зробить зауваження, виправить і тоді веде далі. Тільки він повинен дбати про те, щоб вибирати час для своїх зауважень так, щоб не перервати потоку почуттів, не охолодити зібрання і не відвернути думок від належного предмета.
4. Якщо доводиться називати тих, хто молитиметься, найкраще спершу запросити найдуховніших. А якщо ви не знаєте, хто вони, тоді тих, кого ви природно вважали б найживішими. Якщо вони помоляться на початку, то, найпевніше, поширять дух молитви на все зібрання й піднесуть його загальний настрій. Інакше, якщо на початку ви запросите холодних і безживних, вони, найпевніше, поширять холод на все зібрання. Єдина надія мати дієве молитовне зібрання — коли принаймні частина церкви духовна і вливає свій дух у решту. Саме тому часто найкраще дати речам іти своєю ходою, бо тоді першими зазвичай моляться ті, хто має найбільше почуття, і задають тон зібранню.
5. Молитви завжди повинні бути дуже короткими. Коли люди дозволяють собі довго молитися, вони забувають, де перебувають, — що вони лише уста зібрання і що не можна чекати, щоб зібрання співчувало їм так, щоб іти за ними й відчувати єдність у молитві, якщо їхні молитви довгі й нудні, обходять увесь світ і просять за все, що тільки спаде їм на думку. Зазвичай ті, хто довго молиться на зібранні, роблять це не тому, що мають дух молитви, а тому, що його не мають. І вони ходять колом не тому, що сповнені молитви. Дехто розтягує довгу молитву, розповідаючи Богові, хто Він і який Він, або напучує Бога зробити те чи те. Дехто вимолює цілу систему богослов’я. Дехто проповідує, дехто напучує людей, аж поки всі не захочуть, щоб вони замовкли, — і Бог, безперечно, теж цього хоче. Їм слід триматися суті й молитися за те, заради чого вони прийшли, а не йти за уявою свого нерозумного серця по всьому всесвіту.
6. Кожен повинен молитися за щось одне. Добре, щоб кожна людина мала один предмет молитви: двоє чи більше можуть молитися за одне й те саме, або кожен за своє. Якщо зібрання скликано, щоб молитися за щось конкретне, нехай усі моляться за це. Якщо ж мета його загальніша, нехай кожен вибирає предмет відповідно до того, що його найбільше хвилює. Якщо хтось відчуває особливе бажання молитися за церкву, нехай молиться. Якщо наступний теж хоче молитися за церкву, хай і він молиться. Можливо, наступний захоче молитися за грішників, за молодь, сповідати гріх — нехай так і робить, а щойно скінчить, нехай зупиниться. Коли людина має глибоке почуття, вона завжди відчуває щось конкретне, і якщо молитиметься за це, то говоритиме від повноти свого серця, а тоді природно зупиниться, коли скінчить. Ті, хто відчуває найбільше, найохочіше обмежать свої молитви цим одним і зупиняться, коли скінчать, а не молитимуться за весь світ.
7. Якщо під час зібрання стає потрібно змінити предмет молитви, нехай провідник скаже про це й пояснить кількома словами. Якщо мета — молитися за церкву, або за відступників, або за грішників, або за язичників, нехай він ясно скаже це, а тоді повертає цю думку й тримає її перед ними, доки не приведе їх до глибоких роздумів і почуттів, перш ніж вони почнуть молитися. Тоді нехай покаже їм підстави, на яких може спочити їхня віра щодо отримання благословень, про які вони моляться, якщо таке пояснення потрібне, і так приведе їх просто до престолу, і нехай вони вхопляться за Божу руку. Це відповідає природі людського розуму. Люди завжди роблять так самі, коли моляться на самоті, якщо справді хочуть молитися з користю. Так само має бути й на молитовних зібраннях.
8. Важливо, щоб час був повністю заповнений, щоб не залишалося довгих проміжків мовчання. Це завжди справляє погане враження й охолоджує зібрання. Я знаю, що іноді церкви мають час мовчазної молитви. Але в таких випадках їх слід особливо попросити молитися мовчки, щоб усі знали, чому вони мовчать. Часто це справляє найпотужніший вплив, коли все зібрання кілька хвилин проводить у мовчанні, а всі підносять свої думки до Бога. Це зовсім не те, що довгі проміжки мовчання через те, що нікому молитися. Кожен відчуває, що таке мовчання — немов холодна вогкість смерті над зібранням.
9. Надзвичайно важливо, щоб той, хто веде зібрання, наполегливо закликав присутніх грішників до негайного покаяння. Він повинен твердо на цьому наполягати й спонукати присутніх християн молитися так, щоб грішники відчули, що від них чекають негайного покаяння. Це надихає християн співчуттям і любов’ю до душ. Слова, звернені до грішників, часто ніби ллють вогонь на серця християн, пробуджуючи їх до молитви й зусиль заради навернення грішників. Нехай вони побачать і відчують провину й небезпеку грішників просто поміж себе — і тоді вони молитимуться.
III. Я маю назвати кілька речей, що можуть звести нанівець мету молитовного зібрання.
1. Коли до провідника, на жаль, немає довіри, немає й надії на жодне добро. Хай якою буде причина, винен він чи ні, сам той факт, що він веде зібрання, наведе на нього холод і завадить усякому добру. Я бачив це в церквах, де якогось неприємного людям старійшину чи диякона — можливо, справедливо неприємного, а можливо, й ні — ставили вести молитовне зібрання, і зібрання зовсім завмирало під його впливом. Якщо немає довіри до його побожності, чи до його здібностей, чи до його розсудливості, чи до будь-чого, пов’язаного з зібранням, усе, що він скаже чи зробить, упаде на землю. Те саме часто стається, коли церква втратила довіру до свого служителя.
2. Коли провідникові бракує духовності, у його словах і молитвах буде сухість і холод, і все виказуватиме брак у ньому помазання, і весь його вплив буде прямо протилежним тому, яким має бути. Я знав церкви, де не вдавалося підтримувати молитовне зібрання, і причина була неочевидна, але ті, хто розумів стан справ, знали, що провідник так славився браком духовності, що неминуче заморожував молитовне зібрання до смерті. У багатьох пресвітеріанських церквах старійшини так далекі від духовності, що завжди заморожують молитовне зібрання. А до того ж вони часто надзвичайно ревниві до своєї гідності й не терплять, щоб хтось інший вів зібрання. А якщо якийсь духовний член церкви візьметься вести молитовне зібрання, вони зроблять йому догану: «Та ви ж не старійшина, і не годиться вам вести молитовне зібрання в присутності старійшини». І так вони стоять на заваді, а вся церква страждає під їхнім згубним впливом.
Людині, яка знає, що вона не в духовному стані, нема чого проводити молитовне зібрання; вона його вб’є. Причин тут дві. По-перше, вона не матиме духовного розрізнення і не знатиме, що робити і коли. Духовна людина бачить порухи провидіння, відчуває Духа Божого й розуміє, до молитви за що Він їх веде, тож може вчасно подавати предмети молитви й використовувати стан почуттів серед християн. Вона не зруйнує всіх почуттів на зібранні, вносячи інші речі, недоречні чи невчасні. Вона має духовне розрізнення, щоб розуміти провід Духа і Його дію в тих, хто молиться, і йти за Ним, куди Він веде. Припустімо, веде зібрання людина недуховна, і прозвучало дві-три молитви, і дух молитви здіймається, але провідник не має духовного розрізнення, щоб це побачити, і робить якесь зауваження на іншу тему чи читає уривок із якоїсь книжки, далекий від почуттів зібрання, як Північний полюс. Для інших може бути так само очевидно, за що їх покликано молитися, ніби сам Син Божий прийшов на зібрання й назвав цей предмет; але провідник усе зруйнує, бо він такий нечулий, що не бачить ознак зібрання.
А до того ж, якщо провідник недуховний, він, найпевніше, буде нудним і сухим у своїх словах і в усьому, що робить. Він сонно прочитає довгий гімн, а тоді довгий уривок Писання таким холодним і зимовим тоном, що накине на зібрання зимовий саван, і воно буде нудним доти, доки його холодне серце стоятиме попереду всього.
3. Брак відповідних здібностей у провідника. Якщо йому бракує тих здібностей, що потрібні, аби зробити зібрання корисним, він зашкодить зібранню. Якщо він не може нічого сказати, або якщо його слова такі недоречні, що викликають легковажність чи зневагу, або якщо в них немає нічого, що вразило б розум, або вони не керуються здоровим глуздом, або невідповідні, — він зашкодить зібранню. Людина може бути побожною, але настільки слабкою, що її молитви не будують, а радше викликають відразу в присутніх. Коли так, їй краще мовчати.
4. Іноді користь молитовного зібрання зводить нанівець поганий дух провідника. Наприклад, коли триває пробудження і є великий опір, а провідник устає на молитовному зібранні й говорить про випадки опору, коментує їх і так відводить зібрання від того, заради чого прийшли молитися, — він не знає, якого він духа. Наслідок цього для молитовного зібрання завжди руйнівний. Нехай служитель під час пробудження вийде й проповідує проти опору — і він неминуче зруйнує пробудження й відверне серця християн від їхньої належної мети. Нехай той, кого поставлено вести церкву, пильно стереже свій дух, щоб не ввести церкву в оману й не поширити неправильного настрою. Те саме буде, якщо хтось, кого запросили говорити чи молитися, внесе у свої слова чи молитви щось суперечливе, недоречне, нерозумне, небіблійне, смішне чи стороннє. Будь-що з цього погасить ніжні подихи духу молитви й зруйнує зібрання.
5. Люди, що спізнюються на зібрання. Це дуже велика перешкода для молитовного зібрання. Коли люди почали молитися, і їхня увага зосереджена, і вони заплющили очі й закрили вуха, щоб ніщо не відволікало їхнього розуму, — посеред молитви хтось вривається й іде через усю кімнату. Дехто підводить погляд, і всі на мить відволікаються. Тоді всі знову зосереджуються, а тут заходить ще хтось, і так далі. Та я гадаю, дияволові було б байдуже, скільки християн піде на молитовне зібрання, аби тільки вони приходили після його початку. Він був би радий, щоб хоч скільки їх отак тяглося поодинці й дуже побожно прослизало всередину, коли зібрання вже почалося.
6. Коли люди підносять холодні молитви й холодні визнання гріхів, вони неминуче гасять дух молитви. Коли зібрання тішиться впливом Духа, посеред теплих слів, що ллються, нехай увійде хтось холодний і видихне свій холодний подих, немов вогкість смерті, — і кожен християнин, що має бодай якесь почуття, захоче піти з зібрання.
7. У деяких місцях звичай починати молитовне зібрання читанням довгого уривка Писання. Тоді диякон чи старійшина оголошує довгий гімн. Потім його співають. Тоді він молиться довгою молитвою, молячись за юдеїв і за повноту поган та за багато інших речей, що не мають нічого спільного з приводом зібрання. Після того він, можливо, читає довгий уривок із якоїсь книжки чи журналу. Тоді ще один довгий гімн і ще одна довга молитва, а потім усі йдуть додому. Я якось чув, як один старійшина казав, що вони стільки років підтримували молитовне зібрання, а пробудження в тому місці так і не було. Правда ж була в тому, що служителі церкви звикли проводити зібрання саме в такий поважний спосіб, і їхня гідність не дозволяла нічого змінити. Не дивно, що пробудження не було. Таких молитовних зібрань досить, щоб завадити пробудженню. А якби навіть почалося скільки завгодно пробуджень, молитовне зібрання їх зруйнувало б. Якось у цьому місті, як мені розповідали, було молитовне зібрання, де, здавалося, з’явилося певне почуття, і хтось запропонував, щоб прозвучало дві-три молитви поспіль, не встаючи з колін. Один поважний чоловік, що був там, заперечив і сказав, що вони ніколи так не робили, і він сподівається, що ніяких нововведень не буде. Він не схвалював нововведень. І на тому пробудження скінчилося. Такі люди мають свої молитовні зібрання за шаблоном і твердо вирішили не сходити з колії, чи буде благословення, чи ні. Дозволити щось подібне було б новим методом, а нових методів вони ніколи не люблять.
8. Забагато співу часто шкодить молитовному зібранню. Дух молитви, сповнений муки, не спонукає людей співати. Усьому свій час: час співати і час молитися. Але якщо я знаю, що означає мучитися в пологах за душі, то християнам ніколи так мало не хочеться співати, як тоді, коли вони мають дух молитви за грішників. Спів — природний вияв радісних і веселих почуттів. Дух молитви — не дух радості. Це дух пологових мук і душевної агонії, що благає й проситься до Бога з сильним голосінням і невимовними стогонами. Це більше схоже на будь-що інше, ніж на спів. Я знав такі стани почуттів, коли ніщо не могло так засмутити Божих людей, як почати співати. Це було б зовсім не схоже на те, що вони відчували. Та якби ви знали, що ваш дім горить, хіба ви спершу зупинилися б і проспівали гімн, а вже потім гасили б пожежу? Як виглядало б тут, у Нью-Йорку, якби, коли горить будинок і пожежники всі зібралися, старший над ними зупинився й заспівав гімн? Приблизно так само природно людям співати, коли ними володіє дух молитви. Коли люди готові витягати інших із вогню, їм не до співу. Я ніколи не бачив, щоб співоче пробудження дало щось значне. Воно має тенденцію знищувати всяке глибоке почуття. Правда, що спів гімну іноді справляв потужний вплив на грішників, охоплених усвідомленням гріха, але загалом цей вплив справляє саме цілковита протилежність між їхніми почуттями й почуттями щасливих душ, що співають. Якщо гімн радісний, він не сприяє безпосередньо добру грішників, а натомість цілком здатний полегшити душевну муку християнина так, що знищить ту муку душі, без якої він не може перемагати в молитві.
Коли на молитовному зібранні співають, гімни мають бути короткими й дібраними так, щоб вносити щось урочисте: якісь вражаючі слова, як-от «Гімн про Суд», та інші, що здатні вплинути на грішників; або щось таке, що глибоко вразить розум християн; але не той радісний спів, від якого всім стає затишно і який відвертає думки від мети молитовного зібрання.
Я якось чув, як один знаменитий органіст справив разючий вплив на тривалих зібраннях. Орган був потужний, а басові труби гриміли, як грім. Оголосили гімн, у якому є такі рядки:
Глянь, як буря кари йде
Над стежкою, якою смієш ти іти;
«Чуєш грому страшний гул,
Гучніш і гучніш над головою в тебе».
Коли він дійшов до цих слів, ми спершу почули далекий гуркіт грому, потім він наближався й гучнішав, аж поки на слові «гучніш» не пролунав такий удар, що, здавалося, мало не приголомшив усе зібрання.
Такі речі на своєму місці приносять добро. Але звичайний спів розвіює почуття. Він завжди має бути таким, щоб не забирати почуття, а поглиблювати його.
Часто молитовному зібранню шкодять, запрошуючи новонавернених співати радісні гімни. Це вкрай недоречно на молитовному зібранні. Не час їм розтрачувати почуття в радісному співі, коли стільки грішників довкола них, а серед них і їхні колишні товариші, ідуть до пекла. Пробудження часто гасне через те, що церква й служитель цілком віддаються співу з новонаверненими. Так, зупиняючись, щоб радіти, коли їм слід дедалі глибше відчувати біль за грішників, вони засмучують і відганяють Духа Божого і незабаром виявляють, що їхня агонія й мука душі цілком зникли.
9. Внесення суперечливих тем у молитву зведе нанівець молитовне зібрання. Нічого суперечливого не слід вносити в молитву, хіба що мета зібрання — розв’язати саме це питання. Інакше нехай християни сходяться на свої молитовні зібрання на широкому ґрунті спільної молитви за спільну мету. А суперечки нехай розв’язують деінде.
10. І провідник, і інші повинні докладати великих зусиль, щоб пильно стежити за порухами Духа Божого. Нехай вони не моляться без Духа, а йдуть за Його проводом. Стережіться, щоб не погасити Духа заради того, щоб молитися за звичним порядком. Уникайте всього, що може відвернути увагу від мети. Особливо слід стерегтися будь-якого вдавання почуття, якого насправді немає. Якщо почуття вдаване, інші здебільшого бачать і відчувають, що це вдавання, а не дійсність. У всякому разі, Дух Божий це знає, і Він засмутиться й покине те місце. З другого боку, будь-який опір Духові так само зруйнує зібрання. Нерідко трапляється, що деякі такі холодні, що, якби хтось вибухнув у дусі молитви, вони назвали б це фанатизмом і, можливо, самі вибухнули б опором.
11. Якщо люди відмовляються молитися, коли їх запрошують, це шкодить молитовному зібранню. Є люди, які завжди вдають, що не мають дару. Жінки іноді відмовляються молитися, коли настає їхня черга, і вдають, що не здатні молитися. Але якби хтось інший сказав таке про них, вони образилися б. Припустімо, вони дізналися б, що хтось сказав про них: «Не просіть її молитися; вона не вміє молитися; їй бракує здібностей», — чи сподобалося б їм це? Так само й чоловік, що вдає, ніби не має дару: нехай хтось інший пустить чутку, що йому бракує здібностей пристойно помолитися, — і побачите, чи сподобається це йому. Ця відмовка нещира; це суцільне удавання.
Дехто каже, що не може молитися у своїй родині, бо не має дару. Але ніщо не могло б так їх образити, як сказати, що вони не здатні пристойно помолитися перед власною родиною. Вони сказали б: «Та цей чоловік говорить так, ніби вважає, що, крім нього, ні в кого немає жодного дару». Люди не схильні бути такої низької думки про себе. Я часто бачив, як Боже прокляття переслідує таких визнавців віри. У них немає виправдання. Бог не прийме жодного. Людина має язик, щоб говорити з сусідами, і вона може говорити з Богом, якщо має до цього серце. Ви побачите, що їхні діти ненавернені, їхній син — прокляття, їхня дочка — язик не повертається сказати. Бог каже, що виллє Свою лють на родини, які не призивають Його імені. Якби я мав час, я міг би навести безліч фактів, які показують, що Бог ПОЗНАЧАЄ Своїм несхваленням і прокляттям тих, хто відмовляється молитися, коли повинен. Доки ті, хто визнає віру, не покаються в цьому гріху, не візьмуть хреста (якщо вже їм хочеться називати молитву хрестом!) і не виконають свого обов’язку, їм нема чого чекати благословення.
12. Молитовні зібрання часто бувають задовгими. Їх завжди слід закінчувати, поки християни ще мають почуття, а не розтягувати, доки всяке почуття не вичерпається й Дух не відійде.
13. Бездушні визнання. Люди визнають свої гріхи й не залишають їх. Щотижня вони знову й знову повторюватимуть те саме визнання. Довге, холодне, нудне, бездушне визнання цього тижня, а наступного — ще одне таке саме, і жодного гріха не залишено. Та вони й не мають наміру залишати свої гріхи! Це ясно показує, що вони не збираються виправлятися. Уся їхня релігія полягає в цих визнаннях. Замість отримати від Бога благословення через такі визнання, вони дістануть лише прокляття.
14. Коли християни весь час моляться лише за себе. Це їм слід було зробити у своїй комірчині. Коли вони приходять на молитовне зібрання, вони повинні бути готові підносити дієве заступництво за інших. Якщо християни моляться у своїй комірчині так, як належить, їм захочеться молитися за грішників. Якщо ж вони у своїй комірчині моляться виключно за себе, вони не здобудуть духу молитви. Я знав людей, які зачинялися на цілі дні, щоб молитися за себе, і так і не здобували жодного життя, бо їхні молитви були цілком себелюбні. Але якщо вони просто забудуть про себе, розкриють свої серця для інших і молитимуться за них, це пробудить таке почуття, що вони зможуть вилити свої серця. А тоді вони зможуть узятися до праці заради душ. Я знав одного чоловіка під час пробудження, який зачинився на сімнадцять днів і молився так, ніби хотів змусити Бога пристати на його умови, але це не допомогло; тоді він вийшов до праці — і відразу мав Духа Божого у своїй душі. Добре, щоб християни молилися за себе й визнавали свої гріхи, а тоді розкривали свої серця для інших, доки не відчують того, що належить.
15. Молитовні зібрання часто зводить нанівець брак доречних зауважень. Не кажуть того, що могло б спонукати людей до молитви. Можливо, провідник не підготувався; а можливо, він не має потрібних здібностей, щоб повести церкву в молитві, або не спрямовує їхніх думок на доречні предмети молитви.
16. Коли люди, що з якоїсь причини справедливо неприємні іншим, поспішають говорити й молитися. Такі люди іноді дуже прагнуть узяти участь. Вони кажуть, що їхній обов’язок — вставати й свідчити за Бога за кожної нагоди. Вони скажуть, що знають, що не здатні збудувати церкву, але ніхто інший не може виконати їхнього обов’язку, і вони хочуть свідчити. Можливо, єдине місце, де вони коли-небудь свідчили за Бога, — молитовне зібрання; усе їхнє життя поза зібранням свідчить проти Бога. Краще б вони мовчали.
17. Коли беруть участь люди настільки неосвічені, що людей зі смаком це неминуче відштовхує. Освічені люди не можуть іти за ними, і їхні думки мимоволі відволікаються. Я не маю на увазі, що людина повинна мати гуманітарну освіту, щоб провадити молитву. Усі люди зі звичайною освітою, особливо якщо вони мають звичку молитися, можуть провадити молитву, якщо мають дух молитви. Але є люди, що вживають такі безглузді й неграмотні вирази, що вони не можуть не відштовхнути кожного освіченого розуму. Такі люди не можуть не відчувати відрази. Почуття відрази мимовільне, і коли перед розумом стоїть щось відразливе, цьому почуттю неможливо опиратися. Побожність не вбереже людину від нього. Єдиний спосіб — усунути його причину. Якщо такі люди хочуть робити добро, краще їм мовчати. Декого з них може засмутити, що їх не запрошують узяти участь. Але краще лагідно пояснити їм причину, ніж допускати, щоб молитовне зібрання постійно страждало й ставало смішним через їхні виступи.
18. Брак єдності в молитві. Коли один провадить молитву, інші не йдуть за ним, а думають про щось інше. Їхні серця не єднаються, не кажуть: «Амінь». Це так само погано, ніби один подав прохання, а інший заперечував би проти нього. Один просить Бога щось зробити, а інші просять Його цього не робити або зробити щось інше.
Нехтування молитвою на самоті. Християни, які не моляться на самоті, не можуть із силою єднатися на молитовному зібранні й не можуть мати духу молитви.
ЗАУВАЖЕННЯ.
1. Погано проведене молитовне зібрання часто завдає більше шкоди, ніж користі. У багатьох церквах молитовні зібрання загалом проводять так, що християни не мають ні найменшого уявлення про мету чи силу таких зібрань. Вони проводяться так, що радше пригнічують, ніж підносять побожне почуття й дух молитви.
2. Молитовне зібрання — показник стану релігії в церкві. Якщо церква нехтує молитовними зібраннями або приходить на них без духу молитви, ви, звісно, знаєте, що релігія занепала. Дайте мені піти на молитовне зібрання — і я завжди побачу, який там стан релігії.
3. Кожен служитель повинен знати, що коли молитовними зібраннями нехтують, усі його труди марні. Якщо він не зможе спонукати християн відвідувати молитовні зібрання, усе, що він зробить, не підніме справжньої релігії.
4. Велика відповідальність лежить на тому, хто веде молитовне зібрання. Якщо молитовне зібрання не таке, яким має бути, якщо воно не підносить стану релігії, йому слід серйозно взятися до справи й з’ясувати, у чому річ, здобути дух молитви й підготуватися до таких зауважень, які здатні принести добро й навести лад. Провідникові нема чого вести молитовні зібрання, якщо він не готовий до цього і розумом, і серцем. Я хочу, щоб ви, хто веде районні молитовні зібрання цієї церкви, звернули увагу на це.
5. Молитовні зібрання найважче підтримувати такими, якими вони мають бути. Вони такі духовні, що, коли провідник не підготований особливо — і серцем, і розумом, — вони занепадуть. Марно провідникові скаржитися, що члени церкви не приходять. У дев’яти випадках із десяти саме провідник винен у тому, що вони не приходять. Якби він відчував так, як належить, вони знаходили б зібрання такими цікавими, що, звісно, приходили б. Якщо ж він такий холодний, нудний і бездуховний, що все заморожує, не дивно, що люди не приходять на зібрання. Служителі церкви часто скаржаться й лають людей за те, що ті не приходять на молитовне зібрання, а правда в тому, що вони самі такі холодні, що заморожують до смерті кожного, хто приходить.
6. Молитовні зібрання — найважливіші зібрання для церкви. Християнам дуже важливо підтримувати молитовні зібрання:—
(1.) Щоб сприяти єдності.
(2.) Щоб примножувати братню любов.
(3.) Щоб плекати християнську довіру.
(4.) Щоб сприяти власному зростанню в благодаті.
(5.) Щоб плекати й розвивати духовність.
7. Молитовних зібрань у церкві має бути так багато і вони мають бути так влаштовані, щоб давати змогу застосувати дари кожного члена церкви — і чоловіків, і жінок. Кожен повинен мати нагоду помолитися й висловити почуття свого серця, якщо вони в нього є. Дільничні молитовні зібрання цієї церкви для того й призначені. А якщо вони для цього завеликі, нехай їх поділять, щоб залучити до праці всіх до одного, застосувати всі дари й поширити єдність, довіру й братню любов на всіх.
8. Важливо, щоб нерозкаяні грішники завжди відвідували молитовні зібрання. Якщо ніхто не приходить сам, ідіть і запросіть їх. Християни повинні докладати великих зусиль, щоб спонукати своїх нерозкаяних друзів і сусідів приходити на молитовні зібрання. Вони можуть краще молитися за нерозкаяних грішників, коли ті просто в них перед очима. Я знав жіночі молитовні зібрання, що не допускали до себе грішників. А причина була в тому, що жінки були такі горді, що соромилися молитися перед грішниками. Що за дух! Такі молитви не принесуть жодного добра. Вони ображають Бога. Ви аж ніяк не зробили досить, коли самі пішли на молитовне зібрання. Ви не можете молитися, якщо не запросили жодного грішника піти з вами. Якщо вся церква так знехтувала своїм обов’язком і прийшла на молитовне зібрання, не взявши з собою жодного грішника, жодного предмета молитви, — то навіщо вони прийшли?
9. Велика мета всіх засобів благодаті — прямо націлюватися на навернення грішників. Ви повинні молитися, щоб вони навернулися там. Не молитися, щоб вони пробудилися й усвідомили свій гріх, а молитися, щоб вони навернулися тут же, на місці. Ніхто не повинен ні молитися, ні говорити так, ніби чекає, що бодай один грішник піде, не віддавши свого серця Богові. Ви всі повинні справити на його розум враження, що він мусить скоритися САМЕ ТЕПЕР. І якщо ви це зробите, то, поки ви ще говоритимете, Бог вислухає. Якби християни ясно показали, що вони справді поклали своє серце на навернення грішників, і прагнуть цього, і моляться так, як належить, рідко відбувалося б молитовне зібрання без того, щоб навернулися душі, а іноді й кожен грішник у кімнаті. Саме тоді, якщо взагалі колись, грішники повинні навертатися у відповідь на ці молитви. Я не сумніваюся, що у вас можуть навертатися грішники на кожному дільничному молитовному зібранні, якщо ви виконуватимете свій обов’язок. Приводьте їх туди, приводьте туди свої родини, своїх друзів чи сусідів із цим наміром, дайте їм належне настановлення, якщо вони його потребують, і моліться за них так, як належить, — і ви спасете їхні душі. Покладіться на це: якщо ви виконаєте свій обов’язок, і виконаєте його правильно, Бог не стримає Свого благословення, і діло буде звершене.