Розділ 1 · 2 хв читання · 2 хв слухання
Передмова
ЕДВАРД МАККЕНДРІ БАУНДС молився не лише для того, щоб добре писати про молитву. Він молився, бо на ньому лежали потреби світу. Довгі роки він молився про те, про що безтурботний християнин рідко й подумає, і за те, що люди меншої думки й меншої віри завжди готові назвати неможливим. З його самотніх молитовних чувань, рік за роком, народилося вчення, з яким мало що може зрівнятися в новітній історії християнства. Він писав про молитву з неперевершеною висотою, бо й сам був неперевершений у її практиці.
Як дихання є для нас фізичною реальністю, так молитва була реальністю для Баундса. Заповідь «Без перестану молїтесь» він сприймав майже так само буквально, як жива природа підкоряється законові рефлекторної нервової системи, що керує нашим диханням.
Книжки про молитву — справжні підручники, а не збірники молитовних формул — були плодом цієї щоденної духовної вправи. З-під його пера виходили не короткі статті для церковної преси, — хоча в цій царині він мав багаторічний досвід, — і не брошури: плодом і наслідком були книжки. Йому заважали бідність, безвісність, утрата становища, і все ж його перемога не була цілком відкладена аж до смерті.
1907 року він видав світові дві невеликі книжки. Одна з них широко розійшлася у Великій Британії. Роки, що минули до його смерті 1913 року, були сповнені невпинної праці, і він відійшов до Бога, залишивши збірку рукописів. У його листах висловлено прохання, щоб теперішній упорядник видав ці плоди його обдарованого пера.
Те, що рукописи Баундса збереглися до сьогодні, — очевидне провидіння. Праця над їх підготовкою до друку була працею любові, що забрала роки зусиль.
Ці книжки — невичерпні криниці, з яких можна черпати духовну воду ціле життя. Це приховані скарби, викувані в темряві світанку і в спеці полудня, на ковадлі досвіду, і вибиті в дивовижну форму могутнім ударом Божественної руки. Це живі голоси, якими він, і вмерши, ще говорить. — К. Ч.
Наведену вище передмову написав Клод Чілтон-молодший, палкий шанувальник доктора Баундса, якому ми багато завдячуємо за поради під час упорядкування «Книжок про духовне життя» Баундса. Ми поховали Клода Л. Чілтона 18 лютого 1929 року. Яка ж то зустріч цих двох великих Божих святих, у сяйних обладунках і з лицарською гідністю!
ГОМЕР В. ГОДЖ.
Вілкс-Барре, Пенсильванія.