Висновок: Пастиреначальник і досі кличе

Ви щойно провели час із десятьма чоловіками, які сприймали пастирське покликання з такою серйозністю, що вона стає докором кожному зручному різновиду служіння, який з’явився після їхніх днів. Іван Золотоустий продав єпископський палац і пішов на смерть, аби тільки не лестити можновладцям. Григорій керував Західною церквою, називаючи себе «Слугою слуг». Джордж Герберт за три роки перемінив свою маленьку парафію і помер, так і не побачивши жнив. Річард Бакстер відвідав кожну родину в Кіддермінстері й побачив, як ціле місто стало громадою. Джонатан Едвардс двадцять три роки звіщав своїм людям усю волю Божу — і був звільнений за те, що чинив це чесно. Джон Ньютон усе життя роздавав благодать, яка всупереч усякому глуздові знайшла його самого. Роберт Мюррей Макчейн за сім років вилив себе у святому служінні й помер у двадцять дев’ять. А. В. Тозер тридцять один рік прослужив в одній чиказькій церкві, відмовляючись проповідувати те, що хотіла чути доба. Дітріх Бонгоффер повернувся з безпечного місця назустріч небезпеці, збудував спільноту справжнього учнівства і з ясним спокоєм помер на шибениці. Мартін Ллойд-Джонс упродовж тринадцяти років проповідував усе Послання до римлян і довіряв Слову зробити те, що могло зробити тільки Слово.

До чого ж кличуть нас ці десятеро? Насамперед і понад усе вони кличуть нас до серйозного ставлення до пастирського служіння. Душпастирство — не професія, якою треба вправно керувати, і не кар’єра, яку слід просувати. Це покликання, яке належить виконувати — хоч би якою була особиста ціна — у вірності Тому, Хто його дав. Отара не належить пасторові: її викуплено кров’ю, яка не є його кров’ю, і довірено йому Пастирем, Чия мірка — мірка Отця, що віддав Свого Сина за кожну окрему вівцю. Поводитися з такою відповідальністю недбало — це вчинок богословської недбалості, у якому ці десятеро взагалі не впізнали б пастирського служіння.

А ще вони кличуть нас до втіхи обітниці. Пастиреначальник і досі поруч. Той самий Бог, Який спорядив Івана Золотоустого, щоб він витримав вигнання, Який дав Григорієві мудрість опікуватися вісьмома сотнями різних типів людей, Який підтримував Макчейна в недузі, Який ішов разом із Бонгоффером у темряву Флоссенбюрга, — цей Бог є Богом, Який кличе кожного пастора сьогодні й обіцяє спорядити кожного, кого кличе. Автор Послання до євреїв висловлює це із захопливою повнотою: «Бог же впокою, що підняв з мертвих великого Пастиря вівцям через кров завіту вічнього, Господа нашого Ісуса Христа, нехай звершить вас у всякому доброму дїлї, щоб чинили волю Його, роблячи в вас любе перед Ним, через Ісуса Христа, котрому слава до віку вічнього» (Євреїв 13:20–21). Великий Пастир овець поруч.

Він споряджає. Він діє. Пастирське покликання — не самотня справа між людиною та її громадою; це спільна праця людського підпаска і божественного Пастиреначальника, Який ніколи не спить, ніколи не покидає Своєї отари і в Якого ніколи не вичерпується благодать, потрібна Його слугам.

Можливо, ви читаєте цю книжку як пастор, що знесилився. Праця довга, плоди часом невидимі, а тягар душ, доручених вашій опіці, тисне на вас так, як до кінця не можуть збагнути люди довкола. Десятеро чоловіків із цієї книжки знали цей тягар. Вони несли його не тому, що були надзвичайними людьми; вони несли його, раз у раз повертаючись до Того, Хто покликав їх нести його, і складаючи його в руки, досить сильні, щоб його витримати. Вони молилися, вони навчалися, вони залишалися на своєму місці — і вони довіряли.

Можливо, ви читаєте це як людина, яка ще не стала пастором, але відчуває перші порухи покликання. Той самий Пастир, що покликав цих десятьох, кличе й досі. Він і далі шукає чоловіків і жінок, які приймуть Його отару з благоговінням, пастимуть її з терпінням, стерегтимуть її з мужністю, а наостанок повернуть її Йому зі словами: «Ось ті, яких Ти дав мені, і я не втратив жодного з них». Ось пастирське прагнення, яке варто мати.

Покликання не змінилося. Отару й досі треба годувати, боронити й вести. Вовки й досі справжні. Заблукані вівці й досі блукають. І Пастиреначальник і далі промовляє те саме доручення, яке промовляв у кожному поколінні: «Паси вівцї мої» (Йоана 21:16). Три слова. Досить на ціле життя. Десятеро чоловіків із цієї книжки віддали цьому свої життя.

Тож нехай і ми вчинимо так само.

«І дам вам наставників по душі менї, щоб вони пасли вас чесно й розумно.»

— Еремії 3:15