Розділ 17 · 6 хв читання · 7 хв слухання
Передсмертні думки
Тїсно бо менї від обох, маючи бажаннє розвязатись (із тїлом), та з Христом бути; багато бо воно лучче. ФИЛИПЯН 1:23
1683 року, у шістдесят сім, удівцем і немічним, Бакстер видав книжку роздумів над Павловими словами про відхід, щоб бути з Христом. Він назвав її «Передсмертні думки» і написав її, як і «Вічний спочинок святих» тридцять шість років перед тим, для себе самого. Ці дві книжки обрамлюють його життя. Першу він написав у тридцять один, чекаючи смерті за кілька місяців, а другу — у шістдесят сім, досі чекаючи її, і тепер уже з дещо кращими підставами.
Приготуватися, поки вона не прийшла
Його головний практичний аргумент полягає в тому, що добре померти — це справа приготування і що приготування не може початися тоді, коли настає сама подія. Людина, яка п’ятдесят років уникала цієї теми, не здобуде за останні два тижні спокійного погляду на неї. Звички думки, які проведуть людину через це, сформуються за десятиліття перед тим, у здоров’ї, коли ніщо не підганяло.
Навчи нас, як днї наші лїчити, щоб придбати розумне серце!. ПСАЛЬМА 90:12
Бакстер радив як християнську дисципліну час від часу свідомо роздумувати над власною смертю — не хворобливо і не для того, щоб себе налякати, а як єдиний реалістичний спосіб привести свої справи, пріоритети й почуття до належної міри.
Лучше йти в дім, де плачуть, нїж у такий, де бенкетують; усї бо люде так закінчують, а живущий прийме се до серця. ЕККЛЕЗІАСТА 7:2
Чому це далеко краще
Павлова фраза — «багато бо воно лучче» — несла на собі вагу всієї книжки, і Бакстер розібрав її на частини. Далеко краще — не просто стерпно, не просто звільнення. Краще за найкраще з того, що ми маємо тут, зокрема за те, що ми найбільше любимо. Він виклав, чому, і це підсумок усього, що є в цій книжці. Бо гріх скінчиться. Бо боротьба скінчиться. Бо ми побачимо Христа, Якого любили, не бачивши. Бо ми зрозуміємо те, чого все життя не могли зрозуміти. Бо церкву буде зібрано й вона буде нерозділена — це Бакстер відчував з особливою гостротою, сорок років спостерігаючи, як вона роздирає себе на шматки.
Знаємо бо, як земний будинок тїла нашого розпадеть ся, ми будівлю від Бога маємо, будинок нерукотворний, вічний на небесах. 2 КОРИНТЯН 5:1
Про страх — чесно
Бакстер не вдавав, що віруючі стоять перед смертю без страху, і тут він був помітно лагідний. Він розрізняв природне здригання тіла і страх Божого гніву. Перше інстинктивне і не більш гріховне, ніж відсмикнути руку від вогню; Сам Господь обливався потом у саду. З другим уже розібрано, і якщо віруючий досі під ним мучиться, ліки — не в більшій рішучості, а в яснішому баченні того, що зробив Христос.
Де в тебе, смерте, жоло? …Жоло ж смерти — гріх, а сила гріха — закон. Богу ж дяка, що дав нам побіду через Господа нашого Ісуса Христа. 1 КОРИНТЯН 15:55–57
Він додав пораду тим, хто доглядає вмирущих: не наполягати наприкінці на самоперевірці, не вимагати висловів упевненості від людей, надто слабких, щоб їх видобути, і промовляти обітниці, а не ставити запитання. Безпека людини в ту годину не залежить від стану її почуттів, і жорстоко змушувати її думати, що залежить.
Як це скінчилося
Бакстер помер восьмого грудня 1691 року, у сімдесят шість, у Лондоні. Більшу частину життя він терпів біль, а наприкінці — чималий біль. Він пережив свою дружину на десять років, парафію, яку любив, — майже на тридцять, і пережив більшість справ, за які боровся. Він побачив, як за два роки до того ухвалили Акт про віротерпимість, — найближче до перемоги, що він будь-коли мав. Ті, хто був із ним, розповідали, що, коли його запитали, як він почувається, він відповів, що майже одужав. Це невеликий жарт — і ціле богослов’я. П’ятдесят років він казав людям, що це життя — хвороба, а наступне — одужання, і наприкінці він казав це й далі, з ліжка, кожному, хто питав.
Боротьбою доброю я боров ся, дорогу скінчив, віри додержав. На останок готовить ся менї вінець правди. 2 ТИМОТЕЯ 4:7–8
Він один із небагатьох письменників, яким можна цілком довіряти в цій темі, бо він не написав жодного рядка про небо, якого невдовзі не чекав перевірити.
І чув я голос з неба, що глаголав менї: напиши: Блаженні мертві, що в Господеві вмирають. ОДКРИТТЄ 14:13
Для Божого народу залишається спочинок, і Річард Бакстер увійшов у нього, написавши про нього на сорок чотири роки довше, ніж думав.
Ті, хто відійшов раніше
Є вимір християнської надії, який Бакстер відчував з особливою силою після 1681 року, коли померла Марґарет і він залишився сам на останнє десятиліття свого життя. Новий Заповіт описує церкву як одне тіло, якого смерть не розділяє. Віруючі, які померли, не зникли; вони деінде, і нам сказано, де саме.
Тим же оце й ми, маючи кругом нас таку тьму сьвідків, відложивши всяку гордість …з терпіннєм біжім на боротьбу, що перед нами. ЄВРЕЇВ 12:1
До громади і церкви первородних, на небесах написаних, і до суддї всїх, Бога, і до духів праведників звершених. ЄВРЕЇВ 12:23
Бакстер черпав чималу втіху з думки, що товариство, до якого він ішов, уже має людей, яких він знав, — його дружину, його друзів, парафіян, яких він поховав у Кіддермінстері, і письменників, чиї книжки навернули і сформували його і яких він ніколи не зустрічав. Він уважно стежив за межами. Писання не заохочує нас звертатися до померлих чи уявляти, що ми можемо з ними спілкуватися, і він не терпів таких спекуляцій. Але воно навчає, що вони живі, що вони з Христом і що розлука тимчасова.
Бо коли віруємо, що Христос умер і воскрес, так Бог і тих, що поснули в Ісусї, приведе з Ним …Тим же втїшайте один одного словами сими. 1 СОЛУНЯН 4:14, 18
Для читача, який утратив близьких, у цьому вся суть цього вчення, і Павло так прямо й каже. Його дано, щоб ним користуватися.
ДЛЯ РОЗДУМІВ І ДІЇ
1. Цього тижня свідомо подумайте про власну смерть — не хворобливо, а досить довго, щоб побачити, що це робить із вашими пріоритетами.
2. Упорядкуйте свої справи: заповіт, борги, лист, який ви давно збиралися написати, примирення, яке ви відкладали.
3. Відрізняйте природний страх від страху гніву. Перший — людський; з другим уже розібрано.
4. Якщо ви сидите біля вмирущих, промовляйте обітниці, а не ставте запитання. Не вимагайте впевненості від тих, хто надто слабкий, щоб її висловити.
5. Запитайте себе, що ви хотіли б робити наприкінці, — і робіть цього більше вже тепер.
МОЛИТВА
Господи, я влаштував своє життя так, ніби воно не скінчиться, і мені не стане розуму приготуватися в останню хвилину, якщо я не почну вже тепер.
Навчи мене лічити мої дні. Нехай думка про те, що я стану перед Тобою, відділить важливе від неважливого, поки ще є час діяти.
Забери жало. Хоч би який природний страх лишався, не дай мені боятися Твого гніву, бо Твій Син поніс його.
А коли прийде година, нехай мене знайдуть там, де був Твій слуга, — майже одужалим і майже вдома. Амінь.