Розділ 2 · 7 хв читання · 9 хв слухання
Від долин до народів
І до старостї, до пізної старостї, не опусти мене, Боже, поки не возвіщу рамя твоє будущому роду; всїм, що прийдуть, потугу твою! ПСАЛЬМА 71:18
Хлопчик із долин. Ґарет Еванс народився 1938 року в Мертір-Тидвілі, серед вугільних долин Південного Уельсу. Його батько, Сиріл, під час Другої світової війни служив у Королівських військово-повітряних силах, і його пам’ятали за співочий голос і любов до крикету; мати, Етель, була обдарованою піаністкою, яка віддала себе створенню домашнього затишку. У вісім років він переїхав до дідового дому в Бонвілстоні під Кардіффом, а в одинадцять вступив до Каубриджської гімназії, де хлопець, що любив велосипед, футбол і розповідати історії, виявився напрочуд здібним до математики. Коли йому було тринадцять, померла його мати. Тоді він не плакав: хлопці, як його навчили, не плачуть. Батько більше не одружився і сам тягнув сім’ю, а втрата рано привчила хлопця до самостійності.
Питання, на яке він не мав відповіді. Він виріс в англіканській родині, знайомий із християнською вірою, але ще не охоплений нею. У шістнадцять почав ходити на п’ятничні вечірні зустрічі для молоді, які Бетті Бішоп проводила в себе вдома, — вечори пісень, біблійних вікторин і запрошених промовців. Одного вечора вона прямо запитала його, що він зробить із Господом Ісусом Христом. Він не мав відповіді і кілька тижнів уникав її. Потім молодий проповідник-мирянин, якого він знав зі школи, виступаючи в невеликій каплиці поблизу, після служіння поставив йому точнісінько те саме питання. Того вечора він уперше від смерті матері став на коліна біля ліжка і попросив Христа простити його й увійти в його життя. Здавалося, нічого не сталося. За кілька днів, коли він заходив на шкільне зібрання, а друзі глузували з його нової релігії, його переповнило спокійне знання, що він — Боже дитя. Відтоді він ніколи в цьому не сумнівався.
Учителі й девіз. Духовну домівку він знайшов у п’ятидесятницькій церкві «Елім» у Бриджинді, пастор якої, Вінн Льюїс, чекав від молодих навернених, що вони підуть за Христом усім серцем — або не підуть зовсім. В Університеті Свонсі він жив у родині Доналда Еванса, молодого християнина, з яким познайомився на крикетному полі і який згодом став видатним ученим у галузі медичної етики. Саме Доналдів батько, Обрі, людина з невеликою формальною освітою, дав студентові пораду, що стала девізом його життя: ті, хто йде за Господом здалеку, усе ще можуть бачити Його, але ті, хто забігає на крок поперед Світла світу, опиняються у власній тіні. Звідси й постала його рішучість ходити з Ісусом, не попереду Нього й не позаду. У ті студентські роки, навесні 1961 року, він також пережив досвід Святого Духа, який завжди вважав запаленням вогню, що відтоді ніколи не згасав.
Науковець у класі. У Свонсі він здобув ступінь бакалавра з відзнакою з фізики та педагогічний диплом. Там він зустрів Енн, тиху молоду секретарку з тієї самої церкви, батько якої, норвежець, був служителем Євангелія, а мати належала до молитовної групи, пов’язаної з Рісом Гоуеллсом. Вони побралися 1961 року. Наступні двадцять років його кафедрою був шкільний клас. Він викладав фізику в Кенфігу, а тоді, на диво молодим, дістав призначення навчати дітей британських військових родин у Німеччині, у Гаммі, а згодом — при британських військах у Гонконгу. Там він разом із молодою Джекі Пуллінджер ходив до сумнозвісного Обнесеного стіною міста Коулун і проводив біблійні уроки для британських солдатів і гуркхів. Повернувшись 1969 року до Уельсу, він став завідувачем кафедри фізики в Огморській гімназії, працював у комісії, що розробляла нову програму підвищеного рівня, і разом з Енн бачив, як невелике біблійне коло для дівчат-підлітків у їхньому домі виросло в молодіжну роботу в церквах усієї округи Бриджинда. Багато молодих людей прийшли до віри, і дехто з них згодом казав, що вони жили в пробудженні, самі того не усвідомлюючи.
Канада і школа рабинів. 1975 року родина емігрувала до Канади. Еванс очолював кафедру фізики в Торонтській французькій школі, а потім природничу кафедру в Торонтській єврейській академії — ортодоксальній юдейській школі, де він був одним лише з двох неєвреїв серед працівників. Там, на запрошення, він відповідав на запитання старшокласників про Христа і розмовляв про значення жертви зі старшим рабином школи — ці розмови він зараховує до найвищих моментів свого життя.
Учитель, що став пастирем. Саме в Торонто окружний суперінтендант його церкви попросив його подумати про те, щоб стати пастором Християнського і місіонерського альянсу. Еванс відповів, що не піде без ясного Божого поклику і не може собі дозволити семінарію; йому сказали, що семінарія не обов’язкова, а потрібне свідчення братів. Протягом наступних місяців це свідчення прийшло, ніким не підказане, з кількох боків. Енн, яка виросла в бідності дому мандрівного євангеліста і зовсім не хотіла бути дружиною пастора, сказала йому, що коли Бог кличе, то краще послухатися. Він покинув одну з найкраще оплачуваних учительських посад у країні заради пасторської платні. Спершу він служив у громаді Hazelglen Fellowship у Кітченері, Онтаріо, де невелика громада зросла і збудувала власний будинок, потім недовго в Сідні на острові Ванкувер, а з 1984 року — пастором Альянсової церкви Вікторії, у місті, яке відтоді стало йому домом.
У море. 1990 року розлад сну, який лікарі пов’язали зі стресом, змусив його піти у відставку. Це була темна долина, і згодом він простежив частину її коріння до горя, з яким ніколи не стикався віч-на-віч, аж до смерті матері. Тоді надійшло запрошення служити разом з Енн капеланами на борту корабля милосердя «Анастасіс», і з 1991 до кінця 1994 року вони жили на кораблі, поки той працював у Західній Африці. Поряд із хірургічною допомогою, будівництвом і проєктами чистої води, якими займався корабель, Еванс навчав пасторів і церковних провідників, зокрема провів серію щотижневих занять для понад ста п’ятдесяти провідників у Сьєрра-Леоне, а також конференції в Гвінеї, Кот-д’Івуарі, Сенегалі й Нігерії.
До краю землі. Після корабля Енн переконала його не брати нової громади, а подорожувати й навчати, тоді як сама відчинила їхній дім у Вікторії для студентів, щоб їх утримувати. Запрошення приходили без того, щоб він їх шукав: літня школа біблійної школи в Австралії, де його вчення про горницю стало його першою книжкою; навчальні школи «Молоді з місією» в Мексиці та Бразилії; пасторські конференції в Нижній Каліфорнії, на Гаїті, в Індії та Непалі. Тривала хвороба після операції 2003 року на два роки затримала його вдома, і він провів цей час, читаючи, пишучи вірші й поглиблюючи своє молитовне життя. Згодом він наставляв молодого засновника вебсайту SermonIndex і допомагав модерувати низку конференцій про пробудження, а багато його проповідей знайшли слухачів по всьому світу. Свої книжки, каже він, написав просто тому, що люди раз у раз питали, чи є його вчення в друкованому вигляді.
Тримаючи руку, що тримає завтра. Ґарет і Енн мали трьох доньок, а згодом і багатьох онуків та правнуків. Енн, його супутниця понад шістдесят років, багато років жила з раком і померла в їхньому домі в грудні 2025 року; він писав про неї з глибокою вдячністю і приписує їй чимало з того, що інші хвалили в ньому. Наприкінці дев’ятого десятка, за його власними словами, він знайшов нову справу серед залежних і бездомних Вікторії, наставляючи подружжя, яке прийшло до Христа з того життя і тепер служить на тих самих вулицях, які колись знало. Він називає себе просто поклонником, а своє життя — низкою каменів-сходинок, які Бог клав один за одним. Це непоганий підсумок і того, чого він навчає.
ДЛЯ РОЗДУМІВ І ДІЇ
1. Простежте камені-сходинки власного життя. Запишіть три події, серед них принаймні одне розчарування, крізь які ви тепер бачите, як вів вас Бог.
2. Еванс прийшов до віри, бо двоє людей поставили йому одне й те саме пряме питання. Чи є хтось, кому вам варто цього місяця поставити просте, чесне питання про Христа?
3. Подумайте, чи немає у вашому житті давнього горя, якого ви ніколи не приносили Богові. Попросіть Його лагідно вам це показати.
4. Готовність Енн іти за Божим покликом сформувала все служіння її чоловіка. Подякуйте Богові, назвавши на ім’я, за когось, чий тихий послух уможливив ваше служіння.
5. Запитайте себе, чи не спокушала вас думка, що ваші корисні роки вже позаду. Запишіть один спосіб, яким ви ще могли б служити цьому поколінню.
МОЛИТВА
Господи Боже, Ти працював у долинах і класах, на кораблі й на міських вулицях задовго до того, як Твій слуга міг це побачити. Так само Ти працюєш і в моєму житті.
Дякую Тобі за кожен камінь-сходинку, і прости мені ті рази, коли я нарікав на зачинені двері, які Ти зачинив із любові.
Зціли давнє горе, яке я поховав, і зроби мене готовим іти, куди Ти поведеш, у будь-якому віці.
Тримай мою руку сьогодні і тримай моє завтра, аж поки я не побачу Тебе лицем до лиця. Амінь.
Запитання для роздумів
Що привело Еванса до віри в Христа в юності?
У шістнадцять років Бетті Бішоп на своїх п’ятничних молодіжних зустрічах запитала його, що він зробить із Господом Ісусом Христом, а через кілька тижнів молодий проповідник-мирянин після служіння в каплиці поставив йому точнісінько те саме питання. Того вечора він став на коліна біля ліжка і попросив Христа простити його й увійти в його життя, а за кілька днів, на шкільному зібранні, його переповнило спокійне знання, що він — Боже дитя.
Яку пораду дав молодому студентові Обрі Еванс і яка рішучість із неї постала?
Що ті, хто йде за Господом здалеку, усе ще можуть бачити Його, але ті, хто забігає на крок поперед Світла світу, опиняються у власній тіні. Звідси постала його рішучість на все життя — ходити з Ісусом, не попереду Нього й не позаду.
Як Еванс покинув учителювання і став пастором, не навчаючись у семінарії?
У Торонто окружний суперінтендант попросив його подумати про пасторське служіння в Християнському і місіонерському альянсі і сказав, що семінарія не обов’язкова — потрібне лише свідчення братів. Це свідчення прийшло, ніким не підказане, з кількох боків, а Енн, яка зовсім не хотіла бути дружиною пастора, сказала йому, що коли Бог кличе, то краще послухатися, тож він покинув одну з найкраще оплачуваних учительських посад у країні заради пасторської платні.
Що привело Еванса від пасторства до корабля милосердя, а потім до мандрівного вчительського служіння?
1990 року розлад сну, пов’язаний зі стресом, змусив його піти у відставку, а потім надійшло запрошення для нього й Енн служити капеланами на борту «Анастасіса» в Західній Африці з 1991 до 1994 року. Після того Енн переконала його не брати нової громади, а подорожувати й навчати, і запрошення приходили без того, щоб він їх шукав.
Як Еванс описує себе і своє життя наприкінці дев’ятого десятка?
Він називає себе просто поклонником, а своє життя — низкою каменів-сходинок, які Бог клав один за одним. За його власними словами, він знайшов нову справу серед залежних і бездомних Вікторії, наставляючи подружжя, яке прийшло до Христа з того життя.