Розділ 1 · 6 хв читання · 8 хв слухання
Вступ
Господь править ходою чоловіка, і дорога його подобається йому; коли часом впаде, не забється, бо Господь піддержує руку його. ПСАЛЬМА 37:23–24
Більшість учителів цієї серії належать до давніших поколінь. Їхні книжки давно завершені, суперечки довкола них охололи, і церква мала час вирішити, що про них думати. Ґарет Еванс — інший випадок. Він народився у вугільних долинах Південного Уельсу 1938 року, живе й досі, коли пишеться ця книжка, і в тому віці, коли більшість чоловіків давно вже зупинилися, він і далі молиться за своє місто, наставляє молодих віруючих і, за його власними словами, ходить вулицями Вікторії з людьми, яких більшість церков не знала б, як прийняти. Це вчитель фізики, який став пастором, не провівши й дня в богословській семінарії, корабельний капелан біля узбережжя Західної Африки й мандрівний учитель Біблії на п’яти континентах. Він написав п’ять книжок, і всі вони з його дозволу безплатно доступні в бібліотеці Ochorus; там само можна послухати й прочитати чимало його проповідей.
Навіщо писати книжку такого роду про людину, яка ще жива? Бо його книжки читають люди, які ніколи його не зустрінуть, мовами, якими він не розмовляє. Вони заслуговують на короткий і чесний путівник: чого він насправді навчає, звідки це походить у Писанні і де вдумливий читач, можливо, захоче це зважити.
Одна нитка крізь усе
Прочитайте поруч його п’ять книжок і проповіді — і одне переконання раз у раз виринатиме на поверхню. Ось воно: у кожній ділянці християнського життя Бог робить перший крок, а частка віруючого — узяти Його за руку й іти слідом.
Еванс застосовує це переконання майже до всього. Віра, наполягає він, — це не те, що ми виробляємо, силкуючись вірити дужче; це власна Божа праця в серці, на яку ми відповідаємо послухом. Духовний плід не народжується з натуги, так само як дерево не вистогнує з себе яблук; він росте, коли ми перебуваємо в Христі. Провід — це не прихований креслюник, який ми мусимо тривожно розгадувати; це Батько, що веде дитину крок за кроком, відчиняючи й зачиняючи двері на шляху. Служіння — не посада, яку роздає пастор; це тягар, який Бог кладе на серце, і дар, який Він вкладає в руку. Зцілення поранених стосунків починається не з техніки, а з прощення, яке робить можливим Бог. А пробудження, якого він прагне ще відтоді, як був юнаком в Уельсі, — не те, що церква може організувати; це явлена Божа присутність, до якої Його народ готується смиренням, покаянням і голодом за Ним.
Він має короткий спосіб висловити цю нитку — пораду, яку ще студентом дістав від старшого віруючого у Свонсі: ходи з Ісусом, не забігаючи поперед Нього й не відстаючи. Цей образ ходіння, у якому темп задає Господь, — найкращий ключ до всього, що буде далі.
Як побудована ця книжка
Після розділу про його життя, написаного на основі біографії Ochorus і його власної книжки «Камінь за каменем», книжка викладає його вчення в чотирнадцяти коротких розділах. Перші шість становлять одне ціле: чим є віра і чим вона не є, три види віри, які він знаходить у Писанні, хода віри як тримання Батькової руки, занедбана перлина надії, слухання голосу Пастиря і камені-сходинки, якими веде Бог. Наступні чотири звертаються до життя віруючого в Христі: перебування у виноградній лозі, багатства буття в Ньому, повнота Духа і заповітний народ горниці. Далі йдуть два розділи на його найпастирськішу тему — зцілення поранених стосунків через справу з образою та через прощення й звільнення. Останні два несуть два його великі тягарі за церкву: щоб кожного віруючого було звільнено злетіти, як орел, у служінні, яке задумав Бог, і щоб церква шукала Божої присутності та слави. Висновок зводить нитки докупи, а путівник для читача вкаже вам на його власні книжки.
Кожен розділ закінчується пунктами для застосування і молитвою. Так задумано навмисно. Еванс двадцять років викладав фізику і так і не втратив учительського чуття: урок, який не втілено на практиці, не засвоєно. Він першим сказав би, що ніщо на цих сторінках не має значення, якщо воно не поставить вас на коліна, а тоді не виведе за двері.
Це не книжка Ґарета Еванса, а незалежний виклад від Ochorus. Вона не цитує жодного його слова і раз у раз називає його книжки, щоб ви могли піти й прочитати його самі, — а це найкраще, що можна зробити; бо чимало життя його вчення живе в його історіях, яких жоден виклад не відтворить.
Де читати уважно
Це не книжка про поклоніння героєві, і Еванс такої не хотів би. Він охоче нагадує, що люди, перелічені в Євреїв 11, — зовсім не герої, а звичайні, недосконалі чоловіки й жінки, яких вів Бог. Те саме слід сказати і про вчителів, які нам допомагають.
Тож там, де вдумливий читач, можливо, захоче зважити його вчення, ця книжка каже про це прямо й лагідно. Чотири питання виникають не раз. По-перше, Еванс проводить дуже чіткі межі між вірою, надією і віруванням і чимало будує на грецьких та єврейських словах, що стоять за певними поняттями. Його пастирська думка слушна й вельми потрібна, але словник Нового Заповіту не завжди такий охайний, як його розрізнення, і деякі його дослідження слів дискусійні. По-друге, він любить знаходити в старозавітних історіях образи Христа і християнського життя, і часом вичитує з деталі більше, ніж вимагає сам текст; ці прочитання найкраще сприймати як ілюстрації, а не як доктрину. По-третє, він, спираючись на своє п’ятидесятницьке й альянсівське коріння, вважає, що хрищення Святим Духом — це окремий досвід після навернення; багато вірних християн читають ті самі уривки інакше. По-четверте, його вчення про звільнення тих, хто нас поранив, ґрунтується на певному прочитанні Ісусових слів про зв’язування, розв’язування і відпускання гріхів; серцевина цього вчення, тобто прощення, цілком біблійна, але історії, що його супроводжують, — це свідчення Божої доброти, а не обіцянки того, як обернеться кожен випадок.
Жодне з цього не є причиною його не читати. Порада цієї книжки — порада Писання: «Всього дослїджуйте; доброго держітесь» (1 Солунян 5:21). Там, де він вірний Слову, — а щодо віри, послуху, перебування в Христі, прощення і Божої присутності він справді дуже вірний, — приймайте це з радістю і дійте. Там, де він виходить за межі написаного, відкладіть це, і ви нічого не втратите.
ДЛЯ РОЗДУМІВ І ДІЇ
1. Перш ніж читати далі, чесно запитайте себе, чи ви схильні забігати поперед Господа, відставати від Нього чи йти з Ним. Запишіть один нещодавній приклад.
2. Визначте темп читання цієї книжки — розділ на день чи розділ на тиждень — і вже зараз позначте цей час у своєму щоденнику.
3. Назвіть одну ділянку свого християнського життя, у якій ви намагалися виробити зусиллям те, що може дати лише Бог.
4. Вирішіть перевіряти все на цих сторінках Писанням, зберігаючи правдиве і відкладаючи те, що таким не є.
5. Виберіть одну з п’яти книжок Еванса з путівника для читача наприкінці і прочитайте її перший розділ разом із першим повчальним розділом цієї книжки.
МОЛИТВА
Отче, Ти вів мої кроки довше, ніж я це помічав, і тримав мою руку, коли я й не знав, що її тримають.
Коли я читаю про віру й надію, про перебування в Тобі й прощення, про Твою присутність, бережи мене від того, щоб я захоплювався вчителем і проминув його Учителя.
Там, де ці сторінки вірні Твоєму Слову, напиши їх на моєму серці. Там, де ні, дай мені розсудливість їх відкласти.
Тримай мене біля Себе, Господи Ісусе, щоб я не забігав наперед і не відставав, крок за кроком, аж поки не скінчиться дорога. Амінь.
Запитання для роздумів
Яке одне переконання ця книжка знаходить у всіх книжках і проповідях Еванса?
Що в кожній ділянці християнського життя Бог робить перший крок, а частка віруючого — узяти Його за руку й іти слідом. Еванс застосовує це до віри, духовного плоду, Божого проводу, служіння, зцілення стосунків і пробудження.
Яку пораду старшого віруючого зі Свонсі книжка називає найкращим ключем до вчення Еванса?
Ходити з Ісусом, не забігаючи поперед Нього й не відстаючи. Образ ходіння, у якому темп задає Господь, — це, за словами книжки, ключ до всього, що буде далі.
Чому кожен розділ цієї книжки закінчується пунктами для застосування і молитвою?
Бо Еванс двадцять років викладав фізику і зберіг учительське чуття: урок, який не втілено на практиці, не засвоєно. Він сказав би, що ніщо на цих сторінках не має значення, якщо воно не поставить читача на коліна, а тоді не виведе за двері.
Які чотири питання книжка позначає як місця, де вдумливий читач, можливо, захоче зважити вчення Еванса?
Його дуже чіткі межі між вірою, надією і віруванням, збудовані на дискусійних дослідженнях слів; його звичку вичитувати образи Христа зі старозавітних деталей; його погляд на хрищення Святим Духом як окремий досвід після навернення; і його вчення про звільнення тих, хто нас ранить, що ґрунтується на певному прочитанні слів про зв’язування, розв’язування і відпускання гріхів. Жодне з цього, каже книжка, не є причиною його не читати.