Ключові вчення Ґарета Еванса
Заповітний народ

Розділ 12 · 6 хв читання · 8 хв слухання

Заповітний народ

Так само й чашу по вечері глаголючи: Ся чаша єсть новий завіт у крові моїй; се робіть, скільки раз пєте, на мій спомин. 1 КОРИНТЯН 11:25

«Ключ у моїй руці», перша книжка Еванса, починається не з ран і не з прощення, а в горниці. Так само починається цілий розділ «Бенкету за столом». Причина проста. Якби ви знали, що вам лишився лише день життя, запитує він, що б ви робили? Ви не витрачали б його на дрібниці. Ви зібрали б тих, кого любите, сказали б їм найважливіше і владнали б усе, що стоїть між вами. Ніч перед Своєю смертю Ісус провів саме так. Він подбав про пріоритети.

Три вимоги

Еванс знаходить три вимоги в Ісусових словах до учнів у Йоана 13 і 14.

Перша — служіння. Учні прийшли з запорошеними ногами, і не було слуги, щоб їх помити, тож Ісус Сам узяв рушник і миску й помив їм ноги — зокрема й ноги Юди, який тієї ночі мав Його зрадити.

Коли ж я помив вам ноги, Господь і Учитель, то й ви повинні один одному обмивати ноги. ЙОАНА 13:14

Еванс не думає, що Ісус мав на увазі передусім обряд, хоча служіння обмивання ніг для нього бували благословенням. Він мав на увазі, що ми маємо освіжати одне одного від бруду, який пристає до нас, поки ми ходимо цим світом. Це, каже він, одна з головних цілей християнського спілкування і одна з причин, чому він ходить до церкви: щоб йому помили ноги. Трагедія в тому, що серед віруючих часто кидають стільки ж бруду, скільки й серед невіруючих.

Друга — любов. Ісус дав нову заповідь, а не варіант на вибір: щоб ми любили одне одного, як Він полюбив нас. Подобатися одне одному, з усмішкою зауважує Еванс, нам не заповідано; любити одне одного — заповідано, а любов виключає плітки й обмову і робить нас готовими шанувати інших і віддавати їм першість.

Заповідь нову даю вам: щоб любили один одного. Як я любив вас, щоб і ви любили один одного. ЙОАНА 13:34

Третя — послух Його слову. «Коли любите мене, хоронїть заповідї мої».

Обітниці і заповіт

Поряд із вимогами Ісус дав обітниці: місце, приготоване в Отчому домі, Своє повернення, Утішителя, мир, якого світ не може ні дати, ні відібрати, і радість, що є повною. Еванс указує, що це обітниці заповіту. Тішитися ними учні можуть за умови, що виконують свою частину: бувають слугами, люблять і слухаються.

Ось чому він називає це заповітом горниці. Заповіт, пояснює він, — це угода між двома сторонами, а в стародавньому світі заповіти укладали з пролиттям крові. Коли Ісус узяв чашу й назвав її новим заповітом у Своїй крові, учні, зауважує він, не запитували, що Він має на увазі. Вони розуміли. І тому, каже Еванс, щоразу, коли ми приймаємо хліб і чашу, ми відновлюємо свою угоду. Їдячи хліб, ми проголошуємо, що ми частина Христового тіла. П’ючи з чаші, ми знову укладаємо заповіт служити одне одному, любити одне одного і слухатися Його слова. Він описує свою звичку за Господньою вечерею: приймаючи хліб, оглядати громаду, а приймаючи чашу, тихо відновлювати ці три зобов’язання.

Нехай же розгледить чоловік себе і так нехай хлїб їсть і чашу пє. 1 КОРИНТЯН 11:28

Єдність, яка благовістить

Від горниці Еванс переходить до Ісусової молитви в Йоана 17 і до того, що вважає найзанедбанішим способом євангелізації в церкві. Не можна, зауважує він, вирвати з Біблії одну сторінку і вручити її комусь як євангельську листівку. Але можна вказати на цілі розділи, які розповідають, як Бог задумав, щоб світ увірував.

Щоб усї одно були: яко ж Ти, Отче, в менї і я в Тобі, щоб і вони в нас одно були, щоб сьвіт увірував, що Ти мене післав єси. ЙОАНА 17:21

Коли Божий народ живе разом як слуги і як ті, хто любить, у послуху, каже він, світ пізнає й увірує. Саме спільне життя церкви — це послання, яке Бог задумав, щоб світ прочитав. Ось чому він благає церкву братися до своїх поділів і гіркоти, які світ бачить так ясно, так само швидко, як вона береться до лжевчення.

Одне тіло

Еванс приділяє багато місця Павловому образу церкви як тіла: не організації, створеної людьми, а організму, створеного Богом, у який кожен віруючий, хоч би до якої деномінації належав, охрищений одним Духом. Він не проти деномінацій як таких. Але коли наші об’єднання відокремлюють нас від тих, хто в Христі, але відрізняється стилем поклоніння чи другорядними тлумаченнями, ми накликаємо на себе осуд.

Не може ж око сказати руцї: Не треба менї тебе; або знов голова ногам: Не треба менї вас. 1 КОРИНТЯН 12:21

Трагічна правда

Він не щадить, говорячи про те, наскільки церква не досягає мети. Християнські шлюби, які мали б показувати світові Христову любов до Його нареченої, закінчуються розлученням так само часто, як і інші. Діти, вирощені в християнських домах, носять рани від батьків, які дратували їх до гніву. Ділові люди кажуть йому, що з християнами буває найважче мати справу. Місіонери, зауважує він, залишають місійне поле частіше через зруйновані стосунки, ніж через хворобу чи гроші, а пастори залишають церкви після кількох років розчарованих сподівань. Церкви змагаються за членів одна одної і часом роздирають себе у сварках, які пам’ятає все місто. Після кожного прикладу він, по суті, запитує, що з цього має винести світ, який на це дивиться.

Він запитує не для того, щоб засудити. Він запитує тому, що вірить: ворог наших душ зробив руйнування стосунків своєю головною стратегією саме тому, що єдність — Божий пріоритет. Його ліки розглядають наступні два розділи.

Застереження щодо хвороби

Одна частина Евансового вчення про заповіт потребує обережності. З Павлового застереження, що деякі коринтяни були немічні й хворі, бо приймали Господню вечерю негідно, і з Якового наказу кликати старших він робить припущення, що деякі хвороби серед віруючих можуть бути пов’язані зі зруйнованими стосунками в тілі і що старші мають розпізнати, чи не потрібне примирення, перш ніж молитися. Він має рацію, що в деяких випадках Писання такий зв’язок проводить, і його пастирська турбота щира. Але те саме Писання показує, що більшість хвороб не має такої причини, як сказав Ісус про сліпого від народження, і сам Еванс гостро виступає проти тих, хто каже хворим, що їхня хвороба доводить якусь їхню провину. Його вчення найкраще сприймати як заклик випробовувати себе за Господнім столом, а ніколи — як діагноз, який ставлять іншим.

ДЛЯ РОЗДУМІВ І ДІЇ

1. Коли наступного разу прийматимете Господню вечерю, свідомо відновіть три зобов’язання горниці: служити, любити і слухатися.

2. Подумайте про когось у вашій церкві, кому цього тижня треба помити ноги, — про когось утомленого чи знеохоченого. Зробіть щось практичне, щоб його освіжити.

3. Чи є брат або сестра, які вам не подобаються? Попросіть у Бога благодаті любити їх і виявіть цю любов одним конкретним учинком.

4. Подумайте, чи ваша церква ставиться до єресі в практиці так само серйозно, як до єресі в доктрині. Моліться про єдність церков вашого міста, називаючи їх.

5. Якщо ви носите гіркоту на когось у тілі, не приймайте чаші, доки принаймні не почнете шукати примирення.

МОЛИТВА
Господи Ісусе, тієї ночі, коли Тебе зрадили, Ти взяв рушник і помив ноги Своїм друзям — і тому, хто мав Тебе зрадити. Зроби мене слугою, як Ти.
Ти заповів мені любити, як Ти полюбив мене. Я не можу цього без Твоєї благодаті; дай мені її для людей, яких мені найважче любити.
Коли я їм хліб і п’ю з чаші, дай мені щиро виконувати те, що обіцяю: служити Твоєму народові, любити Твій народ і слухатися Твого слова.
Зроби нас одним, Господи, щоб світ увірував, що Отець послав Тебе. Амінь.

Запитання для роздумів

Чому Еванс починає своє вчення про стосунки в горниці?

Бо якби ви знали, що вам лишився лише день життя, ви зібрали б тих, кого любите, сказали б їм найважливіше і владнали б усе, що стоїть між вами. Ніч перед Своєю смертю Ісус провів саме так: Він подбав про пріоритети.

Які три вимоги Еванс знаходить в Ісусових словах у Йоана 13 і 14?

Служіння, виявлене, коли Ісус помив ноги Своїм учням, зокрема й Юді; любов — нову заповідь, а не варіант на вибір, яка виключає плітки й обмову; і послух Його слову. Еванс з усмішкою зауважує, що подобатися одне одному не заповідано, а любити одне одного — заповідано.

Що, на думку Еванса, мав на увазі Ісус, коли звелів учням мити ноги одне одному?

Не передусім обряд, а те, що віруючі мають освіжати одне одного від бруду, який пристає до них, поки вони ходять цим світом. Це, каже він, одна з головних цілей християнського спілкування і одна з причин, чому він ходить до церкви, хоча серед віруючих часто кидають стільки ж бруду, скільки й серед невіруючих.

Чому Еванс називає це вчення заповітом горниці і як воно формує його погляд на Господню вечерю?

Ісусові обітниці — приготоване місце, Його повернення, Утішитель, мир і радість — це обітниці заповіту, і тішитися ними учні можуть за умови, що бувають слугами, люблять і слухаються; а чашу Він назвав новим заповітом у Своїй крові. Тож за кожною Господньою вечерею ми відновлюємо угоду: у хлібі проголошуємо, що ми частина Христового тіла, а в чаші знову укладаємо заповіт служити, любити і слухатися.

Що Еванс називає найзанедбанішим способом євангелізації в церкві?

Єдність віруючих — з Ісусової молитви в Йоана 17, щоб усі були одно, щоб світ увірував. Коли Божий народ живе разом як слуги і як ті, хто любить, у послуху, саме спільне життя церкви стає посланням, яке Бог задумав, щоб світ прочитав.

Ви завершили: Заповітний народ

Назад Далі