Розділ 20 · 4 хв читання · 5 хв слухання
Церква і світ
Одна родина
Божий всесвіт один: небо й земля не такі відокремлені, як снилося невірству. Як Господь має лише одну родину, вписану в один реєстр, викуплену однією кров’ю, оживлену одним Духом, так і вся ця родина вічно перебуває в одній оселі. Ми, що в тілі, перебуваємо в нижній кімнаті, яка часом темна й холодна, але має достатньо ознак того, що вона — кімната в Божому домі; бо для ока нашої віри вона часто осяяна небесним блиском, і ми, навіть ми, ще перебуваючи тут, через благословенні завдатки стаємо учасниками спадщини святих у світлі. Це той самий дім, кажу я, але наша — нижня кімната, а наші прославлені брати там, нагорі, на верхньому поверсі, куди вічно ллється сонячне світло, куди ніколи не досягне ні студений вітер, ні отруйний подих. І значною мірою між нижньою кімнатою та верхньою є подібність. Як на землі ми готуємося до неба, так і стан святих на землі — це попередня тінь неба. Багато в чому становище Божої дитини на землі є прообразом її становища на небі; і яким є характер святих угорі, таким має бути характер святих унизу. Ми можемо цілком безпечно брати за приклад ті прославлені духи. Нам не треба боятися, що ми зіб’ємося з дороги, наслідуючи їх, навчаючись їхніх занять чи прагнучи розділити їхні радощі. Справді, небесне — взірець земного, і якими вони є перед престолом, такими маємо бути й ми. Більше того, такими ми й будемо настільки, наскільки житимемо гідно своїх привілеїв і прийматимемо подобу та образ нашого Господа Ісуса Христа.
Кілька імен навіть у Сардах
«Та маєш не багато імен в Сардах, що не опоганили одеж своїх». Тут ми бачимо особливе збереження. Зверніть на це пильну увагу. «Маєш не багато імен». Лише кілька; не так мало, як дехто думає, але й не так багато, як уявляють інші. Небагато порівняно з масою тих, хто визнає віру; небагато навіть порівняно зі справжніми Божими дітьми, бо багато хто з них опоганив свої одежі. Їх було лише кілька, і ці кілька були навіть у Сардах. Немає на землі такої зіпсованої Церкви, у якій не було б «кількох».
Підбадьортеся, християни; у Сардах є кілька. Не впадайте зовсім у зневіру. Деякі герої не повернулися спиною в день битви; деякі сильні мужі й досі борються за істину. Але будьте обережні, бо, можливо, ви не з тих «кількох». Оскільки їх лише «кілька», має бути велике випробовування сердець. Погляньмо на наші одежі й перевірмо, чи не опоганені вони. І оскільки їх лише «кілька», будьте діяльні. Що менше робітників для праці, то більше причин вам бути діяльними. «Настоюй в час і не в час». О! якби за нами стояли сотні, ми могли б сказати: «Нехай вони виконують роботу»; але якщо ми стоїмо лише з «кількома», як мусить напружуватися кожен із цих небагатьох!
Тож збудіть себе до найбільшої діяльності, бо справді в Сардах лише кілька тих, хто не опоганив своїх одеж. Понад усе будьте молитовні. Підносьте до Бога палкі благання, щоб Він помножив вірних, щоб збільшив число вибраних, які стоять твердо, і щоб очистив Церкву. Взивайте до Бога, щоб настав день, коли найліпше золото вже не потьмяніє; коли слава знову повернеться до Сіону. Благайте Бога, щоб Він прибрав хмару, щоб забрав «темряву, таку, щоб ходили помацки». Будьте вдвічі молитовні, бо в Сардах лише кілька тих, хто не опоганив своїх одеж.
Церква і світ
Християни мають жити так, щоб було марно говорити про порівняння між ними й людьми світу. Це має бути не порівняння, а протиставлення. Не повинно бути жодної шкали ступенів: віруючий має бути прямою і явною протилежністю невідродженому. Життя святого має бути цілком вище за життя грішника і зовсім з іншого ряду. Ми маємо змусити наших критиків визнати не те, що моралісти добрі, а християни трохи кращі, а те, що коли світ — темрява, ми явно — світло; і коли ввесь світ у лихому лежить, ми найочевидніше від Бога й перемагаємо спокуси того Лукавого. Як полюси далекі один від одного, так далекі життя і смерть, світло і темрява, чистота і гріх. Між світською людиною і християнином має бути така сама різниця, як між пеклом і небом, між погибеллю і вічним життям. Як ми сподіваємося, що врешті нас відділятиме від долі нерозкаяних велика безодня, так і тут має бути глибока й широка безодня між нами та безбожниками. Чистота нашого характеру має бути такою, щоб люди мусили пізнати в нас, що ми з іншого й вищого роду. Якби ми були тим, чим себе визнаємо, не було б жодної трудності відрізнити християнина від світської людини. Але, на жаль! Церква настільки розбавлена домішками, що нам доводиться стримувати свою хвалу, і ми не можемо звеличувати свій характер так, як хотіли б. О, коли б настав час, коли «наше життє єсть на небесах», і нице життя світської людини буде викрите нашим христоподібним характером! Дай нам, Боже, дедалі більше бути явно родом вибраним, царським священством, народом святим, людьми прибраними, щоб ми звіщали чесноти Того, Хто покликав нас із темряви у дивне Своє світло.