Вірний у малому
Усе належить Богові

Розділ 2 · 6 хв читання · 8 хв слухання

Усе належить Богові

Цар Давид був уже старим. Усе життя він хотів збудувати дім для Бога, храм в Єрусалимі, але Бог сказав йому «ні». Збудувати його мав його син Соломон. Тож Давид зробив найкраще з того, що лишалося. Свої останні роки він провів, збираючи матеріали: золото, срібло, мідь, залізо, дерево й дорогоцінне каміння — у кількостях, які важко собі уявити. А тоді додав до цього ще й власні статки. Провідники Ізраїлю побачили це й пішли за його прикладом, і дари текли, аж поки скарбниці не переповнилися.

Якщо хтось і мав право пишатися своєю щедрістю, то того дня це був Давид. Натомість він став перед усім зібранням і молився. І посеред найбільшої пожертви свого життя він сказав те, що перевернуло все з ніг на голову.

«Твоя, Господи, величність, і сила, й слава, й побіда, й пишнота, й все, що на небі й на землї, твоє; твоє, Господи, царство, й ти висший над усе, яко Владика. І багацтво й слава від лиця твого, й ти володїєш над усїм, і в твоїй руцї сила й могучість, і твоя власть, зробити кожного великим і дужим. І тепер, Боже наш, ми славимо тебе й хвалимо величне імя твоє. Бо хто я й хто народ мій, що ми спромоглись, так як оце, жертвувати? Але від тебе все, й з твоєї руки все, що ми віддали тобі» (1 Параліпоменон 29:11-14)

Давид віддав цілі статки, і він знав, що не дав Богові нічого, що вже й так не належало Богові.

Бог — власник

Біблійне вчення про гроші починається саме тут, і якщо ми помилимося в цьому, усе інше теж піде не так. Усе належить Богові.

«Господня земля і вся повня її; круг землї і хто живе на йому.» (Псальма 24:1)

Не якась частина. Усе. Земля, океани, худоба, банк у вашому місті й гроші в ньому. Бог каже через пророка Аггея: «Моє срібло й моє золото, говорить Господь Саваот» (Аггея 2:8). У 50-му псалмі Він лагідно глузує з думки, ніби Йому колись могло щось від нас знадобитися: «Коли б я зголоднїв, нїчого б казати тобі; бо моя вселенна й достатки її» (Псальма 50:12).

Коли Бог дав Ізраїлеві обіцяну землю, Він установив дивовижне правило. Землю можна було віддати в оренду, але не продати назавжди. «А землї не продавати мете на віки, бо земля моя; приходнї бо і комірники ви в мене» (3 Мойсея 25:23). Ізраїльтяни жили на землі, обробляли її й передавали своїм дітям. Але право власності завжди було записане на Боже ім’я.

Це й досі правда. Ваш дім, ваша машина, ваші заощадження, ваш дохід, ваші вміння, ваш час — ви тримаєте їх у руках, але вони вам не належать. Ви мешканець у Божому світі й живете з того, що Він дає.

Ми — управителі

Якщо Бог — власник, то хто ж ми? Біблія вживає слово доморядник — старе слово, що означає управителя. Доморядник вів господарство чи маєток від імені свого пана. Йосип був управителем у домі Потифара. Він мав ключі від усього й владу над усім, але нічим із того не володів.

Таке й наше становище. Павло каже: «Ще ж до того від доморядників вимагають, щоб кожного знайдено вірним» (1 Коринтян 4:2). Петро каже те саме про кожен дар, який дає Бог: «Кожний, яко ж приняв дар, так ним нехай служить один одному, як добрі доморядники всякої благодати Божої» (1 Петра 4:10).

Це змінює питання, яке ми ставимо про гроші. Власник питає: «Що я хочу зробити зі своїми грошима?» Управитель питає: «Що власник хоче, щоб було зроблено з Його грошима?» Це два зовсім різні питання. Перше ставить у центр мене. Друге ставить туди Бога.

Це змінює й наше ставлення до давання. Більшість із нас мовчки припускає, що 90%, які ми залишаємо собі, — наші, а 10%, які ми віддаємо, — Божі. Але якщо все належить Богові, то питання не в тому, скільки своїх грошей я маю віддати Богові. Питання в тому, скільки Божих грошей мені залишити собі. Усі 100% — Його, і все це треба використовувати так, щоб Йому подобалося: і оренду, і продукти, і відпустку, так само як і пожертву.

Небезпека забути

Мойсей бачив, що наближається небезпека. Ізраїль провів сорок років у пустелі: щодня їв манну й цілковито залежав від Бога. Тепер вони мали ввійти в багату землю пшениці, виноградників і мідних копалень. Мойсей застеріг їх, що достаток принесе спокусу, якої злидні ніколи не приносили:

«І щоб ти не казав в серцї свому: Сила моя й потуга руки моєї здобули менї сї маєтки! А мусиш памятати про Господа, Бога твого, що він дає тобі силу здобувати маєтки; щоб він додержав завіт свій, котрим він клявся батькам твоїм, як се нинї сталось.» (5 Мойсея 8:17-18)

Ось молитва людини, що «сама себе зробила»: «Сила моя й потуга руки моєї». Звучить як здоровий глузд. Ми справді тяжко працювали. Ми справді ризикували. Але хто дав нам силу працювати? Хто дав нам розум, здатний опанувати ремесло, тіло, яке може зранку підвестися, країну з дорогами й ринком, батьків, які нас годували? Павло питає прямо: «Що ж маєш, чого не прийняв (од Бога)? а коли прийняв, то чого величаєш ся, мов би не прийнявши?» (1 Коринтян 4:7).

Забути Бога — це рідко різке рішення. Це повільне сповзання, яке приходить разом із вигодами. Що більше ми маємо, то легше думати, що всього досягли самі.

Свобода бути управителем

Це може звучати як погана новина, ніби Бог щось у нас забирає. Насправді це дивовижно звільняє.

Якщо я власник усього, то все залежить від мене. Я мушу це захищати, примножувати, тривожитися за це. Кожна втрата — моя втрата. Але якщо я управитель, тягар лежить на плечах власника. Моє завдання — бути вірним у тому, що Він мені дав, а решту довірити Йому. Коли ринок падає, падають Його гроші. Коли приходить рахунок, який я не можу оплатити, я можу принести його Тому, Кому належить худоба на тисячах гір.

Йов зрозумів це, коли за один день утратив усе: свої отари, своїх слуг і своїх дітей. Він упав на землю й поклонився:

«Нагим вийшов я з матерньої утроби, нагим і вернусь. Господь дав, Господь і взяв; як до вподоби було Господеві, так і сталося; нехай буде імя Господнє благословенне!» (Йова 1:21)

Так молитися може тільки управитель. Власник, який утратив усе, утратив усе. А управитель, який утратив усе, усе ще має Господаря.

Голос із минулого

Джордж Мюллер ніколи ні в кого не просив грошей. Він вірив, що сирітські будинки, якими він опікувався в Бристолі, належать Богові, як і кожен пенні, що надходив на прохарчування дітей. Його біограф Артур Пірсон підсумував погляд Мюллера на давання так:

«Просвічені віруючі вважають усе невідчужувано Божим і, навіть добровільно спрямовуючи гроші у святі, а не самолюбні русла, пам’ятають, що віддають Йому лише те, що й так належить Йому!»

Артур Т. Пірсон, Джордж Мюллер із Бристоля

Практика на цей тиждень

Складіть короткий список усього, що ви вважаєте «моїм»: ваш дім, машина, телефон, заощадження, дохід, уміння. Потім угорі сторінки напишіть слова з Псальма 24:1. Приділіть кілька хвилин, щоб помолитися над цим списком і віддати Богові кожну річ, називаючи її. Можна помолитися приблизно так: «Господи, це Твоє. Дякую, що Ти довірив мені це. Покажи, як Ти хочеш, щоб я цим розпоряджався».

Для груп

  • Що з того, чим ви володієте, вам було б найважче вважати Божим, а не своїм? Чому?
  • Як змінилися б ваші витрати цього тижня, якби ви справді вірили, що розпоряджаєтеся чужими грошима?
  • Прочитайте разом 5 Мойсея 8:17-18. Як ви думаєте, чому достаток змушує нас забувати Бога легше, ніж злидні?
  • Думка про те, що ви управитель, а не власник, для вас полегшення чи тягар? Чому?

Запитання для роздумів

Що Біблія каже про те, кому належать наші гроші й майно?

Усе належить Богові. «Господня земля і вся повня її» (Псальма 24:1), і «Моє срібло й моє золото» (Аггея 2:8). Навіть землю Ізраїлю не можна було продати назавжди, бо вона була Його. Ми тримаємо в руках свої домівки, заощадження, дохід і вміння, але не володіємо ними.

Що означає для християнина бути управителем грошей?

Управитель — це той, хто веде господарство від імені пана, як Йосип у домі Потифара: він мав ключі від усього, але нічим із того не володів. Тож питання змінюється з «Що я хочу зробити зі своїми грошима?» на «Що власник хоче, щоб було зроблено з Його грошима?» Усі 100% — Його, а не лише та частина, яку ми віддаємо.

Чому Мойсей застерігав Ізраїль, що достаток змусить їх забути Бога?

У 5 Мойсея 8:17-18 Мойсей побачив, що вигоди приносять спокусу, якої злидні ніколи не приносили: сказати «Сила моя й потуга руки моєї здобули менї сї маєтки!» Він звелів їм пам’ятати, що це Бог дає силу здобувати маєтки. Забути Бога — рідко різке рішення; це повільне сповзання, яке приходить разом із тим, що маєш більше.

Ви завершили: Усе належить Богові

Назад Далі