Послання Ігнатія та історія його життя
Послання до ефесян

Розділ 6 · 10 хв читання · 13 хв слухання

Послання до ефесян

Ігнатій, що зветься також Теофор, — тій, що благословенна у величі повнотою Бога Отця; тій, що передвизначена перед віками бути повсякчас для неминущої й незмінної слави, з’єднана й вибрана в правдивому стражданні, з волі Отця та Ісуса Христа, нашого Бога; церкві, що в Ефесі [азійському], гідній усякого благословення: щедрий привіт у Христі Ісусі та в непорочній радості.

Я прийняв у Бозі ваше [вельми] улюблене ім’я, яке ви носите з природного права, [у правому й чеснотливому розумі], через віру й любов у Христі Ісусі, нашому Спасителі. Бувши наслідувачами Бога і запаливши свої серця в крові Божій, ви досконало виконали притаманне вам діло —

бо коли ви почули, що я йду із Сирії у кайданах заради спільного Імені й надії і сподіваюся вашими молитвами встояти в боротьбі з дикими звірами в Римі, щоб, устоявши, я мав силу бути учнем, ви поспішили відвідати мене, —

отож, коли в ім’я Боже я прийняв усю вашу громаду в особі Онисима, чия любов невимовна і який до того ж є вашим єпископом [у плоті], я молюся, щоб ви любили його за Ісусом Христом і щоб усі ви були подібні до нього; бо благословенний Той, Хто дарував вам, як ви того гідні, мати такого єпископа.

А щодо мого співслужителя Бурра, який з волі Божої є вашим дияконом, благословенним у всьому, я молюся, щоб він залишився при мені на честь вам і вашому єпископові. Так само і Крок, гідний Бога і вас, якого я прийняв як взірець вашої любові до мене, в усьому мене підкріпив — нехай же й Отець Ісуса Христа підкріпить його! — разом з Онисимом, Бурром, Евплом і Фронтоном; у них я любовними очима побачив усіх вас.

Хай я завжди тішуся вами, якщо тільки я того гідний. Тож годиться вам усіляко прославляти Ісуса Христа, Який прославив вас, щоб, досконало з’єднані в одній покорі, коряючись своєму єпископові й пресвітерству, ви були освячені в усьому.

Я не наказую вам, ніби я щось значу. Бо хоч я і в кайданах заради Імені, та ще не досяг досконалості в Ісусі Христі. [Бо] тепер я починаю бути учнем і говорю до вас, як до своїх співучнів. Адже це мені слід би вчитися від вас — для змагання у вірі, у напоумленні, у витривалості, у довготерпінні.

Але любов не дозволяє мені мовчати про вас, тому я й поспішив закликати вас іти в згоді з думкою Божою: бо й Ісус Христос, наше нероздільне життя, — це думка Отця, так само як і єпископи, поставлені аж до країв землі, перебувають у думці Ісуса Христа.

Тож годиться вам іти в згоді з думкою єпископа, що ви й робите. Бо ваше шановне пресвітерство, гідне Бога, налаштоване на єпископа, як струни на ліру. Тому у вашій однодумності й злагідній любові оспівується Ісус Христос.

І кожен із вас, і всі разом, станьте хором, щоб, злагоджені в однодумності, узявши тон від Бога, ви в єдності співали одним голосом через Ісуса Христа Отцеві, щоб Він і почув вас, і визнав за вашими добрими ділами членами Свого Сина. Тож корисно вам перебувати в непорочній єдності, щоб ви й завжди були причасниками Бога.

Бо якщо я за короткий час мав таке спілкування з вашим єпископом, яке було не по-людському, а в Дусі, то наскільки більше вітаю вас, що тісно з’єднані з ним, як Церква з Ісусом Христом і як Ісус Христос з Отцем, щоб усе було злагоджене в єдності.

Хай ніхто не обманюється. Хто не перебуває в огорожі жертовника, той позбавлений хліба [Божого]. Бо коли молитва одного чи двох має таку силу, то наскільки більшу — молитва єпископа і всієї Церкви.

Отже, хто не приходить на спільне зібрання, той уже цим виявляє свою гордість і сам себе відлучив; бо написано: «Бог гордим противить ся». Тож пильнуймо, щоб не противитися єпископові, щоб через нашу покору віддати себе Богові.

І що більше хтось бачить, що його єпископ мовчить, то більше нехай його шанує. Бо кожного, кого Господар дому посилає доглядати Свій дім, ми повинні приймати так, як Того, Хто його послав. Отже, ясно, що на єпископа ми повинні дивитися як на Самого Господа.

Онисим сам від себе дуже хвалить ваш добрий порядок у Бозі: що всі ви живете за правдою і що жодна єресь не має серед вас домівки; ба більше, ви навіть не слухаєте нікого, хто говорив би про щось інше, ніж про Ісуса Христа в правді.

Бо дехто має звичку зі злим підступом розносити, мов крамар, Ім’я, водночас чинячи щось інше, негідне Бога. Таких вам слід уникати, як диких звірів; бо це скажені пси, що кусають нишком; вам треба стерегтися їх, бо вони важко виліковні.

Є один-єдиний Лікар — і тілесний, і духовний, народжений і ненароджений, Бог у людині, правдиве Життя в смерті, і від Марії, і від Бога, спершу підвладний стражданню, а потім непідвладний йому, — Ісус Христос, наш Господь.

Тож хай ніхто не обманює вас, як ви й не обмануті, бо цілком належите Богові. Бо коли у вас не вкорінилася жодна пожадливість, що має силу мучити вас, тоді ви справді живете по-Божому. Я віддаю себе за вас і присвячую себе як жертву за церкву вас, ефесян, славну на всі віки.

Тілесні не можуть чинити духовного, і духовні не можуть чинити тілесного; так само як віра не може чинити того, що властиве невірству, ані невірство — того, що властиве вірі. Ба навіть те, що ви робите в тілі, — духовне, бо все ви робите в Ісусі Христі.

Але я довідався, що дехто прийшов до вас звідти, несучи лихе вчення; ви не дали їм посіяти його серед вас, бо затулили вуха, щоб не прийняти того, що вони сіють, — адже ви каміння храму, заздалегідь приготоване для будови Бога Отця, підняте на висоту знаряддям Ісуса Христа, тобто Хрестом, і з линвою — Святим Духом; ваша віра — ваш підйомний ворот, а любов — дорога, що веде вгору до Бога.

Отож усі ви — супутники в дорозі, що несуть свого Бога і свою святиню, свого Христа і свої святощі, вбрані з голови до ніг у заповіді Ісуса Христа. І я також, беручи участь у святі, удостоївся листом бути з вами і радіти з вами, що ви не прив’язуєте своєї любові ні до чого в звичайному людському житті, а лише до Бога.

Моліться ж і безперестанку за решту людей (бо в них є надія на покаяння), щоб вони знайшли Бога. Тож дозвольте їм учитися бодай з ваших діл.

На їхні спалахи гніву будьте лагідні; на їхні горді слова будьте смиренні; на їхні лайки відповідайте своїми молитвами; на їхні помилки будьте непохитні у вірі; на їхню лютість будьте м’які. І не прагніть наслідувати їх, відплачуючи їм тим самим.

Виявімо себе їхніми братами нашою поступливістю; а прагнімо бути наслідувачами Господа, змагаючись один з одним, хто зазнає більшої кривди, кого більше обдурять, кого більше зневажать, — щоб серед вас не знайшлося жодного диявольського бур’яну; але в усякій чистоті й стриманості перебувайте в Христі Ісусі і тілом, і духом.

Настали останні часи. Тож відтепер будьмо благоговійні; біймося довготерпіння Божого, щоб воно не обернулося нам на осуд. Бо або біймося майбутнього гніву, або любімо теперішню благодать — те чи інше; аби лише нам знайтися в Христі Ісусі для правдивого життя.

Хай ніщо не сяє у ваших очах, окрім Нього, в Кому я ношу свої кайдани, свої духовні перли, в яких я прагнув би воскреснути завдяки вашій молитві; хай буде мені завжди в ній участь, щоб я знайшовся серед тих християн Ефесу, які до того ж завжди були однодумні з апостолами в силі Ісуса Христа.

Я знаю, хто я і до кого пишу. Я засуджений — ви помилувані; я в небезпеці — ви утверджені.

Ви — битий шлях для тих, хто йде вмирати для Бога. Ви — співпосвячені в таїнства з Павлом, освяченим, що здобув добре свідчення, гідним усякого благословення; хотів би я, щоб мене знайшли на його слідах, коли досягну Бога; він у кожному листі згадує вас у Христі Ісусі.

Тож дбайте частіше сходитися для подяки Богові та для Його слави. Бо коли ви часто сходитеся, сили сатани скидаються, і його згубна справа обертається на ніщо у злагоді вашої віри.

Немає нічого кращого за мир, у якому скасовується всяка війна небесних і земних.

Ніщо з цього не приховане від вас, якщо ви досконалі у вірі й любові до Ісуса Христа, бо вони — початок і кінець життя: віра — початок, а любов — кінець; і обидві, поєднані в єдності, — це Бог, а все інше, що веде до правдивого благородства, іде за ними слідом.

Ніхто, хто сповідує віру, не грішить, і ніхто, хто має любов, не ненавидить. «Дерево познаєть ся по овощу»; так і ті, що визнають себе Христовими, будуть видні з їхніх учинків. Бо тепер справа не у визнанні, а в тому, щоб людину знайшли в силі віри аж до кінця.

Краще мовчати і бути, ніж говорити і не бути. Добре навчати, якщо той, хто говорить, і чинить. Отже, є один Учитель, Який сказав, і було так; і навіть те, що Він учинив у мовчанні, гідне Отця.

Хто справді володіє словом Ісуса, той здатен почути й Його мовчання, щоб бути досконалим: щоб і діяти через своє слово, і бути пізнаним через своє мовчання.

Ніщо не приховане від Господа, навіть наші таємниці близькі Йому. Тож усе робімо, знаючи, що Він живе в нас, щоб ми були Його храмами, а Він Сам був у нас як наш Бог. Так воно і є, і це стане явним перед нашими очима з любові, якою ми по праву любимо Його.

Не обманюйте себе, брати мої. Розтлителі домів царства Божого не наслїдять.

Якщо ж ті, хто чинить таке в тілі, караються смертю, то наскільки більше той, хто лихим ученням розтлить віру Божу, за яку був розіп’ятий Ісус Христос. Такий, осквернивши себе, піде в невгасимий вогонь; так само й той, хто його слухає.

Для того Господь і прийняв миро на Свою голову, щоб навіяти Церкві нетлінність. Не намащуйтеся смородом учення князя цього світу, щоб він не повів вас у полон і не відібрав у вас життя, що лежить перед вами.

І чому ж ми не всі живемо розважливо, прийнявши пізнання Бога, яке є Ісус Христос? Чому гинемо у своїй нерозумності, не пізнаючи дару благодаті, який Господь справді послав?

Мій дух — порох під ногами задля Хреста, що для невіруючих є спотиканням, а для нас — спасінням і вічним життям. Де мудрець? Де дослїджуватель? Де хвальба тих, кого називають розумними?

Бо наш Бог, Ісус Христос, був зачатий Марією в лоні за Божим задумом, із насіння Давидового, але й від Святого Духа; Він народився і хрестився, щоб Своїм стражданням очистити воду.

І від князя цього світу були приховані дівство Марії та її народження Дитини, а так само й смерть Господа — три таїнства, що мали бути голосно сповіщені, які звершилися в Божому мовчанні. Як же вони були явлені вікам?

Зоря засяяла на небі понад усі зорі; світло її було невимовне, а її незвичайність викликала подив; і всі інші сузір’я разом із сонцем і місяцем утворили хор довкола тієї зорі; та сама зоря значно перевершувала їх усіх своїм сяйвом; і було збентеження: звідки ця дивна з’ява, така не схожа на них?

Відтоді розпалося всяке чародійство й усяке закляття, зникло неуцтво зла, повалено давнє царство, коли Бог з’явився в людській подобі для оновлення вічного життя; і те, що було досконало задумане в Божій раді, почало здійснюватися. Відтоді все збурилося, бо почалося знищення смерті.

Якщо Ісус Христос удостоїть мене цього через вашу молитву і якщо буде на те Божа воля, то в другому творі, який я маю намір написати вам, я ще далі викладу вам той задум, про який почав говорити, — про нову людину, Ісуса Христа, що полягає у вірі в Нього і в любові до Нього, у Його стражданні й воскресінні,

особливо якщо Господь мені щось відкриє. Сходьтеся разом, усі ви й кожен зокрема, кожен поіменно, у благодаті, в одній вірі й в одному Ісусі Христі, Який за тілом походив з роду Давидового, Який є Син Людський і Син Божий, щоб ви слухалися єпископа й пресвітерства з неподільною думкою, переломлюючи один хліб, що є ліками безсмертя і протиотрутою, щоб ми не вмерли, а жили повік в Ісусі Христі.

Я віддаю себе за вас і за тих, кого ви на честь Божу послали до Смирни, звідки я й пишу вам, дякуючи Господеві й люблячи Полікарпа, як люблю і вас. Пам’ятайте про мене, як і я бажаю, щоб Ісус Христос пам’ятав про вас.

Моліться за церкву, що в Сирії, звідки мене ведуть в’язнем до Рима, — мене, найостаннішого з тамтешніх вірних; так мене удостоєно знайтися на честь Божу. Бувайте здорові в Бозі Отці та в Ісусі Христі, нашій спільній надії.

Назад Далі